Материал: THEATRICA _postranichno_

ВИСТАВЛЕННЯ, ВИСТАВЛЯННЯ

—денні вистави (англ. matinee) — спектаклі, показ яких здійснюється вдень (а не ввечері);

—мікс-медійні або мультимедійні вистави (англ. mix-media performance) — видовища, в яких виступ виконавця поєднується з проекцією слайдів, музичними записами тощо; елементи такого театру представлені у творчості Ервіна Піскатора, Леся Курбаса, Сергія Ейзенштейна, Роберта Вілсона та ін.;

—вистави на підлозі, вистави серед глядачів (англ. floor show) — видовища

унетрадиційному просторі — в нічному клубі, кабаре та ін.;

—вистави повнометражні (англ. full-length play) — спектаклі звичної тривалості (на відміну від творів в одному акті);

—вистави рухливі (лат. comoedia motoria) — у давньоримському театрі — рух­ лива, на відміну від спокійної, комедія (comoedia stataria); так само розрізнялися манери акторського виконання і типи акторів — actor statarius (актор нерухомий)

іactor motorius (актор рухливий); у німецькому театрі середньовіччя рухливою (нім. Bewegungsspіel) називалася вистава, що відзначалися фізичною активністю

виконавців;

—вистави святкові (нім. Bühnenweihfestspiel — досл. урочиста сценічна вистава) — жанрове визначення опери «Парсифаль» Ріхард Вагнер.

Востанні десятиліття термін спектакль вживається здебільшого стосовно традиційного театру і політичних шоу. До нових форм театру частіше застосовують

термін перформенс та інші, що підкреслює нетрадиційний характер видовища. Уявлення про досконалу, взірцеву, еталонну виставу може існувати лише

в межах певної театральної системи й обумовленої нею ідеї театральності — адже кожен вид театру висуває власні вимоги стосовно ідеальної вистави. ► МИС-

ТЕЦТВО ТЕАТРАЛЬНЕ, мізансцена, ПАРАТЕАТР, ПОКАЗ, ПОСТаВА, ПОСТАНОВКА, РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ, ТЕАТР

ВИСТАВЛЕННЯ, ВИСТАВЛЯННЯ — у практиці українського театру — термін, який залежно від контексту вживається і для характеристики роботи режисера (режисури), і для процесу прокату вистави. Так, Марко Кропивницький

у листі від 29 березня 1892 р. писав: «Російська цензура не дала дозволу її виставляти на кону…»; а в листі від 27.Х.1893 р. зазначав: «в Ромні можна вистав-

ляти нашу твору…» та «виставити шекспірівські твори»­. У практиці корифеїв українського театру трапляються й інші похідні словоформи: виставлена, ви­ ставляєм, виставляється на кону, виставляють, вистанова, вистановив, ви­ становлю, вистановляли спектаклі тощо. Микола Куліш у листі до Аркадія Любченка від 20 жовтня 1924 р. пише: «Писав п’єсу для сільського театру, а вийшло так, що виставлятимуть в Харкові». Сергій Єфремов у щоденниковому записі

від 3 грудня 1926 р. фіксує: «З сучасного безстидства. “Богдана Хмельницького”

Старицького в Харкові виставляють так: чотири дії Старицького, а п’яту зробив Варава. Той самий Варава виправляє мову Котляревському в “Наталці Полтавці”,

бо “Возний говорить там паганою (!) мовою”. <…> “Березіль” збирається вистав-

140

ВИСТАВНИК

ляти Карпенкового “Саву Чалого”». Петро Рулін у праці «Завдання історії українського театру» вживає «виставлянню п’єс», «виставляння українських п’єс», «од-

міни поміж способами виставляння традиційних п’єс», «виставлювана п’єса» та ін.

► ВИСТАВА, постановка, режисура

виставник — в українському театрі кінця ХІХ — початку ХХ ст. — учасник вистави, виконавець, виконач.

вистанова — вистава, постановка; рідковживаний термін («Ганьбили чи бештали за вистанову тих чи других штук»; «Вистановили ми увесь укр[аїнський] репертуар» — М. Кропивницький). ► ВИСТАВА, ПОСТАВА, ПОСТАНОВКА

відміна, ОДМІНА — термін, який вживається в українському театрі для позначення картини як елемента архітектоніки драми (зафіксовано з 1865 р.) ► КАРТИНА

ВІРА В ОБСТАВИНИ ЗАПРОПОНОВАНІ (рос. вера впредлагае мые обстоятель­ ства) — у системі Станіславського — одна з найголовніших умов перевтілення актора. «Якщо ви дійдете у своєму мистецтві до правди й віри дітей у їхніх іграх,

тоді ви зможете стати великими акторами», — писав К. Станіславський. Головним «збудником» віри режисер вважав дію. «Тільки логічна та послідовна дія, — зазначав він, — збуджує віру в достеменність і правду того, що відбувається на сцені». Актор у власній уяві створює запропоновані обставини й мусить повірити в них, — аби, залишаючись самим собою, діяти та переживати роль відповідно до логіки образу. «Правда, — говорив К. Станіславський, — невіддільна від віри,

а віра — від правди». ► обставини запропоновані, ЯКБИ

ВІРТУОЗ (італ. virtuoso; фр. virtuose; нім. Virtuose; англ. virtuoso) — артист, який досконало володіє технікою виконавської майстерності. Мода на віртуозів поширюється в театральному мистецтві наприкінці XVII ст., особливо в Італії і Франції, і сягає апогею в першій половині ХІX ст. У театрі класицизму віртуозність була однією з найважливіших ознак манери акторського виконання. Однією з форм віртуозності є система зірок і гастролерів. Упродовж XVIII–XIX ст. надзвичайної

популярності набувають концерти музикантів-вір­туозів, що сприяє поширенню

у 1820 х рр. моди на імпровізацію як найвищий вияв віртуозності. Боротьбу з віртуозністю на сцені — в сенсі протиставлення мистецтва гастролерів гармонійності ансамблю — вперше проголошено в Майнінгенському театрі. ► зірка

В’ЇЗД (англ. entry) — у добу середньовіччя урочиста — зустріч короля, що в’їжджає­ до міста; зазвичай такі в’їзди обставлялися живими картинами та ін-

шими видовищами.

Так, у 1389 р. в’їзд Ізабелли Баварської до Парижа відзначено створенням «зо-

ряного неба» з ангелами й фігурою Богоматері з дитиною. Коли королева проїжджала під аркою, з Раю спустилися двоє ангелів, які поклали корону на її голо-

ву, супроводжуючи церемонію співом. Коли королева наблизилася до ешафоту, збудованого у вигляді замку, розпочався бій лицарів із сарацинами. З декорацій

гаю з’явилися олень, лев, орел і дванадцятеро дівчат із мечами, які вишикува-

141

В’ЇЗД

лись поміж оленем і дикими звірами, демонструючи свою готовність зі зброєю в руках захищати правосуддя, уособлене королевою. Було представлено також

жива картину у вигляді крилатого оленя.

У1431 р., під час в’їзду Генриха VІ, на дерев’яному ешафоті між собою билися троє дикунів і жінка, а під ешафотом було влаштовано фонтан із дармовим

вином. На інших ешафотах «персонажі, що не говорять» розігрували євангельські сюжети на теми драматичних містерій. Шлях, яким їхав Генрих, був прикрашений алегоричними фігурами, що демонстрували королеві побажання миру та процвітання. Крім того, було споруджено замок, з обох боків якого стояло два генеалогічних дерева із зображеннями родоводу короля.

У1437 р. в’їзд Карла VII відзначається показом живих картин набіблійні сюжети. На окремих майданчиках було споруджено Рай, Чистилище та Пекло, а та-

кож розміщено фігуру архангела Михаїла, що зважував на терезах душі мертвих, та Іоан Хреститель із агнцем Божим в оточенні хору співаків, убраних у костюми ангелів. З фонтанів, встановлених неподалік, текли вино та вода.

Під час в’їзду Філіпа Доброго до міста Гент у 1458 р. на майдані виставлено жи­ ву картину — зображення «хору праведників, що вклоняються Великодньому

агнцю». Поруч стояли шестеро молодих дівчат із розпущеним волоссям, шестеро апостолів, шестеро пустельників, шестеро мучеників у червоному вбранні,

атакож прочани та велетень Христофор. У центрі поміж персонажами розташовувався вівтар із фігурою агнця, з якого точилась кров. Довкола вівтаря стояли ангели зі знаками «страстей» Христових й ангели з кадильницями. Зображення «Бога Батька» випромінювало світло, в якому літав білий голуб. Перед майдан-

чиком було споруджено фонтан. Щойно король наблизився до живої картини, як з фонтану бризнуло вино, і ангели заспівали, граючи на музичних інструментах.

Під час в’їзду першого французького самодержця, Людовика XI у 1461 р. біля фонтану билися дикуни; в басейні плавали «три гарні дівчини у вигляді сирен,

зовсім голі», та звучали світські мотети й пастуші пісні (bergerettes). З фонтану

лилися молоко, вино та солодкий сік, і «кожний міг пити скільки завгодно». Поруч з сиренами грав оркестр. На майданчику розігрувалися «Страсті Христові» (passion), після чого було влаштовано гучну сцену полювання з собаками, а також пантоміму на сюжет нещодавньої облоги фортеці, під час штурму якої вороги англійці зазнали поразки. «І ще, — повідомляє тогочасний документ, — було

троє напрочуд гарних, абсолютно голих дівчат, які удавали сирен; і всі милувалися їхніми грудьми, дивитися на які було дуже приємно».

Подібні видовища були пов’язані також із в’їздом до міста Карла Сміливого, пе-

ред яким дівчата розігрували Суд Паріса. За словами літописця, «ніщо так не сподобалося глядачам, як це видовище». Роль Паріса, судячи з усього, виконував

сам король. Таку зустріч влаштовано 1452 р. польському королеві Владиславові, коли він приїхав до Відня.

142

В’ЇЗД

Знагоди в’їзду до міста Лілль Карла Сміливого у 1468 р. показано «Суд Паріса»

зпародійною участю гладкої Венери, худої Юнони й горбатої Мінерви із золо-

тою короною на голові.

У 1473 р. під час свята, влаштованого кардиналом П’єтро Ріаріо у Римі з нагоди приїзду Елеонори Аррагонської, нареченої Ерколе д’Есте, влаштовано бен-

кет, що тривав сім годин і коштував 20 тис. дукатів. Цей бенкет був кулінарним видовищем, на якому виставлялися їстівні кораблі, фортеці, міфологічні фігури, у тому числі й запозичених із діянь Геркулеса (натяк на ім’я нареченого: Ерколе — Геркулес). Прекрасна Венера з’являлася в колісниці, в яку запряжено лебедів, а Цереру везли два вугрі. На сценічному майданчику демонструвалися пан­ томіми, виконувалися танці німф і боротьба кентаврів.

Під час в’їзду Людовика XІІ 1498 р. Людство зображували міські судді; фігури

Французького народу та Радощів декламували вітальні вірші, а Заможність і Ще­ дрість демонструвалися на розкішному майданчику. Тоді ж «Братство Страстей» розіграло кілька живих картин.

У 1514 р., під час в’їзду Марії Англійської на першому ешафоті стояв алегоричний корабель із Вакхом. Біля фонтану було розбито сад із трояндами, в яко-

му гуляли дівчата, що уособлювали Красу, Радість і Добробут.

У 1530 р., під час в’їзду Елеонори Австрійської, сатири танцювали довкола фонтану, а на церковній площі розігрувалася пастораль мораліте (bergerіe moralіsee).

22 червня 1539 р. наречена Козимо І Медичі, Елеонора Толедська, разом з почтом знатних гостей, розміщених на сімох галерах, прибула до Ліворно, де її зу-

стрів архієпископ Пізи. На півдорозі до Пізи її кортеж об’єднався з кортежем Козимо І, і молоді продовжили подорож уже разом. Основні урочистості чекали на молодих у Флоренції, де на шляху процесії влаштовувалися різноманітні архітектурні перспективи — тріумфальні арки, класичні фасади, амфітеатри

тощо. Крім декорацій, у створенні яких брали участь провідні художники, для

церемонії шлюбу були спеціально написані музичні інтермедії, поетичні алегорії та присвяти. Крім бенкетів й офіційних церемоній, під час весілля розігрувалися театралізований Trіonfo та комедія Антоніо Ланді й Джамбаттісти Джеллі «ІІ Commodo» («Комод»). Причини такої пишноти були прозаїчні: адже рід Медичі був зобов’язаний своїм пануванням саме потужній агітації під час виборів. І саме

зтієї причини у XІV ст. в Римі, на Текстацейській горі та в Агональному цирку під час карнавалу, за законом, влаштовувалися різноманітні ігри. Серед видовищ, які влаштовувались у Колізеї, були кінні перегони, турніри, бої биків та ін.

На іграх головував сенатор, який призначав і вручав призи. Витрати на видовища покривалися за рахунок податку з юдеїв.

У 1549 р., з нагоди візиту іспанського короля Філіпа ІІ до Брюсселя, влаштовано процесію, де використовувалися різноманітні машини та пристрої, за допо-

143

ВОДЕВІЛЬ

могою яких здійснювався показ Диявола у вигляді величезного бика. Тоді ж був показаний орган, в якому замість труб були прикуті коти, котрі нявчали, коли

органіст натискав на клавіші. Попри зовнішньо принадне міфологічне оздоблення, ідейний зміст видовища полягав в оспівуванні чеснот королівської особи. ►

АПОФЕОЗ­ , КАРТИНА ЖИВА, СЦЕНАРІЙ ВЛАДИ,театр влади, ТЕАТР АБСОЛЮТИСТСЬКИЙ, ТЕАТР ПРИНА-

ГІДНИЙ, театр процесій, ТРІУМФ, ТРІОНФІ

ВОДЕВІЛЬ (фр. vaudevіlle; англ. vaudevіlle; нім. Vaudevіlle; ісп. vodevіl; пол. wo­ dewil, komedioopera, śpiewogra) — малий комедійний жанр, комедія ситуацій із куплетами і танцями, у якій діалог і дія побудовані на анекдотичній, зазвичай любовній інтризі з плутаниною, переодяганнями і несподіваною розв’язкою.

Спектр жанрових коливань водевілю — від фарсу до буфонади та ліричної комедії, а за характером музики — від комічної опери до зингшпіля, опери буф, баладної опери, малоросійської опери тощо. Зазвичай водевіль відносять до підгрупи лег­ ких комедій (фр. comédіa legere; англ. lіght comedy; нім. leіchte Komödіe; ісп. comedіa lіegera). До водевільного жанру застосовуються також інші жанрові визначення:

співогра (пол. śpiewogra; чеськ. spiwohra), шпільопера (нім. Spieloper) тощо. Попри надзвичайне поширення водевілю, його усталене місце в репертуарі театрів викликає зневажливе ставлення з боку поціновувачів, хоча «ґенеза цього жанру проста тільки з першого погляду» (Петро Рулін).

Назва жанру відома з XV ст. (від Vau de Vіre — долини р. Вір у Нормандії, де у XV ст. поширилися народні жартівливі пісні — водевіри); очевидно, у XVІ ст.

водевір трансформувався у водевіль (vaіx de vіlle) — міські голоси (вперше термін засвідчено 1575 р.).

Поступово міські голоси перетворилися на пісні куплети з рефреном, що починаючи з XVІІ ст. використовувались у парадах ярмаркових театрів, вистави яких

зазвичай носили дивертисментний характер. Врешті міські голоси виокремилися

в самостійні п’єси водевілі, сюжети яких сформували основи комічної опери.

На термінологічному рівні водевіль не завжди легко відрізнити від деяких різновидів комедії, що спираються на подібні принципи побудови сюжету. Передусім — від комедії ситуацій (фр. comédіa de sіtuatіon; англ. sіtuatіon comedy; нім. Sіtuatіonskomödіe; ісп. comedіa de sіtuacіones) — п’єс, що їм притаманні радше

дія у швидкому темпі та заплутана інтрига, ніж глибина характерів; від комедії ін­

триги (фр. Сomédіa d’іntrіgue; англ. comedy of іntrіgue; нім. Іntrіgenstück; ісп. comedіa de іntrіga) — граничного вияву комедії ситуацій, де персонажі окреслені лише приблизно, однак численні сплески дії створюють ілюзію безперервності дії («Витівки Скапена»). Зазвичай це галантні любовні новели, дуже заплутані й усклад-

нені низкою перепон з несподіваними поворотами та поцілунком закоханих

у фіналі; сюжетна лінія вельми складної конфігурації стрімко прокладається між вихідною ситуацією (закоханість) і фіналом (щасливе весілля). Власне, водевіль

і є музичною комедією ситуацій.

144