Майбутнє покаже, чи стане розвага однією з
основних соціальних функцій Мережі. Поки ж її розвиток переживає такий етап,
коли в силу масовізації аудиторії стосунки її з Інтернетом втрачають колишню
"серйозність".
2.2 Законодавче та правове
регулювання інформаційної діяльності
Інтернет є безспірним фактором сьогодення, який суттєво впливає на різноманітні сторони соціального життя. З урахуванням швидкості та розмірів поширення комп'ютеризації у світі історію людства навіть поділяють на дві ери - до та після появи мережі Інтернет. Англійська абревіатура B.W. (Before Web) означає ті часи, коли людство не користувалося Мережею, тобто знаходилося на зовсім іншій, початковій стадії розвитку. Доступ населення до Інтернету стає однією із важливіших показників розвитку тієї чи іншої країни, а Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства у статті 3 визначила вільний обмін інформацією та знанням однією із демократичних цінностей людства. Виникнувши як суто технічний засіб передачі інформації Інтернет перетворився на важливе соціальне явище, яке привертає увагу фахівців різних наук, у тому числі юридичної.
Правове забезпечення інформаційної сфери розвивається дуже швидкими темпами. Разом з тим законодавче регулювання використання інформаційних технологій неможливо без теоретичного осмислення, аналізу понятійного і термінологічного апарату, які формуються і використовуються в науковій діяльності [17].
Серед різноманітних відносин, що виникають при застосуванні Інтернет-технологій, необхідно відокремити ті, які за своєю природою сприймають правове нормування, тобто можуть стати правовідносинами. Одразу треба вказати, що серед фахівців (насамперед, в технічній сфері) існує вкрай негативне ставлення до самої ідеї правового регулювання відносин, які виникають в Інтернет-середовищі. В мережі навіть була розповсюджена "Декларація незалежності кіберпростору" (автор - Джон Барлоу), в якій проголошувалося право на свободу Інтернет-простору та принцип невтручання жодної з країн у регулювання Інтернет-відносин [6]. Прихильники такої позиції вважають, що Інтернет повинен залишитися "чистим" від законодавчого нормування і складати зону вільного пересування інформації, ідей, думок, висловлювань тощо. Утім, такий дещо "ідеалізований" погляд на справу останнім часом зазнав значного тиску. Порушення особистих та майнових прав, навіть злочинні дії, що виникли за допомогою Інтернет-технологій, наочно показали, що Інтернет не може бути тільки зоною свободи людини і з необхідністю стає об'єктом правового втручання. Крім того, свобода ніколи не означала хаосу, а правове регулювання не обов’язково пов’язане з установленням заборон та обмежень. Тому думка щодо виведення Інтернет-відносин за межі правового регулювання є безпідставною.
Проте важливішим питання є те, якою буде концепція регулювання Інтернет-відносин в тій чи іншій країні, якою мірою і за допомогою яких саме засобів держава буде впливати на їхнє формування. Діапазон вирішення цього питання є значним. З одного боку, - практично повна заборона доступу громадян до Інтернету (досвід КНР), з іншого - практично повна комп’ютеризація та дозвіл на розміщення в Інтернеті будь-якої інформації, навіть пов’язаної з пропагандою нацизму (США). Україна лише визначається щодо ставлення держави до Інтернету та можливості державного впливу на Інтернет.
Слід зазначити, що до теперішнього часу склалося декілька рівнів правового регулювання відносин мережі Інтернет:
· міжнародний;
· національний.
Міжнародні правові документи складаються з нормативних, за якими здійснюється судочинство, і рекомендаційних, що є попередниками договорів, актів та інших нормативних документів. Міжнародні правові норми Інтернет-ЗМІ складаються з документів міжнародних організацій, членом яких є Україна: світових (ООН, ЮНЕСКО, ВТО); європейських (Рада Європи, ОБСЄ) та інші.
З огляду на європейську інтеграцію України важливе значення мають міжнародні норми Ради Європи, що регулюють Інтернет. Вони містять такі документи як: Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року (Рим, 4.11.1950); Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру (Страсбург, 28.01.1981 р.); Конвенція про кіберзлочинність (Будапешт, 23.11.2001 р.), Конвенція про інформаційне й правове співробітництво щодо послуг інформаційного суспільства (Москва, 4.10.2001) [50].
· неможливість встановлення обмежень для контенту в Інтернет, більших, ніж обмеження для інших медіа;
· заохочення саморегулювання щодо контенту в Інтернет;
· неможливість заборони доступу (блокування, фільтрації) до ресурсів в Інтернет, незалежно від кордонів (за винятком обмежень для дітей та обмежень, що встановлені законними рішеннями компетентних державних органів);
· неможливість ліцензування чи інших обмежень щодо створення сайтів;
· неможливість встановлення для Інтернет сервіс-провайдерів спеціальних дозвільних обмежень чи обмежень щодо доступу до телекомунікаційних мереж;
· неможливість покладення на Інтернет сервіс-провайдерів відповідальності за контент та зобов’язань щодо моніторингу контенту, до якого вони надають доступ, який вони передають або зберігають.
13 травня 2005 року Комітет міністрів Ради Європи прийняв "Декларацію з прав людини та мережі Інтернет", яку було підготовлено спеціальним комітетом наукових експертів та представників урядів. Декларація без сумніву містить підтвердження факту, що "усі права, які надійно охороняє Конвенція з захисту основних прав та свобод людини (ЄКПЛ), залишаються дійсними у повній мірі за інформаційної доби та повинні й надалі охоронятись, незважаючи на новий технологічний розвиток", а також переконливу заяву про те, що "як дані контенту, так і дані трафіку електронних комунікацій підпадають під регулювання положеннями норм ст. 8 ЄКПЛ та не повинні піддаватися іншим обмеженням, окрім тих, що передбачаються цими положеннями".
Також слід вказати комісію ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). У числі актів цього органу необхідно виділити:
· типовий Закон ЮНСІТРАЛ "Про електронної комерції" 1996р. (З додатковою статтею 5 bis, прийнятої у 1998р.);
· типовий Закон ЮНСІТРАЛ "Про електронні підписах" 2001 р. Радою Європи прийнято наступні акти;
· Конвенцію "Про захист фізичних осіб стосовно автоматичної обробки персональних даних" від 28 січня 1981 р. (Страсбург);
· Конвенцію про інформаційне та правове співробітництво, що стосується "послуг інформаційного суспільства" від 4 жовтня 2001 р.;
· Конвенцію Ради Європи з кіберзлочинності від 23 грудня 2001 р.
Міжнародною торговельною палатою прийняті такі акти:
· загальні звичаї для засвідченої цифровим способом міжнародної комерції 1997 р.;
· загальні принципи реклами і маркетингу в Інтернеті 1998 р.
Європейською економічною комісією ООН та Центром ООН сприяння торгівлі та електронного бізнесу прийняті такі акти:
· типова угода обміну при міжнародному комерційному використанні електронного обміну даними (Додаток до Рекомендації № 26 "Комерційне використання угод обміну при електронному обміні даними", прийнятої Робочою групою зі сприяння міжнародним торговельним процедур Європейської економічної комісії ООН від 23 червня 1995 р.);
· угода про електронну комерцію (Рекомендація № 31, прийнята Центром ООН сприяння торгівлі та електронного бізнесу (UN / CEFACT), березень 2000, Женева).
Треба зауважити, що багато з названих актів носять або декларативний характер, або закріплюють лише загальні принципи певних правовідносин в мережі Інтернет. Це пов’язано з тим, що міжнародні законодавець послідовно, а головне обережно вдосконалює названі норми.
Розглянемо національне законодавство України. Основними нормативними актами, які безпосередньо визначають сьогодні напрями регулювання Інтернет-відносин в Україні, є Укази Президента України "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" від 1 липня 2000 р. № 928/2000, "Про заходи щодо захисту інформаційних ресурсів держави" від 10 квітня 2000 р., Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про передачу Державного центру інформаційної безпеки до сфери управління Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ" (від 28 лютого 2001 р., № 63-р). Спеціальний розділ - "Державне управління у сфері телекомунікації" містить проект закону "Про телекомунікації". Певне значення для розвитку відносин, що виникають у мережі мають також закони України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 р.[1], "Про науково-технічну інформацію" від 25 червня 1993 р.[ ], "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" від 9 січня 2007 р. та деякі інші.
Офіційний курс державної політики в галузі інформаційних технологій в Україні окреслює перш за все Закон України "Про національну програму інформатизації" від 4 лютого 1998 р.[2] та "Про концепцію Національної програми інформатизації" від 4 лютого 1998 р. Готуються до прийняття таких важливих документів, як проекти законів "Про захист персональних даних", "Про національні інформаційні ресурси", "Про діяльність у сфері інформатизації", "Про електронний підпис", "Про телекомунікації" та інші. Однак, як і раніше, відсутні законопроектів, які безпосередньо стосуються Інтернет і спрямовані на його розвиток.
Цивільно-правові відносини Інтернет України можна врегулювати у суді відповідно до статей глав 35-46 четвертої книги "Право інтелектуальної власності" Цивільного кодексу України. В них йдеться про права інтелектуальної власності на: літературний, художній, або інший твір, на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права), наукове відкриття, винахід, торговельну марку, географічне зазначення, комерційну таємницю, а також розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та інші.
Правові проблеми в Інтернет можна також регулювати за 16 розділом Кримінального кодексу України. Зокрема, ст. 361 ККУ передбачає відповідальність за несанкціоноване втручання у роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв'язку. Ст. 361 п. 1 передбачає відповідальність за створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їхнє розповсюдження або збут. Ст. 361 п. 2 встановлює відповідальність за несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації. Ст. 362 передбачає відповідальність за несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї. А ст. 363 передбачає відповідальність за порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється. Ст. 363 передбачає відповідальність за перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв'язку.
Таким чином, деякі правові норми для регулювання Інтернет в Україні вже існують. Але серед сучасних Інтернет-відносин існують відносини, які потребують встановлення спеціальних правил та створення норм міжнародного та національного законодавства, спрямованих на їхнє ефективне регулювання.
По-перше, це відносини, які пов'язані з функціонуванням самої мережі й доступом до Інтернету. Особливо гостро останнім часом постає питання щодо використання доменних імен, зокрема доменних імен другого рівня, які збігаються із зареєстрованими товарними знаками юридичних осіб. В Україні були прийняті "Правила домену .ua", які регулюють відповідні відносини в Українському сегменті мережі, але вони потребують нормування.
По-друге, відносини, що виникають у сфері електронної комерції (електронного бізнесу). У сфері електронної торгівлі найбільшу проблему складає сьогодні питання електронного цифрового підпису. В Україні правовий статус електронного документа та електронного цифрового підпису, який його засвідчує, визначені Законом "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р. Крім того, в Україні розроблено проект закону "Про електронний цифровий підпис", прийняття якого зрушить з місця проблему укладення угод із використанням Інтернет-технологій.
По-третє, відносини щодо захисту авторських та інших виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, які розміщені в Інтернеті, а також ті, що пов'язані з функціонуванням у мережі засобів масової інформації. Традиційні механізми захисту авторських та інших прав в Інтернеті в багатьох випадках виявилися не ефективними [1]. Справа в тому, що традиційна оффлайнівська концепція щодо всебічного захисту володільців виключних прав зіткнулася з концепцією свободи інформаційного Інтернет-простору. Прибічники останньої концепції вважають, що "Інтернет із самого початку був задуманий і реалізований як засіб вільного розповсюдження інформації". Таким чином особа, яка свідомо розмістила в Інтернеті будь-які результати своєї творчої діяльності, тим самим уже погодилася з їхнім використанням широким загалом споживачів. Утім, такий однобічний підхід навряд чи може бути визнаний правильним. Тому визначення певного балансу інтересів користувачів Інтернету та володільців авторських та інших виключних прав має бути знайдено.
По-четверте, відносини, що виникають стосовно захисту конфіденційної інформації в Інтернеті, забезпечення цілісності систем, інформаційної безпеки, запобігання розповсюдженню інформації, що має кримінальний зміст (порносайти, ведення промислового шпіонажу тощо). Боротьба з кримінальними зловживаннями зводиться до чотирьох головних напрямів: запобігання несанкціонованому доступу до інформації; пошкодження систем; маніпуляції даними; розповсюдження інформації злочинного змісту. Кримінальне законодавство різних країн останнім часом також доповнилося нормами щодо злочинів у сфері застосування комп'ютерних мереж. Відповідний розділ включено і до Кримінального кодексу України (Розділ XVI. "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж") але у кодексі не встановлено чіткого визначення злочинів про сексуальну експлуатацію дітей через Інтернет, хоча окремі його статті передбачають покарання за подібні злочинні діяння тощо.
Загалом, можна виділити наступні типові порушення в Інтернет:
· порушення прав інтелектуальної власності;
· порушення нормальної роботи інформаційних систем;
· пересилання спаму і програм з вірусами;
· кардинг - незаконне придбання реквізитів власників банківських платіжних карток та їхнє використання;
· фішинг - підміна легально існуючих Інтернет-сайтів фальшивими з метою, наприклад, подальшого кардинг;
· "нігерійський" - напрям листів з привітаннями про великий виграш і т.п., з одночасною проханням перерахувати невелику суму автору листа;
· реклама порносайтів, наркоречовин.
Згідно з цим переліком Інтернет-відносин, можна зробити висновок, що вони є неоднорідними за своєю правовою природою. Тому особливого значення набуває сьогодні пошук адекватних юридичних механізмів, здатних ефективно впливати на ці відносини і забезпечувати їхній всебічний розвиток.