c)спеціальний бюлетень для термінової публікації в засобах масової інформації;
d)рішення, що формує загальну позитивну інфраструктуру підприємства.
17.Основним параметром якості ГР є: a) легкість;
b) гнучкість;
c) наукова обґрунтованість; d) оптимальність.
18.Соціальна ефективність господарського рішення – це:
a)факт досягнення цілей, пов’язаних із реалізацією потреб людини в організації життя, безпеки, управління;
b)факт досягнення мети за найменших витрат;
c)факт досягнення цілей, що реалізують потреби людини в дотриманні норм поведінки;
d)факт досягнення цілей, що реалізують потреби людини в інформації, знаннях, самовираженні.
19.Вид ефективності ГР, що реалізує потреби людини в коханні, сім’ї, вільному часі – це:
a) технологічна ефективність; b) психологічна ефективність; c) соціальна ефективність;
d) економічна ефективність.
20.Вид ефективності господарського рішення пов’язаний із реалізацією потреб людини в організації життя, безпеці, управлінні, стабільності – це: a) технологічна ефективність;
b) організаційна ефективність; c) соціальна ефективність;
d) економічна ефективність.
27
Розділ 2. Особливості прийняття рішень
господарської діяльності
2.1 Процес прийняття господарських рішень
Процес прийняття рішень характеризується комплексом «інтегральних» процесів інтелектуальної діяльності керівника й апарата управління, доцільною організацією, науково обґрунтованими технологіями.
Прийняття рішення передбачає вибір одного з декількох варіантів, що мають місце.
Для того, щоб визначити найбільш обґрунтований порядок ухвалення управлінського рішення, порівняємо етапи цього процесу в різних школах управління: американської, німецької, японської і російської.
Американська школа ухвалення управлінських рішень. У процесі раціонального вирішення проблем особа, приймає рішення, піклується не стільки про саме рішення, скільки про все, що пов'язане з ним і виходить з нього. При цьому кількість етапів у процесі ухвалення рішень визначається самою проблемою.
1.Діагноз проблеми. Це перший етап на шляху вирішення проблеми, на якому усвідомлюються і встановлюються причини (симптоми) ускладнень або наявні можливості. Наприклад, можуть бути наступні симптоми “ хвороби” організації: низькі прибуток, збут, надмірні витрати виробництва товарів (надання послуг) і т. ін. Установлення симптомів допомагає позначити проблему в загальному вигляді. Для виявлення причин її виникнення фірма збирає і аналізує інформацію (зовнішню і внутрішню). Для оптимізації робіт і засобів на цьому етапі особи, що приймають рішення, прагнуть не допускати надлишку інформації і збирають лише релевантну (відповідну стану).
2.Формулювання обмежень і критеріїв ухвалення рішень. На цьому етапі визначають діапазон, інтервал, у межах якого надалі приймається управлінське рішення. Обмеження пов'язані з наявністю ресурсів, гострою конкуренцією і тому
28
подібне і варіюють залежно від ситуації і конкретних менеджерів. У доповнення до ідентифікації обмежень визначають стандарти, які дають можливість оцінювати альтернативні варіанти вибору (критерії ухвалення рішень).
3.Визначення альтернатив. На даному етапі відбирають альтернативи вирішення проблем, найбільш бажані з тих, що є.
4.Оцінка альтернатив. При виборі альтернатив необхідно їх оцінити, визначити переваги, недоліки і вірогідність реалізації кожної альтернативи.
5.Вибір альтернативи. При правильному визначенні, детальному аналізі кожної альтернативи досить легко вибрати найбільш раціональну з них. Практика американських менеджерів показує, що прийняти оптимальне рішення при дефіциті часу дуже важко, і керівники обмежуються “ задовільним” рішенням, а не що “ максимізуючим”. Вони враховують, що на процес ухвалення рішень впливають:
-їх особисті оцінки;
-рівень ризиків;
-час і оточення, що змінюються;
-можливості негативних наслідків;
-взаємозалежність рішень на різних рівнях ієрархії.
Німецька школа ухвалення управлінських рішень. Процес ухвалення рішення розглядається як складова частина процесів планування і контролю. У ідеальному випадку включає такі етапи.
1.Постановка проблеми (ідентифікація). На цьому етапі вивчають і формулюють проблему, сприймають неблагополучні симптоми; вивчають положення справ і цілей, конкретизують останні; формулюють критерії рішень, з'ясовують умови кордонів і обмежень; організовують процес прийняття управлінських рішень.
2.Пошук (добування) інформації. Визначають можливості рішення проблеми, співставляють вірогідні дії, здійснюють попередній вибір.
3.Оцінка (оцінка можливостей дій впливу на мету). Визначають передумови для реалізації, прогнозують і класифікують результати, аналізують ризик.
29
4. Ухвалення рішення (встановлення альтернативи дій, які слід реалізувати). Визначають кращий варіант (акт вибору) і розглядають усі аспекти його реалізації (акт рішення), здійснюють операційний аналіз плану (встановлення термінів, фінансування).
Критерії ухвалення рішення:
-корисність рішення, зокрема досяжне поліпшення результатів;
-фінансовий аспект рішення, особливо в рамках його використання (сума економії засобів на персоналі, матеріальні та службові витрати);
-задовільність рішень, що приймаються;
-кількість і якість рішень;
-час процесу використання рішення.
Японська школа ухвалення управлінських рішень. Спеціаліст у сфері управління П. Дракер вважає, що японці єдині, що напрацювали методичний і стандартизований підхід до рішення, його правильної оцінки. Цей підхід, на його думку, спростовує всі правила, висунуті теоретиками. Проте, їх рішення на практиці виявляються ефективними.
Згідно з традиційною теорією, першою, найважливішою стадією є коректна постановка завдання. Ця стадія очевидна і проста, і після неї швидко приходить рішення. Друга стадія – пропозиція різних варіантів рішень, і третя – вибір кращого з них.
Особливості організації роботи при ухваленні рішень такі.
1.Постановка завдання. У ній беруть участь різні групи. Наприклад, є пропозиція створити за кордоном підприємство. Різні групи, що представляють фірму, відвідують цю країну, ретельно вивчають план зарубіжного підприємства з різних точок зору: маркетингу, виробничих стосунків, планування виробництва і т. ін. Коли групи досягнуть консенсусу, починається стадія втілення.
2.Затвердження. На основі вибору готується ґрунтовна доповідь, яку виносять на суд вищого менеджменту. На цьому рівні із залученням експертів рішення вивчають і затверджують.
30
3. Втілення. Здійснюється рішення дуже швидко, оскільки кожен аспект був ретельно обговорений при підготовці. Оскільки рішення було сприйняте одностайно, всі енергійно його виконують.
Класична теорія менеджменту формулює принцип єдиноначальності, згідно з яким кожна людина в організації повинна отримувати доручення лише від старшого адміністратора і відповідати за роботу лише перед ним. Отже, за наказ відповідальність несе лише один людина. Японська система протилежна: відповідальність за ухвалення рішення несе не індивідуум, а вся група. Передбачається, що жодна людина не має права особисто приймати рішення.
Особливості системи ухвалення рішень.
Першим етапом є підготовка документа з даного питання. Далі з ним знайомляться всі зацікавлені особи. Отримавши документ, працівник підписує його і вносить будь-які зауваження, які вважає потрібними. В кінці документ потрапляє до керівника, який його схвалює. Проте рішення належить групі.
Одностайність. Система вимагає, щоб рішення було прийняте всіма. Якщо в когось виникають заперечення, то документ вертається до його ініціатора.
Консенсус. Суть такої системи полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято шляхом консенсусу.
Російська школа ухвалення управлінських рішень. Схема ухвалення рішення передбачає, що процес є прямоточним рухом від одного етапу до іншого. Після виявлення проблеми, встановлення умов і факторів, сприяючих її виникненню, розробляються рішення, з яких вибирається краще.
Детальніша структура процесу ухвалення рішення по етапах і процедурах наведена в таблиці 2.1.
Отже, можна зробити висновки, що існує суттєва різниця між рішенням як таким та процесом його прийняття. Вважають, що рішення є остаточним результатом процесу, а процес прийняття рішень містить лише події, які ведуть до моменту вибору та відбуваються після нього.
31