Материал: THEATRICA _postranichno_

БУФОН, БУФОНКА, БУФОНША

сторную залу, <…> имеющую в боку у себя неболь­шой­ буфетец». Органічне поєднання вистави з частуванням характерне для театру ХVIII–ХІХ ст.

БУФОН, БУФОНКА, БУФОНША (італ. buf­on, від buffa — жарт; фр. bouf­on ) — в італійському театрі масок комічний актор, в опері буф — ак­тор співак­. Інколи буфон ототожнюється з поняттями­ блазень, дурень, комік та ін.

БУФОНАДА (італ. buffonata, від buffa — жарт; фр. bouf­onnerie; пол. bufoneria —

блазнювання) — театральний жанр, який характеризуєть­ся­ розважальністю, глу-

зуванням і перебільшеннями. Тут кумедні події, а не характери, диктують вчинки персонажів. Манера акторської гри побудована на зовнішній дії, безпосередньому спілкуванні з глядачем, іноді — на заграванні з публікою, жартах, прийомах пародіювання, передражнювання, грі з речами, бійці, ляпасах та ін. Елементи буфонади характерні для драматургії Аристофана, Мольєра, Гоголя, Сухово Коби-

ліна, Піранделло. ► БЛАЗЕНАДА, фарс

ВАДА ТРАГІЧНА (англ. tragic flaw) — властивості характеру або особливості поведінки трагічного героя, що призводять до його загибелі. ► ГАмартія

ВАМПУКА — беззмістовні, ходульні оперні штампи, а в ширшому розумінні — позбавлений сенсу великий стиль grand operа. Назва дістала поширення після

постановки одноактної опери пародії «Вампука, наречена африканська» у театрі «Криве дзеркало» у Петербурзі (1909). 29 жовтня 1936 р. в Московському Камерному театрі відбулася прем’єра опери жарту «Богатирі» на музику О. Бородіна (текст Д. Бєдного, постановка О. Таїрова); уперше цю оперу виставлено в 1869 році. У виставі 1936 р. режисера приваблювала можливість відродити попередницю

«Вампуки». Таїров писав: «“Богатирі” Бородіна надзвичайно цікава і гостра сатира

на оперний стиль. Бородін з максимальною майстерністю та дотепністю включає в свою партитуру і пародіює мотиви з опер <…> і навіть пародіює самого себе».

Опера фарс висміювала лубочну героїку. Авторові лібрето, головному літописце-

ві доби Дем’яну Бєдному спало на думку перенести місце дії до двору князя Володимира та згрупувати події довкола хрещення Русі, котре в той час вважалося прогресивним явищем в історії Росії. Хрещення, за лібрето, князь разом зі своїм почтом прийняв на п’яну голову, а протверезівши, гарячково почав шукати вихід зі складного становища. 4 листопада виставу було знято з репертуару спеціаль-

ною постановою Комітету в справах мистецтв­. 15 листопада того ж року газета «Правда» надрукувала статтю П. Керженцева «Фальсифікація народного минуло-

го». Упродовж двох днів, 21 та 22 листопада, колектив Камерного театру обговорював помилки Таїрова. До певної міри елементи вампуки були присутні й у виставі «Диктатура» І. Микитенка у постановці Леся Курбаса. ► пародія

ВАН ВУ(МЕН) ШОУ (англ. one[wo]man show). ► МОНОДРАМА

ВАНТРЕЛКА — у театрі ляльок — лялька з механічним пристроєм, який дозволяє їй самостійно здійснювати певні рухи; віддаленим аналогом у російсько-

му театрі були самодействующие машины (1759). ► ТЕАТР АВТОМАТІВ, ТЕАТР ЛЯЛЬОК

135

ВАТРУШКА

ВАТРУШКА (англ. cheesecake) — сленговий вираз у театрі США — молоді актриси, які на сцені та на фотографіях показують, за визначенням словників, «більше,

ніж треба, з їхнього тіла», щоб привернути увагу «стомлених ділових чоловіків».

ВЕНТРОЛКА — у театрі ляльок сленгова назва ляльки, що «працює» разом з лялькарем вентрологом (черевовіщуном).

ВЕНТРОЛОГІЯ (від лат. venter — живіт і logos — слово) — черевовіщання; рідкісний жанр театру естради, заснований на мистецтві говорити без артикуляції

губ. Під час виступу вентролога у глядача створюється враження, що слова говорить не виконавець, а лялька чи кілька осіб. Уперше вентрологію згадує, високо її оцінюючи, Платон у «Республіці». Щойно перший відомий вентролог Еврикл зміг прославитися, як жанр опинився в руках жерців і в Афінах утворилася секта Евриклідів — послідовників Еврикла. Припускають, що, використовуючи вентрологію,

жерці імітували діалоги з богами — відповіді богів на запитання жерців тощо. ВЖИВАННЯ — термін Б. Брехта, тотожний перевтіленню у К. Станіславського.

Інше значення — вживання глядача, ототожнення глядача з дійовими особами

вистави; некритичне сприйняття зображених у п’єсі подій. ► ПЕРЕВТІЛЕННЯ

ВЗАЄМОДІЯ (рос. взаимодействие) — у системі Станіславського — дійове­ спілкування партнерів, обумовлене поведінкою кожного з них стосовно один одного на основі сценічного завдання. ► СПІЛКУВАННЯ СЦЕНІЧНЕ

вибрик — в українському театрі ХІХ ст. — фарс, сценічний жарт. ► жарт, ФАРС ВИВИХ АКТОРСЬКИЙ (рос. вывих актерский) — у системі Станіславського — «неправильний сценічний стан актора, в якому він не може ні переживати, ні творити, а може лише по ремісничому представляти, ламатися, забавляти, підро-

бляти й передражнювати образ»; «звичайне акторське самопочуття — той стан

людини на сцені, в якому вона зобов’язана показувати те, чого не відчуває…»

До основних причин вивиху, за К. Станіславським, належать: об’єкт уваги по той бік рампи, зґвалтоване відчуття правди плюс мертва задача. Закріпленню вивихів значною мірою сприяє глядач: адже межа між схваленим глядачем прийомом і професійним досвідом митця­ настільки тонка, що інколи її не помічають навіть фахівці. ► ШТАМП

ВИГОРОДКА — тимчасова сценічна установка, що приблизно відтворює де-

корації вистави та служить для проведення репетицій; вибудовування мізансцен

спектаклю тощо. ► декорація, РЕПЕТИЦІЯ

ВИД МИСТЕЦТВА ВИКОНАВСЬКОГО, ТЕАТРАЛЬНОГО (англ. performing arts, stage arts; нім. Bühnenkunste; ісп. artes de la scenes; фр. arts de la scene) — найбільша

одиниця морфологічного поділу театрального мистецтва; група театрів, що виокремилися у процесі еволюції мистецтва за рахунок висунення на перший план

і домінування одного або кількох засобів виразності: літературний (розмовний)

театр; музичний (спів, танок — опера, балет); пантоміми, ляльок. У межах цьо-

го поділу визначають дрібніші видові групи. Так, у межах літературного театру

136

ВИКИДКА

існують театр драми й театр комедії, у межах музичного — опери, балету, оперети, пісні. Окрім того, літературний театр охоплює не лише драматичний

театр, тобто театр розмовний, що спирається на драматургію, але й епічний і ліричний театри, а також — театр хорової декламації і театр читця; врешті,

театр публічних читань, вербатім та ін. Різновидом драматичного театру є му­

зично драматичний театр.

Тому коректнішим видається підхід, який віддзеркалює специфіку театру, а над­ то театру ХХ ст., й ґрунтується на поділі за ознакою домінування у виставі (театрі)­ творчості драматурга, режисера, художника, композитора або актора.

Однак і цей принцип, виходячи з практики театру, не є вичерпним. Приміром, в акторському театрі (так званому театрі живої людини) вирізняються театри удавання та переживання (К. Станіславський); у режисерському театрі — театр

акцентованого вияву й театр акцентованого впливу (Лесь Курбас).

Однаково справедливо називати акторським театр імпровізації (комедія дель арте), театр психологічний, аристотелівський, неаристотелівський тощо.

Усвою чергу, види театру можуть бути умовно розподілені за класами (приміром, театр ляльок поділяється на театр паркетних ляльок та маріонеток;

подібні поділи стосуються музичного театру тощо).

Удеяких випадках вид театру та його жанр збігаються — у театрах одного жанру (театру трагедії в Афінах, вертепу, шопки і т. ін.).

Провідною ознакою, що визначає належність того чи іншого театру до певного виду, є система жанрів, якою й зумовлена видова специфіка театру.

Також існують театри, видова специфіка яких визначається: а) місцем влашту­

вання вистав (акватеатр, театр просто неба, театр парковий, домашній те­ атр тощо); б) за функціональним призначенням (агітаційний театр, дитячий театр, еротичний театр); в) виконавцями (театр тварин, гіпотеатр); г) специфічними прийомами (театр тіней, театр метаморфоз) та ін.

З початку ХХ ст. в процесі використання засобів виразності різних видів театрів

умежах однієї вистави, а також у зв’язку з народженням нових видовищних гібридів (театр акцій, театр художника тощо) ці поділи стають дедалі умовнішими. Водночас із цим набуває актуальності визначення театральної системи, здатне інтегрувати ознаки найрізноманітніших жанрів. ► ЖАНР, СИСТЕМА ТЕАТРАЛЬНА, ТЕАТР

викидка — в Україні ХІХ ст. — фарс; жарт, вибрик, фігель. ► ВОДЕВІЛЬ, ФАРС ВИКЛИК — оплески та вигуки біс, браво, фора, акціос, що ними глядачі закли-

кають актора вийти на сцену після виконання концертного номера, епізоду або

вистави. Традиційно публіка викликала драматургів й акторів, а з ХХ ст. — також режисерів. 15 листопада 1902 р. директор Імператорських театрів В. Теляков-

ський зробив прикметний запис про першу в новому сезоні постановку «Чайки»:

«Вистава пройшла вельми порядно. Сталася надзвичайна історія в історії театру.

Викликали режисера Дарського. Це другий випадок за цей рік. Санін і Дарський.

137

ВИПРАВДАННЯ СЦЕНІЧНЕ

У цьому значення вистави. До цього випадку режисера в Александринському театрі не було і навіть не вважалося потрібним його мати». ► АПЛОДИСМЕНТИ

ВИПРАВДАННЯ СЦЕНІЧНЕ (рос. оправдание сценическое) — у системі Станіславського — прийоми, за допомогою яких актор переконує глядача у виправданості (або — у вузькому сенсі — реальності) сценічної поведінки. У вузькому значенні — правдива для вистави й приваблива для актора мотивація поведінки, що стає цікавою й для глядача. Недооцінка останньої особливості (зацікавленос­

ті глядача) є однією з ознак дидактичного театру. ► МОТИВАЦІЯ

ВИПРОМІНЮВАННЯ (рос. лучеиспускание и лучевосприятие) — у системі

Станіславського — термін, запозичений з книги Рібо «Психологія уваги»: прийом налагодження акторського спілкування на ранньому етапі роботи К. Станіславського над системою. Цей прийом готував актора до уважнішого сприйняття партнера, однак для психологічного театру початку ХХ ст. він виявився надто неконкретним і К. Станіславський відмовився від нього. ► ВЗАЄМОДІЯ, система станіс-

лавського, СПІЛКУВАННЯ СЦЕНІЧНЕ

ВИСТАВА, СПЕКТАКЛЬ (англ. theatrical performance, нім. Aufführung, Darstellung, Schauspiel, Spektakel, Theatervorstellung, Vorstellung; ісп. representacion teatral; фр. representation théatrale; англ. theatrical performance, display, show, performance; біл. відовішча, прадстаўленьне, шоў, спэктакаль; угор. show; гол. schouwspel, spek­ taklo, kijkspel; італ. spettacolo; каталон. espectacle; пол. przedstawienie, widowisko, spektakl; румун. spectacol; серб. спектакл, представа) — твір театрального мистецтва, результат творчості режисера і колективу виконавців, адресований гля-

дачам; спектакль.

УДавньому Римі слово spectaculum вживалося в різних значеннях: амфітеатр, вид, видовище, вистава, зала, місця для глядачів, диво світу, огляд тощо.

Уєвропейські мови слово спектакль прийшло через посередництво фран-

цузької, з латини в XIV ст.

Словник театру Дж. Патрісії Моблі (Mobley) інтерпретує термін spectacle як «декорації, костюми і сценічні ефекти у виставі», тобто зовнішній бік вистави; судячи

зпосилання на Аристотеля, спектакль зіставляється з терміном opsis.

Уросійській мові слово вживається з другої половини XVIII ст., інколи у значен-

ні театр (у листі Фонвізіна з Парижа: «есть много других спектаклей; все каждый день полнешеньки»); поряд із цим у Росії вживалися також народні спертак,

спертакли, пистакль.

В українській мові, поряд зі спектаклем, уживаються терміни видовище, по­ става, постанова, представлен[н]я, штука (І. Франко, Г. Хоткевич), представле­

нє («Гуцульський рік» — представленє, представлення (Г. Хоткевича), ставлення

(М. Верхацький, П. Рулін), постановка (І. Карпенко Карий, Леся Українка), штука (І. Франко, Г. Хоткевич), ставлення (М. Верхацький, П. Рулін), постановка (І. Кар-

пенко-Карий, Леся Українка) та ін.

138

ВИСТАВА, СПЕКТАКЛЬ

Відмінності між термінами стають помітними у процесі аналізу відповідних лексем, на що звертав увагу Патріс Паві: «У французькій мові акцентується ідея

репрезентації певної речі <…> у німецькій мові слова Vorstellung, Darstellung, Auffuhrung вказують­ на просторовий образ — поставити перед і поставити там. При цьому підкреслюється фронтальність і виставляння напоказ театраль-

ного продукту для огляду, немов у вітрині, з метою видовищності. В англійській мові performance вказує на ідею виконаної дії».

За Законом України «Про театри і театральну справу» (від 09.02.2006, ВВР, 2006, № 22, ст. 199) вистава театральна — це «публічне виконання театральної постановки».

В українському перекладі праці Крістофера Бальме «Вступ до театрознавства» виставу і поставу пропонується розрізняти: «Спочатку потрібно диференціюва-

ти поняття постава і вистава, які часто плутають чи навіть уживають як синоніми. Під виставою розуміють одноразову подію <…> На відміну від цього поняття, постава — це театральний художній твір, чи, з погляду семіотики, структура організованих знаків <…> У театральній семіотиці цю структуру називають порізному: текст або система рішень». Однак, зауважує Бальме, «термінологічна

диференціація між поняттями вистава й постава, що здійснена тут, у жодному разі не стандартизована».

УХХ ст., у зв’язку зі змінами уявлень про виставу як твір, показ якого здійснюється на сценічному майданчику, в театральному мистецтві дедалі частіше вживають терміни артефакт, видовище, дійство, а майже безмежне розширення понять театр і театральність спричинює врешті те, що Гі Дебор у своїй праці

«Суспільство вистави» (1967), уже не відрізняючи мистецтво від життя, пропонує нові дефініції: «вистава — це не сукупність образів, але суспільні відношення між людьми, опосередковані образами»; «вистава — це матеріальна реконструкція релігійної ілюзії».

Устаропольському театрі виставою (wystawa) називалася пишна декорація,

або «видовище, в якому домінують декорації і костюми, танці та співи». Наприкінці ХІХ ст. термін вживають у значенні театральна гра.

Різноманітні визначення терміна вистава використовують залежно від форми, жанру, функціонального призначення й контексту:

— вистави благодійні — спектаклі, кошти від яких йдуть на благодійні цілі, або

дармові вистави для незаможних верств населення; до таких вистав, зокрема, можна віднести практику давньогрецького театру (теорикон); дармові вистави та пригощання під час передвиборних перегонів у Римі, частково — бенефіси;

такі вистави влаштовував і М. Кропивницький та ін.;

— вільні вистави (англ. free act) — в англійському театрі другої половини XVII ст. вистави для привілейованих глядачів, здійснені в умовах, на які не поширюються цензурні обмеження (приватні, а згодом і клубні вистави);

139