Дипломная (вкр): Вплив мережі Інтернет на формування інформаційного суспільства

Слід також сказати, що існують спеціальні державні органи з контролю Інтернет мережі. Так в Україні у 2001 році з метою підвищення ефективності розкриття та попередження органами внутрішніх справ правопорушень у сфері інтелектуальної власності й Інтернет-технологій у структурі Державної служби боротьби з економічною злочинністю було створено підрозділ по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій. Крім центрального апарату, на регіональному - на рівні обласних УМВС, було створено відповідні підрозділи. Серед основних напрямів діяльності цих підрозділів:

·   боротьба з правопорушеннями у сферах комп’ютерної інформації, електронних платежів і телекомунікацій, з незаконним обігом радіоелектронних і спеціальних технічних засобів;

·   запобігання легалізації ("відмиванню") грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, що здійснюються за допомогою високих інформаційних технологій.

Основними завданнями даного підрозділу є:

·   розробка та проведення конкретних заходів щодо запобігання та розкриття фактів незаконних дій з платіжними картками;

·   реалізація заходів із розшуку та затримання осіб, які займаються підробкою та незаконним використанням платіжних карток;

·   організація взаємодії з іншими оперативними підрозділами органів внутрішніх справ, СБУ, Департаменту виконання покарань у вирішенні питань боротьби з незаконними діями з платіжними картками, а також - з банківськими установами, державними та громадськими організаціями;

·   узагальнення відомостей про факти незаконного використання платіжних карток, інформування про це вищих і зацікавлених органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів, а також установ Національного банку України, комерційних банків;

·   використання наявних сил і засобів, а також залучення фахівців інших державних органів та підприємств, громадських організацій.

Що стосується законодавчої бази КНР, то китайські закони та нормативні акти, що регулюють розвиток Інтернет, стали набагато жорсткішими, і якщо раніше здійснювалося регулювання та ліцензування різних видів комерції в мережі, то зараз навіть для запуску сайту або ж чату потрібний державний дозвіл. Вжиті заходи регулювання дають уряду права нейтралізовувати практично будь-який неугодний ресурс. Наприклад, відповідальність передбачена за публікацію "матеріалів, що шкодять репутації Держави", але тим не менше користувач мережі Інтернет не має ніяких методів визначення, шкідливий матеріал чи ні (у зведеннях законів дане поняття ніяк не розшифровується).

У 1994 році, через рік після того, як мережа Інтернет стала доступна громадськості, Держрада видала "Правила регулювання, що забезпечують безпеку комп'ютерних та інформаційних систем" (24 лютого 1994 року, видані згідно з наказом Держради номер 147, підписані прем'єром Li Peng 18 лютого 1994), які дали Міністерству державної безпеки права та повноваження на управління мережею.

Згідно зі статтею 17, МДБ має право "контролювати, інспектувати і направляти діяльність по забезпеченню безпеки", "розслідувати і запобігати злочинам у галузі безпеки даних", і "виконувати іншу діяльність з контролю". Стаття 11 даного розпорядження говорить: "організації, що надають послуги доступу до міжнародних каналів, повинні створити центри управління мережею з метою посилення контролю над своїми клієнтами відповідно до законів та нормативних актів".

Стаття 13 свідчить, що "організації і громадяни, зайняті у сфері Інтернет-бізнесу, повинні впровадити системи контролю безпеки, згідно з державними законами і адміністративним регулюванням, і повинні запобігати активності, яка загрожує державним інтересам і витоку державних секретів".

Міністерство Державної Безпеки випустило розпорядження, згідно з яким всі користувачі Інтернет-мережі повинні зареєструватися в місцевому поліцейському управлінні протягом 30 днів для підписання контракту з ISP.

Крім того, при Міністерстві державної безпеки КНР створено "Центр контролю за шкідливою інформацією", який відповідає за контроль над Інтернетом у КНР. Даний державний орган презентував нове програмне забезпечення - Internet Police 110 - яке фільтрує контент в Інтернеті.

У грудні 1997 року був випущений головний регулюючий акт - "Безпека мережевої інфраструктури і мережі Інтернет", стаття 5 якого говорить, що забороняється використання мережі Інтернет для створення, розповсюдження, копіювання або ж передачі такої інформації:

·   заклики до невиконання або ж порушення державних законів, нормативних актів або ж Конституції;

·   заклики до повалення соціалізму або ж державної системи;

·   заклики до порушення цілісності країни;

·   інформація націоналістичного характеру;

·   поширення неправдивої інформації, чуток;

·   пропаганда феодального ладу, розповсюдження сексуально забарвлених матеріалів, пропаганда азартних ігор, насильства;

·   заклики до початку терористичної діяльності;

·   нанесення шкоди репутації державним органам.

Стаття 8 цього ж акту свідчить, що "організації та приватні особи, зайняті в сфері Інтернет-бізнесу повинні підкорятися регулюванню, перевіркам та керуючим директивам Міндержбезпеки. Це включає надання Міндержбезпеці всієї необхідної інформації, матеріалів і цифрових документів й у розслідуванні інцидентів, пов'язаних з порушеннями законів".

Стаття 57 першого документа говорить: "ніяка організація або приватна особа не може використовувати мережі для розповсюдження, передачі або ж копіювання інформації, яка містить матеріали, що:

·   суперечать основним принципам Конституції;

·   засуджують систему національної безпеки, містять державні секрети або ж загрожують національній єдності, шкодить державним інтересам;

·   розпалює етнічну ворожнечу;

·   мають порнографічний характеру;

·   пропагують азартні ігри, насильство, вбивство, тероризм, інші злочини;

·   суперечить законним інтересам громадян;

Другий згаданий документ покладає всю відповідальність за розповсюдження подібних матеріалів на провайдерів. Статті 14-16 можуть бути легко використані для порушення свободи вираження особистості. Стаття 14 говорить, що провайдери повинні зберігати логіни доступу до Мережі, включаючи списки відвіданих сайтів і трафік, а так само телефонний номер клієнта протягом 60 днів. Стаття 16 говорить, що якщо виявлено матеріал, що входить до списку, зазначений вище, то провайдер "повинен негайно блокувати до нього доступ, і здати журнали доступу в локальне поліцейське управління".

Інші правила, які повинні виконувати контент-провайдери, включають "Захист державної таємниці в середовищі комп'ютерних інформаційних систем та Інтернет". Даний акт випустило Бюро захисту державної таємниці 25 січня. Стаття 8 цих правил свідчить: "управління інформацією, яка містить державну таємницю, має ґрунтуватися на принципі "відповідальність лежить на тому, хто публікує матеріали".

Стаття 10 говорить, що "організації і громадяни, які організовують дошки оголошень, чати або ж групи новин, повинні пройти перевірку відповідними організаціями на відповідність вимогам щодо захисту держтаємниці. Забороняється обговорення або ж опублікування інформації, що стосується держтаємниці".

Порушення даних правил тягне серйозне покарання. У провайдерів можуть відібрати ліцензію на надання послуг зв'язку, а приватні особи можуть бути засуджені до смертної кари за публікацію матеріалів, які небажані для уряду.

Можна зробити висновок, що КНР успішно справляється із завданням забезпечення тотального державного контролю над IP-мережами і не збирається здавати позиції, а навпаки - методично посилює заходи контролю, періодично випускаючи все нові і нові накази і нормативні акти. Безсумнівно, це відлякує потенційних інвесторів і розробників передових технологій з-за кордону, і негативно позначається на темпах розвитку телекомунікаційної інфраструктури країни з найбільшим населенням у світі [11].

Таким чином, вплив управління суспільними відносинами, пов’язаними з Інтернетом, з боку державних органів у світі постійно зростає. Чим більше функцій звичайних суспільних відносин переноситься в мережу (електронна комерція, електронні розважальні заходи, ЗМІ тощо), тим сильніше відчувається необхідність правового регулювання цих відносин.

Висновки до розділу. На сьогоднішній день Інтернет - це практично нескінченний інформаційний ресурс, він є всесвітнім джерелом знань, глобальним і загальнодоступним по своїй суті. Дослідивши історію створення та розвитку Інтернет, яка бере початок з 1957 року та продовжується й на сучасному етапі, можна виділити наступні етапи: бурхливий розвиток систем обробки інформації; розвиток комунікації та електронної комерції; розвиток Інтернету як середовища спілкування (Vkontakte, Odnoclassniki, Blogger, Myspace, Youtube, Skype).

Доцільно також зазначити, що однозначного поняття Інтернет, загальноприйнятого в міжнародній правовій практиці, донині немає. Проте саме міжнародне поняття повинно визначити ті правові пріоритети, які дозволять національному законодавству чітко визначити коло питань, які необхідно врегулювати та законодавчо закріпити.

Сьогодні важливою є проблема розробки міжнародних законів, що дозволяють класифікувати і розслідувати злочини, що здійснюються з допомогою Інтернет, бо закони та правові норми реального світу не можна просто переносити у віртуальний світ. Необхідні міжнародні акти та адаптація національних законодавств, в тому числі українського та китайського, для ефективного використання ресурсів Інтернет.

Вивчення сучасного стану Інтернет України дало можливість визначити актуальні проблеми, що потребують найшвидшого їхнього правового регулювання:

·   визначення правового статусу та принципів діяльності Інтернет;

·   визначення прав, обов’язків, відповідальності провайдерів, адміністраторів, інших учасників інформаційних відносин в Інтернет;

·   недопустимість попередньої та постфактумної цензури Інтернет;

·   захист авторських, суміжних та інших виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, що розміщені в Інтернет;

·   забезпечення інформаційної безпеки в Інтернет;

·   запобігання розповсюдженню інформації, що створює загрозу для прав, законних інтересів, фізичних і юридичних осіб;

·   відвернення загрози для державної безпеки;

·   економічного й соціального розвитку країни;

·   психічного здоров’я фізичних осіб;

·   запобігання розповсюдженню інформації, що має кримінальний, аморальний зміст (порносайти, промислове шпигунство, сексуальні послуги).

Проаналізувавши нормативно-правову базу України та КНР, можна зробити висновок, що китайські нормативні акти, що регулюють розвиток Інтернет, набагато жорсткіші, ніж в Україні, де законодавча база носить більш рекомендований характер. А у КНР порушення правил тягне серйозне покарання. У провайдерів можуть відібрати ліцензію на надання послуг зв'язку, а приватні особи можуть бути засуджені до смертної кари за публікацію матеріалів, які небажані для уряду. Типові порушення в Інтернет притаманні обом країнам: порушення прав інтелектуальної власності, реклама порносайтів, наркоречовин, порушення нормальної роботи інформаційних систем, пересилання спаму і програм з вірусами, незаконне придбання реквізитів власників банківських платіжних карток та їхнє використання, підміна легально існуючих Інтернет-сайтів фальшивими.

Таким чином, надзвичайно важливо, щоб мета правового регулювання Інтернет-відносин була демократична, відповідала міжнародним нормам, ратифікованим Верховною Радою України та Закону України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки": "при створенні інформаційного законодавства слід керуватися загальними принципами Конституції України, а також базуватися на принципах свободи створення, отримання, використання та розповсюдження інформації; об'єктивності, достовірності, повноти і точності інформації; гармонізації інтересів людини, суспільства та держави в інформаційній діяльності; обов'язковості публікації інформації, яка має важливе суспільне значення; обмеження доступу до інформації виключно на підставі закону; мінімізації негативного інформаційного впливу та негативних наслідків функціонування ІКТ; недопущення незаконного розповсюдження, використання і порушення цілісності інформації; гармонізації інформаційного законодавства та всієї системи вітчизняного законодавства".

2.3 Історія становлення Інтернету

Історія створення мережі Інтернет почалась з 1957 року. 4 жовтня 1957 року пролунало повідомлення про запуск Радянським Союзом першого штучного супутника Землі, що показало наявність у Радянського Союзу ракетоносіїв, а також відставання США. Ця подія стала причиною підписання президентом США Д. Ейзенхауером документа про створення в рамках міністерства оборони Агентства по перспективних наукових проектах - DARPA (Defence Advanced Research Project Agency). У 1962 році Джозеф Ліклайдер, керівник Агентства передових оборонних дослідницьких проектів США висловив ідею Всесвітньої комп’ютерної мережі. У 1969 році Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство передових оборонних дослідницьких проектів США (DARPA) запропонувало розробити для цього комп’ютерну мережу. Розробка такої мережі була доручена Каліфорнійському університету в Лос-Анджелесі, Стенфордському дослідницькому центру, Університету штату Юта й Університету штату Каліфорнія у Санта-Барбарі. Комп’ютерна мережа отримала назву ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network), і в 1969 році в рамках проекту мережа об'єднала чотири зазначених наукові установи, всі роботи фінансувалися за рахунок Міністерства оборони США.

Перший сервер ARPANET - Центр випробовувань мережі (UCLA) було встановлено 1 вересня 1969 року в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Комп’ютер "Honeywell 516" мав 12 КБ оперативної па Центр випробовувань мережі мяті. У "AT&T Lab" була розроблена операційна система "UNIX". З 1970 року хости ARPANET почали використовувати для обміну NCP - Network Control Protocol.

На початку 1971 року в мережі було вже 15 вузлів: UCLA, SRI, UCSB, University of Utah, BBN, MIT, RAND, SDC, Harvard Lincoln Lab., Stanford, UIU(C), CWRI, CMU, NASA/A, що об’єднали 23 хости.

Після ARPANET в США та інших країнах створювалися комп’ютерні мережі, що з’єднували комп’ютерні центри наукових та державних організацій. Багато мереж стали використовувати протокол ІР. Цей протокол був зручний тим, що можна легко нарощувати мережу, приєднуючи будь-яку кількість нових комп’ютерів.

У 1972 році була створена суспільна організація INWG (InterNet Working Group) - робоча група з міжнародних мереж, під керівництвом Вінтона Серфа. INWG координувала роботу зі створення можливості міжмережевого обміну. Для об’єднання мереж, що працюють з протоколом ІР і мереж, що працюють з іншими протоколами, необхідно було створити спеціальний міжмережевий протокол. Цей протокол був створений Вінтоном Серфом і Робертом Каном у 1974 році і отримав назву ТСР (Transmission Control Protocol).

Перші міжнародні підключення до ARPANET були здійснені в 1973 році, коли до мережі підключилися машини з Великобританії (University College of London) і Норвегії (Rogee Radar Establishment). У цьому ж році була запущена супутникова лінія зв’язку з Гавайським університетом.

У 1976 році Майк Ліск з "AT&T Bell Labs" розробив протокол UUCP (Unix-to-Unix Copy), і вже через рік цей протокол став поставлятися разом з ОС UNIX версії 7; версія UUCP Berkeley була реалізована трохи пізніше.