Материал: Malinovsky_Essay_unique_ukr

Виробничий процес було організовано так. Усі ми працювали в одній кімнаті площею близько 60 кв. м, заставленій лабораторними столами, на яких розміщувалися отримані за протекцією Соболева списані осцилографи і джерела живлення. Усе інше проектували й будували самі — стенди для дослідження і сортування феритів, діодів, перевірки комірок, блоків. Робочий день починався "зарядкою": кожен співробітник лабораторії, в тому числі й завідувач, отримував п'ять феритових сердечників діаметром три міліметри, попередньо перевірених на стенді, і за допомогою звичайної голки намотував на кожен з них п'ятдесят два витки обмотки. Потім ці сердечники використовувалися лаборантами й техніками, які намотували на них обмотку живлення і керуючі обмотки з меншою кількістю витків (5 і 12 відповідно), монтували комірку на платі, припаювали діоди, перевіряли кондиційність параметрів, проставляли маркування та особисте тавро контролера. Потім комірки встановлювали у блоках (до 15 штук), і монтували сигнальні проводи і проводи живлення за монтажною схемою. Далі на стенді перевірялася виконувана блочком логічна функція (суматор, дешифратор, розподільник керуючих імпульсів того або іншого типу). Блочки встановлювалися у блок, і перевірялися функції, виконувані блоком. Нарешті, блоки встановлювалися у стояк, виконувався і перевірявся міжблочний монтаж джгутів. Після цього, як правило, все працювало, а коли щось було і не так, то виявити і виправити це вдавалося порівняно легко.

Усередині лабораторії функції розподілялися так. Запам'ятовуючими пристроями займалися С.П. Маслов і В.В. Веригін, до яких пізніше долучилася Н.С. Карцева (дружина М.О. Карцева, що закінчила разом з ним наш РТФ МЕІ); керуванням зовнішніх пристроїв займалася А.М. Тишуліна, випускниця МЕІ, яка в нашій лабораторії виконала дипломну роботу зі створення пристрою швидкого множення. Дипломники з МЕІ, МВТУ, МІФІ, МІЕМ, Лісотехнічного інституту та інших працювали в лабораторії регулярно. В.П. Розин, закінчивши фізфак МДУ з ядерної фізики, прийшов до нас лаборантом, якому не знайшлося застосування. Однак він став для мене надійною опорою у справі бездефектного виготовлення найвідповідальніших елементів, включаючи відбраковування феритових сердечників і діодів".

Постановою Ради Міністрів СРСР серійне виробництво ЕОМ "Сетунь" було доручено Казанському заводу математичних машин. Перший зразок машини демонструвався на ВДНГ. Другий довелося здавати на заводі, оскільки заводські начальники за допомогою комісії з Мінрадіопрому намагалися довести, що машина непрацездатна й не годиться для виробництва (нагадаємо: вона була прийнята Міжвідомчою комісією і успішно працювала на ВДНГ). "Довелося власними руками привести заводський (другий) зразок у відповідність з нашою документацією, — згадує Брусенцов, — і на випробуваннях він показав 98% корисного часу при єдиній відмові (пробився діод на телетайпі), а також солідний запас порівняно з технічними умовами (ТУ) за кліматикою та варіаціями напруги мережі. ЗО листопада 1961 р. директор заводу змушений був підписати акт, що поклав кінець його старанням поховати нашу машину".

Завод не демонстрував бажання налагодити багатосерійне виробництво. Випускали по 15-20 машин на рік. Незабаром і від цього відмовилися: "Сетунь" поставляли за 27,5 тис. руб., так що сенсу відстоювати її не було - надто дешева. Той факт, що машини надійно і продуктивно працювали в усіх кліматичних зонах — від Калінінграда до Магадана, від Одеси та Ашхабада до Новосибірська і Якутська, причому без якогось сервісу і, власне кажучи, без запасних частин, промовляє сам за себе. Казанський завод випустив 50 ЕОМ "Сетунь", ЗО з них працювали у вищих навчальних закладах СРСР.

До машини виявили значний інтерес за рубежем. Зовнішторг отримав заявки з ряду країн Європи, не кажучи вже про соцкраїни. Але жодна з них не була реалізована.

У 1961-1968 рр. на основі досвіду "Сетуні" Брусенцов разом із Жоголєвим розробили архітектуру нової машини, названої згодом "Сетунь-70". Алгоритм її функціонування був із вичерпною повнотою записаний на дещо розширеному "Алголі-60" (за рубежем подібне робили потім на спеціально винайдених мовах опису архітектури, наприклад на ISP). Цей опис завідувач ОЦ МДУ І.С. Березін затвердив у 1968 р. як технічне завдання на машину. Воно давало інженерам розпорядження щодо того, яку саме машину треба зробити, а програмісти мали точний (до бітів) опис, що давало змогу заздалегідь створювати для неї програмне оснащення, готувати емулятори та архітектуру тощо. Передбачалося, що до 1970 р. лабораторія Брусенцова створить діючий зразок, а відділ Жоголєва -- систему програмного забезпечення. Звернімося знову до розповіді самого М.П. Брусенцова:

"Терміни були жорсткими, але в квітні 1970 р. зразок уже діяв. Працював він на тестах, які мені довелося написати самому, оскільки Жоголєв не зробив практично нічого з того, що мав зробити. Він захопився іншою роботою у співробітництві з Дубною. Машину ми все ж "осідлали", допоміг програміст з команди Жоголєва — Раміль Альварес Хосе, а ще через рік, дещо модернізувавши "Сетунь-70", зробили її машиною структурованого програмування.

Машину задумали так, що забезпечувалася ефективна можливість її програмного розвитку. Тепер це називають КІ5С архітектурою. Трійковість у ній відіграє ключову роль. Команд у традиційному розумінні немає — вони віртуально утворюються зі складів (складу-адреси, складу-операції; довжина складу — 6 трайтів, трайт — трійковий аналог байта). Довжина та адресність команд за необхідністю варіюються, починаючи з нуль-адресної. Насправді програміст не думає про команди, а пише у постфіксній формі (ПОЛІЗ) вирази, що задають обчислення над стеком операндів. Для процесора ці алгебраїчні вирази є готовою програмою, але алгебра доповнена операціями тестування, керування, введення-виведення. Користувач може поповнювати набір складів своїми операціями і вводити (визначати) постфіксні процедури, використання яких практично не знижує швидкодії, але забезпечує ідеальні умови для структурованого програмування — те, чого не забезпечив Е. Дейкстра, проголошуючи велику ідею. Результат - трудомісткість програм зменшилася у 5‑10 разів при небувалій надійності, зрозумілості, модифікованості, а також компактності та швидкості. Це справді досконала архітектура і до неї все одно прийдуть".

Правий чи ні М.П. Брусенцов — покаже час. Зі свого боку, наведу лише один факт. У грудні 1993 р. я зустрівся з відомим фахівцем у галузі комп'ютерної науки професором С.В. Клименком, який працює в Обчислювальному центрі Інституту фізики високих енергій (м. Протвино Московської області). Вчений щойно повернувся із США, де на прохання американської сторони прочитав невеликий курс лекцій з історії розвитку комп'ютерної науки й техніки в Радянському Союзі. На запитання, про що і про кого розпитували його американські слухачі, він відповів: "Чомусь тільки про Брусенцова та його машину "Сетунь".

Ми ж, як і раніше, вважаємо — немає пророків у своїй вітчизні. А може, інтерес американців до трійкової ЕОМ та її творця не випадковий?..

Сьогодні Микола Петрович Брусенцов завідує лабораторією ЕОМ факультету обчислювальної математики і кібернетики Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова. Основними напрямами його наукової діяльності є: архітектура цифрових машин, автоматизовані системи навчання, системи програмування для міні- і мікрокомп'ютерів. ЕОМ "Сетунь-70" досі успішно використовується у навчальному процесі в Московському університеті. М.П. Брусенцов є науковим керівником тем, пов'язаних зі створенням мікро-комп'ютерних навчальних систем і систем програмування. Ним опубліковано понад 100 наукових праць, у тому числі монографії "Мала цифрова обчислювальна машина "Сетунь" (1965), "Міні-комп'ютери" (1979), "Мікрокомп'ютери" (1985), навчальний посібник "Базисний фортран" (1982). Він має 11 авторських свідоцтв на винаходи. Нагороджений орденом "Знак Пошани", Великою золотою медаллю ВДНГ СРСР. Лауреат премії Ради Міністрів СРСР.

Основоположник нетрадиційної комп'ютерної арифметики

Ізраїль Якович Акушський народився 30 липня 1911 р. у Дніпропетровську в родині головного рабина міста, який став після революції вчителем. Ще навчаючись у Московському державному університеті, почав працювати обчислювачем у Науково-дослідному інституті математики і механіки МДУ.

Його наставником був Л.А. Люстерник, творець функціонального аналізу, який працював у Математичному інституті ім. В.А. Стеклова АН СРСР. У той час техніка обчислень мало кого цікавила, Люстерник був скоріш винятком. Та оскільки обстановка в світі свідчила про наближення війни, цей напрям у математиці почав швидко розвиватися. Математичному інституту, куди у 1936 р. перейшов на роботу Акушський (на посаду молодшого наукового співробітника), була доручена розробка таблиць стрільби для артилерійських снарядів і навігаційних таблиць для військової авіації. З цією метою у 1939 р. в інституті була створена перша в країні обчислювальна лабораторія, керівником якої призначили Акушського. Обсяг обчислень передбачався, як на той час, грандіозний, і природно, постало запитання: з допомогою яких пристроїв виконувати ці обчислення, щоб вчасно впоратися із завданнями. У ті роки для таких цілей використовували арифмометри, рахівниці, логарифмічні лінійки. Випуск лічильно-перфораційних машин у країні тільки починався.

Тим часом у США фірма IBM уже випускала надійну техніку. У 1940 р. вона привезла до Москви і виставила в Політехнічному музеї комплект своїх лічильно-аналітичних машин. Вони не продавались, а тільки здавались в оренду, тому купити їх не було можливості. У результаті неймовірних зусиль Акушського комплект машин з Політехнічного музею був перебазований у Математичний інститут, де надійшов у розпорядження обчислювальної лабораторії, яка стала першою лабораторією механізованої лічби - - зародком майбутніх обчислювальних центрів. І.А. Акушський згадує:

"У 1942 р. фірма ІВМ попросила Політехнічний музей повернути машини в США. Звісно, керівництво музею переслало цей запит Математичному інститутові. Мені належало підготувати відповідь. Зрозуміло, про повернення машин не могло бути й мови — це позбавило б інститут можливості виконувати ряд важливих оборонних завдань.

Я написав відповідь у тому плані, що в умовах воєнного часу багато цінного устаткування централізовано евакуювали у віддалені райони країни, які не зазнають бомбардувань, і тепер важко навіть встановити, де конкретно перебуває це устаткування.

Коли я подав проект відповіді на підпис віце-президенту АН СРСР академіку І.П. Бардіну, він розгнівався, заявивши, що я підсуваю липу, адже він кілька днів тому був у нас в інституті, і я сам демонстрував це устаткування і розповідав про наші роботи. Звичайно, я вибачився й описав йому, в якому становищі ми опинимося, якщо віддамо машини. Це питання вдалося відрегулювати".

З початком війни більшу частину інституту було евакуйовано, але деякі співробітники, у тому числі й Акушський, залишалися у Москві працювати на армію. Обчислювали штурманські таблиці для авіації. Не раз в інститут приїздив М.М. Громов, сподвижник легендарного Чкалова, і йшов прямо до І.Я. Акушського за черговими результатами.

На пропозицію зайти до керівництва, сміючись, відповідав, що керівництва в нього і свого досить, а сюди він приїхав у справі до Акушського. Іноді він забирав його із собою у короткотермінові відрядження. Стривоженій дружині Громов обіцяв повернути чоловіка цілим і здоровим, потім вони їхали на аеродром, а за кілька годин опинялися де-небудь у Саратові, де виконувалася чергова термінова робота. Акушський консультував або перевіряв роботу обчислювачів, і на ранок вони поверталися до Москви.

Але бували й інші ситуації. Якось вночі Акушського забрали на Луб'янку. Там же опинився і начальник його відділу. Розмовляли з ними сухо й офіційно: "За вашими методиками складалися штурманські таблиці для польотів авіації?" - "Так". - "Кілька днів тому на Далекому Сході з польоту не повернувся літак, що виконував особливе завдання. Зв'язок з ним втрачено. Якщо його не знайдуть, ви будете відповідати за законами воєнного часу!". Коли вдалося справитися з нервами, Акушський перепитав: "На Далекому Сході?" - "Так". - "Скоріш за все, штурман літака не врахував факт переходу за 180-й меридіан, де поправки треба брати з протилежним знаком! Є якісь дані про їхній маршрут?" Коли такі дані були представлені, він розрахував траєкторію можливого руху літака. За цими даними знайшли залишки літака, і співробітників інституту, вибачившись, відпустили.

Їм довелося ще чимало потрудитися до кінця війни. Наприклад, якось розраховували за спецзавданням 50 маршрутів перельоту Москва-Тегеран і назад. Як згодом з'ясувалося, це завдання було пов'язане з підготовкою до перельоту Генералісимуса на зустріч "великої трійки" у 1943 р.

Надійна і продуктивна (як на той час) американська техніка допомагала лабораторії успішно виконувати важливу роботу зі створення таблиць для визначення курсового кута та дальності польоту для авіації далекої дії.

І.Я. Акушський працював із захопленням, весь віддаючись улюбленій справі. Таблиці були видані АН СРСР (тоді — під грифом "таємно"). За якісне і швидке виконання завдання він отримав премію від головного командування військової авіації країни. Це був перший серйозний успіх в обраній ним сфері діяльності.

З перших же місяців Великої Вітчизняної війни він фактично став її учасником, хоч і не був на фронті. Штурмани літаків, які літали бомбити Берлін, використовували складені ним таблиці. Через кілька місяців з Москви його відрядили у блокадний Ленінград -- там завершувалася започаткована ним у Москві робота з підготовки таблиць для радіолокаційних систем Військово-Морського флоту. Бачив, як руйнується снарядами і голодом багатостраждальне місто і працював майже без відпочинку, за десятьох.

Наприкінці 1943 р. повернувся до Москви. Розповівши директору інституту академіку Виноградову про виконану роботу, не втримався і додав, Що міг би швидко підготувати кандидатську дисертацію з проблем застосування лічильно-аналітичних машин для розв'язання математичних задач. Усі підстави для цього були: він вперше в країні ввів і застосував для обчислень двійкову систему числення, яка згодом стала основою для всієї обчислювальної техніки, розробив теорію і методи обчислень для завдань радіонавігації, пеленгації, локації. Академік насупився:

- Звільнити вас від справ у лабораторії зараз не можу, але коли дозволять обставини, повідомлю.

Свого слова він завжди дотримував, і в лютому 1945 р. викликав Акушського до себе:

- Зустрічався з маршалом Жуковим. Війна завершується, тепер можете зайнятися дисертацією!

І віддав розпорядження, щоб завідувача обчислювальної лабораторії не тривожили протягом усього робочого дня, за винятком першої ранкової години. До травня дисертація була готова, про що Акушський повідомив директора. Розмова, як завжди, була дуже короткою:

- Добре, розглянемо на раді! Опонентами будуть академік Лаврентьєв і професор Семендяєв!

- Але Лаврентьєв відповідає на листи через рік! Він затягне підготовку рецензії!

- Не морочте мені голову! Він усе зробить вчасно!

- А Семендяєв до мене упереджено ставиться. Я сам чув, що він говорив про мої роботи!

- Це він у коридорі так говорить. Нехай скаже це на раді!

Наприкінці червня з'явилися відгуки. Обидва позитивні. Професор К.А. Семендяєв, передаючи відгук, попросив відразу ж його прочитати, а після цього запитав:

- Ну, як?

Акушський відповів: — Ви мене перехвалили!

Захист призначили на 5 липня 1945 р. При цьому не обійшлося без хвилювань. Літо було у розпалі, і члени ради могли піти у відпустку. Зустрівши директора інституту за кілька днів до захисту, Акушський висловив свої побоювання. Академік хитро посміхнувся:

- Я обіцяв вам, що захиститеся до літа, і дотримаю свого слова. Можете не хвилюватися: бухгалтерії дано розпорядження видавати відпускні тільки 5 липня!

Ізраїль Якович, який розповів мені про ці епізоди, і тепер, через багато років, з любов'ю і повагою згадує свого небагатослівного і вимогливого директора.

Захист пройшов успішно. На ньому був присутній і виступив на підтримку Акушського академік Колмогоров. Він ще в роки війни листувався з відомим американським вченим, піонером кібернетики Н. Вінером. Через деякий час після захисту, зустрівши Акушського, запропонував йому підготувати статтю за матеріалами дисертації й обіцяв переслати її Вінеру. Це не було випадковістю. Академік Колмогоров завжди уважно ставився до людей, що оточували його. Акушський виконав його пораду, і коли в 1946 р. Н. Вінер уперше приїхав до Радянського Союзу, він уже заочно був знайомий з Акушським завдяки його статті. Весь свій час він проводив у Математичному інституті ім. В.А. Стеклова АН СРСР, розмовляв з науковцями, виступив з лекцією про кібернетику. Запрошення відвідати Інститут філософії АН СРСР, де тоді стверджували, що кібернетика — лженаука, американський учений проігнорував.

Ще під час війни Л.А. Люстерник організував і активно проводив науковий семінар з теорії обчислень. Ученим секретарем АН СРСР у той час був академік М.Г. Бруєвич. Він, у свою чергу, вів семінар з точної механіки. Наприкінці війни семінари об'єдналися. На об'єднаному семінарі не раз обговорювалися питання, пов'язані з розвитком обчислювальної техніки. Ставилося питання про необхідність організації окремого інституту. У дискусіях з цього приводу брав участь і Акушський. Створена в країні лічильно-перфораційна техніка була ненадійною і годилася хіба що для бухгалтерських робіт. Аналогові обчислювальні засоби не задовольняли вимог, висунутих наукою і технікою. Ідея створення цифрових електронних обчислювальних машин уже широко обговорювалася в світі. Заснування нового інституту відповідало запитам часу. Президент АН СРСР академік С.І. Вавилов палко підтримав ідею створення інституту, виступив зі статтею у "Правде" і домігся швидкого вирішення питання урядом. У 1948 р. в складі Академії був організований Інститут точної механіки і обчислювальної техніки - ІТМ і ОТ. До нього ввійшли: з Математичного інституту ім. В.А. Стеклова АН СРСР відділ Л.А. Люстерника, у складі якого була лабораторія І.Я. Акушського; з Інституту машинобудування АН СРСР - - відділ точної механіки, керований академіком М.Г. Бруєвичем; з Енергетичного інституту АН СРСР відділ члена-кореспондента АН СРСР І.С. Брука та лабораторія професора Л.І. Гутенмахера. (Відділ Брука, хоча й був включений до складу нового інституту, але не перейшов до нього.)

Директором інституту призначили академіка М.Г. Бруєвича. (Його через рік замінив М.О. Лаврентьєв. У 1952 р. за пропозицією Лаврентьєва директором ІТМ і ОТ АН СРСР став С.О. Лебедєв.)

Невдовзі після створення інституту в країні почало штучно підігріватися "єврейське питання". На одній з нарад, присвячених розвитку науки на периферії, яка проводилась за участю завідувача відділу науки ЦК ВКП(б) Жданова, Акушський опинився поруч з ним.

- Як працюється? — запитав високий керівник.

- Незатишно якось, — відповів учений.

Чому б вам не розвивати свій напрям у якійсь республіканській академії? Я можу, якщо хочете, рекомендувати вас президенту АН Казахстану Кунаєву як фахівця, дуже потрібного для розвитку обчислювальної математики в республіці.

Акушський зрозумів це як наказ про переїзд:

- Дякую. Я згодний.

Так почався алма-атинський період його діяльності.

В АН Казахстану він організував лабораторію машинної та обчислювальної математики, яка стала згодом базою для утворення Інституту математики й механіки АН Казахстану. Одночасно став читати курс лекцій з обчислювальної математики в Казахському державному університеті. З'явилися аспіранти, із яких згодом виросли визначні вчені.

Саме в ці роки (1954-1956) у І.Я. Акушського виникла ідея створити систему числення, що дала б змогу прискорити обчислювальний процес в ЕОМ. її реалізації він присвятив усе подальше життя. Своїми думками про нову систему числення у залишкових класах (СЗК) в один з приїздів до Москви у 1956 р. він поділився з академіком М.О. Лаврентьєвим. Той сказав, що отримав листа від чехословацького вченого Л. Свободи, який пропонує щось подібне. Ознайомившись з надісланими матеріалами, Акушський побачив, що вчений випередив його, - йшлося про створення ЕОМ на базі СЗК. Це підлило масла у вогонь: тепер день і ніч він тільки і думав про дальший розвиток нової теорії. І небезуспішно.

Приблизно через півроку, знову будучи в Москві, він зустрівся з міністром машинобудування і приладобудування М.А. Лесечком, з яким був знайомий раніше. Міністр зацікавився новими розробками і відразу ж запропонував:

Що ти там стовбичиш! Приїзди до Москви, працюватимеш в СКБ 245!

Акушський з радістю погодився. Тоді це була головна в країні конструкторська організація, що займалася розробкою ЕОМ. її первісток - ЕОМ "Стрела" — уже працював.

Президент АН Казахстану, дізнавшись про бажання вченого повернутися до Москви, не став заперечувати, але захотів зберегти його участь у роботі академії. Попросив продовжити керівництво аспірантами і проводити консультації з робіт у галузі обчислювальної математики та обчислювальної техніки. У 1970 р. І.Я. Акушського обрали членом-кореспондентом АН Казахстану.

У СКБ 245 вченого призначили спочатку старшим науковим співробітником, а потім завідувачем лабораторії математичного відділу. Спочатку Акушський брав участь у розробці ЕОМ з використанням звичайної позиційної системи числення. Але всі його симпатії були вже на боці системи числення у залишках, він продовжував її розробку і вдосконалення, сподіваючись створити на її основі ЕОМ.