Дипломная (вкр): Вплив мережі Інтернет на формування інформаційного суспільства

Слід зазначити, що у 1970-х роках мережа ARPANET загалом використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж появились перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Крім того для цього періоду характерно активний розвиток протоколів передачі даних, що були стандартизовані на початку 1980-х років.

У січні 1981 року з метою визначення ступеня придатності для міністерства оборони пропонованих різними розроблювачами комп’ютерних систем був створений Центр комп’ютерної безпеки міністерства оборони (DSC - Defence Security Center). Почалася експлуатація BITNET (Because Іt’s Time NETwork) і CSNET.

В 1982 році сталося об'єднання протоколів ТСР і ІР в один, протокол ТСР/IP. В цьому ж році Серф і його колеги ввели термін "Інтернет". Сьогодні Вінтона Серфа називають "батьком Інтернета".

січня 1983 року Міністерство оборони США оголосило TCP/IP своїм стандартом. Було оголошено, що ARPANET закінчила дослідницьку стадію, але продовжує залишатися під керівництвом DARPA і DCA. У цьому ж році вся ARPANET була переведена з NCP на TCP/IP. Зі складу ARPANET виділилася мережа MILNET (Military Network), призначена тільки для обміну військовою інформацією. Був введений в експлуатацію шлюз між ARPANET і CSNET (Computer Science Research Network).

Швидкому розвитку ARPANET сприяло:

·   створення персональних комп’ютерів, їхнє масове виробництво, можливість підключення комп’ютера до телефонної лінії з метою одержання місцевої, регіональної, національної і міжнародної інформації й обміну нею;

·   прояв інтересу до послуг "Інтернету" багатьох компаній і фірм;

·   накопичений досвід населення у використанні національних інформаційних мереж.

В 1984 році була розроблена система доменних імен (англ. Domaіn Name System, DNS). Загальне число хостів у мережі перевищило 1 тис.

У вересні 1985 року DSC був перейменований у Національний центр комп’ютерної безпеки - NCSC (National Computer Security Center), що перейшов під керування Агентства національної безпеки - NSA (National Security Agency). Було створено NSF (National Science Foundation), мета якого складалася в побудові мережі CSNET (Computer Science Network) для об’єднання національних комп’ютерних центрів, багато хто з який не мали доступу до ARPANET.

Роботи з формування CSNET підсилилися в 1986 році, коли почалося створення центрів суперкомп’ютерів. Національний науковий фонд США (NSF) заснував велику міжуніверситетську мережу NSFNET (Natіonal Scіence Foundatіon Network) з магістральною швидкістю передачі даних - 56 Кбт/с. Мережа складалася з більш дрібних мереж (включаючи відомі тоді мережі USENET й BITNET) і мала набагато більшу пропускну здатність, ніж ARPANET. До цієї мережі за рік підключилися близько 10 тис. комп’ютерів, число хостів BITNET досягло однією тисячі. Звання "Інтернет" почало плавно переходити до NSFNET. Мережа ґрунтувалася на 5 суперкомп’ютерних центрах у Прінстоні, Пітсбургу, UCSD, NCSA і Корнельському університеті. Це дозволило істотно збільшити кількість переданих даних між університетами. Був розроблений і впроваджений NNTP (Network News Transfer Protocol) для підвищення продуктивності новин USENET. Побудовою NSFNET стали займатися консорціуми IBM, MCI і MERIT.

В 1988 році був винайдений протокол Іnternet Relay Chat (ІRC), завдяки чому в Інтернеті стало можливо спілкування в реальному часі (чат). В цьому році також до мережі підключилися Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Фінляндія, Франція і Швеція.

У 1989 році число хостів перевищило 100 тис. Під егідою IAB утворені IETF (Інтернет Engineering Task Force) і IRTF (Internet Research Task Force). До мережі підключилися Австралія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Пуерто Ріко і Японія. [14]

В 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування, повністю програвши конкуренцію NSFNET. У тому ж році було зафіксовано перше підключення до Інтернету по телефонній лінії (т.зв. "дозвон" англ. Dіalup access). До мережі підключилися Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Греція, Індія, Ірландія, Іспанія, Чилі, Швейцарія і Південна Корея.

У 1991 році в Майнському університеті П. Лінднер і Марко Маккахіл розробили програму Gopher. У стінах Європейської ради з ядерних досліджень (CERN - фр. Centre European pour la Recherche Nucleare) британський учений Тім Бернес-Лі розробив World Wide Web (WWW - "Всесвітня павутина"), він же розробив протокол HTTP, мовою HTML й ідентифікатором URІ. Новий протокол передачі (технологія WWW) об’єднав інформаційні вузли (сервери) і канали зв’язку, дозволив погодити світову схему адресів і кодів для постачальників інформації і користувачів послугами мережі. Завдяки WWW, Інтернет був підключений до цілого ряду національних спеціалізованих і універсальних мереж. Стало швидко рости число користувачів не тільки в США, але і в усьому світі. До мережі підключилися Угорщина, Гонконг, Польща, Португалія, Сербія, Сінгапур, Тайвань, Туніс, Чехія і Південна Африка. [14]

Кількість хостів у 1992 році перевищило 1 млн. Служба IAB (Internet Activities Board) була реорганізована в Internet Architecture Board і стала частиною суспільства Інтернет (Internet Society). До мережі підключилися Венесуела, Камерун, Кіпр, Кувейт, Латвія, Люксембург, Малайзія, Словаччина, Словенія, Таїланд, Еквадор і Естонія.

У 1993 році з'явився знаменитий веб-браузер NCSA Mosaіc. Всесвітнє павутиння набирало популярності. До NSFNET підключилися Вірджинські острови, Болгарія, Гана, Єгипет, Індонезія, Казахстан, Кенія, Коста-Ріка, Ліхтенштейн, Об’єднані Арабські Емірати, Перу, Румунія, Туреччина і, нарешті, Україна. Слід зауважити, що Росія підключилася до Інтернету пізніше України. [14]

Починаючи з 1994 року почалася торгова діяльність через мережу. Трафік NSFNET перевищив 10 трильйонів байт/місяць. По популярності серед користувачів WWW обійшла Telnet. До мережі підключилися Алжир, Вірменія, Бермудські острови, Ямайка, Ліван, Литва, КНР, Колумбія, Марокко, Масау, Нігер, Нікарагуа, Нова Каледонія, Панама, Свазіленд, Сенегал, Узбекистан, Уругвай, Філіппіни, Шрі-Ланка і Французька Полінезія.

У 1995 році Всесвітнє павутиння стало основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши по трафіку протокол пересилання файлів FTP, був утворений Консорціум всесвітнього павутиння (W3C). Можна сказати, що Всесвітнє павутиння перетворило Інтернет і створило його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінює собою поняття "Інтернет". На 1 січня 1996 року мережа поєднувала 9 472 000 хостів. [14]

В 1990-ті роки Інтернет об’єднав у собі більшість існуючих тоді мереж (хоча деякі, як Фідонет, залишилися відособленими). До 1997 року в Інтернеті налічувалося вже близько 10 млн. комп’ютерів, було зареєстровано більше 1 млн. доменних імен. Інтернет став дуже популярним засобом для обміну інформацією. В 1998 році Папа Римський Іоанн Павло ІІ заснував всесвітній День Інтернету (30 вересня). [22]

У 1999 році вперше зроблена спроба цензури Інтернету (популярний принцип: "Інтернет нікому не належить"). У ряді країн (Китай, Саудівська Аравія, Іран, Єгипет, країни колишнього СРСР) державними органами зроблені серйозні зусилля, щоб технічно блокувати доступ користувачів до певних серверів і сайтів політичного, релігійного чи порнографічного характеру.

У 2002 році мережа Інтернет пов’язує 689 млн. осіб та 172 млн. хостів. Розробляються нові технології Інтернету, які повинні замінити "старий Інтернет", розширити його функції або створити національні комп’ютерні мережі [14].

У 2004 році Інтернет нараховував 700 млн. користувачів; кількість сайтів перевищило 5млн.

На 5 січня 2011 року кількість Інтернет користувачів у світі досягла 2-х мільярдів.

Таким чином, у розвитку Інтернету можна виділити три етапи:

·   бурхливий розвиток систем обробки інформації;

·   розвиток комунікації та електронної комерції;

·   розвиток Інтернету як середовища спілкування (Vkontakte, Odnoclassniki, Blogger, Myspace, Youtube, Skype).

Сучасний Інтернет немає ні президента, ні головного інженера, але вони є у мереж, що входять до Інтернет. Основні напрямки розвитку визначає "Спільнота Internet" (ISOC - Internet Society). ISOC - це організація на громадських засадах, яка за мету має співдію глобальному інформаційному обміну через Інтернет. ISOC - призначає раду старійшин, яка відповідає за технічне керівництво і орієнтацію Internet.

Рада старійшин за архітектурою Інтернет (IAB - Internet Architecture Board) являє собою групу запрошених осіб, які добровільно виявили бажання прийняти участь в її роботі. IAB регулярно збирається, аби затверджувати стандарти і розподіляти ресурси (наприклад, адреси). Інтернет працює завдяки наявності стандартних засобів взаємодії комп’ютерів і прикладних програм. Наявність таких стандартів дозволяє без проблем зв’язувати між собою комп’ютери виробництва різних платформ і фірм. IAB - несе відповідальність за ці стандарти, а також слідкує за різного роду номерами, які повинні залишатись унікальними (наприклад, адреса комп’ютера).

Інженерна комісія Інтернет (IETF - Internet Ingineering Task Force) - ще один громадський орган, де користувачі Інтернет можуть висловити свої погляди відносно того, як повинна функціонувати мережа. IETF - регулярно збирається для вирішення поточних технічних та організаційних проблем Internet і може формувати різні робочі групи з добровольців для вирішення виникаючих важливих проблем [14].- державна служба реєстрації в Інтернет.- WWW Cnsortium - комітет по стандартизації в Інтернет.

Програмне забезпечення Інтернету умовно розбито на кілька великих груп:

·   браузери (browsers) - дослідники Всесвітньої павутини (WWW); програми, що дозволяють знаходити і переглядати гіпертекстові документи, опубліковані в мережі, на комп’ютері (Microsoft Internet Explorer, Opera, Mjzilla);

·   поштові програми (e-mail programmes) - спеціальні програми для прийняття, відправлення, сортування та перегляду електронної пошти (Mail.ru; Ukr.net);

·   програми спілкування (chat programmes) - програми, що надають можливість вести переговори в мережі, як у текстовому режимі, так і в режимі аудіо і відео обміну (ICQ, IPhone, EasyTalk, CU see Me, Odigo);

·   програми для роботи з файлами - FTP клієнти: CuteFTP і WS_FTP, "менеджери закачувань": GetRight, Go! Zilla, Net Vampire, ReGet.

Цим переліком список програмного забезпечення Інтернету не обмежується. Кожна з груп може бути значно поповнена прикладами [14].

Оплата за послуги Інтернет здійснюється наступним чином. В зв’язку з тим, що єдиного постачальника мережевих послуг не існує, організації самі фінансують свої мережі, кожна з яких вважається частиною загальної мережі Інтернет. Також існують приватні опорні мережі, які часто на комерційній основі пропонують доступ до Інтернет компаніям та окремим особам.

Інтернет - це великий комплекс, що включає локальні мережі й автономні комп’ютери, з’єднані між собою будь-якими засобами зв’язку, а також програмне забезпечення, що забезпечує взаємодію всіх цих засобів на основі єдиного транспортного протоколу ТСР і адресного протоколу ІР.

Опорну мережу Інтернету представляють вузлові комп’ютери і канали зв’язку, що сполучають їх між собою. Вузлові комп’ютери також називають серверами або хостами.

Локальні мережі, що працюють на основі своїх протоколів (не ТСР\ІР, а інших), підключаються до вузлових комп’ютерів Інтернету за допомогою так званих шлюзів. Знову ж таки, шлюзом може бути і спеціальна програма. Шлюзи виконують перетворення даних із форматів, прийнятих у локальній мережі, у формат, прийнятий в Інтернеті, і навпаки.

Слід зауважити, що організація взаємодії між елементами мережі є складним завданням, тому її розбивають на декілька простіших завдань.

Міжнародною організацією по стандартизації (ISO) був запропонований стандарт, який покриває всі аспекти мережевого зв’язку, - це модель взаємодії відкритих систем (OSI). Він був введений в кінці 1970-х років.

Модель OSI складена з 7 впорядкованих рівнів, кожному з яких відповідає набір протоколів (тобто правил взаємодії):

·   рівень користувача (прикладний) - сукупність файлів з документами, програм й інших ресурсів, установлених на комп’ютері користувача (чим ширші можливості цих програм, тим ширші й можливості користувача, наприклад, є програми для прослуховування музики та радіотрансляцій, програми для перегляду відео, поштовий клієнт тощо);

·   представницький рівень - операційна система, що виступає посередником між людиною, комп’ютером і програмами (протоколи представницького рівня займаються обслуговуванням прикладних програм; до програм представницького рівня належать програми, що запускаються, наприклад, на сервері, для надання різних послуг абонентам: Web-сервер, FTP-сервер, NNTP (Net News Transfer Protocol), SMTP (Simple Mail Transfer Protocol), POP3 (Post Office Protocol);

·   рівень сеансів зв’язку - для кожного сеансу зв’язку створюється свій канал, усередині якого відбувається обмін інформацією, а протоколи цього рівня відповідають за встановлення, підтримку і знищення відповідних каналів;

·   транспортний рівень - протоколи транспортного рівня керують передачею даних з однієї програми в іншу (до таких протоколів належать ТСР (Transmission Control Protocol) і UDP (User Datagram Protocol);

·   мережний рівень - всесвітнє об’єднання комп’ютерів, кожен з яких має унікальну ІР-адресу (передача даних, нарізаних на пакети за протоколом ТСР, між сполученими комп’ютерами - локальні (корпоративні) мережі);

·   рівень з’єднання (канальний або логічний рівень) - фізична передача сигналу з одного комп’ютера на інший, наприклад за допомогою модему (до протоколів логічного рівня для телефонних ліній належать протоколи SLIP (Serial Line Interface Protocol) і РРР (Point to Point Protocol);

·   фізичний рівень - сигнал від одного модему відправляється через канал зв’язку до іншого пристрою (фізично цей сигнал може бути пучком світла, потоком радіохвиль, пакетом звукових імпульсів тощо; протоколи фізичного рівня визначають вид і характеристики ліній зв’язку між комп’ютерами).

Стек протоколів мережі Інтернет був розроблений до моделі OSI. Тому рівні в стеку протоколів Інтернету не відповідають аналогічним рівням в моделі OSI. Стек протоколів Інтернету складається з п’яти рівнів: фізичного <#"721788.files/image002.gif">

Рисунок 3.1 - Статистика Інтернет-користувачів в Україні (2005-2010 рр.)

Рисунок 3.1 складено самостійно на основі електронних джерел.

За результатами міжнародного дослідження InMind і Factum-Group у 8 країнах Центральної та Східної Європи, Україна істотно відстає від країн ЦЄ (51 % користувачів в Словаччині, 56 % - у Литві, 70 % - в Угорщині і Німеччині). При високій частці проникнення мобільного зв'язку в Україні (77 %) даний показник нижче, ніж у Словаччині (80 %), Угорщини (85 %), Литві (90 %) і Латвії (95 %). Найбільш активні у використанні телеком-технологій та Інтернету - жителі великих міст, молодь, особи з високим доходом.

Серед найбільш відомих українським користувачам Інтернет-ресурсів виділяється група лідерів. У неї входять пошуковики google.com (70 %) і yandex.ua (24,6 %) і український портал UKR.NET (2,2 %). Якщо говорити про відвідування вітчизняних сайтів, то 35% всіх українських користувачів за минулий місяць відвідали хоча б раз портал UKR.NET, 24 % - bigmir.net, 16 % - meta.ua. Розвиток українського Інтернету визначає актуальність точної професійної оцінки соціально-демографічного та психографічним профілю відвідувачів ресурсів UA-net. Отриману інформацію видно з рисунку 3.4.

Точності такої оцінки сприяє перша в Україні система медіа вимірювання аудиторії Інтернету, заснована на постійно діючій Панелі респондентів (5000 осіб), які репрезентують всіх українських Інтернет-юзерів. Унікальність Панелі в тому, що вона була створена методом персонального рекрутингу, що виключає анонімність участі (при збереженні конфіденційності), а, отже, робить неможливим спотворення учасниками відомостей про своє соціально-демографічний профіль.