Материал: THEATRICA _postranichno_

КОМЕДІЯ ВИСОКА І НИЗЬКА

також термін Freudenspiel (радісна гра). Побутують також терміни Local lustspiele

і Salonlustspiele, що можна перекласти як груба комедія або комедія, що розігру­

ється у тавернах і салонова комедія. А. В. фон Шлегель вважав стару комедію в усіх відношеннях вищою від сучасної Lustspiele. Назва Lustspiele вживається також стосовно деяких п’єс Мольера, Гольдоні, Шерідана, Лессінга та ін.

КОМЕДІЯ ВИСОКА І НИЗЬКА (фр. comédie haute et basse, haute comédie; англ. come­dy­ high and low; нім. Konversationstück, Schwank) — у театрі доби Відрод­

ження — умовний поділ комедії на два жанрових різновиди, відмінність між якими визначалася особливістю комічних прийомів, які експлуатували комедіографи: низька комедія спиралася на брутальні прийоми фарсу, буфонади, комедії ляпасів та ін.; висока комедія — на алюзії й натяки, мовні тонкощі і гру слів, на все те, що, вважалося, здатен зрозуміти лише аристократичний глядач.

Низька комедія — це комедія, основними засобами виразності якої є фізична дія й атракціон, який інколи межує із прийомами цирку, у високій комедії основним засобом виразності є словесна дія.

У ХІХ ст. високою комедією у Франції називається різновид звича­єво психо­­ логічної, інколи салонової драми.

Комізм високої комедії народжується не з гегів і трюків, а завдяки рафінованій мові, іронії і контрастові — між декларованими принципами і справжніми мотивами вчинків тощо. Найяскравішими представниками високої комедії у ХІХ ст.

були А. де Мюссе, А. Дюма син, О. Вайльд, Б. Шоу та ін. За визначенням театрального словника Джоела Трапідо, висока комедія — це комедія інтелекту і мови. Сам термін висока комедія приписують англійському письменникові Джоржеві

Мередиту (1828–1909). ► драма високого стилю, КОМЕДІЯ САЛОНова

КОМЕДІЯ ГАЛАНТНА (фр. comédie galante, англ. comedy gallant, ісп. comedia galante) — у французькому театрі XVII–XVIII ст. — граціоз­на, грайлива комедія,

що постала під впливом комедії балету. Основа галантної комедії — майстерний

вишуканий діалог з багатозначними і дотепними репліками. Крім розважальної функції, галантна комедія виконувала виховну функцію — навчала глядача пра-

вилам поведінки і світської бесіди. ► КОМЕДІЯ ВИСОКА, КОМЕДІЯ САЛОНова, МАРІВОДАЖ

КОМЕДІЯ ГЕРОЇЧНА (фр. comédie heroіque, англ. heroіc comedy, нім. heroіsche

Komödie, ісп. comedіa heroіca) — у театрі XVII ст. — проміжний жанр між трагедією і комедією, в якому відбувається зіткнення «позитивних» персонажів у дії, що завершується щасливої розв’язкою. Трагедія, на думку Патріса Паві, стає героїчною

комедією, коли замість священного й трагічного з’являються психологія і буржуазний компроміс. Один із перших зразків героїчної комедії — «Дон Санчо Арагон-

ський» (1649) П’єра Корнеля. «Сід» Корнеля є спробою примирити психологію, індивідуалізм і державні інтереси. Жанр героїчної комедії відроджено у творчості

Едмона Ростана («Сірано де Бержерак»), а згодом і О. Гладкова («Давным давно»).

комедія дель арте ► театр масок італійський

285

КОМЕДІЯ

комедія діточа — термін, який уживався в Україні стосовно п’єс для дітей («Дивне­ письмо», діточа комедія в одном акті Теофіля Медведя, 1900).

КОМЕДІЯ ЕРОТИЧНА (англ. erotic comedy) — визначення щодо давньоримської комедії, в основу сюжетів якої покладено перелюбство, ґвалтування, злягання тощо.

КОМЕДІЯ ЖАЛІБНА, КОМЕДІЯ ЖАЛІСНА (рос. комедия жалобная, комедия жа­ лостная) — у російському шкільному театрі XVIII ст., коли лексема комедія вжи-

валася у значенні п’єса, вистава — твір, що має драматичну розв’язку (на відміну від прохолодної комедії зі щасливою розв’язкою). ► КОМЕДІЯ ПРОХОЛОДНА

КОМЕДІЯ ЖАРТІВЛИВА (лат. ridicula) — у теорії драми єзуїтського театру, за роз’ясненням автора анонімної праці «Poetica practica anno Domini 1648»,

це — така комедія, у якій переважають жарти, різноманітні ошукування, танці

і т. ін. ► драма шкільна, театр єзуїтів

КОМЕДІЯ З ВАРІАЦІЯМИ (фр. Сomédіa e tіroіr) — у французькому театрі XVII ст. — комедія, в основу якої покладена низка скетчів або коротеньких сцен,

які варіюють одну й ту саму тему і конфлікт («Настирливі» Ж.-Б. Мольєра).

ТИСМЕНТ

комедія з перевдяганням — рідковживаний синонім до терміна водевіль з переодяганням («Що можна написати веселу комедія без гопака і без чарки, до-

казав Бораковський своєю двоактовою видумкою п[ід] з[аголовком] “Як жінки чоловіків морочать”. Се комедія з типу т[ак] з[ваних] комедій з перевдяганням»

(І. Франко). ► ВОДЕВІЛЬ З ПЕРЕОДЯГАННЯМ

КОМЕДІЯ ЗАПУСТНА, КОМЕДІЯ КАРНАВАЛЬНА, КОМЕДІЯ М’ЯСОПУСТНА (пол. komedia­ zapustna, komedia karnawałowa, komedia mięsopustna) — у Польщі XVI XVII ст. — різновид фарсу, що розігрувався в останні дні напередодні великого посту; найближчий родич — фастнахтшпіль. ► ДРАМа масляна, фастнахтшпіль КОМЕДІЯ ЗВИЧАЇВ, КОМЕДІЯ ЗВИЧАЄВА (лат. morata; фр. comédie de moeurs; англ. comedy of manners, artificial­ comedy; нім. Gesellschaftskomödie, Sittenkomödie;

ісп. comedia de costumbres; пол. komedia obyczajуw, komedia obyczajowa, рос. коме­

дия нравов) — у теорії драми єзуїтського театру, за роз’ясненням автора анонімної праці «Poetica practica anno Domini 1648», — така комедія, в якій переважає зображення характерів, виводяться добропорядні отці сімейств, родичі тощо.

Усвітському театрі XVIІ ст. комедія звичаїв — це етюд про поведінку людини

всуспільстві, про різницю у поглядах, особливості середовища і характери (Мольєр, Лесаж, Реньяр, Конгрів, Шерідан), у XIX ст. — комедія Оскара Вайльда та ін. У другій половині ХХ ст. уживається синонім — comedy of menace (комедія загро­

зи, у тому сенсі, що змальовані звичаї загрожують суспільству).

В англійському театрознавстві поширеною є думка, що початки комедії звичаїв — у творчості Менандра, Плавта і Теренція, а згодом — у творчості Бена Джонсона, Шекспіра («Багато галасу даремно») і Мольєра («Тартюф», «Мізантроп»).

286

КОМЕДІЯ ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ

Людмила Старицька Черняхівська вважала, що «переважна частина п’єс Карого, “Глитай”, “Дві сім’ї”, “Олеся” — Кропивницького, “Світова річ” — Олени Пчіл-

ки, “У темряві” — Старицького, “На громадській роботі” Грінченка, п’єса Мирного “Згуба” й другі — все це “комедии нравов”», адже, продовжує Л. Старицька, — «у цих п’єсах автори малюють нам сучасне життя з усіма його кривдами й болями,

сумними та смішними рисами». ► ДРАМА ШКІЛЬНА

КОМЕДІЯ ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ (англ. comedy of common sense) — термін, який застосовується в англомовному театрознавстві для характеристики комедії, в якій, за визначенням американського «Словника світової літератури», «підтримується гарний баланс між теоретичними стандартами людської поведінки

і практичними вимогами суспільства».

КОМЕДІЯ ІДЕЙ (англ. сomedy of іdeas, нім. Ideenkomödie, ісп. comedia de ideas, фр. comédie d’idées) — комедійний різновид драми ідей кінця ХІХ ст., у творах якого в гумористичній формі обговорюються ідеологічні або філософські системи.

Народження жанру пов’язане з творчістю Б. Шоу і О. Вайльда. ► ДРАМА ІДЕЙ

КОМЕДІЯ ІМПРОВІЗОВАНА (ісп. comedia de repente; фр. comédie improvisue, co­ médie аl’impromptu) — комедія на основі сценарію, інколи — італійська комедія

масок («В Італії сей жанр [інтерлюдія] набув оригінального вигляду імпровізованих комедій (commedia dell’arte), в яких до схематичного змісту п’єси лицедії додавали від себе, що підказувала їм фантазія» — М. Вороний). ► інтерлюдія, КОМЕДІЯ

МАСОК ІТАЛІЙСЬКА

КОМЕДІЯ ІНТРИГИ, КОМЕДІЯ ІНТРИГОВА (фр. comédie d’intrigue; англ. comedy of intrigue,­ intrigue comedy; нім. Intrigenstück; ісп. comedia de intriga) — різновид комедії ситуацій із заплутаною, зазвичай любовною інтригою (підступними діями, спрямованими проти когось), що містить змови, переодягання, впізнавання тощо, а головне­ — спирається на складні стратегеми і конспірацію. Персонажі в комедії інтриги окреслені схематично, але винахідливість сторін і несподівані повороти

дії тримають увагу глядача («Витівки Скапена» Мольєра). Першу відому комедію

інтриги — «Каландрія» майбутнього кардинала Бернардо Довіці Бібієни — виконано 1513 р. в Урбіно (в основі п’єси — сюжет «Менехмів» Плавта). До жанру належить більшість комедій Мольєра, «Севільський цирульник» П. Бомарше, «Дами і гусари» А. Фредро, «Шельменко — денщик» і «Шельменко — волосний писар»

Г.Квітки Основ’яненка та ін. ► ІНТРИГА, КОМЕДІЯ ПЛАЩА ТА ШПАГИ, КОМЕДІЯ СИТУАЦІЙ

КОМЕДІЯ КУМЕДНА (англ. laughing comedy) — в англійському театрі кінця

XVIII ст. — легка, дотепна, несентиментальна комедія. ► КОМЕДІЯ ВЕСЕЛА

КОМЕДІЯ ЛАТИНСЬКА (пол. komedia łacińska) — вчена комедія, написана ла-

тиною або за взірцем давньоримських комедій. ► драма вчена, комедія вчена, драма

шкільна, театр шкільний

КОМЕДІЯ ЛЕГКА (фр. comédie legere; англ. light comedy; нім. leichte Komödie; ісп. comedia liegera). В Україні з цим жанровим визначенням відомий твір «Оказія

287

КОМЕДІЯ ЛЕГКОВАЖНА

з сотником Яремою». Легенька комедія у 4 діях і 6 одмінах. Скомпонував Гр. Ашкаренко, 1896). ► ВОДЕВІЛЬ

КОМЕДІЯ ЛЕГКОВАЖНА (англ. lightweight). ► ВОДЕВІЛЬ

КОМЕДІЯ ЛІРИЧНА (рос. комедиялирическая) — у російському театрі останньої чверті XVIII ст. — комічна опера. Так, «Драмматической словарь…» (1787) повідо-

мляє про виставу в домовом театре ліричної комедії «Лоретта» — «выбранная из скаски г. Марморнтеля того ж названия». ► ВОДЕВІЛЬ, ЗИНГШПІЛЬ, ОПЕРА КОМІЧНА

КОМЕДІЯ ЛЯПАСІВ, КОМЕДІЯ НИЗЬКА (англ. slapstick comedy) — термін, який вживається стосовно комедії ситуацій, що зазвичай розважає ляпасами, тумаками і т. ін. (фарс, комедія дель арте, американська комедія початку ХХ ст. та ін.). Сам термін запозичений із кіно у 1920 х рр. ► КОМЕДІЯ НИЗЬКА, комедія МАСОК ІТАЛІЙСЬКа

КОМЕДІЯ МАВП’ЯЧА (нім. Affenkömodie) — у Німеччині — зневажлива назва

фарсу. ► КОМЕДІЯ ФАРС

КОМЕДІЯ МАГІЧНА, КОМЕДІЯ ЧАРІВНА (ісп. comedia de magia) — в іспанському театрі доби Відродження — вистава з використанням сценічних машин і ефек-

тів. ► ЗАУБЕРШПІЛЬ, ТРАГЕДІЯ МАШИННА

КОМЕДІЯ МАДРИГАЛЬНА, МАДРИГАЛ ДРАМАТИЧНИЙ — в італійському театрі другої половини XVI ст. — різновид побутової або гротескно сатиричної музичної комедії з традиційними персонажами комедії дель арте (Панталоне, Капітан, закохані, слуги та ін.). Жанр являв хорову композицію на текст комедій-

ної або пасторальної п’єси з музикою у характері мадригалу. Усі партії виконував багатоголосний ансамбль. Найвідоміші твори: «Балачки жінок під час прання» А. Стріджо, 1567; «Амфіпарнас» («Передгір’я Парнасу») Ораціо Веккі (1594), «Вірні закохані» Гаспаро Тореллі (1600) та ін. З народженням опери жанр втратив актуальність. ► ОПЕРА

КОМЕДІЯ МАЛА (рос. малая комедия) — у російському шкільному театрі XVIII ст. — п’єса, що складалася з трьох чотирьох «дійств» (на відміну від простої «комедії» з більшою кількістю актів). ► драма ШКІЛЬНа, ПЕТІ П’ЄСА

КОМЕДІЯ МАСОК ІТАЛіЙСЬКА ► театр масок італійський

КОМЕДІЯ МІСЬКА (англ. city comedy) — в англійському театрі початку

XVIІ ст. — загальна назва для комедії, представленої у творчості Томаса Міддл­ тона, Бена Джонсона та ін.

комедія міщанська — авторське визначення жанру («Панська­ губа та зубів нема» («За двома зайцями»). Міщанська комедія в 4 діях з співами і танцями.

Скомпонував Старицький і Левицький, 1890). ► драма міщанська

КОМЕДІЯ МОТОРНА (лат. comoedia motoria) — у давньоримському театрі —

різновид комедії, «рухливої», на відміну від спокійної комедії (comoedia Stataria).

Так само розрізнялися манери акторського виконання і типи акторів — actor statarius (актор нерухомий) і actor motorius (актор рухливий). ► КОМЕДІЯ АНТИЧНА, КО-

МЕДІЯ РУХЛИВА, комедія АНТИЧНа

288

КОМЕДІЯ

комедія музична — синонім до оперети («Енеїда». Музична комедія (оперета) на 3 дії (по Котляревському). Зложив Микола Садовський, музика М. Лисен-

ка, 1910). ► ОПЕРЕТА

КОМЕДІЯ М’ЯСОПУСТНА ► КАРНАВАЛ, КОМЕДІЯ ЗАПУСТНА, ФАСТНАХТШПІЛЬ

КОМЕДІЯ НИЗЬКА (англ. low comedy) — термін, опозиційний до високої комедії; комедія, що ґрунтується на фізичній дії, а не на інтелектуальній основі. Жанр характеризується брутальними прийомами акторського виконання, вульгарною мовою тощо. Найчастіше визначення застосовується до cтарогрецької комедії

(Аристофан), середньовічного фарсу та ін. ► драма високого стилю, КОМЕДІЯ ВИСОКА

І НИЗЬКА, театр масовий

КОМЕДІЯ НОВОАТТИЦЬКА, КОМЕДІЯ НОВА (фр. comédie nouvelle; англ. new comedy; нім. neue Komödie; ісп. nueva comedia) — у давньогрецькому театрі — комедія, сюжети якої на відміну від «старої» аттицької комедії, зосередженої на громадських проблемах, обертаються навколо побутових ситуацій. Аттицькою комедія називалася тому, що давні Афіни, де постав цей жанр, стали центром грецької області Аттика, а новою — щоб відрізнити її від давньої комедії Аристофана.

Найяскравішим представником новоаттицької комедії греки вважали Менандра (342–292 рр. до н. е. ), який написав понад сто комедій (їх прийнято називати

міщанськими драмами), більшість яких призначалася для театральної периферії. На думку Б. Варнеке, «комедіями драми Менандра є лише за складом учасників: якщо більшості з них дати імена богів або героїв, вийде трагедія, котру створив Еврипід…» На відміну від соціальних комедій Аристофана, основними сюжетними мотивами у побутовій драмі Менандра стали ґвалтування під час нічних свят, таємні пологи, позашлюбні діти, що, подорослішавши, обов’язково знаходили батьків і т. ін. У широкому сенсі — дошлюбні й позашлюбні ігрища. Втім, в античні часи Менандр користувався неабиякою популярністю й пошаною — Плутарх називає його поетом кохання й пише, що краще на симпосії залишитися без келиха

вина, ніж без Менандра, щоправда, аргументує свою думку доволі дивним чи-

ном: «любовні сюжети комедій Менандра підходять для людей, котрі, провівши вечір за келихом вина, повертаються після цього до своїх дружин». Проте з Плутархом сперечається ближчий до нашого часу історик античності Ф. Зелінський: «Менандр був схильний до вишуканих нюансів і довгих розмов, а це було нудно». Борис Варнеке писав про «одноманітність п’єс» Менандра і про те, що «самі

древні казали, що той, хто знає одну з них, знає всі». Очевидно, саме на комедіях Менандра базувався висновок Діомеда, який вважав, що «комедія є відтворенням приватного життя громадян, які перебувають у небезпеці». Розмежовуючи

жанри соціальної комедії й міщанської драми, не слід, однак, жорстко розмеж-

овувати творчість грецьких комедіографів, адже саме Аристофанові належить комедія «Кокал», у якій він чи не вперше в античній драмі ввів мотив спокушання дівчини, упізнавання «і все інше у тому ж дусі, — як писали античні автори, —

289