Дипломная (вкр): Інноваційні підходи до ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі

Інноваційні підходи до ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Херсонський державний університет

ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ, ІСТОРІЇ ТА СОЦІОЛОГІЇ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ,

СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА СОЦІОЛОГІЇ

Дипломна робота (дипломний проект)

на здобуття ступеня вищої освіти бакалавр

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ,ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Виконав: студента 4 курсу 411 групи

Напрям підготовки 6.130102. Соціальна робота

Щукін Юрій Павлович

Керівник доцент Чернявська Т. А.

Херсон - 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРОЦЕСУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ

ОСІБ,ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

.1 Ресоціалізація: сучасні інноваційні підходи до визначення поняття.

1.2 Особливості ресоціалізації проблемної молоді в сучасних умовах в Україні та в світі

1.3 Технологія ресоціалізації неповнолітніх,звільнених від покарань з випробуванням

РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ ДО РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇОСІБ,ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ

ВОЛІ

.1 Методи ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі

.2 Етапи та види ресоціалізації засуджених

.3 Аналіз підходів до практики ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі в умовах соціальної ізоляції

.4 Проведення дослідження із застосуванням кримінологічних показників ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. В умовах щорічного зростання показників злочинності перед державою постає важливе завдання, яке полягає як у боротьбі з даним суспільно небезпечним явищем, так і з його попередженням. Вітчизняна практика виконання покарань дає підстави стверджувати, що держава не вживає ефективних заходів для того, щоб нейтралізувати негативні наслідки цього вимушеного примусу і досі ще не створила управлінських механізмів для ресоціалізації засуджених. Отже, актуальним є забезпечення технологією соціально-педагогічної роботи з особами звільненими від відбування покарання з випробуванням, яка б передбачала комплексне застосування методів виховної, психологічної корекції і соціальної роботи та налагодження системи взаємодії між кримінально виконавчою інспекціею, соціальними службами й навчальними закладами. Тому дана проблема займає особливе місце в практиці пенітенціарної і пост пенітенціарної установи для соціальної роботи. Програма ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, будується не стільки на викоріненні негативних рис характеру вчорашнього засудженого, скільки на формуванні у ньому позитивного (саморозвитку та само удосконаленні). Ресоціалізація злочинця і звільненого від покарання повинна підтримувати його самоповагу, заохочувати формування його суспільних поглядів і звичок, які б допомагали йому реалізовувати можливості як повноцінного члена суспільства. Таким чином,можна стверджувати, що дослідження обраної теми є актуальним та своєчасним. Власне питання ресоціалізації засуджених в Україні розглядалися у працях В. Трубника, В.Наливайко, Н. Висоцької, А.Ярового та інших науковців. По-перше, визнавалося, що засуджені потребують певних соціальних послуг, але їх ресоціалізація не визнавалася комплексним напрямком державної соціальної політики. По-друге, увага приділялася до ресоціалізації засуджених,які відбули покарання.

Дана тема є не дуже широко розкрита як у підручниках так і в дослідженнях окремих науковців, але досить важливим фактом є те, що її дослідження набуває все більшого поширення. Слід зауважити і те, що вже існують дисертації на дану тематику, а також її похідні, а це не може не радувати.

Актуальність питань ресоціалізації засуджених обумовлена такими обставинами:

засуджені в Україні є групою соціального виключення, що є реальною небезпекою для суспільства;

існування такої соціальної групи призводить до ситуації, коли пенітенціарна система неспроможна нейтралізувати негативні наслідки, пов’язані з виконанням покарань.

Актуальність окресленої проблеми, недостатня її теоретична і практична розробленість, а також виявлення вищезазначених суперечностей зумовили вибір теми бакалаврської роботи “Інноваційні підходи до ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі ”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Освітньо-кваліфікаційну роботу виконано відповідно до наукової теми кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та соціології «Теоретичні і методичні засади професійного становлення фахівця в галузі соціальної роботи (державний реєстраційний № 0111U008735). Тему роботи обговорено та затверджено на засіданні кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та соціології (протокол № 3 від 6.10.2014 р., № 6 від 12.01.2015 р., № 9 від 11.03.2015 р., та наказом по Херсонському державному університету Наказ № 731-Д від 02.12.2014 р. - Про затвердження тематики дипломних робіт (проектів) на денній формі навчання у 2014-2015 н. р. (ОКР «Бакалавр»), Наказ № 111-Д від 27.02.2015 р. - Про затвердження змін тематики дипломних робіт (проектів) на денній формі навчання у 2014-2015 н. р. (ОКР «Бакалавр»).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є оновлення концепції ресоціалізації засуджених як комплексного напрямку державної соціальної політики, де концепція виступає як основами інноваційних підходів ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі.

Для досягнення мети дослідження були визначені такі завдання:

розробити і дати якісно нове визначення поняття ресоціалізація осіб,які звільнилися з місць позбавлення волі.

розкрити сучасні підходи до ресоціалізація осіб,які звільнилися з місць позбавлення волі.

дослідити особливості ресоціалізація осіб, після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі.

- з’ясувати основні підходи,методи, засоби, ресоціалізації засуджених та їх конкретне значення;

розкрити проблему ресоціалізації окремих категорій осіб та визначити правові особливості;

встановити кількісні і якісні інноваційні технології ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

Об'єкт дослідження - процес ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Предмет дослідження - інноваційні підходи до ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі. Для розв’язання поставлених завдань використовувались такі методи дослідження:

- Системному методу (у дисертаційному дослідженні пенітенціарну систему розглянуто як систему з великою кількістю підсистем);

Методу порівняльного аналізу, використання якого потребувало осмислення зарубіжного досвіду управління пенітенціарною системою.

Конкретно-соціологічні методи (при вивченні кримінальних справ, аналізі практики виконання покарань і прокурорського нагляду за законністю їх виконання, інтерв’ю з практичними працівниками пенітенціарних установ України, Росії, Північної Ірландії і Канади, аналізі і узагальненні друкованих та електронних видань засобів масової інформації, а також дослідженні ресоціалізації засуджених в умовах ув’язнення (Південна виправна колонія №51, м. Одеса);

- Генетичний метод - спрямований на дослідження наступності процесу розвитку понять, категорій, теорії, методики і технології соціальної роботи.

-Формально-догматичний(спеціально-юридичний). Значення логічних прийомів як інструменту пізнання особливе велике,оскільки з їх допомогою формуються визначення,досліджуються поняття і категорії. За допомогою даного методу здійснюється зовнішня обробка правового матеріалу, опис і аналіз правовідносин, їх поняття, тлумачення, класифікація.

- Експеримент - загальнонауковий метод отримання нових знань у створених відповідно з цілями дослідження умовах.

Робота може бути використана студентами ВНЗ для підготовки до семінарських занять, також може бути використана викладачами для проведення лекції,практик тощо. Структура роботи. Робота складається зі вступу,двох розділів,висновків,списку використаних джерел,що містить 51 найменування та додатків. Повний обсяг роботи: 59 сторінки.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРОЦЕСУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

.1 Ресоціалізація :сучасні інноваційні підходи до визначення поняття

Щодо терміна «ресоціалізація», він уперше був законодавчо закріплений лише в 2004 році у Кримінально-виконавчому кодексі України і передбачає свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Якщо виходити з етимології поняття «ресоціалізація» (від лат. re... - префікс, що вказує на повторну, поновлювану дію, і socialisation - усуспільнення, від. socialis - суспільний), то під ресоціалізацією у сфері виконання покарань необхідно розуміти процес підготовки засудженого до повернення в суспільство, що ґрунтується на відновленні позитивних зв’язків, відносин і розвитку у засудженої особи соціально корисних якостей. О. І. Осауленко називає ресоціалізацію процесом формування у особи позитивних рис та якостей, які сприяють поважному ставленню до людини, суспільства, праці, норм моралі, звичаїв, традицій та стимулюють право слухняну поведінку, тобто ресоціалізація у такому розумінні є своєрідним змістом процесу виправлення [5,с. 60-61]. Ресоціалізація - це складна соціально-правова категорія, яка охоплює різні сторони єдиного процесу відновлення й розвитку соціально корисних зв’язків і відносин які підчас відбування покарання, так і після нього. Можна сказати, що ресоціалізація - це двобічний процес, з одного боку це руйнування старих звичок, практик, їх зміна, переродження, з іншого боку - це зародження нових про соціальних практик, які потрібні для життєвого конструювання свого майбутнього. Цей процес триває, доки більша частина старих асоціальних практик не зруйнуються, а зароджені про соціальні практики зміцніють і складуть нову систему цінностей, яка і буде вирішальною при будуванні майбутнього життя. Ресоціалізація, як соціально - правова категорія, поділяється на два види: пенітенціарну та пост пенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація - це процес відновлення соціального статусу особистості, який перебуває під впливом застосування до засудженого комплексу правових, організаційних, педагогічних, психологічних, виховних та інших заходів впливу під час виконання покарання. Пост пенітенціарна ресоціалізація включає комплекс заходів із відновлення зв’язків колишнього засудженого та його соціальну адаптацію на волі. У ході вирішення цього завдання розробляються і впроваджуються різні нововведення у соціальній сфері нашого суспільства. Саме вони все частіше визначаються вченими як соціальні інновації. Слово '"інновація" (лат. innovatio) позначає введення практику нового. Поняття "інноваційний підхід" можна визначити як свідомо організоване нововведення або нове явище в практиці соціальної роботи. При класифікації соціальних інновацій використовуються різні підходи. Поняття “інноваційний підхід” супроводжують ряд супутніх термінів,а саме: педагогічна інновація (новина),педагогічне нововведення, педагогічна інновація, новаторство, інноваційна діяльність[2]. Доведено,що “ресоціалізація” є комплексним поняттям, яке охоплює пенітенціарний і пост пенітенціарний період впливу на особу і є одним із етапів соціалізації. Вона передбачає застосування комплексу заходів за двома напрямами: ресоціалізація свідомості особистості (відновлення позитивної системи цінностей, знань, переконань, установок тощо) та ресоціалізація діяльності (відновлення позитивних навичок, умінь, стилю спілкування тощо. В ресоціалізації колишніх засуджених найважливішим моментом є її осмислення як певного процесу подій, що відбуваються в житті цих осіб і які пов’язані з набуттям ними статусу законослухняного члена суспільства. Ресоціалізація спрямована на відновлення у клієнтів якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві, засвоєння відповідних цінностей і соціальних ролей, набуття потрібних навичок. У науковій юридичній літературі визначається структура ресоціалізації, яка складається з:

винесення вироку, визначення покарання і виявлення ставлення засудженого до нього, який визнає або не визнає вину за скоєний злочин;

адаптації до умов відбування кримінального покарання;

виправлення;

підготовки засуджених до звільнення;

звільнення і соціальної адаптації до умов життя на волі.

З огляду на стан остаточної нерозв’язаності цієї проблеми при одночасному визнанні її перспективності в системі запобігання вважається за доцільне виокремити декілька напрямків її вирішення :

. Визнана інноваційною сфера надання соціальних послуг особам, звільненим із місць позбавлення волі, потребує подальшого структурно-організаційного оформлення й законодавчого врегулювання.

. Допомога в працевлаштуванні. Початок реалізації її ще до звільнення осіб з місць позбавлення волі.

. Допомога в житловому питанні.

. Отримання психологічної допомоги. Першочергове надання такої допомоги неповнолітнім, звільненим з місць позбавлення волі.

. Своєчасне відновлення документів, відсутність яких є першою перешкодою в отриманні ними соціальних послуг, на які можна розраховувати після виходу на волю. Доцільно цю процедуру у будь-якому випадку розпочинати ще під час відбування особою покарання й видавати їх при звільненні. Ресоціалізація - це своєрідний феномен, який представлений у трьох проявах: як процес, результат і конкретні заходи, націлені на досягнення позитивного результату. Найсуттєвішими проблемами, що виникають в осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та які впливають на їх ресоціалізацію, є: проблеми в працевлаштуванні; проблеми створення сім’ї або повернення в колишню сім’ю ( хоча, здавалося б, створення сім’ї і повернення до неї має виключно особистісний характер, проте перепоною для облаштування сімейного життя є брак засобів існування, житла тощо); проблеми психологічної адаптації; проблеми здобуття освіти; проблеми отримання реєстрації (прописки) й житла, та ін. Практика свідчить, що використання допомоги, яку пропонує сьогодні суспільство звільненим особам при розв’язанні їх першочергових проблем є інертною. Для покращення ситуації вважаю за доцільне здійснити такі заходи:

) створити при обласних управліннях ДДУВПВ служби, які б відповідали за ресоціалізацію осіб, звільнених з місць позбавлення волі, які б також виконували координаційні функції у зв’язках з органами МВС, центрами реабілітації та іншими суб’єктами, які беруть участь у ресоціалізації особи;

) розробити програми підготовки засуджених до звільнення з місць позбавлення волі з використанням закордонного досвіду;

) розробити план поширеного впровадження принципу гласності в роботі пенітенціарної системи. Таким чином поставлене завдання створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених потребує напруженої роботи по вдосконаленню всієї пенітенціарної системи.

Окремі особливості має ресоціалізація колишніх суддів та співробітників органів внутрішніх справ. Вона відрізняється своєю підвищеною складністю, оскільки, в першу чергу, у таких осіб після звільнення досить гостро постає питання працевлаштування і набуття нових професійних навичок. Крім того, потребує окремої уваги ресоціалізація осіб з психічними аномаліями. Відомо, що більшість засуджених, які знаходяться в місцях позбавлення волі мають певні фізичні або психічні вади. Найчастіше такі вади проявляються у осіб, які перебували в установах виконання покарань більше п’яти років. Також проблемою залишається туберкульоз, на який хворіє майже кожен десятий засуджений. Таким чином, перед установами виконання покарань постає проблема ресоціалізації таких осіб, оскільки за особою, хворою на туберкульоз, потрібен постійний догляд, а також медичне лікування, що, зазвичай, не виконується пенітенціарними органами. До того ж таке становище ускладнюється ще й фактом позбавлення волі. Така робота повинна проводитися спеціалістами, при чому повинен враховуватися термін відбування покарання неповнолітнім, оскільки він впливає на ступінь культури особистості, її моральні якості (чим більший термін відбування покарання - тим він нижчий). Але примусове працевлаштування у кінцевому результаті може зашкодити і працівнику, і роботодавцю. Більш ефективним може стати заохочувальний підхід до працевлаштування осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі. Таким чином, ресоціалізація звільнених з місць позбавлення волі являє собою комплекс питань моральної, психологічної і практичної підготовки засуджених до звільнення.

.2 Особливості ресоціалізації проблемної молоді в сучасних умовах Україні та в світі

Сьогодні засоби масової інформації, особливо телепередачі, надмірно насичені матеріалами, що демонструють насильство, протиправні вчинки, які залишаються не покараними в адекватній мірі скоєних злочинів, часто безкарними узагалі. Усе це створює у значної частини молодих людей уявлення про вседозволеність у їхніх вчинках і про фантастичні можливості швидкого збагачення, навіть кримінальним способом. Формування такого "криміналізованого" менталітету - не остання причина того, що питома вага молоді у складі засуджених протягом останніх років невпинно зростає, і сьогодні молоді люди уже становлять більше половини усіх засуджених в країні за рік - 88%. За даними Державної доповіді про становище молоді в Україні за підсумками 2014 р., якщо в 2005 р. було засуджено 18,6 тис.підлітків, то 2014 р. - уже 30 тис. (див. табл. 1).

Таблиця 1. Питома вага молоді у складі засуджених в Україні в 2005-2014 рр., % (за даними Держкомстату України)

Природно, такий стан молодіжної злочинності не може задовольнити суспільство. Враховуючи, що профілактика злочинності значною мірою пов'язана з профілактикою рецидиву, одним із важливих завдань є створенням умов для ресоціалізації неповнолітніх і молоді, які відбули покарання і повернулися з місць позбавлення волі. Адже саме неповнолітні й молодь становлять ту частину звільнених з місць позбавлення волі, яка найчастіше, порівняно із звільненими дорослими, опиняється у скрутній життєвій ситуації. Це зумовлено двома категоріями проблем. По-перше, це низка негативних соціальних чинників юридичного та матеріального характеру - відсутність, як правило, власного житла, майна, достатньої освіти, конкурентоспроможної професії, позитивного досвіду спілкування і відстоювання своїх прав у численних інстанціях, втрата набутих протягом попереднього життя на волі міцних соціальних зв'язків, які б допомогли у вирішеній проблем, що з'являються у неповнолітніх після звільнення з місць відбування покарань. По-друге, це відсутність достатнього життєвого досвіду, сформованих соціально-психологічних стереотипів поведінки, усталених навичок дотримання загальноприйнятих соціальних норм поведінки, які полегшують адаптацію до життя на волі. Усе це зумовлює неабиякі труднощі легалізації і набуття прийнятного соціального статусу, проблеми у працевлаштуванні, подальшому навчанні, стосунках з оточенням. Подолання зазначених труднощів і проблем потребує цілеспрямованої скоординованої роботи багатьох державних установ і громадських організацій щодо ресоціалізації та соціальної адаптації молодих людей, які повертаються з місць позбавлення волі. Проблема ресоціалізації молоді, яка повертається з міст позбавлення волі, є актуальною для сучасної України. Повернення у суспільство проблемної молоді, яка скоїла злочин є для неї дуже нелегким кроком. Перед нею стоїть складна задача - подолати труднощі на життєвому шляху, змінити свій характер, звички, думки, створити у собі нову особистість. Проходячи такий шлях,як процес ресоціалізації можливо стати вільним громадянином нашого суспільства. Перед звільненими молодими людьми - чоловіками та жінками стає складна задача відновлення втрачених зв’язків із суспільством, повернення до активного про соціального життєвого конструювання. Такій молоді, яка повернулась до нового життя, прийдеться повсякденно вирішувати багато нових для себе питань і створити стійку про соціальну життєву позицію. Виходячи на волю, молоді люди мають за спиною практики систематичного нехтування законом, моральними нормами, правами та інтересами оточення, з якими вони прийшли у місцях позбавлення волі, а також яких вони набули під час життя в оточенні тюремної субкультури. Тобто потрібно весь арсенал асоціальних практик змінити на про соціальні практики. Щоб це стало можливим потрібен певній час. Так складається ресоціалізація - процес формування нової поведінки засудженої та звільненої молодої людини для життя на волі. Сам процес ресоціалізації можна визначити як «комплекс соціально-психологічних, педагогічних та реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення та набуття навичок, необхідних для поліпшення якості життя особистості та її повноцінне включення у соціальне життя».[1,с.161]. Процес ресоціалізації та підготовки виходу на свободу засуджених у місцях позбавлення волі з позиції пенітенціарної педагогіки у своїх дослідженнях висвітлювали В. М. Синьов, Г. О. Радов, О. В. Беца, С. В. Горелко, П. В. Вівчар, М. М. Фіцула.. Так М.І. Єнікеєв уважає, що ресоціалізація особистості засуджених людей пов’язана з їхньою ціннісною переорієнтацією, формуванням у них механізму соціально-позитивного життєвого конструювання, створення у особистості міцних стереотипів про соціальної поведінки. Ми можемо зробити висновок, що ресоціалізація це процес внутрішнього змінення людини, створіння нової системи цінностей, яка зароджує нові позитивні практики для майбутнього життєвого конструювання. Фахівці підкреслюють, що другий етап є найбільш складним і значною мірою залежить від попередньої підготовки. Важливім завданням пенітенціарної системи є проведення першого етапу ресоціалізації - підготовки засуджених до повернення на волю, до про соціального життєвого конструювання у суспільстві. Тому у виправних колоніях проводяться програми по відновленню особистості, формуванню психологічної готовності жити на волі, а також готовності до самостійного вирішення основних життєвих завдань засуджених. Таки програми мають забезпечити достатній рівень соціальної та психологічної підготовки засудженого для виходу на волю. При звільненні із місць позбавлення волі проблемній молоді допоможуть отримати паспорт у районному відділі, у центрі зайнятості допоможуть отримати місце роботи. Здавалось би, дорога до нового життя відкрита. Проте, статистичні дослідження показують, що з 10-х чоловіків 4-5 осіб вертаються назад у заклади пенітенціарної системи [Західна інформаційна корпорація]. У 2012 році Пенітенціарна Служба України провела анкетування серед молоді, яка повторно скоїла злочини і повернулась назад за грати. З’ясувалось, 19% опитуваних упевнені, що неможливо не повернутися назад, а 15% сподіваються на повернення до минулого життя, 43% звільнених визнають, що неможливо залишитися на волі і будувати нове життя. На наш погляд, такий стан речей пов'язаний із тим, що проблемна молодь при звільненні із місць позбавлення волі не отримує належної соціально-психологічної підтримки і супроводу для трансформації асоціальних практик на про соціальні практики з боку свого соціального середовища. Відсутність належно організованого другого етапу ресоціалізації значно збільшує ризик повернення до старого способу життя і старих асоціальних практик. Закономірним результатом цього є те, що молода людина може знову потрапити у асоціальне середовище, «стару компанію». Тому так багато повернень до виправних закладів пенітенціарної системи,як вказує вище наведена статистика. Важливу роль у вирішенні другого етапу ресоціалізації, на наш погляд, виконують реабілітаційні та ресоціалізаційні центри, де процес адаптації проблемної молоді до життя у соціумі проходить від одного до трьох років. За цей період звільненні молоді люди навчаються правильно спілкуватись, формувати свої думки та бажання, навчаються будувати свої відносини з оточенням, навчаються ставити і вирішувати свої важливі життєві завдання. Завдяки цій підтримці їх життя забезпечується від негативних зовнішніх впливів, від можливих рецидивів злочинної поведінки. У цьому сенсі справедливим є зауваження В.С.Наливайко: «злочинність на Україні зростає, причому кожен п’ятий злочин вчинюється повторно, тобто є рецидивом. Отже, проблема вдосконалення ресоціалізації є вельми актуальною» [3]. При виході на волю, проблемна молодь може скористатися послугами організацій чи центрів, які нададуть їй необхідну допомогу. Ці види соціальної допомоги і супроводу доповнюють один одного і знаходиться в єдиній системі злагодженого процесу ресоціалізації як засуджених, так і звільнених з місць позбавлення волі. Така системна ресоціалізація забезпечує трансформацію асоціальних практик проблемної молоді у нові про соціальні практики, а також стимулює формування нових практик, необхідних для ефективного життєвого конструювання. Для суттєвого підвищення ефективності процесу ресоціалізації проблемної молоді в умовах сучасної України необхідно, на наш погляд, створення за підтримки державних організацій (перш за все пенітенціарної служби) широкої мережі реабілітаційних центрів громадських організацій, де звільнена молодь може отримати соціальну допомогу та супровід у побудові нового життя. На сьогоднішній день деякі із таких організацій вже розпочали свою діяльність і мають перші позитивні результати.