2.2 Етапи та види ресоціалізації засуджених
Сьогоденний етап суспільної моралі як один із чинників поведінки людини характеризується тим, що в роки прояву явищ в економіці, поглиблення розшарування суспільства на багатих і бідних, значною мірою утрачено важелі формування світогляду молодого покоління. Дослідження ресоціалізації як процесу дозволяє виділити ряд органічно пов’язаних етапів, що складають його структуру: до пенітенціарна та пост пенітенціарна ресоціалізація. У свою чергу, кожен етап складається з більш конкретних періодів і механізмів. Перший етап ресоціалізації - до пенітенціарний період, який починається з моменту скоєння злочину («кульмінації» де соціалізації особистості) та арешту, продовжується в ході досудового слідства (перебування в слідчому ізоляторі) та судового процесу. Основними соціально-психологічними механізмами на цьому етапі виступають усвідомлення вини та нанесення шкоди суспільству, каяття та засудження власної злочинної поведінки. Основним змістом соціально-педагогічної (соціально-виховної) та психологічної роботи - просвітницька та виховна робота, спрямована на попередження рецидивів; загальноосвітнє навчання; заняття спортом; психологічна підтримка усвідомлення вини. Другий, основний, етап процесу ресоціалізації - пенітенціарний - відбувається з моменту прибуття засудженого в колонію й закінчується звільненням. Механізмами основного етапу ресоціалізації виступають адаптація до умов позбавлення волі, виховання, перевиховання, виправлення та самовиховання. Підготовка засуджених до звільнення, що відбуваються у процесі соціально-педагогічної (соціально-виховної) та психологічної роботи за наступними напрямами: всебічне (моральне, розумове, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне, статеве) виховання; загальна середня, професійно технічна та вища освіта; участь у самодіяльних організаціях та самоврядуванні. І, нарешті, третій, пост пенітенціарний, етап ресоціалізації неповнолітніх засуджених починається, коли неповнолітній уже потрапляє на волю. Провідними механізмами процесу ресоціалізації на цьому етапі виступають соціальна реабілітація та соціальна адаптація, які відбуваються разом або з відносною послідовністю. Основним змістом соціально-педагогічної роботи на цьому етапі виступає соціально-педагогічний патронаж неповнолітніх, звільнених із колонії, спрямований на відновлення або ж встановлення соціально корисних відносин і статусу; вирішення проблем забезпечення житлом, продовження освіти, професійного навчання, працевлаштування; корекцію індивідуальних рис, що заважають соціальній адаптації; захист прав і представлення інтересів звільненого; нейтралізацію негативного впливу соціального середовища; здійснення психологічної підтримки; закріплення досягнутих у процесі виконання покарання позитивних результатів і досягнення цілей ресоціалізаційного процесу. Перший етап можна назвати до пенітенціарним, другий, третій і четвертий - пенітенціарним, п’ятий - пост пенітенціарним. На першому етапі ресоціалізуючий вплив на засудженого має вид і строк призначеного судом покарання, а також вид установи, де він буде відбувати покарання. Відомо, що надмірно суворі покарання озлоблюють засудженого, перешкоджають нормальній адаптації до життя в умовах позбавлення волі, а надто легкі покарання формують невірне уявлення про безкарність його протиправних дій, що, як наслідок, приводить до неможливості досягти мети покарання - виправлення і повернення в суспільство законослухняного громадянина. На другому, третьому і четвертому етапах відбувається адаптація до місця позбавлення волі та ресоціалізація особистості в установах виконання покарань. Завершальним, п’ятим, етапом ресоціалізації засуджених є соціальна адаптація до умов життя після відбування кримінального покарання. Цей період найбільш складний, він показує, наскільки успішно пройшов процес ресоціалізації на волі. Таким чином, можна виокремити два підвиди ресоціалізації: пенітенціарну та пост пенітенціарну. В свою чергу пенітенціарну ресоціалізацію можна поділити на: ресоціалізацію у місцях позбавлення волі та ресоціалізацію під час підготовки засудженого до звільнення з установ виконання покарань, а пост пенітенціарну - на ресоціалізацію після звільнення з пенітенціарних установ, ресоціалізацію осіб з психічними аномаліями, інвалідів I та II груп, хворих на туберкульоз та ресоціалізацію неповнолітніх, звільнених від відбування покарань. На першому етапі ресоціалізації у засудженої особи відбувається соціальна адаптація до нових умов існування, до обмеження волі, до нових законів поведінки, до оточуючих його осіб, що достатньо сильно травмує психіку людини, впливає на її трудову та соціальну активність тощо. Також негативним фактором пенітенціарної ресоціалізації є відрив від звичних соціальних зв’язків, сім‘ї, колективу та потрапляння до нового оточення, в якому досить сильно виражені такі риси, як недовіра, озлобленість, боротьба за лідерство та інші якості. Даний етап ресоціалізації займає багато часу достатньо сильно впливає на фізичний та психічний стан людини, який в подальшому досить складно відновити до того рівня, який мала людина до ув’язнення. Другий етап ресоціалізації можна вважати одним з найважливіших, оскільки на цьому етапі здійснюється безпосередня підготовка засудженого до звільнення, тобто відбувається процес, що є протилежним першому етапові. На цій стадії засуджених мають підготовлювати до життя на волі. Як показує сучасна практика, в сучасних умовах ринкових перетворень, складної економічної ситуації в державі особа, що звільнилася з місць позбавлення волі нікому не потрібна. В установах виконання покарань робочих місць немає, більше половини засуджених не забезпечені роботою, середня заробітна плата складає 15 гривень на один відпрацьований день, тому її не вистачає на самозабезпечення засуджених. Таким чином, при звільненні, особі найчастіше просто нема куди йти і, хоча стаття 157 КВК передбачає, що адміністрація установи виконання покарань повинна надати одноразову грошову допомогу, така допомога майже ніколи не надається. Третім етапом ресоціалізації є реабілітація після звільнення з пенітенціарних установ, який є найбільш складним етапом, оскільки проблема повернення до законослухняного життя дуже складна і вона стає ще більш складною. Одним із засобів успішної ресоціалізації після звільнення є процес реабілітації, який передбачає відновлення соціального статусу засудженої особи, її корисних соціальних зв’язків, звичок, навичок, трудової кваліфікації тощо. Практика свідчить, що, зазвичай, перші кілька місяців після звільнення така особа жебракує, що підштовхує її на вчинення нових злочинів. Окремі особливості має ресоціалізація колишніх суддів та співробітників органів внутрішніх справ. Вона відрізняється своєю підвищеною складністю, оскільки, в першу чергу, у таких осіб після звільнення досить гостро постає питання працевлаштування і набуття нових професійних навичок. У цьому разі взагалі досить суперечливим є призначення покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки, з одного боку, неповнолітня особа відривається від звичайного для неї середовища, позбавляється можливості зазнавати негативного впливу збоку інших осіб, а з іншого боку - така особа позбавляється також можливості спілкуватися з батьками, втрачає корисні соціальні зв’язки, поміщається до оточення, яке має власні субкультури, злочинні звички, традиції тощо. Необхідний комплексний підхід до самого процесу ресоціалізації та до вивчення цієї соціально-правової категорії в сучасних умовах гуманізації та демократизації суспільства. Це етап повної й остаточної ресоціалізації, результатом якої повинна стати реінтеграція (повторна інтеграція в суспільство) з метою подальшої соціалізації неповнолітнього, перерваною злочином і відбуванням покарання в місцях позбавлення волі. Дослідження багатьох криміналістів, юридичних психологів (І.Г.Богатирьов, О.М. Неживець, Л.А.Жук, І.Л.Жук виділяють у процесі ресоціалізації наступні етапи:
•підготовка засуджених до звільнення з місць позбавлення волі в пенітенціарних установах, мотивація їх до успішного життя на волі;
•ресоціалізація під час перебування на свободі після звільнення.
Ресоціалізація, як соціально-правова категорія включає в себе наступні етапи:
) ресоціалізація в місцях позбавлення волі;
) ресоціалізація під час підготовки засудженого до звільнення з установи виконання покарання;
) ресоціалізація після звільнення з пенітенціарних установ;
) ресоціалізація осіб з психічними аномаліями, інвалідів I та II груп, хворих на туберкульоз;
) ресоціалізація неповнолітніх, звільнених від відбування покарання.
Етапи процесу ресоціалізації соціальних не адаптованих підлітків у колективі:
Перший етап. Адаптаційний період у першу чергу передбачає ломку стереотипу “важкий підліток”, тобто у власних очах підлітка повинна бути розібрана уся атрибутика тієї вуличної субкультури, яка до цього часу мала для нього виключену значущість. Ця ломка здійснюється у процесі включення підлітка у колективну діяльність, шляхом заміни фальшивої романтики вуличної кампанії на романтику здорового колективу, естетику дисципліни, заміни кругової поруки на справжню товариськість.
Другий етап - період часткової нестійкої ресоціалізації, що характеризується активним включенням неповнолітнього у колективну діяльність клубу, прийняття колективних норм, відмовою від асоціальних форм поведінки. Третій етап - період повної ресоціалізації - характеризується завершенням процесу ресоціалізації, коли в юнака складається достатньо стійкі погляди, переконання, соціальні орієнтації, здійснюється професійне самовизначення, формується самосвідомість, здатність до самоаналізу, самовиховання, з’являється прагнення брати участь у суспільному житті, у суспільно-корисній праці. Етапи процесу ресоціалізації і соціальної реабілітації не адаптованих неповнолітніх:
. Переорієнтація асоціальної спрямованості соціально занедбаних підлітків, змінення соціального статусу колишнього “важкого” у колективі на місці його навчання і, крім цього, формування здатності саморегуляції своєї поведінки з позиції загальнолюдських етичних норм та цінностей.
. Створення умов щодо реалізації потреби спілкування і самоствердження, залучання до діяльності, що дозволяє людині у повній мірі реалізувати себе, схвалення з боку референтної групи одноліток, що грає важливу роль у соціалізації підлітка.
. Будування профілактико-виховної практики на основі дієвого підходу, завдяки якому можливі ефективні діяння і перебудування як усвідомлюваних, так і не усвідомлюваних поведінкових регуляторів.
. Налагодження з важковиховуваними учнями довірливих
відносин, контроль і допомога у навчальній діяльності; авансування довірою у
школі з боку вчителів і однолітків; організація дозвілля, розширення сфери
інтересів, опора на кращі якості характеру; формування професійних планів і
життєвих прагнень; прищеплення навичок самоаналізу, самовиховання; допомога в
оздоровленні умов сімейного виховання.
2.3 Аналіз підходів до практики ресоціалізації
осіб,звільнених з місць позбавлення волі в умовах соціальної ізоляції
Аналіз підходів до практики ресоціалізація осіб,звільнених з місць позбавлення волі в умовах соціальної ізоляції показав, що доцільно звернутися до досвіду держав, які мають відповідні традиції. Є цілий ряд науково-дослідних робіт, що узагальнюють як зміст, так і ефективність психотерапевтичних програм у зарубіжних пенітенціарних установах. Аналіз відповідних програм показує, що вони покликані до вирішення таких завдань [2-4]: допомогти засудженим краще зрозуміти свою мотивацію, свої потреби і поведінку; допомогти їм діяти більш адекватно і ефективно в складних життєвих ситуаціях; стимулювати розуміння не тільки самого себе, а й інших людей; сприяти особистісному зростанню і максимально використовувати свої можливості в житті; вміти долати труднощі, незважаючи на негативне до себе ставлення і складні життєві ситуації; допомагати засудженим формувати реалістичну позитивну самооцінку та готовність нести відповідальність за свій власний вибір і поведінку. Що стосується теоретичних концепцій, на яких оснуються психологічній корекції програми для правопорушників, то вони відображають різноманіття загальноприйнятих наукових шкіл: психоаналіз (у класичному вигляді), аналіз Е. Берна і його послідовників, біхевіоризм і засновані на ньому підходи модифікації поведінки, терапію, раціональну терапію та ін. Жоден із прийнятих підходів не має істотної переваги над іншими. Ефективність психотерапії більшою мірою залежить від особистості злочинців і кваліфікації психологів і психотерапевтів [5]. В даний час психотерапія може застосовуватися тільки на основі добровільного волевиявлення засудженого. Однак не можна помилятися щодо мотивів участі засуджених у групах психологічної корекції.
До них належать: бажання урізноманітнити тюремне життя; прагнення отримати певні пільги і, перш за все, дострокове звільнення; тиск із боку адміністрації; готовність отримати допомогу у зв'язку з особистими проблемами і поганим самопочуттям; прагнення краще підготуватися до життя на волі [6]. Основною метою кримінального покарання як соціального інституту в законодавстві багатьох європейських країн служить ресоціалізації особистості засудженого, тобто формування в процесі відбування ним кримінального покарання у нього якостей особистості, що сприяють відновленню порушених соціальних зв'язків і відносин, а також ідентифікація особистості як суб'єкта власної життєдіяльності. Такими якостями виступають законно слухняність та соціальність, покликані забезпечити дотримання особою правових норм і її орієнтацію на соціально корисний спосіб життя (морально правова ресоціалізації). Обмеження їх формування пов'язано із тим, що, на відміну від соціалізації особистості в умовах свободи, ресоціалізація засудженого відбувається в місцях позбавлення волі, в основному, під впливом внутрішнього середовища пенітенціарної установи і лише в дуже обмеженій мірі - окремих елементів зовнішнього середовища. Основну структуру системи ресоціалізації утворюють зв'язки та стосунки працівників виправних установ із засудженими, єдність видів розвиваючої діяльності самих засуджених. Процес ресоціалізації складається із цілеспрямованого впливу на поведінку і діяльність людини в процесі виконання кримінального покарання із боку суспільства (представником якого виступає адміністрація пенітенціарної установи), впливу середовища (як необхідної умови розвитку особистості) та активності самої особистості, як суб'єкта цього процесу. Останнє виявляється у вибірковому ставленні засудженого до найближчого оточення, його норм і цінностей, до виховних впливів, самовиховання та саморегулювання поведінки.
Система і процес ресоціалізації особистості засудженого поєднані із системою та процесом кримінального покарання, мають загальну структуру і відрізняються специфічними механізмами впливу на особистість засудженого. Таким чином, сучасна практика цілеспрямованої ресоціалізації засуджених є тенденцією до використання активних дидактичних та психологічних методів. Аналіз існуючих підходів до процесу ресоціалізації засуджених дозволяє відмітити серйозну прогалину у методичних і практичних напрямках роботи з цим контингентом, а саме - відсутність диференційованого підходу до розробки соціально-психологічних заходів, спрямованих на ресоціалізацію особистості. В нашому дослідженні брали участь ув'язнені, які перебували в камерах загального утримання в кількості 119 (55,3%) осіб, а також засуджені для виконання робіт господарського обслуговування в кількості 96 (44,7%) осіб. Усього в дослідженні взяло участь 215 ув'язнених. Вік досліджуваних - від 20 до 45 років, із середньою або середньо-спеціальною освітою. В більшості своїй вони засуджені за крадіжки, грабежі, розбій, хуліганство, а саме: за крадіжки - 42 %; вживання чи розповсюдження наркотиків - 16 %; грабіж - 13 %; розбій - 7 %; хуліганство - 6 %; тяжкі тілесні пошкодження - 4 %; згвалтування - 3 %; навмисне вбивство - 2 %; незаконне зберігання зброї - 1,5 %; інше - 5,5 %. Аналіз підходів до практики ресоціалізації ув'язнених показав, що виправна психокорекція - це цілеспрямований процес психологічного впливу на структуру психічних властивостей особистості засудженого, що детермінують соціально-правову поведінку з метою усунення або зменшення її кримінології та формування готовності задовольняти життєві потреби та інтереси право слухняним чином. Здійснення виправної психокорекції підкоряється ряду основних принципів [7-8]: обмеження психокорекції впливу від психічного насилля, добровільність участі в процесі виправної психокорекції та інших.
Провідним із них, на нашу думку, слід вважати принцип диференційованого впливу залежно від особистісних особливостей засуджених та виду скоєного злочину. В якості завдань психокорекції роботи із засудженими слід виділити: розвиток і корекцію уявлень засуджених про себе («Я» - концепція); пізнання інших людей, формування гуманістичної установки стосовно інших людей - дестабілізація стереотипних уявлень про співробітників виправних установ; розширення сфери усвідомлюваного у розумінні мотивів протиправної поведінки; корекцію психологічних захисних механізмів (раціоналізації своїх дій); розвиток адекватної самооцінки та впевненості в собі; корекцію ціннісних орієнтації засудженого; прояснення і формування життєвих планів засуджених; розвиток емоційної стійкості у складних життєвих ситуаціях; розвиток життєвих вмінь встановлювати психологічний контакт із потрібними людьми, вирішувати питання про працевлаштування та прописку, вирішувати конфліктні ситуації в сім'ї. Однак, як показала практика, істотні поліпшення наступають уже після кількох перших занять. Іноді навіть одне заняття може позбавити клієнта від хворобливого симптому або допомогти розв'язати проблемну ситуацію, тому що даний метод інтегрував в собі елементи багатьох інших технік - генштальта, НЛП, психологічні драми, аутотренінгу, арт терапії. Соціально психологічна робота із засудженими передбачає проведення рольових занять із програвання ситуацій за темами: «Перший день вдома після звільнення», «Проведення вільного від роботи часу», «Я і моя сім'я», «У гуртожитку», «Як подолати конфлікти», «У виробничому колективі». Результати занять оцінюються за адекватністю реакцій засудженого на програвання ситуацій. Ефективною виявилася програма соціально-психологічного тренінгу в системі засобів морального виховання засуджених при підготовці їх до виходу на свободу. Тренінг проводиться за життєвими ситуаціями, які розподілені на три групи:
а) настановні; б) «провокаційні», в) перспективні.
Установчі ситуації припускають способи правильної поведінки попервах після виходу на свободу, щоб допомогти реадаптуватися в нових умовах, наприклад, в умовах конфлікту. Учасникам надається установка: уникнути конфліктних відносин, взяти себе в руки і діяти психологічно правильно. Програма включала й екстремальні ситуації, що моделюють поведінку в пост адаптивний період, коли людина відчула себе вже «міцно на ногах». Зустріч із «провокаційною» ситуацією пов'язана з перевіркою людини «на міцність» її позитивної поведінки. При цьому у неї можуть провокуватися старі установки, тому їй потрібно зуміти мобілізувати свій позитивний фонд. Основними завданнями даного курсу є: закріплення вмінь і навичок самостійної роботи над собою; формування спеціальних установок поведінки під час підготовки до виходу на свободу; створення у засудженого активної життєвої позиції у морально-соціальному плані. Цей курс представлений комплексною методикою, що включає в себе взаємодію методів переконання та навіювання. Психологічний аутотренінг при підготовці засуджених до звільнення передбачає врахування взаємозв'язку усвідомлюваного і неусвідомлюваного в психіці людини, представленого двома блоками: основним, де домінуючий вплив йде безпосередньо на свідомість й іншим, де домінує вплив, що враховує можливість максимізації сфери неусвідомлюваного в процесі психологічного навіювання. Такий підхід дозволяє посилити комплексність і системність виховного впливу на ресоціалізації особистості. У психологічному аутотренінгу передбачено три курси. На першому - ставиться завдання подолання психологічного бар'єра, що виражається в опорі вихованню. На другому - виклик почуттів і переживань необхідності морального вдосконалення, створити установку на самовиховання. Третій курс повністю присвячений психологічній підготовці засуджених до звільнення. Кожен курс триває 2,5 місяця. Аналіз показав, що найбільш оптимальним є курс педагогічного аутотренінгу, в процесі якого формуються установки соціальної активності і моральної поведінки засуджених. Так, ті, хто пройшов тільки перший курс, здійснили за п'ять років 9,1% повторних злочинів, ті, хто пройшли два курси - 6,6%, а ті, хто пройшов весь трирічний курс цілком, - 0,3%. Якщо судити за кількістю рецидивістів, то воно традиційно становить 45-54 відсотки, але якщо судити із рецидиву в перші три роки після звільнення із місць позбавлення волі, то він значно нижче, особливо за окремими категоріями засуджених. Таким чином, можна виділити ряд проблем, які постають у зв'язку із здійсненням підготовки засуджених до звільнення: необхідність зниження негативного впливу місць позбавлення волі, їх кримінального впливу в частині розширення способів скоєння злочинів, установок на злочинне життя, впливу субкультури (іншого життя), тюремних традицій, звичаїв, жаргону, татуювань, статевих збочень, жорстокості, агресивності.
.4 Проведення дослідження із застосуванням кримінологічних
показників ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі