Зважаючи на політичні реалії, відсутність правової культури й панування в суспільстві правового нігілізму, виникає питання щодо термінів запровадження в Україні інституту приватних виконавців. Вбачається, що в суспільстві відсутні необхідні передумови для введення в законодавство інституту приватних виконавців, а тому запровадження такого інституту найближчим часом є недоцільним. Цей процес має відбуватися поступово, без необґрунтованої одномоментної руйнації державного механізму виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів [22].
Та все ж, позитивний досвід багатьох розвинутих країн Європи й Північної Америки свідчить, що забезпечення виконання судових рішень можуть ефективно здійснювати й недержавні структури. У більшості країн ЄС нарівні з державними органами, відповідальними за примусове виконання судових рішень, успішно функціонують і приватні служби, які надають такі кваліфіковані послуги.
У світі існують різні погляди на систему як державного, так і приватного примусового виконання судових постанов.
Згідно з правилами приватної системи примусового виконання судовий виконавець є вільним професіоналом, котрий самостійно організує свою діяльність і який несе повну майнову відповідальність за результати своєї роботи. Приватний судовий виконавець отримує повноваження від держави у особі органів юстиції та діє від імені держави. Зарахування на дану посаду регулюється законом та здійснюється, як правило, на конкурсних засадах. Держава регулює компетенцію приватного судового пристава, процедури діяльності, розмір тарифів та інших винагород, що стягуються як винагорода за роботу приватного судового пристава. Так само держава контролює і роботу приватного судового приставу, здійснює перевірки професійної діяльності, а також видає та відкликає ліцензії на право діяльності [34].
Так, у Франції, Нідерландах, Люксембургу, Словенії , Італії, Польщі, Румунії, Словаччині, Естонії, Латвії та Литві судові виконавці є приватними особами, які працюють за ліцензією. Керування судовими виконавцями здійснюють регіональні та національні палати у якості органів самоуправління.
Французька система виконання актів судів та інших органів цивільної юрисдикції склалася ще у ХІХ столітті і суттєво відрізняється від інших систем. Правила примусового виконання у даній системі існують з початку ХІХ сторіччя. Протягом двох століть правила незначним чином змінювались та адаптувалися до вимог соціально-економічної і політичної ситуації. Саме стабільний, консервативний та одночасно гнучкий характер норм виконавчого провадження, адаптація до соціально-економічних умов життя французького суспільства показують життєздатність та ефективність правових норм, інститутів та усієї галузі «виконавчого права».
Ще кілька років тому представники деяких європейських країн (Італії, Бельгії) говорили про те, що метою їхнього національного законодавства було перейняття саме французької моделі виконання. Паралельно з ними, представники Нідерландів стверджують, що у основу їхньої системи виконавчого провадження вже давно покладена модель виконання Французької Республіки. Окрім цього, дана модель покладена у основу систем виконання багатьох держав Східної Європи та країн Балтії: Польщі, Угорщини, Словаччини, Литви та ін.
Виходячи зі світового досвіду примусового виконання рішень судів та інших органів, можна виділити дві основні конструкції системи органів примусового виконання. Перша система є домінуючою у більшості країн континентальної Європи - у вищезгаданій Французькій Республіці, Бельгії та Люксембурзі, де судові виконавці не перебувають на державній службі, а є приватними особами, котрі працюють за ліцензією. Управління судовими виконавцями здійснюють регіональні та національні палати судових виконавців зі статусом самоврядування [56].
У Франції виконавче провадження реалізується не лише судовими виконавцями, а й генеральними прокурорами, прокурорами, командирами та офіцерами поліції. Одночасно з цим характерним у правовому статусі судових виконавців є елементи незалежної практикуючої особи та державного службовця. До кандидатів у виконавці пред’являють суворі вимоги: наявність юридичної освіти, успішне проходження дворічного стажування у конторі судового виконавця, складення державного кваліфікаційного іспиту.
Так, судова організація французької системи відрізняється виділенням судів з цивільних та карних справ, а також судів адміністративної юстиції, що об’єднані у різні судові системи. Правова система країни побудована на розділенні права на приватне та публічне. Згідно з даними нормами, примусовий виконавець не виконує рішення на користь держави та взагалі актів, які приймають адміністративні суди. Для цього існує особлива система судових виконавців державного казначейства, що є державними службовцями.
Щоб стати примусовим виконавцем, необхідно мати диплом про юридичну освіту, пройти дворічне стажування у конторі судового виконавця, успішно скласти державний кваліфікаційний іспит. Стажування включає практичну професійну роботу та вивчення теоретичних дисциплін. Звання примусового виконавця присвоюється наказом міністра юстиції Франції, яке видається після отримання висновку прокуратури конкретного територіального округу та Палати примусових виконавців департаменту.
У якості посадової особи примусовий виконавець вручає повістки, виконує судові рішення від імені держави, вдаючись одночасно до державного примусу. Примусовий виконавець також має право складати проекти документів, протоколи, що мають значення доказів, надавати юридичні консультації та здійснювати інші правові дії. Акти та діяльність судового виконавця мають публічно-правовий характер, тому на нього покладається обов’язок надавати послуги стільки разів, скільки це знадобиться. Примусовий виконавець не має права вибирати собі клієнтів, оскільки він не відноситься до числа приватних юристів [56]. У Нідерландах судові виконавці поєднують у своїх функціональних обов’язках риси державної та приватної особи. Вони мають право займатися приватною практикою з повернення боргів по взаємній згоді сторін, дачею правових консультацій, бути повіреними у суді і будують свою діяльність на основі затвердженого бізнес-плану. Наявність такого плану є обов’язковою вимогою. Такий план повинен містити положення про окупність витрат судових виконавців, зазначення потенційних клієнтів та ін.
У Люксембургу судових приставів відносять до осіб вільної професії, які працюють за ліцензією (як і у Бельгії, Франції). Правовий статус судового виконавця поєднує у собі елементи незалежної практикуючої особи та державного службовця, а управління системою судових приставів здійснюють регіональні або національні палати, що діють як органи самоуправління.
На території Словенії виконання примусового провадження покладено на окружний (районний) суд. Судові пристави - особи, які безпосередньо проводять примусові дії. Пристави призначаються Міністром юстиції у межах території своїх окружних (територіальних) судів. У особливих випадках пристави призначаються постановою суду, так само, як і сам кредитор має право сам обрати конкретного пристава. Так само, у особливих випадках пристав має право виконувати свої повноваження на усій території Республіки Словенія.
Служба судових приставів є державною службою, яку пристави несуть автономно. Так, пристави особисто відповідають за будь-яку завдану шкоду під час здійснення своїх повноважень та страхового випадку через свої дії або бездіяльність під час виконання постанов суду. У випадку досить значних порушень пристави можуть бути усунені від своїх обов’язків міністром юстиції.
Документ про примусове виконання може бути поданий особисто від кредитора. Хоча, згідно з правилами, цей документ подається юристом.
У випадку, коли кредитор самостійно вирішує усі питання з примусового виконання, він має сплатити за особисте подання документів, так само, як і за рішення суду у конкретній справі. Якщо боржник діє через посередництво адвоката, він також повинен сплачувати за послуги адвоката
Слід зазначити, що у наведених вище країнах основний обсяг рішень судів стосується проблемних боржників - безробітних, малих підприємців, які не у змозі розрахуватися за кредити. Деякі європейські країни вирішують проблему неплатоспроможності боржника шляхом переводу боргу на себе. Тобто, виплачують робітникам збанкрутілих підприємств призначені судом суми заборгованості із зарплатні та інші платежі.
Наразі в Україні обговорюють законопроект, за яким в країні зможуть діяти приватні виконавці. Приватні виконавці виконуватимуть ту ж роботу, що й державні, проте вимоги будуть до них жорсткими і кожна людина зможе обирати, до якого приватного судового виконавця їй звернутися [56].
На нашу думку, запровадження в Україні інституту приватних
судових виконавців є необхідним позитивним кроком, оскільки дозволить
розвантажити органи державної виконавчої служби, оптимізувати процес виконання
судових рішень і вирішити проблему корупції в цій сфері. Держава, як і в
багатьох інших видах професійної діяльності, що мають велике суспільне значення
(як нотаріат або оціночна діяльність), має здійснювати жорсткий контроль за
кваліфікаційним рівнем осіб, які будуть безпосередньо займатися такою
діяльністю, а також виступати регулятором відносин у цій сфері, забезпечуючи
постійний контроль за дотриманням умов здійснення вищевказаної діяльності.
Доцільним вбачається і встановлення виключної підвідомчості деякої категорії справ
виконавчого провадження саме системі державної виконавчої служби, зокрема це
стосується справ, у яких стягувачем виступає держава, кримінальних справ,
деяких категорій сімейних справ (щодо батьківських прав, стягнення аліментів
тощо).
ВИСНОВКИ
Судове рішення є ключовим інститутом цивільного процесуального права. Враховуючи його зміст, суть, функції, завдання, місце в цивільному процесуальному праві, воно об’єктивно визнається найважливішим видом судових постанов. Природно, що цей інститут завжди був в центрі уваги практиків та науковців.
1. Багатогранність судового рішення зумовлювала можливість проведення спеціальних досліджень окремих його сторін, що сприяло розвитку наукових правових знань в цілому. І проблема сутності судового рішення залишається однією з найдискусійніших. Теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розробці актуальних проблем судового рішення у контексті здійснення владних повноважень суду як органу судової влади, а також формулюванні теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на подальше удосконалення цивільного процесуального закону та судової практики з метою підвищення ефективності судового захисту та створення такого процесуального механізму, який би забезпечив ухвалення судом справедливих та правосудних рішень. Вивчено теоретичну концепцію інституту судового рішення в цивільному судочинстві.
Судові рішення є ключовим інститутом цивільного процесуального права, якому присвячується глава 7 розділу ІІІ Цивільного процесуального кодексу України. На сьогодні у цивільній процесуальній доктрині існують різні погляди щодо юридичної природи судового рішення, його ознак, видів. І на сьогодні не сформульовано загальноприйнятого визначення поняття судового рішення, відсутнє таке визначення в Цивільному процесуальному кодексі України.
Найвідомішими є визначення поняття судового рішення таких науковців, як М.Й.Штефана, який визначає судове рішення як процесуальну форму вираження діяльності суду щодо застосування права. На думку Ю.В. Білоусова судові рішення це - акти здійснення правосуддя.
. Проблема сутності судового рішення - це два основні погляди на визначення даного поняття, чи це є процесуальний документ, чи акт правосуддя.
Спірним є питання про поділ судових рішень на групи. Одні науковці вважають, що є три основні групи рішення: про присудження, рішення про визнання та правоперетворювальні (конститутивні) рішення. Інша ж група науковців не згодна з таким видом судових рішень як правоперетворювальні.
Аналіз класифікації рішень по видах має наступні висновки - рішення поділяються на : завершальні, додаткові, альтернативні, факультативні, заочні, часткові, проміжні та умовні судові рішення. Крім різновидів судових рішень всі вони мають певні вимоги щодо їх написання та ухвалення.
Так, Норми глави 7 розділу III «Позовне провадження» ЦПК визначають ряд вимог до судового рішення, зокрема воно повинно ухвалюватися, оформлюватися і підписуватися у встановленому порядку (ст. 209), бути законним і обґрунтованим (ст. 213), мати свою структуру (ст.ст. 215-217) і проголошуватися публічно (ст. 218).
. Вимоги до змісту судового рішення. Зміст судового рішення - це його структура у взаємозв’язку, взаємообумовленості і послідовності його частин та їх складових елементів. Постановлене у справі рішення має бути гранично повним, зрозумілим, чітким і відповідно до ст. 215 ЦПК рішення суду містить: вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Щодо законної сили судового рішення. Законна сила судового рішення - сукупність його правових наслідків, які полягають у незмінності, виключності, преюдиційності, виконуваності та загальнообов’язковості. За загальним правилом, рішення суду набирають законної сили не одразу, що надає сторонам можливість вжити, передбачених законом, заходів для недопущення виконання неправосудного рішення.
4. Рішення суду ухвалюється, оформлюється письмово і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду (суддя і народні засідателі) - суддями, які розглядали справу. Суди ухвалюють рішення іменем України, рішення суду проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні.
5. В Україні формами перегляду судових рішень у цивільному процесі є: апеляційне провадження, касаційне провадження, перегляд судових рішень Верховним Судом України та провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами. Проблемним питанням на сьогодні являється низький відсоток виконання судових рішень у цивільному процесі.
Аналізуючи наявну на сьогодні наукову базу, можна сказати, що
інститут судового рішення в цивільному процесуальному праві явно потребує
додаткового науково-теоретичного дослідження, успішність якого багато в чому
залежатиме як від правильності обраної методології, так і від точності та вірності
базових наукових постулатів, які лежатимуть в основі теорії судового рішення.
Враховуючи позитивний досвід багатьох розвинутих країн Європи й Північної
Америки погоджуємось, що забезпечення виконання судових рішень можуть ефективно
здійснювати й недержавні структури.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативно-правові акти
1. Конституція України від 28.06.1996 №254к/96-ВР [Електронний ресурс] - Режим доступу // www.zakon.rada.gov.ua <http://www.zakon.rada.gov.ua>
. Цивільний Процесуальний Кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV [Електронний ресурс] - Режим доступу : <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15>
. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV [Електронний ресурс] - Режим доступу : <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15>
. Про судоустрій і статус суддів : № 2453-VI від 07 липня 2010 р. -[чинний] / Верховна Рада України /. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2453-17>
. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду: № 266/94-ВР від 1 грудня 1994 р. . - [чинний] / Верховна Рада України .// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/266/94-вр>
. Про доступ до судових рішень: № 3262-IV від 22.12.2005 р. . - [чинний] / Верховна Рада України .// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3262-15>
. Про мову судочинства:- [чинний] / рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2008 від 22.04.2008 р. .// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v008p710-08>
. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: № 3477-IV від 23.02.2006 р.. - [чинний] / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3477-15>
. Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України: №2540-III від 21.06.2001 р. - [втратив чинність] / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2540-14>
. Про виконавче провадження: № 606-ХIV від 21.04.1999 р.. - [чинний] / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/606-14>