Материал: THEATRICA _postranichno_

ОВАЦІЯ

—принцип логічного зв’язку та впорядкованості фактів, згідно з яким обставини всіх кіл (великого, середнього і малого) тісно переплетені між собою на-

стільки, що зміна однієї лише обставини якогось із кіл неминуче тягне за собою якісь — хоча б мінімальні — зміни в інших колах запропонованих обставин (крім того, обставини малого кола представляють часом глибоко сховані обставини

великого кола: «у краплі води віддзеркалюється океан»);

—принцип мінімальної достатності (відсутності зайвих) запропонованих обставин, згідно з яким органічному розвиткові дії повинна відповідати мінімальна кількість фактів, сукупність яких охоплює максимальну кількість ідей, асоціацій

іт. ін.; принцип мінімальної достатності запропонованих обставин випливає з уявлення про художній текст як систему, кожен з елементів якої максимально насичений інформацією і є невипадковим у контексті твору; виходячи з цього

принципу, запропоновані обставини вистави створюються за допомогою мінімальної кількості фактів усіх рівнів; наявність повітря, вільного простору між найістотнішими­ обставинами п’єси активізує творчу уява глядача у напрямку основної концепції п’єси, що окреслюється за опорними обставинами;

—принцип відбору запропонованих обставин, який ґрунтується на уявленні

про те, що митець віддзеркалює життя під певним кутом зору, виходячи з чого пропускає у свою свідомість, і відповідно у твір лише ті обставини, що розкривають драматичний конфлікт у певному жанровому ключі; неопрацьованих, випадкових обставин у спектаклі бути не може; «необхідно пам’ятати, — писав Г. О. Товстоногов, — що немає універсального способу відбору запропонованих обставин. У Чехова, приміром, дуже важливі такі обставини, як погана по-

года, головний біль, те, як розпочався день. А в Шекспіра, у його комедіях завжди гарна погода, у героїв ніколи не болить голова, а якщо вже погана погода, то це обов’язково буря»;

—принцип доповнення запропонованих обставин випливає з уявлення про

п’єсу, як певний шифр, верхню частину айсберга, за якою можна судити про його

невидиму підводну частину. ► АНАЛІЗ П’ЄСИ РЕЖИСЕРСЬКИЙ, ПОДІЯ

ОВАЦІЯ (лат. ovatio, ovations, ovis) — у Давньому Римі — малий тріумф, який

влаштовувався, коли з якихось причин частину умов, необхідних для отримання великого тріумфу, не було виконано; овація була менш урочистим різновидом

тріумфу: винуватець овації входив до міста пішки, а процесія, що його супроводжувала, була меншою; особа, на честь якої влаштовувалася овація, була убрана не в золоту тогу, як у тріумфі, а в просту магістратську toga praetexta; вінок, який

прикрашав голову полководця при овації, був миртовий, а не лавровий, як під

час тріумфу; полководець йшов без скіпетру, а попереду виступали не сурмачі, сенатори і війська, а лише флейтисти, за ними — натовп плебеїв і вершників. Сьо-

годні термін «ова­ція» означає публічний вираз захоплення якимось виступом,

тривалі оплески тощо. ► АПЛОДИСМЕНТИ, КРОТОС, ТРІУМФ

370

ОГЛЯД

ОГЛЯД (рос. обзор, обозрение) — жанр театральної критики, об’єктом дослідження якого є певна сукупність творів сценічного мистецтва. Формування жан-

ру припадає на ХІХ ст. На початку ХХ ст. жанр запозичений сценічним мистецтвом

увигляді театралізованих оглядів (ревю) подій року, сезону тощо ► ТЕАТР РЕВЮ

ОДЕОН (грец. Odeion — місце для співу; лат. odium) — в Афінах V ст. до н. е.

за правління Перикла — будівля з банеподібним перекриттям, виготовленим зі щогол узятих у полон перських кораблів. В Одеоні змагалися музиканти (під час Панафінейських свят), виступали­ поети, філософи, влаштовувалися репетиції май-

бутніх вистав, огляди військ, судові засідання і проагон (генеральна репетиція — попередня зустріч із суддями й глядачами учасників змагання, акторів і драматургів). У Римі Одеон збудовано вперше за правління Доміціана. ► АМФІТЕАТР, ТЕАТР

ОДИВНЕННЯ ► ОЧУДНЕННЯ

ОДМІНА — в українському театрі ХІХ ст. — початку ХХ ст. — одиниця поділу п’єси на частини (картина), а також жанр драматургії («Послідні хвилини проклятого Гетьмана» — Історична малоруська драматична одміна з картиною. І. А. Абрамов, 1901). ► картина

ОДЯГ СЦЕНИ — м’які декорації (куліси, падуги, завіси, задник), що обрамовують ігровий простір сцени.

ОКТАВО (лат. octavo) — у XVI–XVII ст. — один із книжкових форматів (20 х 25 см), у яких друкувалися драматичні твори (п’єси Шекспіра та ін.). ► КВАРТО, ФОЛІО ОПЕРА БАЛАДНА (англ. Ballad Opera) — в англійському театрі XVIII ст. — музично драматичний жанр, комедія сатиричного характеру з піснями й іншими музичними номерами. У музиці баладних опер використовувалися мелодії по-

пулярних балад, твори професіональних композиторів, спеціально написані но-

мери. Злободенний сюжет, простота форми і популярна музика визначали успіх

баладної опери в широкої публіки. Перша баладна опера «Добрий пастух» А. Рамзея (1725) являла пасторальну п’єсу. Загальне визнання жанрові принесла «Опера жебраків» (1728) Джона Гея і Дж. Пепуша. Героями твору вперше на англійській сцені стали злодії, шахраї, вбивці, жебраки, повії. Це була пародія на звичаї англійської аристократії. Упродовж першого сезону виставу було показано по-

над тридцять разів.

Баладна опера вплинула на формування жанру німецького зингшпіля, а у ХХ ст. — мюзиклу. Баладна опера з фарсовим сюжетом називається баладним фарсом (англ.ballad far ce). ► ЗИНГШПІЛЬ

ОПЕРА БАЛЕТ (фр. opéra ballet) — у французькому театрі XVII XVIII ст. — син-

тетичний жанр, у якому балетнi сцени мають таке саме значення, як i вокальнi. Зазвичай опера балет складається з низки інтермедій. Перша відома опера ба-

лет — «Галантна Європа» («L’Europe­ galante») Кампра (1697) ► інтермедія ОПЕРА БУФ, ОПЕРА БУФА (італ. opera buffa, фр. opéra bouffe) — в італійсько-

му музичному театрі XVIII ст. — комічна опера, що об’єднує спів із розмовними

371

ОПЕРА ГЕРОЇЧНА

діалогами. Перший зразок жанру — «Служниця господиня» Дж. Перголезі (1733). Деякі ознаки жанру помітні у «Весіллі Фігаро» Моцарта (1786); високого розвитку

досягла опера буф у «Севільському цирульнику» Дж. Россіні (1816) і «Любовному напої» Г. Доніцетті (1832) та ін. ► ОПЕРА КОМІЧНА

ОПЕРА ГЕРОЇЧНА (італ. opera eroica) — в італійському театрі масок — сценарій на міфологічний або трагічний сюжет зі щасливою розв’язкою. ► сценарій, театр

МАСОК ІТАЛІЙСЬКий

ОПЕРА ДРАМАТИЧНА (англ. dramatic opera) — в англійському театрі другої половини XVII ст. — вистава, в якій використовуються розмовні діалоги, пісні і музика; у музичному театрі — серйозна опера, що протиставляється комічній опері.

ОПЕРА КОБИЛЯЧА (англ. horse opera) — у театрі XVIII ст. — зневажливе визначення мелодрами (термін постав під впливом популярної у XVIII ст. гіподрами).

УХХ ст. вираз уживається також стосовно вестернів. ► гіподрама, МЕЛОДРАМА ОПЕРА КОМІЧНА, ОПЕРА КОМІК (фр. opéra comique) — у французькому музич-

ному театрі XVIII ст. — жанр, який розвинувся з ярмаркових вистав із пісеньками, що виявляли ідеали третього стану.

На відміну від опери буфа для комічної опери характерне поєднання музичних номерів з діалогами. З точки зору драматургії комічна опера — це сентименталь-

на історія, покладена на музику.

Найпоширеніша сюжетна схема комічної опери така: загроза шлюбу з нелюбом, згода дівчини, несподівана поява нареченого і весілля закоханих.

Першу комічну оперу написав Ж. Ж. Руссо («Сільський чаклун», 1752; за її моти-

вами В. А. Моцарт написав німецьку оперу «Бастьєн і Бастьєнна», пост. 1768). У середині ХІХ ст. жанр витіснено оперетою. Інколи як синоніми вживають терміни opéra bouffe (фр.) і opera buffa (італ.), у ХІХ–ХХ ст. — легка опера (англ. light opera).

► БУРЛЕТА, ВОДЕВІЛЬ, ЗИНГШПІЛЬ, КОМЕДІЯ ЛІРИЧНА, ОПЕРА БУФ, ОПЕРЕТА, САРСУЕЛА

ОПЕРА КОРКОВА, ОПЕРА ПРОБКОВА (англ. cork opera) — сленговий вираз в американському театрі — minstrel show, де актори використовують корок для гримування в чорний колір. ► МІНСТРЕЛ ШОУ

ОПЕРА КОРОЛІВСЬКА (італ. opera regia) — в італійському театрі масок (коме­

дія дель арте) — фантастична п’єса, в якій головними дійовими особами були королі та їхні придворні. ► комедія МАСОК ІТАЛІЙСЬКа

ОПЕРА ЛЯЛЬКОВА [МАРІОНЕТКОВА] (англ. puppet opera) — у театрі XVII ст. —

синтетичний жанр, перший зразок якого — «Іl Leonardo» з музикою Франческо

Антоніо Пістокі на вірші графа Камілло Бадоверо — виконано 1679 р. у Венеції в театрі «Rіva delle Zattere» дерев’яними маріонетками, які приводив у рух меха-

нізм, тоді як виконавці співали за сценою.

ОПЕРА МАЛА — у другій половині ХІХ ст. — синонім до оперети («из опереток или, как тогда говорили, малых опер» — М. Черняєв). ► оперета

372

ОПЕРА МАЛОРОСІЙСЬКА

ОПЕРА МАЛОРОСІЙСЬКА — в українському театрі ХІХ ст. — сталий вираз для позначення музично драматичних п’єс, створених на національному мате-

ріалі («Наталка Полтавка» і «Москаль чарівник» І. Котляревського, 1819; «Купала на Ивана» С. Шерепері, 1840).

ОПЕРА МЕДИчна, МЕД ОПЕРА (англ. med opera) — вистава, головним героєм якої є лікар, а сама дія обертається навколо медичних проблем.

ОПЕРА НАРОДНА — в Україні ХІХ ст. — термін, який вживався стосовно опери малоросійської «Наталка Полтавка» І. Котляревського та інших творів («Пісні в лицях». Народна опера в 3 діях М. Кропивницького, 1902) та ін.

ОПЕРА САВОЙ (англ. Savoy Opera) — в англійському театрі кінця ХІХ ст. — стиль, що дістав розвиток у практиці композитора Артура Саллівана, твори якого

мали значний вплив на формування сучасного мюзиклу.

ОПЕРА СЕМІСЕРІА (італ. opera semiseria — напівсерйозна опера) — у театрі XVIII ст. — жанровий різновид опери — між оперою серіа і оперою буфа («Дон Жуан» Моцарта, 1787; авторське визначення — dramma giocosa — весела драма).

ОПЕРА СЕРІА (iтал. opera seria, фр. opéras serieux, пол. opera poważna — серйозна опера) — в італійському театрі XVII ст. — різновид опери на легендар­­

но iсто­рич­ний­ або героїко мiфологiчний сюжет із зображенням «високих» пристрастей, зміст яких передається переважно в сольних номерах (арія, кантилена, речитатив; ансамблi i хори майже відсутні). Першi класичнi опери серiа написав

А.Скарлаттi. Наприкiнцi XVIII ст. оперу серiа витiсняє опера буфа.

ОПЕРА ТЕАТРАЛЬНА (лат. operae theatralis — від opera — справа і theatralis —

театральний; театральна справа) — у давньоримсько­му­ театрі — клакери. ► клака

ОПЕРАЛЬНЯ (пол. operalnia) — оперний дім; будинок, призначений для пока-

зу оперних вистав (нім. Opernhaus, фр. Maison d’Opera). ► ДІМ ТЕАТРАЛЬНИЙ ОПЕРЕТА (лат. operettae) — у шкільному театрі XVIII ст. — віршований панегі-

рик, покладений на музику. У світському театрі XVIII ст. — синонім до італійської opera buffa, французької opéra bouffe або opera comique, німецького Singspiel.

Коротка легка драма з розмовним діалогом і музичними інтерлюдіями. У польському театрі XVIII–XIX ст. вживається також термін operetka (маленька опера).

У російському придворному театрі — маленька оперна вистава (оперетта «Прибежище мира», 1748). У другій половині ХІХ ст. — комедійний жанр музично драматичного театру, що спирався на традицію водевілю. Згодом оперета виокремилася в самостійний вид театру — театр оперети. У ХІХ ст. в Україні жанрове визначення «оперета» вживається у назві таких творів: «Маруся Богуславка», оперета на 4 дії І. Нечуя Левицького, 1875), «Чортячий будинок», фантас-

тично комічна казка оперета­ у 4 діях, скомпонував К. І. Ванченко Писанецький,

1896; «Сельська честь» (Kavaleria rusticana), оперета на 1 дію, музика П. Масканьї, текст у перекладі М. Садовського, 1909; «Не ходи, Грицю, на вечорниці», драма-

тична оперета в 5 діях, скомпонував В. Александров, 1884; «Бог не без милості,

373

ОПЕРНГАУЗ

козак не без щастя», драматическая оперета, М. Король Тугий, 1900; «Добрі сусіди», оригинальная малороссійская оперета 3 д. Ф. А. Синельникова, 1906; «Ко-

за дереза». Дитяча комічна оперетка в 1 дії, Рус. Граб. Линд., 1890; «Коза дереза», дитяча комічна оперетка в 1 дії Граб. Рус. Линд. Лібрето уложила Дніпрова Чайка, 1891; «Безталанна, або Дві долі», драматическая оперетка в 3 діях, Ф. А. Бурсак,

1895; «Хома Коваль», драматична оперетка у 3 діях і 5 одмінах,­ 1901; «Пані молода з Боснії», комічна народна оперета, 1885; «Зелений острів», комічна оперетка Кичмана, 1885; «Пан Мандатор», народна комічна оперетка в 3 діях Д. Млаки,

1882. ► водевіль, комедіо опера, опера малоросійська

ОПЕРНГАУЗ

ОПСИС (грец. opsis — бачення, погляд, зовнішній вигляд) — у «Поетиці» Арис-

тотеля — один із складників трагедії — зовнішній бік вистави. «У кожній трагедії, — писав Аристотель, — мусить бути шість частин: переказ (міф, μΰθος), харак­ тери (‘ήθη), мова (λέξις), думка (διάνοια), видовище (ôφις) і музична частина (μέλος)».

ОРАТОР (фр. orateur, англ. orator) — у театрі XVII ст. — персонаж, який анонсу-

вав виставу на наступний день. ► АФІША, МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА, ПРОЛОГ

ОРАЦІЯ (лат. oratio, пол. oracja) — у шкільному театрі — жанр урочистої святкової декламації. На українській етнічній території термін трапляється у книжці

«Перло многоценное» Кирила Транквілі­о­на­ Ставровецького: «Также въ школах будучіи студенти могуть собі c тои книги святои выбирати вірши на свою потребу и творити з них ораціи розмаитіи часу потребы свої, хоч и на комедіях духовных» (1646). У Росії термін відомо з часів Петра І.

ОРХЕСТРА (грец. orchestra — від дієслова orcheoma — танцювати, фр. orchestra;

англ. orchestra, нім. Orchester, ісп. orquestra) — у давньогрецькому театрі — круглий майданчик близько двадцяти семи метрів у діаметрі, на якому виступали хор і актори; у римлян — передні місця для сенаторів (у переносному значенні — сенат). У театрі Відродження орхестра знаходилася нижче сцени; під час інтермедій там улаштовувалися танці для придворних. В англійському театрі XVII ст.

місця в орхестрі призначалися для урядовців і дворян.

ОСВІТЛЕННЯ СЦЕНІЧНЕ (англ. lighting, нім. Beleuchtung, ісп. iluminación, фр. écla­ irage) — один із засобів відтворення місця й обстановки дії, перспективи, атмосфери вистави тощо. Освітлювальна апаратура — це сукупність джерел світла, що розміщені на сцені й у залі для глядачів та поділяють на апаратуру бічного, верхнього,

горизонтального, виносного освітлення, а також світлові ефекти. В античному театрі, як і в театрі середньовіччя, використовувалося лише природне освітлення.

З появою театрального­ приміщення створюють штучне освітлення. Так, у бароковому театрі з’являються свічки й олійні лампи з рефлекторами, що давали змогу

здійснювати доволі складні світлові ефекти (блискавки, схід сонця тощо). На початку ХІХ ст. з’являються лампи Arganda, завдяки чому яскравість освітлення збіль-

374