Оскільки формування орфографічних навичок - довготривалий процес, тому на уроках так багато уваги приділяється правописним вправам. За словами М.Р. Львова, серед вправ, які даються в підручниках, близько 70% орфографічні, інші 30% також пов'язані з орфографією.
Однією з основних вимог, які ставляться до вправ, є їх систематичність.
На думку відомого методиста Г.М. Приступи, систематичність вправ забезпечується:
а) диференційованим підходом до орфограм;
б) використанням для вправ дидактичного матеріалу, який найповніше відображає виучувану орфограму;
в) строгою послідовністю розумових операцій під час роботи над орфографічним матеріалом;
г) поступовим наростанням самостійності у виконанні вправ;
д) органічним зв'язком роботи над орфографією і розвитком мовлення учнів.
Орфографічна діяльність учнів повинна бути організована відповідно до того рівня засвоєного правила, на якому м даний момент знаходиться учень, і тих особливостей, які відрізняють одне орфографічне правило від іншого. Відповідно до цього в методиці загальноприйнятою є така послідовність вправ:
) вправи, які готують повідомлення правила (підготовчі вправи);
2) вправи розпізнавального етапу;
) вправи на часткове застосування правила;
) вправи на повне застосування правила.
Перший етап вправ добирається учителем як матеріал для спостереження, на основі його аналізу під керівництвом учителя діти приходять до висновку - правила правопису.
Розпізнавальний етап вправ - один з найскладніших. На цьому етапі учні мають виявити у сприйнятому на слух слові ті чи інші ознаки орфограми і співвіднести їх з правилом правопису. Щоб навчити школярів ставити питання про орфографічну форму слова і знаходити орфограми, перед написанням слів діти, за завданням учителя, мають говорити, чи є в слові орфограма, а якщо є, то яка.
Вправи на часткове застосування правила використовуються в основному під час вивчення правил складної логічної структури, які потребують спеціального відпрацювання кожної логічної ланки правила. Такими є правила-рекомендації, що охоплюють морфологічні написання. Наприклад, під час вивчення ненаголошених е, и в корені учні повинні:
а) виявити у сприйнятих на слух словах ненаголошені е, и;
б) співвіднести їх з будовою слова (коренем);
в) дібрати перевірне слово.
Кожен із зазначених етапів потребує спеціальних вправ. Це й будуть вправи на часткове застосування правила, які відображають процес поетапного формування орфографічної навички.
На завершальному етапі її формування використовуються вправи на повне застосування правила. Такими є вправи творчого характеру.
Традиційно в методиці навчання орфографії визначають такі види вправ:
. Списування.
2. Диктанти.
. Перекази.
Списування - не механічне, а свідоме - один з найпоширеніших видів орфографічних вправ, спрямований на формування умінь запам'ятовувати графічні образи слів. Умовою свідомого списування є розуміння учнями змісту того, що вони списують.
Завдання цього виду вправ - навчити дітей списувати каліграфічно, грамотно, без виправлень. З цією метою вправи на списування застосовують уже в букварний період.
Учнів слід привчати списувати за такою методикою:
. Уважно прочитай слова (речення, текст), які ти будеш списувати.
2. Подумай, чи є там незрозумілі тобі слова. Якщо є, спитай учителя. (Вчитель має передбачити подібні запитання і заздалегідь пояснити нові слова. Однак запитання можуть іноді виникати в слабких учнів у силу недостатнього розвитку їхнього мовлення.)
. Списуючи, продиктовуй собі кожне слово складами.
. Звір свій запис з тим, з чого списував.
Якщо текст вправи записаний на дошці, то його спочатку читає вчитель, а потім - учні (хором разом з учителем й окремо). Вимога продиктовувати або проговорювати (пошепки чи напівголосно) кожне слово зумовлена тим, що цей прийом сприяє активному формуванню асоціативних зв'язків звук → буква, які є основою грамотного письма, особливо під час фонетичних написань. Крім того, проговорювання сприяє усвідомленню послідовності звуків у слові, що запобігає таким типовим у початкових класах помилкам, як пропуск, перестановка, заміна букв.
У практиці навчання розрізняють такі види списування:
) списування з підкресленням букв, написання яких пояснюється вивченими правилами правопису;
2) вибіркове списування (у зв'язку з поставленим завданнями чи запитаннями);
) списування зі зміною форм слова;
) списування з фонетико - чи граматико-орфографічними завданнями;
) списування з різного роду логічними завданнями на класифікацію слів, групування за граматичними, орфографічними чи лексичними ознаками, будовою тощо.
Одним з видів списування є так звані зорові диктанти. Для зорового диктанту добирається матеріал, який легко запам'ятовується: віршовані рядки, загадки, прислів'я, можуть бути окремі слова, речення. Дібраний матеріал записується на дошку чи кодокартку, читається учителем і учнями, проводиться орфографічний розбір, пояснюються розділові знаки, після цього учні ще кілька разів читають текст, щоб запам'ятати. Далі текст закривається і учні пишуть його з пам'яті. З класу в клас кількість слів для такого списування зростає.
Всі перераховані види списування є досить ефективними формами роботи, оскільки в них беруть участь майже всі аналізатори: мовно-рухові (кінестетичні), зорові, руко-рухові. При цьому відповідно до поставлених завдань здійснюються різного роду розумові операції: аналізу і синтезу, порівняння, відбору, класифікації.
Зорові диктанти, крім того, сприяють розвитку пам'яті учнів, навчають записувати не політерно, а цілими словами.
Перед списуванням необхідно проводити роботу над змістом речень чи тексту, який буде списуватись, а також робити орфографічний чи граматичний розбір найбільш складних слів.
У процесі списування слід привчати учнів запам'ятовувати спочатку цілі слова, словосполучення, а потім і речення, які треба записати. Сприятимуть цьому завдання і вправи, які тренують пам'ять дітей, зокрема зорові диктанти.
З метою перевірки якості умінь списувати застосовують контрольне списування тексту з дошки.
Основними вимогами, які ставляться до списування, є грамотність, каліграфічна правильність і швидкість.
Якщо двом першим вимогам завжди приділялась достатня увага, то останній досить довго не надавалося великого значення. Однак виявилось, якщо діти пишуть повільно, то за урок вони встигають виконати одну-дві вправи, що, звичайно, не дає можливості сформувати потрібні вміння. Адже в цьому випадку й мови не може бути про якусь систему вправ, використаних на уроці.
Саме тому швидкість письма повинна стати повсякденною турботою вчителя. За контрольне списування рекомендується нині виставляти три оцінки: за грамотність, каліграфію, швидкість письма.
Методика перевірки швидкості письма може бути такою: текс, записаний на дошці, читає вчитель, пояснює нові слова, повідомляє що учні повинні робити і як. Коли діти готові до роботи, вчитель засікає на сукундомірі час початку списування і час закінчення кожним учнем.
Знаками вважаються букви і розділові знаки.
У методиці орфографії за участю аналізаторів розрізняють такі види диктантів: слухові та зорово-слухові, за метою застосування - навчальні (попереджувальні і пояснювальні) та контрольні.
Навчальним може бути кожен із зазначених видів диктантів, контрольними - лише слухові.
Матеріалом для диктантів є як окремі слова, словосполучення, речення, так і тексти.
Для контрольних диктантів рекомендується завжди добирати тексти, які повинні мати пізнавальне і виховне значення й бути насиченими потрібною кількістю орфограм (60-70%).
Розглянемо види диктантів за метою застосування.
Навчальні диктанти:
Слухові диктанти. Цей вид диктантів може використовуватись як навчальна вправа, коли необхідно навчити учнів встановлювати правильні асоціативні зв'язки типу: звук→буква, що має особливо велике значення під час вивчення фонетичних написань. Слухові диктанти можуть бути словниковими (коли учні сприймають на слух і записують окремі слова), вибірковими (учні відповідно до завдання вчителя записують окремі слова чи словосполучення з продиктованого тексту). Для них можуть добиратися окремі речення й цілісний текст.
У практиці навчання словникові та вибіркові диктанти дуже поширені. Вони можуть використовуватись на всіх етапах формування орфографічних умінь, а також як контрольні (якщо треба перевірити якісь проміжні уміння).
Серед слухових диктантів залежно від навчальних завдань розрізняють попереджувальні й пояснювальні диктанти.
На етапі розпізнавання орфограм у сприйнятих на слух словах (окремих чи в тексті) використовуються попереджувальні диктанти. Послідовність їх проведення така:
) учні сприймають продиктоване на слух;
2) визначають слова з орфограмами і пояснюють правопис їх;
) записують речення (слова) під диктовку вчителя;
) перевіряють записане.
Цей вид диктанту спрямований на формування умінь розпізнавати орфограми за характерними для них фонетичними чи граматичними ознаками і позначати їх на письмі відповідно до засвоєного правила правопису.
Як вид попереджувального диктанту слід розглядати коментоване письмо (може бути списування або запис під диктовку). Під час його проведення один з учнів пояснює написання кожного слова, всі інші пишуть мовчки, за учнем, що коментує написання. Доцільно залучати до коментування не одного-двох учнів, як це часто буває, а більшу кількість з розрахунку, що кожне речення коментує інший учень.
Коментоване письмо корисне тим, що привчає дітей думати над кожним написанням, словесно оформляти свою думку, застосовувати правила під час написання.
Одним з видів навчальних диктантів є зорово-слухові диктанти. Під час зорово-слухового диктанту текст записується на дошці або кодокартці й демонструється через кодоскоп, його читають учитель і учні, пояснюються при потребі нові слова, аналізуються орфограми, звертається увага на написання слів на правила, які ще не опрацьовані, або на так звані словникові слова. Після цього текст закривається і учні записують його під диктовку вчителя. З метою перевірки записаного текст знову відкривається і учні звіряють правильність свого запису.
Такі диктанти спрямовані на активізацію зорово-слухових відчуттів. Для них використовуються тексти, які містять словникові слова, слова, складні для написання. Можуть також вводитись слова з орфограмами, які будуть вивчатися на наступних уроках (пропедевтика умінь).
Самодиктант. Крім зорово-слухових диктантів у практиці використовуються ще самодиктанти. За своєю методикою і дидактичним матеріалом, який добирається для них, вони близькі до зорових диктантів. Різниця лише в тому, що текст диктанту (строфа з вірша, загадка, прислів'я) аналізується з орфографічного боку і заучується напам'ять на одному уроці, а запис вивченого твору провадиться на наступному.
Зазначені види диктантів застосовуються на етапі формування різних умінь, в тому числі й умінь писати з пам'яті. Вони розвивають зорові відчуття, виховують увагу до слова, сприяють встановленню правильних асоціативних зв'язків між звуками і буквами, тренують пам'ять дітей.
Пояснювальний диктант. Цей вид роботи використовується на етапі самостійного застосування знань та умінь і є проміжним між попереджувальними й контрольними. Пояснювальні диктанти проводяться, як правило, після того, як тема в основному опрацьована, і дають можливість учителю виявити рівень сформованості тих чи інших орфографічних умінь.
Безпосередньо перед диктантом учні повторюють правила правопису, потім пишуть диктант. Методика його проведення така:
) сприйняття продиктованого учителем на слух;
2) запис під диктовку учителя;
) знаходження і пояснення орфограм.
Останній етап роботи може провадитись після запису окремих речень або частини тексту.
Якщо учні затруднюються у знаходженні і поясненні орфограм, значить тема достатньо не засвоєна і є потреба знову повернутися до виконання навчальних вправ.
Малюнковий диктант. Одним з видів пояснювальних диктантів є малюнковий. Методика його проведення така: учитель демонструє предметні малюнки, учні мовчки або проговорюючи записують слово - назву малюнка. По закінченні пояснюють написання слів.
Цей вид роботи дещо складніший від пояснювального диктанту, продиктованого вчителем, оскільки учень має сам проговорити слово і записати відповідно до правопису. Такий диктант потребує більшої самостійності у застосуванні знань та умінь і використовується, коли орфографічна навичка уже сформована.
Орфографічна навичка вважається сформованою лише в тому випадку, коли учні вміють грамотно писати творчі роботи. Тому в процесі формування правописних умінь і навичок рекомендується використовувати такі види роботи, як вільний і творчий диктанти.
Оскільки ці види диктантів досить складні, їх рекомендується проводити в 3-4 класах.
Вільний диктант. Для нього добирається цікавий текст. Учитель читає спочатку весь текст, а потім - за логічно завершеними частинами (абзацами), кожну - 2 рази. Учні записують не дослівно, а так, як запам'ятали, або лише головну думку кожної частини. При цьому учні не повинні перекручувати зміст тексту, порушувати послідовність викладу. Вільний диктант є підготовчим до такого виду роботи, як переказ. Йому передує повторення тих орфограм, які включені у диктант.
Творчий диктант. Матеріалом для цього виду роботи є слова з орфограмами, малюнки, словосполучення, а також речення, які є опорними.
Перед диктантом учитель ставить завдання скласти чи поширити речення, замінити в реченні ті чи інші слова синонімами тощо. Складені учнями речення обговорюються і записуються під диктовку вчителя. При цьому доцільно добирати опорний матеріал на певну тему так, щоб в результаті творчої роботи був складений і записаний невеликий текст.
Творчі диктанти дають можливість поєднати вивчення правопису з розвитком усного і писемного мовлення.
Контрольний диктант. Цей вид роботи ставить своїм завданням з'ясувати рівень сформованості орфографічних умінь і навичок. Контрольний диктант слід давати не раніше як через тиждень після закінчення опрацювання певної теми.
Під час контрольного диктанту текст диктується в цілому, пояснюються нові слова, якщо є такі, записуються на дошку слова з орфограмами, які ще не вивчалися, при потребі пояснюються розділові знаки (в процесі диктанту). Вдруге вчитель читає диктант реченнями: перший раз учні слухають, другий - частинами, які повторюються один, іноді два рази - для запису. Після цього кожне речення диктується ще раз, щоб учні мали змогу перевірити записане. По закінченні запису текст читається ще раз для перевірки.
Переказ. У методичній літературі переказ розглядається як вид орфографічної вправи, спрямованої на розвиток мовлення учнів. Перекази проводяться на завершальному етапі вивчення орфографічного матеріалу, коли учні навчилися на практиці застосовувати орфографічні правила, тобто коли у них сформувались орфографічні навички.