Танцювальний рух є досить складне і динамічне духовно-матеріальне утворення, у результаті якого виникає особливий хореографічний текст. Художньо відображаючи дійсність, він втілює світорозуміння народу, його сучасне уявлення про прекрасне. В танці, окрім танцювальної лексики, існують і інші засоби виразності, які беруть участь у створенні символіки. Ними є музика, костюм, декорації і т. ін., які, у свою чергу, розширюють собою специфічний предмет мистецтва танцю, роблячи дійство синтетичним, багатокомпонентним. Співвідношення всіх цих компонентів композиції танцю є основним базисом для створення символічної образності.
У цьому випадку важливо дотримуватися закону цілісності, основними компонентами якого є: закон підлеглості всіх виразних засобів ідейному задуму і закон драматургічної побудови дії.
Відомий французький експериментатор балету М. Бежар у своїх пошуках акцентував увагу на тому, що танець завжди буде видовищем образним, тому що «люди потребують образів, потребують емоцій, ліризму. Танець дозволяє поєднати естетичну насолоду з емоційною. Мінімум пояснень, мінімум фабули і максимум почуття» [3, с. 93].
Часто мистецтво хореографії називають «живим живописом», «живою скульптурою», але мистецтво хореографії можна назвати і «зримою музикою» [3, c. 96].
Хореографічній композиції, як справжньому театральному мистецтву, підвладний показ малого і великого водночас. У танці світ узагальнений виражається через конкретне життя певної людини. Саме ця особливість дуже важлива при створенні театралізованого тематичного вечора.
При постановці масового театралізованого видовища, слід особливо уважно ставитися до пластико-хореографічних рішень більшості масових сцен. Відповідно «поєднуючи і чергуючи їх певним, залежним від наскрізної дії чином, користуючись найчастіше асоціативним «рядом», режисер не тільки створює пластичну динаміку вистави, не лише надає останній певний темпоритм, але й вибудовує її (пластику), у повній відповідності зі змістовним і образним рішенням кожного епізоду і всієї вистави» [22, с. 462].
Режисер зобов’язаний розуміти, відчувати природу побудови мізансцен площинних і глибинних, по горизонталі і вертикалі, по колу і по спіралі, симетричних і асиметричних. Пластична мова і темпоритм усіх видів мізансцен повинні бути внутрішньо обґрунтовані. Будь-яка мізансцена народжується під впливом бачення тієї чи іншої сцени і режисер завжди має пам’ятати, що мізансцена лише тоді досягає мети, коли є точним пластичним втіленням і співзвучна з дією театралізованого видовища.
Мізансцена має певну тривалість, вона розвивається в часі і просторі і створюється не заради ефектного розташування артистів. Вона втілює певний момент сценічного життя персонажів, її не можна розглядати окремо, саму по собі. У відриві від сенсу тієї ідеї, яку вона має втілити. У масовій виставі образна структура набуває завершене втілення в процесі мізансценування. Композиція мізансцен, їх загальна побудова, остаточне закріплення створюють конкретно-чуттєву тканину вистави.
Як вважає теоретик режисури В. Саруханов, «хороша, вірна образна мізансцена ніколи не може бути самоціллю режисера – вона завжди є наслідком комплексного рішення ряду творчих завдань. Сюди входять і розкриття наскрізної дії, і цілісність акторських образів, і фізичне самопочуття дійових осіб, і, нарешті, атмосфера, в якій відбувається мізансцена, і все це формує мізансцену» [23, с. 261].
Слід звернути увагу на те, що створення атмосфери театралізованого видовища важлива і складна задача, так як примітивні прапори, ромашки і кульки поступово починають перетворюватися на дратівливий фактор. Занурення глядачів у відповідну атмосферу може початися з оформлення запрошення і театралізації підходу до місця дії. Цей прийом часто використовується саме у тематичних театралізованих виставах та вечорах. У цьому процесі важливу роль відіграє художник постановки.
У роботі з художником, режисер повинен розповісти про міру умовності оформлення, про його видовищний бік, визначити:
– конкретні завдання, що стоять перед художником;
– опорні планувальні точки;
– кількість планів, які повинні бути використані в епізодах;
– кількість виходів (всі «виходи» діляться на три групи: праворуч,
ліворуч, по центру);
– предмети обстановки і реквізит, необхідні для вирішення теми.
Однак, слід зазначити, що художник не повинен бути пасивним виконавцем творчого задуму режисера. Робота художника є важливою складовою творчого процесу режисерсько-постановчої групи при створенні майбутнього театралізованого заходу. Завдання художника полягає у допомозі режисеру, балетмейстеру, дійовим особам більш виразніше виявити їхні творчі задуми через сценічне оформлення. Недостатньо відобразити місце дії. Треба зробити таке сценічне оформлення, яке давало б можливість усім учасникам діяти в ньому.
Слід пам’ятати, що театральний художник володіє кольором і світлом, як живописець; простором, як архітектор; пластичною мовою, як скульптор. Йому знайома режисерська, композиторська, акторська і письменницька творчість. Саме всі ці аспекти його творчості допомагають створити зоровий образ тієї чи іншої постановки. Роботою театрального художника є безперервний діалог – спочатку словесний, пізніше зображальний.
Якщо говорити про принципи оформлення тематичних театралізованих форм, зокрема вечору, слід звернути увагу на те, що сам жанр диктує специфіку пластичного рішення постановки. Сценічна мова режисера і художника уникає побудови на сцені докладних декорацій. В даному випадку сценарно-режисерським ходом є деталь, яка, найчастіше вбирає в себе певне символічне значення. Використання символіки в оформленні сценічного майданчика, вимагає широти знань і глибокого осмислення. Продуманість та лаконізм в образотворчій метафорі, символіці, алегорії, можуть підняти емоційну та естетичну цінність декоративно-художнього оформлення. Дуже важливо, щоб режисер і художник через деталь змогли розкрити думку і ідею номера, епізоду, концерту, а не просто позначити місце дії.
Художник повинен створити таке сценічне вирішення простору, яке дозволяло б, як вважає дослідник масового театру О. Рубб: «по-перше, зручно працювати на сцені колективам і виконавцям самих різних жанрів <...>, по-друге, проводити швидку зміну номерів, особливо при відкритій завісі, по-третє, найбільш виразно і ефективно розмістити в пролозі і фіналі всіх учасників; по-четверте, всім глядачам, а не тільки тим, що знаходяться в партері добре бачити, що відбувається на сцені [22, с. 75-76].
На сучасному етапі в режисурі театралізованих видовищ велику роль відіграють відеопроекції та екрани. Сьогодні режисер-постановник може використовувати світлодіодні екрани і табло. В основному, вони застосовуються в режисурі просто неба. Більшість табло відображають комп’ютерну графіку і анімацію, інші відтворюють відеозображення з телевізора, відеокамери або інших джерел відеосигналу. Останнім часом активно використовуються мобільні проекційні дисплеї, які застосовуються для невеликих концертних залів та концертних майданчиків. Ці дисплеї дуже вдало «впишуться» в будь-які декорації. Важливо те, що на них не впливає занадто насичене світло. Також в режисурі масових дійств активно використовуються проекційні натяжні екрани, які, відображують інформацію, що отримується від проектора. Зазначимо, що за типами конструкції проекційні екрани діляться на: моторизовані (за допомогою мотора, екран можна піднімати і опускати), підпружинені (з ручним приводом) і мобільні (дану конструкцію можна згортати, розгортати і переносити).
Звернемо увагу на те, що екран у сучасній режисурі, найчастіше виконує ілюстративну функцію. Автор звертає увагу на використання екрану, саме як образної частини декорації, який виконує асоціативну функцію.
Як приклад можна привести екран у формі комсомольського значка, вмонтований в задник, на якому відображалися ожилі сторінки Громадянської та Великої Вітчизняної війн, сторінки історії комсомольської організації на зустрічі комсомольців різних поколінь Ленінського району м. Луганська, присвяченій 90-річчю ВЛКСМ.
Іноді в режисурі використовуються кілька екранів одночасно (прийом поліекрана). В даному випадку можуть бути використані як натяжні, так і світлодіодні табло. Цей прийом дозволяє творчо використовувати різні сюжети одночасно і відіграє важливу роль в режисурі масових театралізованих видовищ.
Сучасна сценографія розвивається, насамперед, за рахунок використання в сценічних конструкціях більш легких і міцних сучасних матеріалів. На сучасному етапі стають популярними надувні конструкції, які технологічно простіші і легкі в транспортуванні. Другим напрямом розвитку можна назвати мультимедійну сценографію. Можливо, у недалекому майбутньому будуть використовуватися проекційні декорації, chromakey (технологія суміщення двох і більше зображень), голографічна проекція.
Слід підкреслити, що режисура масового театру вимагає ретельної, всебічної підготовки, спільних зусиль режисера і художника, композитора, виконавців. Саме творча робота всієї режисерсько-постановочної групи може забезпечити закінчений ідейно-художній образ сучасного видовища.
Художня творчість починається з образно-художнього задуму майбутнього твору. Процес цей складний, далеко не однозначний, дуже індивідуальний. У теорії мистецтва творчий процес ділиться на три етапи: перший – пізнання і творча обробка вражень, знань дійсності, другий – виникнення художнього задуму; третій – реалізація задуму, його втілення в масовому театралізованому тематичному вечорі. Слід зазначити, що головним фактором задуму є створення художнього образу, сценічної метафори, яка б максимально відображала суть того, що відбувається і могла емоційно впливати на глядача. Найчастіше в цьому процесі беруть участь режисер і художник. Пошук точної сценічної метафори – один з важливих моментів у створенні художньої образності сучасного видовища, театралізованого тематичного вечора.
Простір діяльності у сфері театралізованих видовищ і свят досить широкий зважаючи на процес метаморфоз, що відбуваються у свідомості і смаках людей, змін етичних і естетичних установок соціуму, прояви інших світоглядних позицій і т. п.
Творча робота над створенням театралізованих масових форм у сучасному суспільстві потребує широкий вибір сфер докладання сил і можливостей сценаристів та режисерів. Знання та досвід, отримані в результаті вивчення та освоєння основ драматургії театралізованого дійства та режисури естради і масових свят допоможуть визначити шляхи вирішення виникаючих перед студентами проблем, найбільш повно реалізувати свої художні здібності і утвердити себе як справжню творчу особистість.
Сучасне суспільство зараз знаходиться на хвилі зацікавленості образотворчістю, етнічним засвоєнням дійсності, що виявляється також і в підвищеній увазі до ролі візуальних знаків, які використовують у рекламі, на телебаченні тощо.
Хоча й сьогодні вирішальною силою мистецтва масового видовища, як і театрального мистецтва в цілому, усе ж таки є творець спектаклю, здатний естетично розробити актуальні сюжети, проте головною фігурою цього процесу залишається глядач. Для сучасних форм театралізованих видовищ характерним є діалог із глядацьким залом. Тому пошук нової структури й нових форм спілкування в системі «глядач – сцена» не закінчується, а, навпаки, набуває нових обертів.
Андрейчук И. М. Основы профессионального майстерства сценариста массовых праздников : учеб. пособие / И. М. Андрейчук. – Барнаул : Изд-во АлтГАКИ, 2008. – 127 с.
Базанов В. В. Технология сцены / В. В. Базанов. – М. : Импульс-свет, 2005. – 391 c.
Бежар М. Мгновение в жизни другого: мемуары / М. Бежар. – М. : Союзтеатр, 1989. – 237 с.
Борисов С. К. Особенности драматургии театрализованного действа / С. К. Борисов. ; Челяб. гос. академия культуры и искусств. – 4-е изд. – Челябинск, 2007. – 207 с.
Генкин Д. М. Массовые празники / Д. М. Генкин. – М. : Просвещение, 1975. – 140 с.
Горбов А. С. Режисура видовищно-театралізованих заходів / А. С. Горбов. – Ф. : Поліфаст, 2004. – 264 с.
Горюнова И. Э. Режиссура массовых театрализованных зрелищ и музыкальных представлений / И. Э. Горюнова. – СПб. : Композитор Санкт Петербург, 2009. – 208 с.
Житницький А. З. Драматургія масових театралізованих заходів : навч. посібник / А. З. Житницький. – Х. : Тимченко А. М., 2007. – 128 с.
Исмагилов Д. Г. Театральное освещение / Д. Г. Исмагилов. – М. : ЗАО «ДОКА Медиа», 2005. – 360 с.
Крипчук М. В. Проблеми створення масового театралізованого видовища (принципи художнього оформлення) / М. В. Крипчук // Наукові записки Тернопільского нац. унів. ім. В. Гнатюка. Серія: мистецтвознавство. – №2. – 2011. – С. 163–168.
Крипчук М. В. Засоби художньої виразності під час створення символічного образу масового театралізованого видовища (щодо проблеми режисерської театралізації) / М. В. Крипчук // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка : зб. наук. пр. – Луганськ : Вид-во ЛДІКМ, 2009. – Вип. 10. – С. 152–163.
Литвинова М. В. Театрализованные программы и праздники : учеб. пособие / М. В. Литвинова. – Белгород : ИПЦ «ПОЛИТЕРА», 2004. – 262 с.
Лукьянчиков В. И. Сценография в пространстве режиссуры праздников : учеб. пособие / И. Э. Лукьянчиков, Л. Ф. Черкашеников. – Барнаул : Изд-во АлтГАКИ, 2008. – 115 с.
Михайлов Л. Н. Технические средства оформления современного эстрадного зрелища как эстетический феномен / Л. Н. Михайлов. – М. : РАТИ, 2007. – 40 с.
Михайлова А. А. Образ спектакля / А. А. Михайлова. – М. : Искусство, 1978. – 274 с.
Мовчан Л. В. Хореография в театрализованном представлении и работа режиссера с балетмейстером : учеб. пособие / Л. В. Мовчан. – М. : Издат. дом МГУКИ, 2005. – 96 с.
Обертинська А. П. Основи режисури масових вистав і свят : навч. посібник / А. П. Обертинська, Л. Ф. Голубцова. – К. : ДАКККіМ, 2004. – 87 с.
Обертинська А. П. Основи теорії драми та сценарної майстерності : навч. посібник / А. П. Обертинська. – К. : Держ. академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2002. – 132 с.
Овсянников С. Зрелищность и выразительность театрализованного представления / С. Овсянников. – СПб. : СПбГУКИ, 2003. – 337 с.
Рубб А. А. Пока занавес закрыт / А. А. Рубб. – М. : Сов. Россия, 1987. – 112 с. – (Б-ка «В помощь клубному работнику» № 5).
Рубб А. А. Размышления о Нетрадиционном театре, или Нетрадиционный театр как он есть / А. А. Рубб. – М. : ВК, 2004. – 604 с.
Саруханов В. А. Агитбригада : Проблемы. Рекомендации. Сценарии / В. А. Саруханов. – М. : Профиздат, 1989. – 288 с.
Френкель М. А. Пластика сценического пространства: некоторые вопросы теории и практики сценографии / М. А. Френкель. – К. : Мистецтво, 1987. – 184 с.
Черняк Ю. М. Режиссура праздников и зрелищ : учеб. пособие / Ю. М. Черняк. – Минск : ТеатраСистемс, 2004. – 224 с.
Шароев И. Г. Режиссура эстрады и массовых представлений / И. Г. Шароев. – М. : ГИТИС, 2009. – 336 с.
Шубина И. Б. Драматургия и режисура зрелища : игра, сопровождающая жизнь : учеб. – метод. пособие / И. Б. Шубина. – Ростов н\Д, 2006. – 288 с. – (Высшее образование).
ДЛЯ НОТАТОК
ДЛЯ НОТАТОК
ДЛЯ НОТАТОК
Навчальне видання