Дипломная (вкр): Інноваційні підходи до ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі

) уточнити визначення поняття “засуджений неповнолітній”;

) розробити класифікацію видів покарань і звільнень від них стосовно неповнолітніх засуджених. Відсутність усталеного понятійного апарату часто призводить до плутанини та неправильного його використання. Не є виключенням поняття “засуджений неповнолітній”, що донині не має свого законодавчого закріплення. Виходячи з того, що неповнолітніми є особи до 18 років, тому основну увагу слід зосередити на дослідженні сутнісних характеристик поняття “засуджений”, яке тлумачать так: особа, стосовно якої судом винесено обвинувачений вирок і якій призначено покарання [16]; людина, яку засудили до якої-небудь міри покарання [2]; особа, відносно якої вирок, винесений судом, набрав законної сили і якій призначено покарання [17]; будь-який обвинувачений, відносно якого ухвалено звинувачувальний вирок [13]; особа, якій проголошено обвинувачений вирок [4]. Таким чином, проведені узагальнення дозволяють стверджувати, що більшість тлумачень:

) доповнюють одне-одне;

) не містять згадувань про осіб, звільнених від покарань, хоча такі особи також є засудженими;

) не відображають специфіку засуджених неповнолітніх. Відповідно до чинного законодавства України,притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітньої особи,яка вчинила злочин,можливе за двох умов:

) наявності відповідного ступеня осудності;

) досягнення нею певного віку. При цьому всі категорії неповнолітніх осіб, які вчинили злочини, характеризуються двома критеріями:

) медичний - передбачає наявність або відсутність різноманітних хворобливих станів психіки особи;

) юридичний - вказує на здатність або нездатність особи усвідомлювати суспільну небезпеку своїх дій чи бездіяльності на момент вчинення конкретного діяння, в силу свого віку та ступеня розумового розвитку. Отже, притягнутою до кримінальної відповідальності може бути осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років, а в окремих випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 Кримінального кодексу України - 14 років [9]. Тому далеко не всі неповнолітні злочинці набувають статусу засудженого розвиток системи державного управління в Україні і тим більше - підпадають під призначення покарання у вигляді позбавлення волі. (табл. 1).

Таблиця 1 Класифікація неповнолітніх осіб,які вчинили злочини (авторська розробка)

Додаток В

Програма соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Мета й основні завдання.

Метою Програми є удосконалення чинної та формування дієвої системи соціальної адаптації звільнених осіб та визначення ключових напрямів надання допомоги таким громадянам, що призведе до зниження рівня рецидивної злочинності та до якнайшвидшого повернення звільненої особи в соціум. Досягнення мети передбачається завдяки реалізації таких завдань:

формування механізму співпраці центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо надання допомоги звільненим особам;

формування мережі центрів соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі, спеціальних гуртожитків тощо з урахуванням фінансових можливостей та регіональних потреб;

розвиток партнерських стосунків з недержавними та міжнародними організаціями, які проводять роботу із звільненими особами, поширенню їх досвіду, а також запровадженню практики заохочення діяльності зазначених організацій;покращання якості надання соціальних послуг; удосконалення чинного законодавства. Основними шляхами і способами розв'язання проблеми є затвердження плану заходів за такими основними напрямами:

) підготовка засуджених до звільнення:

проведення серед осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо їх прав і гарантій, можливостей життя на волі;

організація професійно-технічного навчання осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, з урахуванням потреб ринку праці;

своєчасність виявлення та лікування захворювань безпосередньо в установах виконання покарань;

посилення заходів щодо введення у дію системи стосовно недопущення втрати паспорту в ході слідства та своєчасної видачі паспорту до звільнення;

вжиття заходів щодо запобігання незаконного позбавлення реєстрації місця проживання осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк;

) соціальний супровід та соціальний патронаж звільнених осіб:

удосконалення чинної моделі соціальної адаптації звільнених осіб;

сприяння у працевлаштуванні звільнених осіб;

сприяння діяльності недержавних організацій, що опікуються питаннями звільнених осіб, а також вивчення досвіду їх роботи і його подальше застосування;

підвищення рівня медичного обслуговування звільнених осіб (хворих на туберкульоз, ВІЛ/СНІД тощо), зокрема за направленням установ та закладів соціального захисту для звільнених осіб та бездомних громадян; упровадження заходів щодо покращання роботи спостережних комісій;залучення волонтерів до роботи зі звільненими особами;

) розвиток мережі установ для звільнених осіб (центрів соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі, спеціальних гуртожитків тощо):

забезпечення функціонування мережі закладів та установ для звільнених осіб з урахуванням фінансових можливостей та регіональних потреб;

розширення мережі спеціальних гуртожитків та формування фонду соціального житла для тривалого проживання звільнених осіб,які працевлаштовані, мають сім’ю та ведуть загальноприйнятний спосіб життя;

) покращання якості надання соціальних послуг звільненим особам:

визначення основних форм і методів соціальної роботи зі звільненими особами;

упровадження інноваційних методик у роботи зі звільненими особами;

введення у навчальні плани вищих навчальних закладів, що готують соціальних педагогів, соціальних працівників та фахівців із соціальної роботи, спеціального курсу з питань соціальної адаптації звільнених осіб та надання їм соціальних послуг; вивчення проблемних питань звільнених осіб;

) вдосконалення чинного законодавства:

внесення змін до чинного законодавства України, зокрема щодо вдосконалення системи соціальної адаптації звільнених осіб;

вивчення досвіду інших країн;

) нівелювання серед населення негативного ставлення до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, і які звільнені від відбування покарання:

проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо таких осіб; - проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо діяльності установ, що надають соціальні послуги звільненим особам;

) попередження злочинності: організація соціальної роботи з наркотично та алкоголічними залежними особами, а також особами, які опинилися у складних життєвих обставинах і можуть бути схильні до таких залежностей ;

розвиток системи надання соціально-медичних, психологічних і юридичних послуг з метою зменшення ризику інфікування ВІЛ/СНІД та добровільного тестування на ВІЛ/СНІД; профілактика бездомності.

Фінансове забезпечення. Реалізацію заходів, що мають бути передбачені планом заходів на виконання цієї програми, планується здійснювати за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Основним напрямом у формуванні системи соціальної адаптації звільнених осіб, що передбачає найбільші витрати, є утворення мережі установ відповідного спрямування, відновлення документів. Наразі органи місцевого самоврядування самотужки визначають обсяги коштів з місцевих бюджетів для реалізації заходів, спрямованих на утворення мережі установ, виходячи із фінансових можливостей та регіональних потреб. На утворення установ для звільнених осіб, які потребують тимчасового притулку, за орієнтовними розрахунками потрібно близько 17 млн. гривень. Джерелами покриття витрат на такі заходи можуть стати доходи загального фонду місцевих бюджетів, у тому числі субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам, а також міжбюджетні трансферти. До надання послуг звільненим особам планується залучати громадські організації та благодійні фонди, волонтерів, осіб, що проходять альтернативну службу, а також безпосередньо звільнених осіб.

Додаток Г

КОНЦЕПЦІЯ соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Проблема на розв’язання якої спрямована Концепція. На шляху інтеграції України до Європейського Союзу одним з пріоритетних завдань держави є забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, що визначаються основним законом - Конституцією України. Впродовж останніх років Україна діє в напрямі удосконалення законодавства, зокрема, щодо приведення його у відповідність до стандартів законодавства ЄС, що, в свою чергу, передбачає наближення українського суспільства до європейських стандартів життя. Це впливає на розвиток громадянського суспільства в Україні, інноваційних форм і методів в сферах освіти і надання соціальних послуг, реалізацію прав і свобод людини, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також на підвищення рівня внутрішньої та зовнішньої безпеки держави, покращання стосунків із сусідніми країнами, формування іміджу України як демократичної держави. Трансформації у державних процесах, що тривали впродовж останніх десятиріч, спричинили підвищення рівня криміналізації суспільства: людина, перебуваючи у скрутному, на її думку, безвихідному становищі, вдається до незаконних дій, виправдовуючи себе цією самою безвихіддю та неможливістю гідно існувати в умовах, які створила для неї держава. Таким чином, збільшилась кількість таких злочинів, які пов’язані з незаконним обігом наркотиків та наркотичних речовин, махінаціями з житлом, нерухомістю та банківськими рахунками, що, в свою чергу, зумовило збільшення чисельності осіб, засуджених до відбування покарання на досить тривалі строки ув’язнення. Крім того, труднощі у відновлення свого соціального статусу та поверненні до гідних умов життя змушують осіб, які вже відбули покарання та звільнилися з місць позбавлення волі, повертатися на шлях кримінального минулого, чим підвищується рівень рецидивної злочинності. Не всі громадяни після закінчення відбуття строку покарання та повернення на волю мають можливість мешкати у власних домівках, влаштуватися на роботу, близько третини з них мають проблеми психологічного характеру, приблизно половина - зі здоров’ям, внаслідок чого спостерігається збільшення чисельності бездомних, підвищення рівня безробіття, розповсюдження суспільно небезпечних хвороб тощо. Нехтування проблемами таких людей і нівелювання їх існування в нашому суспільстві призводить до втрат людського ресурсу на ринку праці, оскільки переважна частина звільнених осіб - це працездатні громадяни працездатного віку. Зазначені негативні фактори зумовлюють визнання такої соціально вразливої верстви населення, як особи, які відбули покарання у вигляді позбавлення волі та звільнилися із місць позбавлення волі (далі - звільнені особи). Увагу до проблем цієї категорії громадян було привернуто з прийняттям у 2003 році Кримінально-виконавчого Кодексу України та Закону України „ Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, які набрали чинності у 2004 році. Цими законодавчими актами передбачено здійснення соціального патронажу стосовно звільнених осіб. Крім того, було прийнято інші нормативно-правові акти, які, зокрема, регулюють питання підготовки до звільнення, діяльності центрів соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі, діяльності спостережних комісій. Однак напрям роботи щодо соціальної адаптації звільнених осіб не набув потрібного розвитку. Щороку з установ виконання покарань звільняється близько 50 тис. осіб. Впродовж 2007 року було звільнено 48,8 тис. осіб, з них близько 1 тис. втратили соціальні зв’язки, майже 3 тис. не мають робітничої спеціальності, приблизно 3 тис. не забезпечені житлом. Проблеми звільнених осіб багатоаспектні і стосуються багатьох галузей. З метою об’єднання зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, недержавних організацій щодо соціальної адаптації звільнених осіб та активізації роботи в даному напрямі було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.07 № 1030-р „ Про затвердження плану заходів щодо забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі, на період до 2009 року”. На виконання цього плану заходів центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування здійснюється робота стосовно удосконалення системи соціальної адаптації таких осіб, зокрема, щодо функціонування мережі установ для звільнених осіб. Станом на 01.01.08, діє 38 установ, які надають соціальні послуги цій категорії населення, з них 23 утворені недержавними організаціями. Мережа таких установ розвивається дуже повільними темпами. Так, із 38 установ, лише 1 центр соціальної адаптації комунальної форми власності (система органів внутрішніх справ) та жодного спеціального гуртожитку. В деяких регіонах звільнені особи поселяються у звичайні гуртожитки на загальних підставах, проте це не вирішує проблему побутового влаштування звільнених осіб в цілому. Впродовж останніх років показники злочинності, як первинної, так і рецидивної, не є стабільними. Зокрема, підвищується рівень рецидивів. Така ситуація пояснюється тим, що людина знову опиняється у колишньому середовищі, відновлює старі зв’язки. Відсутність сім’ї та житла сприяють поповненню нею лав бездомних. Заходи щодо соціальної адаптації, як правило, є малоефективними, пошуки роботи невдалими. За кілька місяців людина остаточно деградує, шукаючи вихід в алкоголі або наркотиках. Майже половина рецидивістів вчинили свій перший злочин у неповнолітньому віці. Повернення їх до вчинення нових злочинів є прямим свідченням прорахунків соціальної адаптації. Явище підліткового рецидивізму стає однією з найгостріших проблем злочинності, яка тягне за собою цілий шар соціальних негараздів у сучасному українському суспільстві. А відсутність досконалої комплексної допомоги звільненим особам уповільнює їх реінтеграцію у суспільство та відновлення їх соціального статусу повноцінного та повноправного члена соціуму, трудового колективу, родини. Виконання заходів стосовно соціальної адаптації звільнених осіб покладено на місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування. Проте на місцевому рівні ця проблема залишається невирішеною через брак коштів, належних фахівців, досвіду роботи в даній галузі тощо. Так, функціонуюча сьогодні в Україні система соціальної адаптації звільнених осіб неспроможна охопити потреби суспільства, тим більше в сучасних умовах. Процес соціальної адаптації звільнених осіб потребує чіткої злагодженої співпраці органів влади всіх рівнів у сфері виконання покарань, медицини, праці та соціального захисту, внутрішніх справ, освіти та недержавних організацій. Таким чином, в Україні відсутній дієвий механізм взаємодії усіх заінтересованих органів влади та місцевого самоврядування у вирішенні проблем звільнених осіб, з чого випливає стабільно високий рівень рецидивної злочинності, низький рівень працевлаштування звільнених, їх бездомність тощо. Тому формування дієвої системи соціальної адаптації звільнених осіб набуло актуальності і потребує негайного вирішення. Проблемами у формуванні дієвої системи соціальної адаптації звільнених осіб є:

відсутність довершеного чітко діючого та налагодженого механізму координованості дій центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

відсутність чіткого визначення ключових напрямів щодо своєчасного надання потрібної допомоги таким громадянам;

недостатність фінансування;

стигматизація та дискримінація звільнених осіб;

недостатня поінформованість осіб, які звільняються від відбування покарання, щодо своїх прав та обов’язків після звільнення, що негативно впливає на процес їх реінтеграції у суспільство;

брак фахівців із соціальної роботи та соціальних працівників, які б могли на належному рівні працювати в системі соціального захисту з даною цільовою групою населення;

недосконалість законодавства.

Очікувані результати та реалізація Концепції сриятиме:

удосконаленню діючої та формуванню дієвої системи соціальної адаптації звільнених осіб;

активізації процесу їх реінтеграції у суспільство;

зміцненню механізму взаємодії заінтересованих центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, недержавних організацій;

зниженню рівня рецидивної злочинності;

зменшенню чисельності безробітних та бездомних;

посиленню позицій сім’ї як соціального інституту;

підвищенню престижності соціальної роботи як багатогалузевого наукового напряму;

демократичному розвитку нашої держави.

Додаток Д

Таблиця 1 Класифікація видів покарань та звільнень від них (авторська розробка)

Запропонована класифікація дасть змогу використовувати комплексний підхід до ресоціалізації всіх категорій засуджених неповнолітніх та передбачатиме індивідуальний підхід до кожного з них окремо.(табл. 1). Адже шляхи здійснення ресоціалізації, скажімо засуджених до покарань у вигляді штрафу чи позбавлення волі, мають свої відмінності.

При цьому суди:

) використовують “вичерпний перелік видів покарань, розміщених у певному порядку, залежно від ступеня їх суворості” [14, с. 122-123];

) обирають не тільки вид покарання, у залежності від тяжкості злочину, а і його тривалість;

) застосовують покарання як засіб “виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними, а також іншими особами нових злочинів” [9]. Для реалізації принципу індивідуалізації покарання слід використовувати класифікацію видів кримінальних покарань, тобто їх диференціацію на відповідні групи за певними критеріями. Крім того, такий підхід є вкрай важливим підґрунтям для розробки алгоритму ресоціалізації засуджених. [1]. При цьому, на відміну від покарань, звільнення від них (крім примусових заходів виховного характеру) не мають ієрархічної побудови, однак у них також є відповідні межі. Узагальнення напрацювань провідних науковців і результати власних досліджень у цій сфері дозволили вдосконалити класифікацію видів покарань та звільнень від них, що надають неповнолітньому статусу засудженого (табл. 1), з використанням таких критеріїв: - часу: над коротко термінові (у ході оголошення рішення суду), короткотермінові (терміном до 1 року), середньо термінові (від 1 до 5 років), довготермінові (від 5 до 10 років), надовго термінові (понад 10 років); - обмежень майнового характеру; - ізоляції від суспільства.