Материал: THEATRICA _postranichno_

КОЛОСНИКИ

КОЛОСНИКИ — ґратчастий поміст, розташований над сценою; стеля сцени у вигляді решітки, де розміщені блоки декораційних індивідуальних софітних під-

йомів — штанкети й інше обладнання. «Російсько український словник» за ред.

А.Кримського (1924) подає також синоніми — рушт, надкіння.

КОМЕДІАЛЬНЯ (пол. komedialnia) — у Польщі XVII–XVIII ст. — театр. ► ДІМ ТЕА-

ТРАЛЬНИЙ

КОМЕДІАНТ (від грец. komedia) — у широкому сенсі — актор; у російському театрі слово відоме з 1702 р.; в українському театрі — з початку ХІХ ст.

амплуа, КОМЕДІЯ

КОМЕДІЄНГАУЗ (нім. Komödienhaus) — назва приміщення театру у XVIII ст.; у видрукуваному Російською Академією наук 1731 року «Німецько­ латинському

і російському лексиконі» — «дом, где комедии отправляются», театр.

тральний, опернгауз, ТЕАТР, ХОРАГІУМ

КОМЕДІО ОПЕРА (пол. komedioopera, komedia opera) — у польському театрі XVIII ст. — комедія або фарс у супроводі музики (пісні й балет) з домінуванням

діалогів над музичними номерами; у ХІХ ст. — водевіль, комічна опера. В Україні у цьому жанрі відомо такі твори: комедіо опера «Дiвка на вiдданню, або На милування нема силування» Iвана Озаркевича (1848); «Poiwrut Zaporożcow z Tre­bizundu­. Komedio opera historyczna we 2 ch actach na malorosyjskim jazyku wier­szem napisana­ prez Karola Heineza», 1842; «Diwka na widdaniu­ abo na mylowanie nema sylowanija

Komedio opera. Zlożena­ w Kolomyi. J. Ozarkewicz. Stanislawiw», 1848; «Wesilie abo nad cyhana Szmahajla nema rozumnijczoho» Komedio opera w 3 d z spiwamy i tancia­­ my napysana w Kolomyi J. Ozarkewiczem», 1849; «Наталка Пол­тавка­. Комедіо опера в 2 х діях Івана Котляревського. Ювілейне видання <…> Львів, 1898); комедіо опе­

ретка («Запорожці», комедіо оперетка з минувших часів», 1864) та ін.

КОМЕДІЯ (від грец. komedia — ритуальна пісня, що супроводжує процесію на честь бога Діоніса; фр. comédie; англ. comedy, нім. Komödie; ісп. comedia) — жанр давньогрецького, а згодом і римського театру, що сформувався у VІ ст.

до н. е. і спочатку належав до неофіційної програми діоні­сійських­ свят.

Хоча основні різновиди комедії були сформовані вже в античному театрі, од-

нак за доби середньовіччя й Відродження термін комедія втратив своє специфічне значення і вживався як одне з поширених визначень будь якого драматичного твору, незалежно від його жанру (так, відомі зовсім не кумедні французькі комедії на біблійні сюжети — «Comédie de la Nativité de Jesus Christ», «Comédie de l’adoration­ des Trois Rois а Jesus Christ des Innocents» та ін.).

В іспанському театрі XV ст. сomedia означало будь яку виставу, що здійснюва-

лася упродовж трьох днів і тематика якої оберталася навколо питань кохання,

честі, подружньої вірності й політики (на відміну від вистав релігійної тематики). Наприкінці XVI ст. постала проблема диференціації основних театральних жан-

рів, що й спровокувало появу теоретичного обґрунтування жанру комедії.

280

КОМЕДІЯ

У«Поетиці» діяча театру єзуїтів Якоба Понтана (1594) читаємо: «Комедія є драматичним твором, у якому заради засвоєння житейського досвіду представля-

ються, не без гострих і дотепних жартів, події з приватного життя обивателів. Трагікомедія є сумішшю з комедії й трагедії, адже, на відміну від правил комедії, тут виводяться на сцену також і особи більш шляхетні й високі. Можна сказати,

що трагікомедія є трагедією з розв’язкою, що притаманна комедії, тобто веселою, заспокійливою. Трагікомедія завжди завершується щасливим фіналом. Я не стану стверджувати, що можна було б написати й комітрагедію, розв’язкою якої була б загибель героя. Справа в тім, що горе нікчемних людей не може ні запам’ятатися, ні збуджувати душевні порухи. Тому й не трапляються ніде подібні п’єси… Трагедія — це поетичний твір, що змальовує за допомогою дійових осіб учинки видатних осіб з метою збудження до них співчуття й страху, а тим самим і очищення

людей від душевних хвилювань, які є джерелом такого роду трагічних вчинків».

Уфранцузькій мові лексема комедія відома з XIV ст., в українській — у ХVІ ст. Іван Вишенський, пишучи, очевидно, про перенесення моделі західної літургії до православного богослуження, вживає словосполучення «комедійське та машкарське набоженство» і дорікає керівникам львівських братських шкіл, що «тру-

дитися в церкві не хочут; только комедіі строють і іграють», а у XVIII ст. відоме «Комическое дійствіе в честь, похваленіе і прославленіе по пророчеству і обітованію рождшемуся, ветхому денми, младенствовавшему под літи, усти от віка пророк провозвіщенному, явленієм звізди і поклоненієм царей свидительствованному, царю царей, Христу Господу, всемирной для радості четирма явленії ізображенное» Митрофана Довгалевського, виставлене 25 грудня 1736 року. У російській

мові слово відоме з 1685 р. («Комидия о блуднем сыне» Симеона Полоцького),

апохідні від нього комедіант — з 1702 р. і комедиантские картины — з 1713 р.; інколи вживалося словосполучення деревянная камедия — будівля театру.

Жанрові особливості комедії визначаються тим, що всі різновиди її орієнтова-

ні на висміювання якихось явищ життя. Герої комедії — звичайні люди, наділені

типовими й гіперболізованими рисами характеру. Діалог — стрімкий, насичений каламбурами, гострою мовною характерністю. Сюжет — ускладнений перипетіями; композиція зазвичай послідовна. Залежно від змісту визначаються жанрові різновиди — від водевілю й фарсу до сатиричної і гротескової комедії.

Як і в більшості європейських країн, в Україні термін комедія початково вжи-

вався у значенні видовище, п’єса («комедии строят и играют» — 1605, І. Вишенський; «комедія, сиріч лицедійство» — 1819, І. Котляревський).

УХІХ — на початку ХХ ст. в Україні відомі такі жанрові різновиди комедії: ко­

медія увеселительная (1828), комедійка («Пан полковник», комедійка в одній дії Пльоверівної, 1900; «Покарана лож». Комедійка в 1 акті Олени Кучальської, 1901);

комедійка для забави («Добуш». Комедійка для забави, 1869); комедіо опера; коме­

діо оперетка та ін. ► ателана, водевіль, жарт, комедіо-опера, соті, фарс

281

КОМЕДІЯ АМЕРИКАНСЬКА

КОМЕДІЯ АМЕРИКАНСЬКА (англ. american comedy) — сучасні п’єси (і не лише комедії, а й драми і мелодрами), які, незважаючи на те, що їх неможливо розці-

нювати як літературні «досягнення», користуються популярністю серед глядачів. Твори написано заради розважання глядачів, однак їхня популярність вказує на те, що вони віддзеркалюють звички і настрої «простих людей». Такі твори

зневажливо сприймають «високочолі» критики, однак мають велике значення як документи часу, що, на думку американських дослідників, свідчать про наївність, пуританізм, провінціалізм та інші якості сучасного глядача.

КОМЕДІЯ АНЕКДОТИЧНА — різновид комедії, що дістав поширення у фран-

цузькому театрі початку ХІХ ст.; комедія, в основу якої покладено анекдотичну ситуацію, різновид водевілю; найяскравіший представник жанру — Ежен Скріб.

КОМЕДІЯ АНТИЧНА (грец. komoіdіa, komedіa — святкова пісня, бенкет; у давнину мала назву тригодія; фр. comedіe ancіenne; англ. antіque comedy; нім. antіke Komödіe; ісп. comedіa antіgua) — система комедійних жанрів давньогрецького,

а згодом і римського театру, що сформувалася у VІ ст. до н. е. і спочатку належала до неофіційних видовищ.

Початки античної комедії пов’язані з давнім звичаєм переодягання хористів у тварин. У культі Артеміди Ортії у Спарті побутувала давня ритуальна драма з лікарем знахуром і бабусею. У Сикіоні на орхестру виходила трупа учасників ритуальної пантоміми, виконуючи імпровізований гімн Діонісові. Обличчя корифея вимазане у сажу, у руках він тримав фалос. Змагання у лайці, запозичені з ритуалу

родючості, також сприяли формуванню комедійного жанру. Сталося це у мегарців за часів демократії, встановленої близько 580 р. до н. е.

Близько 560 р. до н. е. Сусаріон з Мегар виставив комедію із сатирами, а з пли-

ном часу, потрапивши до Афін, у 488–486 рр. комедія була допущена на Великі Діонісії (на Ленеях показана пізніше). Очевидно, саме про комедію цього періоду Аристотель писав: «Зміни комедії, через те, що нею не зацікавились з самого початку, невідомі, бо акторам комікам навіть дозвіл на постановку п’єси архонт почав давати тільки згодом, а раніше вони були аматорами». Комедія цього періоду мала

переважно політичний характер, адже тодішні звичаї дозволяли виконавцям публічно знущатися з ідеологічного або політичного суперника, називаючи його ім’я.

Сюжет комедії зазвичай мав фантастичний характер (проект реформування громадських стосунків та ін.). Саме на ці політичні аспекти давньогрецької комедії звертала увагу Жермена де Сталь (щоправда, вважаючи їх недоліком жанру),

коли писала, що «усі комедії Аристофана — не більш ніж п’єси на випадок, з наго­

ди; грекам, — вважала вона, — «рішуче не вистачало філософської мудрості, щоб створити комедію характерів — комедію, цікаву для глядачів усіх часів і народів.

Ось серйозна небезпека: у вільній країні успіх забезпечений кожному, хто виведе

в комедії державних мужів своєї доби. Не знаю, чи виграла від цього держава, проте драматичне мистецтво,­ безперечно, програло. Якщо Афінська республіка

282

КОМЕДІЯ АНТИЧНА

втратила незалежність, то виною тому була саме надмірна відданість афінян комедії, пристрасть до жартів дурного тону, постійна потреба у розвагах».

Як і трагедія, кожна комедія починалася з прологу, а далі йшли парод, синтагми, парабаза, епіррема, антода, антепіррема, епісодії й ексод.

Найвідоміший грецький комедіограф Аристофан (Arіstopha­nes,­ бл. 445–385 рр.

до н. е. ) написав сорок чотири комедії, з яких збереглося одинадцять: «Ахарняни», «Вершники», «Хмари», «Оси», «Мир», «Птахи», «Лісістрата», «Жінки на святі Тесмофорій», «Жаби», «Жінки в Народних зборах» і «Плутос». Він намагався перетворити театр на місце для обговорення громадських проблем, через що й провів своє життя не менш драматично, ніж його колеги трагедіографи. Загостривши стосунки з демагогом Клеоном, написав проти нього комедію «Вершники», в якій викривав його злодійські й диктаторські нахили, за що був засуджений до від-

шкодування Клеонові моральних збитків на суму у п’ять талантів.

Творчість молодшого сучасника Аристотеля й останнього відомого грецького драматурга Менандра (342–292 рр. до н. е. ) належить жанрові новоаттицької комедії. Аттицької — через те, що Афіни, де постав жанр, стали центром грецької області Аттика, а новою — щоб відрізнити її від давньої комедії Аристофана. Ме-

нандр написав понад сто комедій (їх прийнято називати міщанськими драмами), більшість яких призначалася для показу під час місцевих свят тощо.

Інший комедійний жанр, який дістав популярність у Греції, починаючи з V ст. до н. е. — міміямби — тобто міми (mіmodіa), написані ямбом — побутові сценки у діалогічній або монологічній формі, які характеризувалися натуралізмом. Характерні ролі в мімах виконували ethologus.

Популярним у Греції був також інший комедійний жанр — фляк (назва походить від поширених на островах Греції, у Сицилії та у Північній Італії виступів фляків — потішників, які розігрували сценки, висміюючи походеньки богів і героїв).

Усупереч поширеному уявленню, що формула жанрів римського театру «про-

ста» й цілком зрозуміла, зіставлення джерел виявляє істотні суперечності у ро-

зумінні цих жанрових структур. Так, Діомед писав: «Видів тогат майже стільки ж, скільки й паліат: перший вид той, що називається претекстою. В них зображені подвиги полководців, громадські справи, римські царі і вожді. За величчю й чеснотами дійових осіб вони подібні до трагедії. Їх називають претекстами тому, що в п’єсах такого роду зображуються лише діяння царів і полководців,

які користуються претекстами. Другий вид тогат називається табернарії, тобто п’єси з життя крамарів: за низьким складом дійових осіб і за змістом вони схожі на комедії; в них виводять не посадовців або царів, а простих людей, і дія цих

творів відбувається у приватних будинках <…> Третій вид латинських п’єс названо ателанами, від міста Атела, де їх уперше стали виконувати. За своїм зміс-

том і жартами вони схожі на грецькі драми сатирів. Четвертий вид — босонога комедія, що грецькою мовою називається мім».

283

КОМЕДІЯ БАЛЕТ

Звернімо, однак, увагу на одне із спостережень Діомеда, що дає можливість зрозуміти відмінність між грецькою й римською драмою. «Трагедії й комедії на-

зиваються драмами від слова dran (діяти), — писав Діомед. — Латиною їх називають fabulae, тобто fatіbulae (від слова говорити); адже у латинських п’єсах більше уваги приділяється розмовам, ніж кантикам, що виконувалися співом».

УРимі, вважається, найбільший успіх серед жанрів комедійного театру мала паліата (Соmоеdіа Раllіаtа) — комедія грецького плаща (від назви грецького плаща, адже персонажі комедії носили грецький плащ — Раllіum — палліум); інколи ці переробки називалися fabula crepidata. Розквіт жанру пов’язаний передусім із творчістю Плавта (Tіtus Maccіus Plautus, бл. 250–184 рр. до н. е. ).

Уцілому ж до римської комедії може бути застосований вислів Анн Марі Бюттен, яка зауважила, що «грецька комедія жодним чином не нагадує того, що ми

називаємо комедією у наш час; радше вона схожа на наші ревю або виступи шан-

соньє». ► АГОН, АТЕЛАНА, ДРАМА САТИРІВ, КОМЕДІЯ АТТИЦЬКА, КОМЕДІЯ БОСОНОГА, КОМЕДІЯ НОВО-

АТТИЦЬКА, КОМЕДІЯ СИЦИЛІЙСЬКА, КОМЕДІЯ ТОГАТА, МІМ, МІМІЯМБ, ТОГАТА, ФЛЯК

КОМЕДІЯ БАЛЕТ (фр. comédie ballet; англ. ballet comedy; comic ballet; нім. Ballett­ komödie; ісп. comedia ballet; пол. komediobalet) — у французькому театрі XVII ст. —

жанр, який об’єднує діалог, танок і пантоміму, інструментальну, інколи й вокальну музику, образотворче мистец­тво. Творцем жанру був Ж. Б. Мольєр. Перший твір у цьому жанрі — «Настирливі» (1661 р.). Комедія балет зазвичай побудована на чергуванні виконуваних танцюристами балетних сцен за принципом нанизування ефектних номерів. Серед взірців жанру — «Принцеса Елідська» (1664),

«Любов-цілителька» (1665), «Комічна пастораль» (1666/7), «Жорж Данден» (1668),

«Пан де Пурсоньяк» (1668), «Міщанин шляхтич» (1670), «Хворий та й годі» (1673), «Шлюб із примусу» (комедія з балетом Мольєра на музику Ж. Б. Люллі, 1664 р.,

29 січня, Лувр; у виставі танцював король Людовік XІV, герцоги де Бурбон та ін.).

КОМЕДІЯ БОЖЕСТВЕНА — в Україні ХІХ ст. — синонім драми на біблійний сюжет («о божественных комедиях, писавшихся по образцу “комедий” Дмитрия

Ростовского» — М. Черняєв). ► ДРАМА ШКІЛЬНА, театр шкільний

КОМЕДІЯ БУРЖУАЗНА (фр. comédie bourgeoise; англ. bourgeois comedy, нім. Bür­ gergerliche Komödie; ісп. comedia burguesa). ► ДРАМА БУРЖУАЗНА, ДРАМА МІЩАНСЬКА

КОМЕДІЯ БУРЛЕСКНА (фр. comédie burlesque; англ. burlesque comedy, нім. burleske Komödie; ісп. comedia burlesca) — у театрі XVII ст. — комедія, в основу

якої покладено серію комічних перипетій і бурлескних жартів, які відбуваються

зекстравагантним персонажем («Дон Яфет Вірменський» П. Скаррона). ► БУРЛЕСК

КОМЕДІЯ ВЕСЕЛА, ЛЮСТШПІЛЬ (нім. Lustspiel — весела гра, комедія) — у ні-

мецькому театрі — відповідник латинського терміна comoedia. Вперше термін

зафіксовано 1536 року, але поширення він істає лише в XVIII ст. Німецький «Лексикон театру» ХІХ ст. подає цей термін у значенні сучасна комедія — на відміну

від терміна комедія, який вживався стосовно давньої комедії. У XVII ст. відомий

284