Материал: THEATRICA _postranichno_

КОМЕДІЯ ОРИГІНАЛЬНА

учому з ним суперничав Менандр». Цим фактом можна пояснити відмінності

утворчості Аристофана й Менандра, зумовлені не так особливостями їхнього

власного смаку, як вимогами нового замовника. За часів Аристофана, на хвилі патріотичного піднесення, попит на патріотизм (а відтак і на соціально політичні комедії), ясна річ, посилився, однак за доби еллінізму, коли настроями греків

оволоділи зневіра і збайдужіння до громадських справ, а відраза до політичного життя і національних святинь уже важко приховувалася, популярність здобуло гасло Епікура (однолітка Менандра): «Живи непомітно». До певної міри драми

Менандра й ілюструють цю тезу. ► КОМЕДІЯ АНТИЧНА, КОМЕДІЯ ЗВИЧАЇВ

КОМЕДІЯ ОРИГІНАЛЬНА — у театрі XVIII–XIX ст., коли були поширеними різ-

номанітні переробки тощо, формула, що її застосовували до творів на самостій-

ний сюжет (Г. Квітка Основ’я­ненко,­ «Приезжий из столицы», 1827).

КОМЕДІЯ ПАЛАЦОВА (ісп. comedia palaciega) — в іспанському театрі — вистава, дія якої відбувається в палаці.

КОМЕДІЯ ПАСТОРАЛЬНА (фр. comédie pastorale; англ. pastoralplay; нім. Schafer­ spiel; ісп. comedia pastoral; пол. sielanka dramatyczna, dramat pastoralny, komedia pastoralna) — у європейському театрі XVI–XVII ст. — п’єси й вистави, що ностальгійно оспівували безтурботне життя пастухів і пастушок. ► ПАСТОРАЛЬ КОМІЧНА

КОМЕДІЯ ПЛАЩА ТА ШПАГИ (ісп. la comedia de capa y espada; англ. cloak and sword drama) — в іспанському театрі XVІ ст. — один із різновидів комедії інтри­ ги. Перші твори у жанрі комедії плаща та шпаги видрукувано 1517 р. — це були п’єси Бартоломео Торреса Наварро. У XVII ст. комедією плаща та шпаги називали

твори, що виконувалася у звичайних дворянських костюмах, на відміну від ви­ довищних комедій. Згодом термін познав комедії інтриги Лопе де Вега і драма-

тургів його школи, характерними ознаками яких були: зображення конфліктів,

народжених коханням, ревнощами, почуттям честі; стрімкий, динамічний розвиток сценічної дії; переважання інтриги над розробкою характерів; усталеність сценічних типів тощо. У комедії плаща та шпаги на історичному тлі, в історичних костюмах розігруються галантні історії, заплутані масою перипетій. Розвиток дії зазвичай будується як подолання перешкод від вихідної ситуації (закоханості)

до фіналу (щасливого одруження). В англійських словниках театру комедією плаща та шпаги інколи називають сценічні версії «Трьох мушкетерів» А. Дюма і твори

романтичної драматургії. ► ДРАМА КОСТЮМОВА, драма честі

КОМЕДІЯ ПОБУТОВА (ісп. comedіas a notіcіa — комедія побуту і звичаїв) — в іс-

панському театрі XVI ст., а згодом у театрах інших країн — жанровий різновид

сатиричної комедії, предметом осміювання якої є соціальні звичаї. В межах побутової комедії інколи розрізняють соціально побутову комедію (висміювання соці-

альних явищ) і родинно побутову комедію (висміювання родинних стосунків). За-

родки побутової комедії можна виявити у творчості Менандра, однак остаточно

жанр сформувався лише у ХІХ ст., у творчості драматургів школи здорового глузду,

290

КОМЕДІЯ

О. Островського, І. Карпенка Карого, Г. Запольської та ін. М. Вороний характеризував побутову комедію як комедію типів, характерів, вдач. ► КОМЕДІЯ ЗВИЧАЇВ

КОМЕДІЯ ПОЛІТИЧНА (англ. political comedy) — комедія, в якій висміюються політичні події, партії, державні діячі та ін. (Аристофан, Мольєр).

КОМЕДІЯ ПРИСЛІВ’ЇВ, ПРИСЛІВ’Я ДРАМАТИЧНЕ (фр. proverbe dramatique; англ. dramatic proverb; нім. dramatisches Sprichwort; ісп. proverbio dramatic) — у театрі­ XVII ст. — жанр салонової драматургії, який бере початок від розваги, що полягала­ в ілюструванні прислів’я, що його публіка мусила розтлумачити.

Датою народження жанру можна вважати 1654 рік, коли граф Крамель видрукував у Гаазі «Комедію прислів’їв», яка перевидавалася кілька разів. У п’єсі розповідається про кохання якогось Лідіаса до Флоринди, доньки доктора Тезауруса, а всі репліки п’єси — прислів’я, покладені на дію (опис якої подається в ремарках). Драматичні прислів’я для своїх вихованок писала пані де Ментенон. У XІX ст.

жанр удосконалили А. де Латуш і А. Мюссе («З коханням не жартують»). Наближеним до прислів’їв був жанр шарад. У жанрі прислів’я написана комедія «Блонди» міфічного Козьми Пруткова. Використання прислів’їв характерне для більшості назв творів О. Островського. ► ШАРАДА

КОМЕДІЯ ПРОСТА, КОМЕДІЯ ЧИСТА (лат. comaediae simplex) — у теорії драми єзуїтського театру, — така комедія, у якій упродовж актів і сцен не відбувається

жодних змін від веселого до сумного або навпаки від сумного до веселого. ► ДРА-

МА ШКІЛЬНА, театр шкільний

КОМЕДІЯ ПРОХОЛОДНА (рос. комедия прохладная) — у російському шкільному театрі XVIII ст., коли лексема «комедія» вживалася у значенні драматичний твір, вистава; п’єса, що мала щасливу розв’язку, адже слово прохладная означало приятный, доставляющий удовольствие (на відміну від жалостной або жа­ лобной комедії, що мала трагічний фінал). ► КОМЕДІЯ ЖАЛІБНА

КОМЕДІЯ РЕПЕТИЦІЯ (англ. rehearsal) — в англійському театрі XVII–XVII ст. — пародійний театральний жанр, який спирається на принцип «театру в театрі».

Перша вистава цього жанру — сатирична комедія Дж. Бекінгема, Т. Спрата,

М. Кліффорда і С. Бетлера під назвою «Репетиція» відбулася 1671 року у Королів­ ському­ театрі у Лондоні. Комедія була спрямована проти риторики і пафосу драм Дж. Драйдена, висміювала декламаційну манеру гри англійських акторів. Услід за цією п’єсою з’явилася низка інших творів, які використовували цей прийом (комедії Г. Філдінга, Р. Шерідана та ін.).

КОМЕДІЯ САЛОНОВА (фр. comédie de salon; англ. drawing room play, high co­ medy; нім. Salonstück, Konversationstück; ісп. comedia de salon) — у Франції й Англії XVII XVIII ст. — комедійний жанр доби салонів. Слово салон означає, з одного

боку, кімнату для прийомів, якесь громадське приміщення, з іншого боку, — світ-

ський, політичний, літературно артистичний гурток людей; крім того, салон —

це ще й назва художніх виставок, які влаштовувалися починаючи з 1667 р. у Па-

291

КОМЕДІЯ

рижі. Причому брати участь у салонах могли лише визнані майстри, члени створеної кардиналом Ришельє Академії. Зміст салонової комедії — дотепні світські

теревені, обмін думками, аргументами і прикрощами у вигляді люб’язності («Кумедні манірниці» і «Школа жінок» Ж. Б. Мольєра, а також, за П. Паві, деякі твори

С.Моема, А. Шніцлера і А. Чехова). ► КОМЕДІЯ ВЕСЕЛА, КОМЕДІЯ ВИСОКА

КОМЕДІЯ САТИРИЧНА (ісп. la comedia de satirica, фр. comédie satirique; англ. sa­

tirical comedy; нім. Satire; ісп. comedia satirica) — комедія, в якій представлено

карикатурний образ суспільства; у ширшому сенсі — різновид комедії, в якому висміюється шкідлива соціально політична практика або небезпечний людський недолік. Для сатиричної комедії характерні різкість, нещадність, перебільшення, як у комедіях Ж. Б. Мольєра, М. Гоголя, В. Маяковського, М. Ердмана.

КОМЕДІЯ СВІТСЬКА (англ. genteel comedy) — в англійсь­кому­ театрі початку XVIII ст. — жанровий різновид комедії звичаїв, спрямований на критику поведін-

ки вищого класу. ► КОМЕДІЯ ЗВИЧАЇВ, КОМЕДІЯ САЛОНОВА

КОМЕДІЯ СВЯЩЕННА (ісп. comedias de santos) — в іспанському театрі XVI ст. — релiгiйнi видовища про діяння апостолiв, якi особливо пишно здійснювалися у Мадридi пiд час свята на честь патрона мiста Св. Ісидора. Слово комедія у назві жанру вживається у широкому сенсі — як будь який драматичний твір, вистава.

► АУТО, АУТО САКРАМЕНТАЛЕС

КОМЕДІЯ СЕРЕДНЯ (англ. middle comedy) — у давньогрецькому театрі IV ст. до н. е. — перехідна форма від старої до нової комедії, орієнтована переважно на пародіювання класичних сюжетів. ► КОМЕДІЯ АНТИЧНА

КОМЕДІЯ СЕРЙОЗНА (фр. comédie serieuse; англ. bourgeois tragedy — міщанська трагедія; нім. Bürgerliches Trauerspiel — сумна міщанська п’єса; ісп. comedia

seria). ► ДРАМА МІЩАНСЬКА, ТРАГЕДІЯ

КОМЕДІЯ СИТУАЦІЙ, КОМЕДІЯ ПОЛОЖЕНЬ (фр. comédie de situation; англ. si­ tuation comedy; нім. Situationskomödie; ісп. comedia de situaciones; пол. komedia sytuacyjna, komedia przypadkowa) — різновид комедії, якій властиві напружена

й стрімка дія, раптові повороти сюжету, плутанина, непорозуміння і несподівана кінцівка. Непередбачуваність подій відрізняє комедію ситуацій від комедії інтри-

ги, де випадкова, здавалося б, подія насправді є частиною чийогось плану («Близнюки» Менандра, «Комедія помилок» Шекспіра, «Шалений день, або Одруження Фігаро» Бомарше). ► КОМЕДІЯ ІНТРИГИ

КОМЕДІЯ СИЦИЛІЙСЬКА — у давньогрецькому театрі — літературна

попередниця­ давньоаттицької комедії, найвидатнішим представником якої був

Епіхарм (VI V ст. до н. е. ). Аристотель пише, що саме Епіхарм першим почав писати комічні п’єси із цілісною і завершеною дією. До нашого часу дійшли лише на-

зви і незначні фрагменти його творів, героями яких були Одіссей, Геракл, а сюжет

розгортався навколо їхніх хитрощів і витівок. Одна з особливостей сицилійської

комедії полягає у тому, що Епіхарм майже не використовував хор (через відсут-

292

КОМЕДІЯ СКЕТЧ

ність комосу античні філологи називали його п’єси не комедіями, а драмами). ►

ДРАМА САТИРІВ, комедія антична

КОМЕДІЯ СКЕТЧ (фр. sketch; англ. sketch; нім. Sketch; ісп. sketch — начерк, ескіз) — коротка одноактна родинно­ побутова­ комедія, інколи навіть гумористичний естрадний номер, побудований на гострих ситуаціях, близьких до водевільних і фарсових. Жанр народився у 1850 х рр. в Англії. Синоніми — комедія жарт, сценка,­ маленька комедія, водевіль тощо. Для скетчу характерні — обмежене

коло дійових осіб, динамічний сюжет, щаслива розв’язка. Наприклад, «Як він брехав її чоловіку» Б. Шоу, «Ведмідь» і «Пропозиція» А. П. Чехова (ці п’єси іноді неправомірно зараховують до водевілів, хоча в них немає обов’язкових для водевілю куплетів). Жанровий план скетчу близький до комедії положень.

КОМЕДІЯ СКЛАДНА, КОМЕДІЯ ЗМІШАНА (лат. comaediae implexa) — у теорії драми єзуїтського театру, за роз’ясненням автора анонімної праці «Poetica practica anno Domini 1648», це — така комедія, в якій мають місце переміни й упізнавання,

переміни від веселого до сумного і від сумного до веселого. Сам термін вживався ще у давньоримському театрі, де комедії поділялися на статичні і рухливі.

КОМЕДІЯ СЛІЗНА (фр. comédie larmoyante, comédie sentimentale; англ. melodra­ ma, tearful comedy, weeping comedy,­ sentimental comedy, melodrama,­ comedy of sen­ sibility; нім. Ruhrstück, Trauerspiel — сумна п’єса, weinerliches Lustspiel; ісп. comedia lacrimogena, comedia sentimental; італ. la commedia lacrimosa; пол. komedia łzawa, komedia serio) — у театрі XVIII ст. — родинна буржуазна драма (Дідро, Лессінг), повчальні і щемливі сюжети якої узяті з буденного життя буржуазії і спрямовані на те, щоб, демонструючи потворність пороку і привабливість чеснот, викликати сльози публіки. Термін комедія у назві жанру має умовний характер, позаяк жанрове визначення драма ще не з’явилося і комедією називалися будь які твори, в яких діяли особи незначні. Конфлікт у слізній комедії вирішується завдяки пробудженню в душі дворянина моральних чеснот. Герої комедії — добропорядні буржуа, зразкові батьки сімейств, вірні дружини. Слізна комедія — це, за висло-

вом Вольтера, вид буржуазної драми, що постала у Франції у 1740-х рр. і зобра-

жувала побут та звичаї третього стану у глибоко патетичних тонах. При цьому комічний елемент поступився сентиментальному, а розважальний — повчальному. Зразки жанру — «Остання хитрість кохання» (1696) англійського драматурга К. Сіббера, «Брехлива антипатія» (1733) і «Модний забобон» (1735) П’єра Клода

Нівель де Лашоссе, французького драматурга, «фундатора» жанру, п’єси Дені Ді-

дро. ► ДРАМА МІЩАНСЬКА, театр сентименталістичний

КОМЕДІЯ СОБАЧА — різновид зоодрами, поширений з кінця­ XVIII ст. («[у Хар-

кові 1840 х рр. — О. К.] балаганы со зверинцами, восковыми фигурами, вольти-

жерами, акробатами и другими фокусами приезжих артистов для детей и простолюдинов — марионетки, собачьи комедии, панорамы и проч.» — М. Черняєв).

► ДРАМА ЗООЛОГІЧНА

293

КОМЕДІЯ

КОМЕДІЯ соціальна — комедія, спрямована на критику соціальних умов («се самородок [Карпенко Карий],­ що утворив справжню драму і соціальну коме-

дію» — І.Франко).

КОМЕДІЯ ТЕМПЕРАМЕНТІВ (фр. comédie d’humours; англ. comedy of humours, сomedy of humours; ісп. comedia de humores) — в англійському театрі XVI ст. — ко-

медія, що постала на основі концепції про чотири темпераменти, які регулюють людську поведінку.

Перший зразок комедії темпераментів — «Кожен на свій лад» (1598) Бена Джонсона. Комедія темпераментів — весела, орієнтована на жартівливий сміх, вона розважає, але нікому не дошкуляє.

КОМЕДІЯ ТОГАТА (лат. cоmоеdіа tоgаtа, fabula togata, planipedia) — у давньо-

римському театрі — комедійний жанр, назва якого походить від слова «тога», позаяк учасники цих комедій виступали в тогах.

В одній з таких тогат — у тогаті Афранія «Пожежа», що була виставлена за правління Нерона, — на сцені спочатку спалювали будинок, а потім актори рятували майно, привласнюючи все, що вціліло.

Усупереч уявленню, що формула жанрів римського театру нам цілком зрозуміла, зіставлення джерел виявляє істотні суперечності. Так, Діомед писав: «Видів

тогат майже стільки ж, скільки й паліат: перший вид той, що називається претекстатою. В них зображуються подвиги полководців, громадські справи, римські царі і вожді. За величчю й чеснотами дійових осіб вони подібні до трагедії. Їх називають претекстатами тому, що в п’єсах такого роду зображуються лише діяння царів і полководців, які користуються претекстами. Другий вид тогат називається табернарії, тобто п’єси з життя крамарів: за низьким складом дійових осіб і за змістом вони схожі на комедії; в них виводять не посадовців або царів, а простих людей, і дія цих творів відбувається у приватних будинках <…> Третій вид латинських п’єс названо ателанами, від міста Атела, де їх уперше почали ви-

конувати. За своїм змістом і жартами вони подібні до грецької драми сатирів.

Четвертий вид — босонога комедія (planipedia), яка грецькою мовою називається мімом». Тогатами у Римі називали також жінок легкої поведінки (вони носили

тогу). ► КОМЕДІЯ АНТИЧНА, ДРАМА САТИРІВ, МІМ, ПРЕТЕКСТАТА, ТАБЕРНАРІЯ

комедія фантастична (англ. fantastic comedy) — жанровий різновид комедії, поширений наприкінці ХІХ ст.; термін вживається стосовно нереалістичних

вистав із застосуванням найновіших досягнень техніки і машинерії, які й спонукають персонажів до дії; у практиці театру США — комічна екстраваганца, не-

правдоподібна і фарсова. В Україні ХІХ ст. у жанрі фантастичної комедії написано твори «Конотопська відьма» (Хвантастична коме­дія в 5 діях и 8 одмінах, з опові-

дання Г. Квітки, скомпонував Г. Ашкаренко, 1889). ► ЕКСТРАВАГАНЦА КОМЕДІЯ ФАРС, ФАРС, КЛУХТ, ШВАНК (лат., фр. farce, farsas — фарш, начиння;

дан. klucht; нім. Schwank, ісп. farsa; грец. φαρσοκωμωδία ­— фарсокомедія) — у теа-

294