Материал: THEATRICA _postranichno_

БАЛЕТ КІННИЙ

уточнювалось також, що «Людовик Капет залишить Тампль о дев’ятій годині…», та вказувались інші подробиці видовища.

В Україні афіші відомі з 1780 х рр., про що писав Г. Квітка Основ’яненко в праці «Історія театру в Харкові» (1841); про афіші він згадував також у листі до харківського губернатора (1819 р.). Перші україномовні афіші з’явилися у 1848–1850 рр. в Коломиї, а також у Львові та Перемишлі, а в 1861 р. — в Чернігові («Наталка Полтавка»). У Бобринці, за спогадами М. Кропивницького, «як тільки поналіплювали на барканах афіші четвертого чи п’ятого спектаклю (афіші були писані; про типографію

тоді навряд чи й чув хто в Бобринці, яка вона є?), то аматори барканної літератури подописували на них свої скабрьозності, з цинічними прислів’я­ми­ до прізвищ виконавців; а інші тут же зводили хатні ліки, висловлюючи срамотню брудоту…»

Стосовно театральної практики XІX століття Марко Кропивницький зазначав, що «всі театри приватні в столицях монополізувала дирекція імператорських

театрів і не дозволяла ніяким трупам цілком виставляти твори, через що і на афішах друкувались “сцены и монологи” з такої то штуки; і ми, українці, занедбані, либонь,­ ще з п’ятдесятих років імператорською сценою, підпали під ту ж категорію… Не знаю, чи й досі ще друкуються всі афіші не в іншій друкарні, як тільки в тій, в якій друкуються афіші імператорських театрів? Ще так недавно на вбогі заробітки­ провінціальних труп, що грали в столицях, та на ріжних концертантів заїжджих­ щоразу накладала лапу імператорська дирекція і брала за афішу, за-

вбільшки з піваркуша паперу, від 40 до 50 крб.».

Як можна побачити навіть на куцому історичному відрізку, функція афіші істотно змінювалася: народившись із рекламним завданням, вона вже невдовзі пере-

творилася на «алібі» для театру, а згодом знову стала інструментом реклами. ►

АВТОР, клака, РЕКЛАМА ТЕАТРАЛЬНА

БАЛЕТ КІННИЙ (італ. il balleto a cavallo) — в італійському театрі XVI ст. різновид балету тварин; музично драма­тичний­ жанр, що походить від лицарських турнірів. Кінні балети здійснювались у формі турнірів вершників у супроводі му-

зики та декламації (симбіоз балету, турнірів, цирку і політичного шоу). Сценарії балетів писали найвидатніші поети (Л. Аріосто) та композитори (К. Монтеверді).

► ДРАМА ЗООЛОГІЧНА, ТЕАТР ЛИЦАРСЬКИЙ, театр тварин

БАЛЕТ ПЕРЕСУВНИЙ (ісп. spectacle marcliea)— утеатрі середньовіччярізновид театру на воді, із використанням театральних машин, кораблів, артилерії,

в супроводі музики; вперше такі вистави були здійснені на морському узбережжі Лісабона. ► ТЕАТР НА ВОДІ

БАЛЕТ ТВАРИН (англ. animal ballet) — у давньоримському театрі І ст. н. е. —

різновид музично хореографічних видовищ. Під час правління Германіка, Неро-

на та Гальби влаштовувалися балети слонів. Дванадцять самців прикрашали яск­ равими­ тогами, самиць — вишуканими туніками, й тварини танцювали парами,

а потім збиралися докупи, щоб нести на хоботах ноші, на яких лежав п’ятий слон.

125

БЕНЕФІС

У наступній дії вистави на арені з’являлися величезні столи з частуванням, розкладеним на золотому та срібному посуді. Слони сідали довкола й починали

пригощатись. Родзинкою програми були слони канатохідці. Імператори Доміціан і Елагабал дуже любили виставляти слонів проти інших тварин. У день весілля Елагабала з Корнелією Паулою на цирковій арені билися слони з тиграми.

ЛЕТ КІННИЙ, ДРАМА ЗООЛОГІЧНА

БЕНЕФІС (фр. bénéfice — прибуток, користь; від лат. benefіcіum — благодіяння, милість, послуга, пільга; англ. benefit performance; complimentary­) — у театрі XVII ст. вистава, збір від якої цілком (повний бенефіс) або частково (напівбене­ фіс, чвертьбенефіс) надходив на користь одного або кількох акторів чи інших

працівників театру — бенефіціантів або бенефіціанток. Бенефіси, що давалися на користь двох осіб, називалися подвійними (англ. double benefit). У XVIII ст. практикувалися також благодійні бенефіси. Так, у 1700 р. лондонські театри «Drury Lane» і «Lincoln’s inn Fields» дали бенефіси, кошти з яких пішли на викуп англійців, що опинилися у Берберійському полоні; того ж року театр «Lincoln’s inn Fields»

дав благодійний бенефіс на користь джентльмена, який, маючи дружину та трьох дітей, не мав коштів для існування, а в 1706 р. театр «Drury Lane» дав благодійний бенефіс, кошти від якого призначались на ремонт храму в Рассел корті. Інколи бенефіси використовувалися для демонстрації широких жестів.

В Україні бенефіси відомі з кінця ХVIII ст. — про них пише Г. Квітка­ Основ’я­­ ненко в «Истории театра в Харькове» (1841). У Польщі бенефіси відомі з останньої чверті XVIII ст.; у Росії бенефіція практикується упродовж 1783–1809 рр. Відомо, що до 1809 р. бенефіси давалися також на користь драматургів і композиторів, суфлерів та інших технічних працівників театру.

Уросійському театрі з 1885 р. були впроваджені наградные бенефисы, проте в Імператорських театрах у 1908 р. їх було скасовано. У 1919 р. оприлюднено «Разъ­ яснение народного комиссара по просвещению и заведующего ТЕО Наркомпроса­

А.В. Луначарского о разрешении бенефисов артистов лишь в случае их юбилеев»­.

У цьому документі зазначалося: «Ввиду неодно­кратного­ обращения ко мне со стороны государственных исубсидируемых театров заразрешением бенефисов для отдель­ных­ артистов, насто­ящим­ разъясняю,­ что ежегодные или случайными при­ чинами обусловленные— недопускаются, новвиде исключения юбилейные бенефисы (по случаю­ двадцатипятилетия и пятидесятилетия сценической­ деятель-

ности) для артистов, заслуги которых признаются­ как дирекцией данного театра, так и профсоюзом данного города, вполне­ допусти­мы­. В случае несогласия между художественным коллективом­ данного теат­ра и профсоюзом вопрос о разреше-

нии бенефиса­ окончательно разрешается наркомом просвещения».

У1925 р. бенефіси в СРСР скасовують на користь вечорів звітів­ артистів.

БЕСТІАРІЇ, ВЕНАТОРІЇ (від лат. bestia — звір; лат. venatores, bestіarіі, bestіarіus,

ludus bestіarіus) — у Давньому Римі, починаючи з 186 р. до н. е. одне з найпопу-

126

БЕСТСЕЛЕР

лярніших паратеатральних видовищ: цькування хижаків (venatіones), що відбувалися спочатку в цирку, а пізніше — в амфітеатрах. Зміст видовищ полягав у диких

сутичках хижаків або ж із ними ставали у двобій люди — бестіарії, або венатори

(bestіarіі,­ bestіarіus, venatores).

Ще за часів республіки злочинця (якщо він не був вільнонародженим) суд міг

засудити до bestііs darі: тоді його, попередньо вибивши зуби й зламавши руки, щоб позбавити змоги чинити опір, кидали на арену цирку, де хижі звірі шматували засудженого на очах публіки.

Розрізняли бестіаріїв двох видів: перші брали участь у таких змаганнях добровільно; вони посилено тренувалися й вступали до бою добре підготовленими; других засуджував на цькування суд (ad bestіas damnatі).

Уцькуванні брали участь найекзотичніші хижаки: леви, зрідка тигри (з 11 р. до н.

е.), але найчастіше — леопарди, ведмеді та ін.

Імператор Август у 2 р. до н. е. під час урочистостей дедикації (освячення) храму Марса Месника виставив двісті левів. Калігула влаштував цькування чотирьохсот ведмедів і такої самої кількості африканських звірів. З часів Августа на цькуваннях з’являються бегемот, носоріг, крокодил та інші тварини, яких при-

возили до Рима з усіх кінців імперії.

Влаштовувалися також бої з ведмедем і леопардом, вовком, диким кабаном, биком, цькування собаками оленів, газелей і зайців.

За правління Августа призначені для забави імператора й столичної публіки африканські леви, коли їх мучив голод, безкарно спустошували поселення та поля, а на того, хто, захищаючи себе, наважувався вбити хижака, чекало, за за-

коном, суворе покарання. Цей закон було скасовано лише за правління Юстиніана. Своїм сучасникам Август інколи видавався скромним патріотом, який дбає про благо вітчизни, — проте, як зауважував Гіббон, «і удавана скромність Августа, і пишність Діоклетіана були лише театральним видовищем».

Із занепадом Риму видовища цькування звірів не припинилися — у 1161 р. такі

розваги влаштовувалися під час свята Різдва Христового­ на гіподромі Константинополя, у присутності імператора та імператриці.

УXVI ст. подібні видовища влаштовувалися при дворах російських царів. БЕСТСЕЛЕР (англ. bestseller — досл. те, що гарно продається) — популярний

товар; у тому числі мистецький­ твір; спектакль, що користується широким по-

питом і дає високі прибутки. У словнику М. Гофлера термін уперше зафіксовано у зв’язку з американським автомобілем «Крайслер» (1934). У розумінні «ходова

книга» у французькій мові термін відомо з 1946 р.

Прикладом бестселера була вистава за п’єсою Агати Крісті «Мишоловка»,

прем’єра­ якої відбулася 25 листопада 1952 р. у театрi «Амбассадорс» (Лондон, зала­ на 453 мiсця); 25 березня 1974 р. цю виставу, що вже витримала 8862 по-

кази, було перенесено на сцену театру Сент Мартін. 9 травня 1997 року вiдбувся

127

БІОГРАФІЯ РОЛІ

18 503 ій показ того самого спектаклю. За цi роки «Мишоловку» подивилося понад 9 млн. глядачів; прибутки складали 20 млн ф. ст., завдяки чому вистава потра-

пила до Книги рекордів Гіннеса. ► БОЙОВИК, УСПІХ, ШЛЯГЕР

БІОГРАФІЯ РОЛІ (рос. биография роли)— у системі Станіславського — прийом активізації творчої уяви актора у процесі роботи над роллю; створення біографії

ролі на основі запропонованих обставин п’єси. «Не можна виходити на сцену, не зігравши минулого свого образу, не зігрівши себе цим», — писав К. Станіславський. Проте, зауважував шекспірознавець Олександр Анікст, «питання, що їх був здатен ставити шекспірівській п’єсі шановний Костянтин Сергійович Станіславський, все ж недоречні; у Шекспіра біографія героїв починається з початку п’єси; інакше слід

було б запитати, чому король Лір у вісімдесят років не зрозумів своїх дочок». Реплікою на вимогу створення біографії персонажа відповів і Дж. Б. Прістлі, проілюструвавши у циклі лекцій «Мистецтво драматурга» недолугість академічної крити­ ки таким прикладом: «“Ну, то чим же був усі ці роки зайнятий Гамлет?” — запитує такий професор, ніби усі ми приватні детективи, найняті королем Клавдієм! Вони цікавляться, де і коли було перше побачення Макбетів <…> Вони не можуть — або не хочуть — змиритися з думкою, що у період між двома сценічними ремарками “Гамлет виходить” і “Гамлет входить” — ніякого Гамлета не існує; що у Макбетів

узагалі ніколи не було першого побачення, адже Шекспір ніколи не писав про це жодної сцени. Герої драматичних творів існують лише в певних сценах і ніде більше. Влаштовувати дискусії про них так, неначе вони живі люди, — це мила, наївна помилка, що ставить наших професорів в один ряд із тими шукачами золота, котрі атакували сцену, щоб врятувати героїню». ►ОБСТАВИНИЗАПРОПОНОВАНІ,ШЛЕЙФРОЛІ

БІОС СЦЕНІЧНИЙ (англ. scenic bios) — поняття, впроваджене Евдженіо Барба

в антропологію театру: біологічно фізіоло­гічний­ рівень виконавського мисте-

цтва. ► АНТРОПОЛОГІЯ ТЕАТРАЛЬНА, театр антропологічний

БЛАЗЕНАДА, КЛОУНАДА (від лат. colonus — мужик, грубіян; англ. clown; пол. błazen) — у театрі XVІ ст. — виконавський жанр, який виокре­мився з коме-

дійних видовищ і містив виступи одного або двох артистів (блазнів) із викорис-

танням прийомів ексцентрики та буфонади. Витоки­ жанру, очевидно, криються у традиції блазонування (від фр., нім. blasen — трубити у ріг), під час якого герольди оголо­шу­ва­ли­ про час і місце проведення турніру, імена учасників, їхнє походження, майновий ценз та інші відомості рекламного змісту. У слов’янсь­ких­ мовах, за словником Фасмера, слово блазень походить відстарослов’янського блазнъ — помилка. У різних мовах блазень мав такі імена: в Англії — fool, buffon, clown, jester, joker, jokester, wit cracker, prankster­, у Франції — jongleur, jogleor, sot, fou, fol; у Німеччині — Narr; в Іспанії — truhan; інколи йому дають ім’я латиною — joculator, stultor,­ scurra, mimus, histrio, morio.

Із загальної маси гістріонів блазні виокремлюються у ХІІ ст. Саме в цей час з’являються їх перші зображення й постає мода на блазнів при королівських

128

БЛАЗЕНАДА, КЛОУНАДА

дворах і в палацах вельмож, де блазні розважали господаря та його гостей різними витівками, жартами тощо. У цей самий період в Європі поширилися свята

дурнів, що тривали з 26 грудня до Богоявлення; під час таких свят послушники, школярі та півчі влаштовували різноманітні витівки. Вони ж упродовж різдвяних і новорічних свят пародіювали культові ритуали та священні тексти.

Перші згадки про фестивалі блазнів і свята віслюків датуються кінцем XІІ ст.,

ав 1381 р. зафіксовано згадку про створення першого в Європі «Ордена дурнів».

УXV столітті гільдії блазнів і корпорації дурнів, товариства й асоціації об’єдну­­ вали чиновників, школярів, студен­тів­ вагантів­ і нижчу церковну та монастирську братію. Ці спілки очолювали Князь Дурнів, Матуся Дурепа, Король або Імператор, Єпископ, Архієпископ або Принц Дурнів, Лорд Безладу та ін.

Удні католицьких свят св. Стефана (26 грудня), Іоана євангеліста­ (27 грудня),

Поминання Невинноубієнних Дітей (28 грудня), на Новий рік (1 січня), Богоявлення (6 січня), на Великдень і впродовж загальнонародних карнавалів ці братства влаштовували Свята Дурнів (лат. festa stultorum,­ fatu­orum, follorum; англ. Fe­ ast of Fools) — вони розігрували пародійні культові ритуали, і не лише на вулицях, а й біля церковних олтарів.

Під час служби, — з обуренням повідомлялося 12 березня 1444 р. в посланні богословського факультету Паризького університету, — диякони та субдиякони

учудернацьких масках, в одязі жінок і гістріонів танцювали у храмі, співали на хорах непристойні пісні, їли кров’яні ковбаси біля вівтаря і наповнювали церкву смердючим запахом кадил, у яких спалювали шматки старих підошов, скакали по всій церкві, не соромлячись своїх сороміцьких танців. По закінченні сміхової

літургії клірики каталися на возах вулицями міста й обсипали перехожих лайном, демонструючи «видовища гидкі» і супроводжуючи їх непристойними жартами.

Удеяких церемоніях товариств дурнів у центрі уваги був віслюк. Узаконене церквою ще в ІX ст. свято віслюків припадало на Різдво і нагадувало біблійні пе-

рекази, — зокрема, про пророка Ваалама. Пародійний «Ваалам» їхав верхи на ві-

слюку в супроводі священиків — «старозавітних пророків», які проголошували народження Месії. Згадка про втечу святого сімейства до Єгипту в цьому святі супроводжувалася такою сценою: переодягнений дівчиною юнак удавав із себе Діву Марію. Тримаючи на руках дитину чи ляльку, він їхав на віслюкові від церкви міськими вулицями у супроводі юрби. Події священної історії поступово набували

пародійного забарвлення: на початку меси віслюка віслюк у золотих церковних обладунках з’являвся біля храму, де його з пляш­ками вина зустрічали клірики, які урочисто вводили тварину в приміщення церкви і ставили біля вівтаря, де коліно-

преклонне духовенство вітало її, оспівувало та кадило пахощами. Кожна частина бурлескної меси замість традиційного «Амінь» закінчувалася ревом віслюка.

Одним з атрибутів карнавалів були кораблі дурнів, де мешкали нечисті, — чорти, демони, повії, богослови та ін. Традиція таких кораблів походить від давньо-

129