Материал: THEATRICA _postranichno_

МИСТЕЦТВО ТЕАТРАЛЬНЕ

(«Театр, — писав Лесь Курбас, — може бути не тільки людський театр, а може бути й звіриний. Там також певні енергії, що перебувають у конфлікті, а може

бути такий театр, про який мріє Семенко, де показані геологічні потрясіння»). Словосполучення театральне мистецтво, попри тривалу історію існування

театру і побутування лексеми театр, уперше з’являється лише у XVIII ст. Поява

цієї ідіоми нібито засвідчує народження потреби у новому словосполученні, тобто усвідомлення театру як самостійного виду мистецтва, однак перш ніж це сталося, мало укластися у свідомості, що театр — це не лише самостійна сфера діяльності, а й мистецтво. Однак процес цей відбувався в різних країнах неодночасно. Адже глядач античності й середньовіччя ще не сприймав театр як мистецтво, а його видовища як вистави (грецьке techno, латинське ars, як і давньофранцузьке art, лише за доби Відродження були перенесені зі сфери ремісничої діяльності

до сфери естетики). Проте навіть крізь призму естетичних уявлень ХХ ст. тогочасні видовища не завжди сприймаються як театр, принаймні драматичний театр міметичного спрямування (аристотелівський театр з притаманним йому принципом

цілісної дії, театральної ілюзії, мімезису, а в ширшому сенсі — загальноприйнятних і унормованих принципів театральності, притаманних певній добі). Тут радше

варто говорити про паратеатральні видовища, виконавське мистецтво тощо. Так само й лексема театр і похідна від неї театрика — впродовж тривалого

часу сприймалися у позаестетичному вимірі. У текстах поетик (Аристотель, Буало, Ланг та ін.) театр ще не обговорюється як мистецтво.

Одна з перших праць, де трапляється словосполучення театральне мистец­ тво — праця Франсуа Ріккобоні «Мистецтво театру» («L’art du théatre», 1750),

що була відома в Росії при дворі Єлизавети Петрівни і до кінця XVIII ст. використовувалася як посібник з акторської майстерності (до річниці коронування Єлизавети Петрівни було здійснено показ Прологу, в якому, серед інших, виступало й Театральне­ мистецтво). Попри революційну, як на ті часи, назву, книга Ріккобо-

ні присвячена не театральному ремеслу в широкому сенсі, а лише ремеслу лице­

дія (основні розділи цієї праці присвячені жестові, голосу, де­кламації,­ виразності, ніжності, силі, ясності, окремим амплуа і жанрам, сценічній грі, паузі тощо).

Згодом про акторське мистецтво, «яке повністю розвинулося лише в Новий час», і про театральне мистецтво писатиме Гегель у своїй «Естетиці».

Нарешті остаточно статус мистецтва в сучасному розумінні надає театрові

Гордон Крег у праці «Мистецтво театру» (1905).

У слов’янських мовах лексеми, що наближають нас до сучасних уявлень про мистецтво, зафіксовано переважно у XVI–XIX ст. Так, у праці «Αδελφοτης. Грамма-

тіка доброглаголиваго еллино словен­ска­го­ языка. Совершеннаго искуства осми частей слова (1591)» лексема искуство з’являється у визначенні граматики­ («Или

грамматика есть, искуство при творцехъ же и исписателехъ…» Термінами худож­ ство, искуство перекладається грецьке — τέχνη.

330

МИСТЕЦТВО ТЕАТРАЛЬНЕ

УЛаврентія Зизанія у «Граматиці словенській» (1596) — «Грамматіка писма всіх научаєт, чтырма частми латве уразумляєт. Орфографією и просодією, синтакси-

сом и етимологією. А предреченноє єи опатство подаєт певноє искуство…»

Упраці «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє» Памви Беринди (1627) іскуство подається у значеннях щедрость, досвідченьє (іскусний, свідомий).

В «Історії Русів» лексема искуство вживається в такому контексті «Долголітнее искуство мое въ ділахъ политическихъ…» або «Хмельницкому оставалось употребить великое искуство, чтобы достать у Барабаша Королевскій рескриптъ».

Інший контекст у «Густинському літописі»: «Скажемъ съ Апосто­ло­мъ:­ скорбь соділываетъ­ терпініе, терпініе искуство, искуство упованіе, упованіе не по­сра­ митъ…» Так само й у словниках російської мови (Полікарпов, 1704) слово искус­ тво подається у значенні scientia — опыт, знание, умение.

УXVIII ст. на етнічній території України побутує словосполучення дійство ху­ дожнє (назва театральних видовищ в українському шкільному театрі — С. Ляскоронський у Пролозі до «Трагедо комедії» 1729 року вживає термін дійствія художная, а в епілозі — діло художное).

Митрофан Довгалевський, подаючи у своїй поетиці приклад сапфічного вірша,

посилається на привітання з нагоди достойного призначення нового ігумена золотоверхого монастиря святого Михаїла, в якому є такі рядки: «Архитεктону полагать обачно Основаніε зданію прилично, Іжε за діло достойно хвалимий Бываεт всіми. Яко храмину на піску c юроди, Ho на камεни c мудрим зиждεт вроди, Сεго искуство израдноε всюди Славится в люди», а далі «всεгда притікали, Понεжε прεмудрость εст данная от бога, Обучаεт хитростεй и искуства многа».

УГригорія Сковороди в діалозі «Наркісс Разглагол О Том: Узнай Себе»­ говориться: «Разві ты позабыл, что искуство во всіх свя­щенных­ инструментов тайнах не стоит полушки без любви? Не слышишь ли Давида: “Возлюбите Господа”?»

Аж ось — у Григорія Квітки Основ’яненка, здається, вперше в Україні, — з’яв­

ляється­ нове поки що словосполучення театральное искусство. Щоправда,

вживається­ воно поки що у доволі іронічному контексті, у комедії «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (написана 1827, надрукована 1840 р.), один з персонажів якої, мудрагель Ученосветов, глибокодумно виголошує: «Театральное искусство, изволите видеть, есть часть наук, или, лучше сказать, цепь связующая науки с искусством, переход от одной к другому. Я писал

осем диссертацию, но от зависти ее не напечатали даже и в “Телеграфе”…»

На подібний термін (сценическое искусство) натрапляємо у статті П. Куліша «Об игре­ Г. Артемовского в малороссийской опере “Москаль чаривнык”» (1857),

1858 р. — у Щоденнику Шевченка, а 1861 р. сценическое искусство з’явиться і на сторінках «Основи» (спочатку в спогадах про Соленика, а у листопаді грудні

того ж року в передмові Пантелеймона Куліша до оперети Я. Г. Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані між 1894 і 1796 роками»).

331

МІЗАНСЦЕНА

Чи про одне й те саме писали Квітка, Шевченко і Куліш, коли йшлося про теа­ тральне і сценічне мистецтво?

Термінові мистецтво театру на території Російської імперії виповнилося на той час уже понад сто років, однак зміст його, так само як і сценического ис­ кусства, поки що радше намацувався, ніж був окреслений (так, М. Зотов 1850 р.

у своїх міркуваннях про драматическое искусство ототожнював його з искус­ ством актера і сценическим искусcтвом; так само ототожнювали драматичес­ кое искусство з актерским искусством П. Полєвой і П. Боборикін, який до того ж констатував, що «теоретических замечаний о сценическом искусстве вы не найдете у французских рецензентов»; і в цьому, здається, мав рацію, адже це підтверджувала і публікація міркувань Ф. Тальма про театральне мистецтво).

Спробу визначити зміст театрального искусства здійснив­ 1855 р. В. Сологуб,

однак результат виявився доволі плутаним:­ «<…> театральное искусство есть тоже искусство как все прочия и даже труднее прочих, потому что, кроме механическаго упражнения, оно требует еще многосторонней образованности, на­ читанности, наблюдательности, ловкости и глубоких раз­мышле­ний­. Нравствен­­ ные свойства актера, образ его носпитания, при­вычки­ его жизни невольно отра-

жаются в его игре, и это самое состав­ля­ет­ камень преткновения театрального искусства».

Здається, лише Мейєрхольд зробив спробу роз’єднати ці поняття, коли в лек­ ціях 1918 р. сформулював: «Порівнюючи мистецтво актора і мистецтво режисера, слід відзначити, що мистецтво режисера — театральне мистецтво, мисте­ цтво актора — сценічне мистецтво».

Усучасній театральній практиці словосполучення театральне мистецтво

івидовищні мистецтва (англ. Art of Theatre, Performing Arts) зазвичай стоять поряд, що свідчить про розмитість меж мистецтв, спорідненість їх видів, а водночас

івідмінність між ними: театральне мистецтво — це зазвичай лише традиційні

форми театру, у той час як до видовищних або виконавських мистецтв відносять

гібридні форми — акції, гепенінги, інсталяції, перформенси тощо.

Бертольт Брехт запропонував таке визначення: «Театр засновано на можливості відтворювати в живих картинах справжні або ж вигадані події із взаємовідносин людей і відтворювати насамперед для того, щоб розважати».

За Законом України «Про театри і театральну справу» (Відомості Верховної

Ради (ВВР), 2005, № 26, ст. 350; Із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421 IV (3421 15) від 09.02.2006, ст. 199), театральним мистецтвом називається «вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценіч-

ної дії акторів перед глядачами». ► АКТОР, ЛИЦЕДІЙСТВО, ТЕАТР, ТЕАТРАЛЬНІСТЬ, СЦЕНІЧНІСТЬ

МІЗАНСЦЕНА (фр. mіse en scène — розташування на сцені; у французькій мові

слово вживається з 1820 х рр. у значенні режисура, тобто постановка вистави; у Росії, у режисерському примірнику п’єси «Акт комедиальный о Калеандре, цеса-

332

МІМ

ревиче греческом, и о мужественной Неонильде, цесаревне трапезонской, ском­ панованный в Москве 1731 году в 16 день» — мізансцена позначається сло­вом

аргументум; український «Словник чужомовних слів» П. Штепи­ пропонує синонім — конолад). У сучасному розумінні мізансцена — це мова режисера (просто­ рова мова театру — А. Арто); образне пластичне вираження у сценічному про-

сторі й часі конфлікту, наскрізної дії й надзавдання вистави. Михайло Верхацький спирався на таке визначення: «Мізансцена­ є рух усього, що є на сцені, живого й мертвого матеріалу». ► РЕЖИСУРА

МІМ (грец. mimos, лат. mіmus — мім, мімічний актор, пантомімічний танцюрист,

мімічна п’єса, пантоміма) — в античному театрі — мімічна вистава.

УДавньому Римі мімом називається велика постановочна вистава з цікавим, нерідко заплутаним сюжетом, зі значною кількістю дійових осіб і складною сценічною апаратурою. Створювали ці вистави мімографи (mіmographus).

За правління імператора Августа мім (греки називали його італійським тан­ цем) набуває типово римських ознак: танцівник у масці грає мовчки, а слова виспівує хор; тема обирається міфологічна, і для кожної вистави пишеться лібрето.

Основні теми міма: подружні зради, пригоди розбійників тощо. Серед останніх особливим успіхом користувався мім Лентула під назвою «Laureolus» про хороб­ рого розбійника Лавреоля, який неодноразово тікав з під варти, але знову потрапляв до рук влади; мім завершувався розп’яттям­ Лавреоля на хресті (за часів Доміціана ці ролі виконували злочинці). У мімах про Лавреоля брала участь велика кіль-

кість осіб, а сам мім мав кривавий характер. Дослідники припускають існування якогось міма про імператора невдаху, який поводився нерозумно і був скинутий.

Саме у мімі на арену римського театру вперше вийшли жінки — спочатку

узвичайнісіньких­ фарсах, які влаштовувалися під час антрактів (embolіum) або,

як і ателани, у вигляді дивертисменту (exodіum) та ін.

З міма без співу постала й міфологічна пиріха — танок зі зброєю, що перетворився на розгорнутий балет (виконувати танець навчали всіх римських вояків). Один із таких балетів — пиріх — описаний Апулеєм у «Метаморфозах».

Улірико драматичному мімі з Оксиринха розповідалося про молоду особу, яка

повернулася з нічного свята, де її, очевидно, намагалися спокусити. Отож її брат та його друг, коханець дівчини, розпитують героїню про її пригоди, що й стає

змістом дії. Інший оксиринхський мім розповідав про якусь пані, яка посварилася зі своїм старим чоловіком і в яку закоханий юнак Малак. Пані віддає наказ убити свого раба Езопа разом з його коханою рабинею Аполлонією, тому що вони їй за-

важали. Раби намагалися утекти, але марно. Стосовно Езопа наказ пані нібито ви-

конано. Коли вона приходить, Езоп прикидається мертвим і слухає, як пані обговорює з Малаком план отруєння чоловіка. Злочин розкривають, а учасників карають.

Відомий також мім на сюжет трагедії Еврипіда «Іфігенія в Тавриді». У папірусі, який зберіг цей мім, є позначки, які вказують на початок вступу музики, що й дало

333

МІМЕЗИС

підстави данському дослідникові Рострупові назвати папірус режисерським при­ мірником, який містить текст не в повному вигляді, а лише настільки, щоб режи­

сер знав, коли йому давати знак для музики або для освітлення.

Упізніші часи з’явилися міми, в яких висміювалися християнство, його догмати

йобряди. В одному з таких мімів пародіювався обряд водохрещення.

До нашого часу дійшло чимало імен акторів і акторок міма. Іноді ці імена наводяться у зв’язку з біографіями імператорів, коли вказується, що той або інший мім був близький до імператора. Так, мім Латин був довіреною особою імператора Доміціана і щодня розповідав йому найсвіжіші плітки.

Один з надгробних написів на Кипрі (ІІІ ст. н. е.) звеличує біолога (досл. жит­ тєслова) Агафокла, як найвидатнішого серед усіх мімів. Біолог Флавій Александр Оксеід із Нікомедії (ІІІ ст. н. е.) був удостоєний почесного напису в театрі від ради

свого міста і громадян «за своє незрівняне мистецтво й красу жесту». При цьому перелічувалися його перемоги у змаганнях.

Джерела повідомляють також, що імператор Юліан під час походу проти персів 363 р. мав у таборі якусь скене Діоніса — пересувний майданчик для мімів.

Під час правління Феодосія (379–395) суворими законами було ухвалено,

що актори й акторки міма не можуть ухилятися від свого обов’язку «робити приємність публіці». Усі ці приємності підтверджуються визначенням міма, що належить римському граматикові ІV ст. Діомедові. Мім, за словами Діомеда, подобається лише ницим людям і порушникам подружньої вірності; мім містить керівництво до дії у сороміцьких справах.

Основні різновиди міма елліністичної доби — біологія, гілародія, іонікологія,

кінедологія, лісіодія (lysiodia), магодія, мімологія, адюльтеріо (adulterio — мім на тему подружньої зради і перелюбу) та ін.

За доби середньовіччя термін мім (лат. mimus) був одним із синонімів до мене­ стреля. У XVI ст. у Франції мім тлумачився як «придворна комедія буфонна в ан­

тичному дусі».

МІМЕЗИС (від грец. mimeistkai — наслідувати, фр., англ., ісп. mimesis, нім. Mime­ sis) — у «Поетиці» Аристотеля — удавання, наслідування, імітація. «Мімезис дії — це міф, а під міфом я розумію організацію дії», — писав Аристотель. У сучасній естетиці термін інтерпретують дуже широко, у вузькому значенні — як імітація, життєподібне­ відтворення тощо.

МІМІКА (від грец. mimikos — удавання) — рухи м’язів обличчя, що супрово-

джують психічні процеси людини (думки, емоційні стани тощо). Починаючи

з XVIII ст. міміці відводиться значна роль у різноманітних посібниках з практики сцени, а з ХІХ ст., під впливом фізіогномічних праць Лафатера, здійснюються

спроби створити універсальні лексикони міміки. До цього жанру в Росії належать

праці «Театральне мистецтво» П. Боборикіна, «Виразна людина» С. Волконського,­

в Україні — «Вступ до мімодрами» В. Сладкопєвцева,­ «Характеризація в ама-

334