Материал: THEATRICA _postranichno_

МІМІЯМБ

торському театрі» О. Скалозуба та ін. У сучас­ній­ театральній педагогіці вправи на розвиток м’язів обличчя частково використовують на заняттях зі сценічної

мови. ► техніка актора, тренінг

МІМІЯМБ (грец. mіmіambі, mіmіambіorum) — в античному театрі — міми (mі­ modіa), написані ямбом — побутові сценки в діалогічній або монологічній формі,

поширені у Греції від V ст. до н. е. Для опису мімів греки вживали похідні від слів mimesis (удавання) і mimetes (симулянт) лексеми mimoi (мім), mimos (мімічний актор), mimas (мімічна актриса) і mimographos (мімограф, творець мімів). Характерні ролі в мімах виконували ethologus. У «Граматиці» Діомеда подано таке визначення міма: «мім є відтворення без сорому усякої мови й руху або непри-

стойної дії, поєднане з хтивістю»; інший античний автор, Теофраст, писав, що «мім є відтворенням життя, що полягає в зображенні речей дозволених і недозволених». Основою розвитку давньогрецького міма була mіmodіa (виступи співака)

іmіmologіa (прозаїчний текст), які поєдналися в александрійську епоху у мімічній іпотезі, що за конструкцією наближалася до драматичних творів і була найвищою формою репертуару мімів.

Серед міміямбів, які дійшли до нашого часу, — твори Герода, автора таких творів,­ як «Ревнивиця», «Жертвопринесення Асклепієві» та ін. Усі вони написані

уІІІ ст. до н. е. Дія міміямбу Герода «Жертвопринесення Асклепієві» відбувається

усвятилищі Асклепія, перед храмом, біля вівтаря; дія іншого Геродового міміямбу «Учитель» розгортається в школі, стіни якої прикрашені статуетками дев’яти муз

іАполлона. Міми Софрона поділялися на чоловічі й жіночі — залежно від характеру головної ролі. Відомий уривок із його міма під назвою «Жінки, які стверджують, що вони виганяють богиню» висміює жіноче ворожіння. Вважається, що підкреслений еротизм греко римського театру був однією з основних ознак театру мімів, а однією зі специфічних зовнішніх ознак — бутафорський фал, що його симво-

лізує. В одній з грецьких пантомім спершу в кімнаті ставили трон, потім входив

сиракузянин і казав: «Друзі, Аріадна увійде до шлюбного покою, спільного для неї й Діоніса; потім увійде до неї Діоніс напідпитку і вони будуть бавитись». Після цього виходила Аріадна у шлюбному вбранні, сідала на трон, до неї виходив Діоніс, вони починали обніматися й цілуватися. Коли нарешті гості бачили, як Діоніс з Аріадною йшли до шлюбного ложа, неодружені давали клятву одружити-

ся, а одружені мерщій бігли­ до своїх дружин. Ансамбль мімів, який виконував

цю сцену, мав також ляльок, які виступали в еротичних сценах. Відомі були також

ідилії, епіграми, буколіки, еклоги Феокріта, Мосха й Біона, частина яких належить

до мімів або мімів для читання. За часів Сулли мімічна іпотеза набула популярності і в Римі, де основними жанрами міма стали кримінальні сюжети і жанрові

сценки, в яких обговорювалися проблеми на кшталт імпотенції й жіночої зради. МІНІАТЮРА (фр. miniature) — мала форма театрального, естрадного або цир-

кового мистецтва­ (коротка п’єса жарт, водевіль, інтермедія, скетч, розмовна,

335

МІНСТРЕЛ ШОУ

хореографічна сценка, блазенада тощо); у широкому сенсі — будь яка незначна за обсягом форма театрального видовища (античні міми, середньовічні фарси

йсоті, інтермедії шкільного театру тощо). ► драма флеш, інтерлюдія, ІНТЕРМЕДІЯ

МІНСТРЕЛ ШОУ (англ. minstrel show; blackface comedy — чорношкіра комедія;

cork opera — пробкова опера) — у 1820 х рр. в Америці — афроамериканські

комічні опери або, як їх ще називали, ефіопські опери. Остаточну форму жанру надав Деніел Декатур Еммет, який 1843 р. разом з трьома друзями організував популярний ансамбль «Вірджинські менестрелі». Чотири актори сиділи півколом на сцені, у центрі скрипаль і виконавець на банджо, по краях сцени виконавці на тамбурині й кастаньєтах. Перша частина програми складалась з пісень і му-

зичних номерів, які супроводжувалися жартівливим діалогом. У другій частині, що мала іспанську назву оліо, сценки з життя афроамериканців чергувалися з танцями. На закінчення розігрувалась невелика п’єса, зазвичай бурлескно-пародій- ного характеру — на кшталт баладної опери. 1843 року «Вірджінські менестрелі» виступали у Нью Йорку. Успіх жанру спричинив поширення подібних квартетів.

У 1850 х рр. театр менестрелів досяг апогею своєї слави, складаючи небезпечну конкуренцію драмі й опері. Драматичні трупи, що виступали в одному місті одночасно з менестрелями, зазвичай, залишалися без публіки. До середини століття

трупа менестрелів уже нараховувала до дванадцяти і більше осіб. У білих брюках, смугастихсорочках,синіхшовковихфракахіциліндрах,усупроводідуховогооркестру вони в’їжджали в місто, створюючи своєрідний цирковий парад. Напередодні розвідник вивчав місцеві умови і злободенні проблеми, щоб зробити їх мішенню для дотепних жартів у спектаклі. «Менестрельний негр, — писала В. Конен, — жив

увигаданій країні Діксі (Dіxіeland), що була символом рабовласницьких штатів. Він перебував в ідилічних патріархальних стосунках зі своїм господарем, а втікши

увільні штати, часто каявся, відмовляючись прийняти вольну від рабовласника,

оплакував щасливе життя на цукрових плантаціях тощо». ► театр ревю

МІРАКЛЬ (фр. mіracle, mіraclіon від лат. mіraculum — диво; англ. Saіnt’s play,

marvel; у середньовічній Англії міракль був синонімом до містерії) — у театрі середньовіччя — жанр релігійного театру; релігійно повчальна віршована драма, сюжет якої заснований на «чуді», що його здійснює святий або діва Марія; інсцені-

зація християнської легенди або життя католицького святого. ► драма агіографічна,

драма дидактична, драма шкільна, ПЕДЖЕНТ

МІСТЕРІЯ (англ. mystery, mystery play) — в англомовному театрі ХХ ст. — п’єса,

змістом якої є розкриття злочину — детектив. ► драма бандитська, драма гангстер-

ська, містерія мімічна, містерія релігійна середньовічна, містерія профанна середньовічна,

містерія світська, містерія страстів, містерія шкільна

МІСТЕРІЯ ЕЛЕВЗИНСЬКА, ЕЛЕВЗИНІЇ (грец. Eleusinia, Eleusinia mysteria,­ my­ sterion) — у Давній Греції — найдавніші з усіх містерій, що постали в ІІ тисячолітті до н. е., образотворчі вистави, як називає їх Геродот.

336

МІСТЕРІЯ ЕЛЕВЗИНСЬКА, ЕЛЕВЗИНІЇ

Елевзинські містерії здійснювалися в одному з найпотужніших міжнаціональних політичних центрів Еллади — в Елевзинському храмі. Вони влаштовувалися

з 15 до 22 боедроміона (десь наприкінці жовтня) під час збору винограду поблизу селища Eleusis (Елевсія, Елевзин, що перекладається як Пришестя боги­ ні), неподалік від Афін. Здійснювалися ці відправи на честь Деметри (Demeter,

Demetor, Demetros, Demeteros), богині хліборобства й законодавства та її доньки Персефони. Деметру називали Thesmophoros, а разом із дочкою вони були двома

Thesmophoroi, тобто законодавицями, повелительками.

В основу Елевзинських містерій покладено міф про те, що після смерті душі мерців потрапляють до царства мертвих — Аїду, яким керували бог Аїд та його дружина Персефона (донька Зевса й Деметри), яку він викрав у той час, коли вона збирала квіти на лузі. Її матір, богиня Деметра, шукаючи доньку, забула про

свої обов’язки, й землю охопив голод. Тоді Зевс наказав Персефоні, щоб дві третини року вона проводила на землі з матір’ю і лише одну — з Аїдом. Посвячення в ці містерії, на думку греків, дарувало вічне життя після смерті.

Найголовніша роль у містерійних відправах належала гієрофантові (hіerophan­ tes — той, що примушує з’явитися святині), який декламував міф про Деметру

і влаштовував богоявлення, показуючи deіknymena (речі на показ) і демонструючи містерії у цілому. Видовища ці називали phasmata (або священні phasmata), тобто привиди, чудиська. Гієрофанта обирали з роду Евмолпідів, який вів початок від міфічного предка Евмолпа, ім’я якого означає, що він прославився гарним голосом.

Крім гієрофанта, участь у відправі брали дадух (daduchus — носій смолоскипа), гієрокерікс (hіеrосеrух — герольд, до обов’язків якого входило закликання грома-

ди до молитви, виголошення таємних формул, керівництво священними обрядами тощо), жрець біля жертовника (епібоміос), прислужники, музиканти й співаки.

Загальний нагляд за здійсненням містерій доручалося афінському архонто­ ві басилевсові, а імена жерців і найвищих сановників, пов’язаних із святкуванням

Елевзинських містерій, за життя заборонялося навіть згадувати — це вважалося

злочином. Проте, як вважають сучасні історики, жерці й жриці були лише маріонетками в руках влади — вони брали хабарі і захищали інтереси найвпливовіших на даний момент політичних сил, а сам Елевзин у разі необхідності ставав притулком для вигнаних з Афін олігархів.

Розрізняли Великі і Малі Елевзинські містерії.

Малі містерії тривали упродовж дев’яти днів і мали характер приготування до очищення й жертвопринесення. Вони святкувалися в лютому, в Аресі, неподалік від Афін. Кандидати, які прагнули стати посвяченими у містерії (accіpіendorum sacrorum cupіdo) і витримали іспити, мали при собі свідоцтва про народження, виховання й високоморальне життя. Вони підходили до дверей храму, де їх зу-

стрічав жрець Елевзину (hіеrосеrух), або священний герольд. Він підводив неофітів до храму Кори, що був розташований у священному гаю, в оточенні білих тополь.

337

МІСТЕРІЯ ЕЛЕВЗИНСЬКА, ЕЛЕВЗИНІЇ

Тоді жриці Прозерпіни, гієрофантиди, виходили з храму у білосніжних пеплумах, з оголеними руками, із сплетеними з нарцисів віночками на голові. Після чого роз-

горталося саме дійство. Ставши біля входу до храму, жриці співали мелодії дорійського наспіву, супроводжуючи їх ритмічними жестами. Кілька днів — у молитвах і постах — тривала підготовка до містерій. Напередодні останнього дня неофіти

збиралися у священному гаю, де брали участь в обряді Викрадення Персефони. Великі містерії мали також назву священних Орій, що відзначалися щоп’ять

років у вересні в Елевзині. У перший день місти, які бажали взяти участь в урочистостях, мали зібратися в Афінах і заявити про своє прибуття. Гієрофант і дадух виголошували давню формулу недопущення непосвячених і варварів, після чого місти вирушали до моря, щоб очиститись в його священних водах і стати гідними участі в містеріях. Наступні дні, ймовірно, були заповнені процесіями, уро-

чистими жертвопринесеннями в храмах трьох богів, на честь яких справлялися містерії. Так тривало до кінця вересня — початку жовтня, коли святково вбрані й увінчані миртовими вінками місти урочистою процесією прямували священною дорогою з Афін до Елевзину, де відбувалися найголовніші урочистості. Увечері процесія досягала Елевзину, де зображення Іакха встановлювалося в храмі

Деметри і Кори. Впродовж наступних днів тривали розваги і, нарешті, наприкінці другого тижня, вночі, починалися великі містерії. Місти здійснювали священний обряд, під час якого пили священний напій — киксон — суміш із борошна, води, прянощів, меду, вина та ін.

У спеціально відведеному відділі храму відбувалася драматична вистава, живі картини, в основу яких покладено міфи про Деметру і Кору. Саме ці вистави,

вважають Дітер Лавенштайн і Мірча Еліаде, стали колискою майбутнього давньогрецького театру.

Дотепне припущення стосовно ролі Елевзинських містерій висловлював Гегель, пишучи, що «усі афіняни були посвячені в Елевзинські містерії, за винятком

Сократа, який хотів бути вільним від звинувачення в тому, що, обмірковуючи

щось у думці, тим самим він видає Елевзинські таємниці». З цього припущення виходить, що спілки посвячених у таїнства Елевзинських містерій — це первинні організації, членами яких у певному віці мусили ставати усі благонадійні громадяни, а Сократ волів залишатися профаном (так у Давній Греції і Римі називали людину, не посвячену у містерії або ту, що не брала участі у релігійних церемоні-

ях), а врешті став фармакосом — цапом відбувайлом.

Ще жорсткіше визначають соціальну роль містерій М. Еліаде та Й. Куліано: «Елевзинські містерії були інститутом колективної ініціації афінської держави».

Як би не ставилися до Елевзинських містерій наші сучасники, проте самі греки своїх богів і присвячені їм свята не завжди сприймали як священні.

Так, Аристофан, виводячи на сцену містів, публічно висміював Елевзинські містерії у комедії «Жаби»; так само він глузував не лише з міфологічного Діоніса, яко-

338

МІСТЕРІЯ МІМІЧНА

го називає богом театру, а й з жерця Діоніса, який сидів у театрі (за ремаркою

усамих «Жабах», сценічний Діоніс біжить через орхестру до крісла Діонісового

жерця і, звертаючись до нього, просить: «Рятуй, мій жрець, і ми з тобою вип’ємо»). Іншим прикладом ставлення греків до Елевзинських містерій є скандал, що вибухнув 415 р. до н. е., коли Алківіад створив пародії на Елевзинські містерії і зму-

шений був утікати до Спарти.

Красномовним свідченням про роль Елевзинських містерій став учинок правителя Деметрія Поліоркета, підтриманий 304 р. до н. е. його ж підлеглими. Деметрій написав в Афіни, що негайно, як тільки прибуде, бажає стати посвяченим

утаїнства (mystagogos), причому весь обряд, від нижчого до споглядального рівня, має намір здійснити відразу. Це суперечило священним законам і ніколи раніше не траплялося, тому що Малі таїнства справлялися в місяці антестеріоні,

Великі — у боедроміоні, а до споглядального рівня посвячених допускали лише за місяць після Великих таїнств. Але коли прочитали лист Деметрія, заперечити наважився лише носій смолоскипів Піфодор. Однак афіняни прислухалися не до його думки, а до поради мудрагеля Стратокла, який запропонував перейменувати місяць муніхіон на антестеріон і справити для Деметрія священно-

дійства в Агрі. Після цього муніхіон з антестеріона перетворився на боедроміон, а Деметрій, прийнявши посвяту, відразу ж дістав найвищий статус споглядальни­ ка. На честь пихатого й вередливого правителя було перейменовано й свято Діонісій — відтоді воно почало називатися Demetria (Деметрії). Не дивно, що в цей період театр Діоніса остаточно втратив свою політико релігійну роль, і в історичних, політичних і філософських працях про нього майже не згадують.

Значну роль у відправах, пов’язаних із культами Діоніса й Деметри, відігравало вживанням різноманітних напоїв, які або викликали галюцинації, або призводили до сп’яніння учасників оргій. Адже Деметра вважалася у греків богинею маку (ім’я богині, за однією з версій, означало поля з маком і саме макові голівки були

одним із символів богині, що й дало підстави Карлові Кереньї говорити про вжи-

вання опію під час Елевзинських містерій). Так само причетним до п’янких напоїв був і Діоніс (адже він вважається першовідкривачем меду й вина — вино було його останнім дарунком). ► ДІОНІСІЇ, ОРГІЯЗМ

МІСТЕРІЯ МІМІЧНА (англ. mimed mystery) — у XIV ст. — різновид драматичної

пантоміми, присвячений національним перемогам або в’їздові визначних осіб

у місто; інколи ототожнюються із живими картинами (фр. tableau vivant) і пе-

джентами. ► МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

містерія пасторальна — середньовічна містерія, основним змістом якої

є прихід пастухів до новонародженого Ісуса.

МІСТЕРІЯ ПРОФАННА СЕРЕДНЬОВІЧНА (фр. mystére profane) — у середньовічному французькому театрі — словосполучення, яким позначається світська містерія, тобто середньовічна містерія на світський сюжет; зазвичай його вжива-

339