Зміст
Вступ
Розділ 1. Проблема формування орфографічної грамотності в молодших школярів у теорії та практиці початкового навчання
1.1 Орфографія як предмет вивчення. Поняття про орфограму
1.2 Граматичний та антиграматичний напрями в методиці навчання орфографії
1.3 Психологічна природа орфографічної навички
1.4 Аналіз лінгвістичної природи написань
1.5 Залежність методики від лінгвістичної природи написань
1.6 Вивчення фонетичних, морфологічних, семантичних та історичних написань
1.7 Методика роботи над орфографічним правилом
1.8 Умови успішного формування орфографічних навичок
1.9 Орфографічні вправи
1.9.1 Систематичність вправ
1.9.2 Види вправ
1.2.3 Диктанти
1.9.4 Орфографічний розбір і його види
1.9.5 Словникова робота в процесі навчання орфографії
1.9.6 Вимоги до уроків навчання орфографії
Вступ
Актуальність дослідження
Оволодіння орфографією - важливий елемент загальноосвітньої підготовки учнів. Підвищення рівня їхнього мовленнєвого розвитку (на що звертається особлива увага в сучасній школі) повинно супроводжуватися удосконаленням орфографічної грамотності, оскільки сформованість в учнів орфографічних навичок справляє позитивний вплив на їхній загальний мовленнєвий розвиток.
Як відомо, необхідною умовою формування соціально активної і духовно багатої особистості є оволодіння мовою як засобом спілкування.
Мова - це основа духовного життя людини, і ми покликані прищеплювати дітям любов до неї, формувати вміння відчувати й осягати її глибокий зміст і красу. Як писав В.О. Сухомлинський, без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічно людської вихованості, ні духовної культури.
Значне місце серед завдань початкового етапу навчання займає проблема - як закласти основи грамотного письма молодших школярів у ході вивчення рідної мови. Як записано в Програмі середньої загальноосвітньої школи (1-4 класи), початковий курс української мови повинен:
· забезпечувати практичне засвоєння учнями найголовніших орфоепічних, орфографічних та пунктуаційних правил української літературної мови;
· збагачувати словниковий запас й удосконалювати граматичний лад усного і писемного мовлення школярів;
· удосконалювати в учнів каліграфічні навички, прищеплювати їм культуру оформлення письмових робіт;
· відпрацьовувати загальнонавчальні уміння й навички, передбачені програмами (користуватися підручником, словниками, довідковою літературою).
Таким чином, вибір теми дослідження зумовлений, з одногу боку, соціальною значущістю оволодіння мовою як засобом спілкування і пізнання, а з другого боку - невисоким рівнем орфографічної грамотності учнів початкової школи, недостатністю дослідження проблеми в теоретичному і практичному аспектах.
Об’єкт дослідження - методика навчання рідної мови учнів молодшого шкільного віку.
Предмет дослідження: шляхи досягнення орфографічної грамотності в учнів початкових класів на уроках рідної мови.
Мета роботи: теоретично
обґрунтувати методику формування орфографічної грамотності в учнів початкової
школи на уроках рідної мови.
У практиці навчання часто змішують поняття "граматика" і "орфографія". У зв’язку з цим слід зробити такі пояснення.
Орфографія - це система правил правопису, тобто нормативного, обов’язкового для всіх написання слів. Граматика - наука про закономірності будови і форми слів, словосполучень і речень.
Орфографічне, або правописне, правило є узагальненням, що стосується написанням ряду слів для яких характерна одна й та ж фонетична чи граматична закономірність.
У початкових класах учні засвоюють найголовніші правила про передачу звуків (фонем) буквами, правила переносу слів з рядка в рядок, а також знайомляться з деякими правилами вживання великої букви.
З поняттям "орфографія" тісно пов'язане поняття "орфограма". Це слово походить з грецької: orthos - прямий, правильний і gramma - запис. Орфограма - це написання, що відповідає правилу орфографії і вимагає застосування цього правила.
Відповідно до цього в слові сім'я орфограмою є вживання апострофа, у слові гілля - вживання двох букв, у слові село - написання букви є, що позначає ненаголошений [еи], у слові кігті - написання букви г (бо кіготь), у слові зшити - написання префікса з-, у слові Москва орфограмою є велика буква і т.д.
У початкових класах програмою з мови не вимагається знайомити учнів з поняттям "орфограма". Однак на практиці вчителі досить часто користуються терміном "орфограма", оскільки він зручніший за термін "написання".
орфографічна грамотність правило розбір
На основі знання орфографічних правил і тих взаємозв'язків, які лежать в їх основі, а також системи орфографічних вправ формуються орфографічні уміння і навички. А це довготривалий і досить складний процес. Тому питання про те, як краще навчити дітей орфографічному письму, здавна хвилювало педагогів, методистів, психологів. З цього приводу точилися наукові дискусії, утворювалися напрями в методиці.
Починаючи з 40-х років XIX ст. в методиці навчання орфографії намічаються два протилежні напрями - граматичний і антиграматичний. Прибічники кожного з них по-різному ставились до питання про роль граматики в навчанні орфографії.
Основоположником і яскравим виразником граматичного напрямку у вітчизняній методиці був К.Д. Ушинський. Думки видатного педагога про свідоме походження навичок письма дозволяли йому уявляти процес засвоєння орфографії як процес, тісно пов'язаний з роботою мислення, спрямованого на аналіз граматичних і орфографічних правил. Важливу роль у формуванні орфографічних навичок К.Д. Ушинський відводив системі орфографічних вправ, які закріплюють рефлективні зв'язки. Однією з умов ефективності орфографічних вправ К.Д. Ушинський вважав зв'язок їх з розвитком мовлення.
Антиграматичний напрям в методиці навчання орфографії був започаткований у німецькій педагогіці. Там пануючою теорією була механістична. Вважалося, що правописом можна оволодіти шляхом довготривалого механічного списування, яке приймалося за основний метод навчання грамотного письма. Родоначальником цієї теорії був німецький педагог Борман. Він вважав, що в основі засвоєння орфографії лежить процес повільного нагромадження зорових образів слів, яких діти набувають тільки завдяки зору. Тому Борман закликав учителів оберігати учня від усякого неправильно написаного слова.
К.Д. Ушинський різко виступив проти теорії Бормана. Німецьким педагогам він протиставляє свою теорію утворення орфографічної навички, основаної на знанні граматики і орфографії.
Прибічниками граматичного напряму були такі послідовники К.Д. Ушинського, як М.О. Корф, Д.І. Тихомиров, А. Соболев. Вони багато зробили для розвитку теорії свідомого формування орфографічних навичок, зокрема внесли багато нового в розробку видів орфографічних вправ. Найважливіше було те, що вибір того чи іншого виду вправ ставився ними в залежність від особливостей орфограми. Однак якщо К.Д. Ушинський основу своєї системи вправ бачив у розвитку мовлення, то для його послідовників основний зміст вправ полягав у вирішенні орфографічних задач. Тому орфографічні вправи виявились у них відірваними від розвитку мовлення.
Практика навчання незабаром показала помилковість їх позицій. Багато вчителів, які сумлінно вивчали з учнями орфографічні правила, стали помічати, що їх учні добре пишуть диктанти, але припускаються помилок під час написання переказів, творів. Тому серед практиків виник рух "на захист живого слова", прибічником якого став відомий вчений В.Г. Шереметєвський.
Однак він не лише виступив на захист роботи з розвитку мовлення, а й став заперечувати взагалі принцип навчання орфографії на граматичній основі. Так в кінці XIX - на початку XX ст. зародився антиграматичний напрям в Росії. Представниками його стали крім В.Г. Шереметєвського М. Бунаков, К. Житомирський та І. Соломоновський. Вони обстоювали думку, що орфографія засвоюється лише механічним шляхом, а вивчення правил завдає тільки шкоди.
На захист граматичного напряму в методиці навчання орфографії у 1912р. виступає, відомий педагог І.Т. Костін. У книзі "Правопис і експериментальна психологія" він різко критикує тих, хто намагається перенести механічні методи, які були поширені в німецькій школі і пропагандистами яких стали у цей період Лай і Мейман, на російську орфографію. Він звертає увагу на природу російського правопису, на флективне багатство мови, підкреслює, що метод механічного списування не відповідає лінгвістичній природі російської орфографії.
У наступні роки педагоги-практики, керуючись "педагогічним чуттям", хоч і не відкидали цілком антиграматичної теорії навчання орфографії, однак вносили в неї суттєві корективи, зокрема, визнавали правомірними не лише списування, а й такі види роботи, як пояснювальний і зоровий диктанти. Відомий методист В.Л. Фльоров, автор тогочасних букварів і книг для читання, визнає, що сліпе копіювання зразків механічним списуванням не дало бажаних результатів. Він висуває ідею "свідомого" списування. Вважає, що успішності в навчанні орфографії можна досягти тільки тоді, коли учні осмислюватимуть те, що списують. На той час ця думка була прогресивною.
Ідеї граматистів стали широко розвиватися в радянській школі після історичних постанов партії і уряду про школу в 1931 і 1932 рр. У школі був введений систематичний курс граматики. Паралельно з граматикою вводились орфографічні правила та вправи для їх закріплення. У радянській дидактиці міцно утвердилась вимога будувати навчання правопису на основі свідомої і активної діяльності учнів. Велику роль у відродженні і розвитку ідей граматистів відіграв відомий радянський вчений О.М. Пєшковський.
Сучасна методика орфографії також будується на основі знань з фонетики та граматики. Широкий розвиток в ній одержали думки послідовників К.Д. Ушинського про залежність методики навчання орфографії від лінгвістичної природи написань.
Разом з цим у методиці орфографії не відкидається
значення зорового фактора, моторного (рухи руки під час письма), слухових і
кінестетичних (артикуляційних) відчуттів. "Слух, мовнорухові сприйняття,
зір, рукорухові відчуття - все це важливі передумови правильного письма",
- зазначав М.С. Рождественський.
Завдання, які ставляться програмою до опрацювання правописних правил, полягають у формуванні в учнів сталих і свідомих знань та досконалих орфографічних умінь і навичок.
Що ж таке орфографічні уміння і навички? Яка їх психологічна природа?
У психологічній та методичній літературі орфографічними уміннями називають орфографічні дії, засновані на чіткому усвідомленні орфограм і правил, а також операцій по застосуванню цих правил.
Орфографічні уміння в міру їх автоматизації переходять у навички. Таким чином, орфографічна навичка - це автоматизована дія, яка формується на основі умінь, пов'язаних із засвоєнням комплексу знань і їх застосуванням на письмі.
Автоматизація розглядається як вищий ступінь сформованості орфографічної дії, коли той, хто пише, вже не замислюється над вживанням тієї чи іншої букви (орфограми), а пише її автоматично. Так, учні вживають букви на позначення відповідних їм звуків, не замислюючись над елементами цих букв, хоч на етапі формування графічних умінь усвідомленими діями були саме елементи букв.
Це ж можна показати на прикладі такої орфографічної навички, як вживання великої букви на початку речення або у власних назвах тощо. Однак, якщо запитати учня, чому він вжив велику букву, він тут же пояснить, звертаючись до відповідного правила. Значить, автоматизована навичка стала усвідомленою дією. Це особливо яскраво можна прослідкувати під час коментованого письма, коли учень пише, пояснюючи кожне написання. Автоматизація усвідомлених дій, за словами Д.М. Богоявленського, означає поступове зменшення ролі усвідомлення своїх дій, згортання розумових операцій, об'єднання і узагальнення часткових дій у крупніші, удосконалення процесу виконання дій, і, врешті-решт, учні пишуть за правилом, не усвідомлюючи цього.
Теорія утворення орфографічної навички як автоматизованого компонента свідомої діяльності учня, розроблена радянськими психологами, в корені відрізняється від механістичних теорій, у відповідності з якими формування орфографічної навички залежить від частоти повторення дії руки (письмо) відповідно до сприйняття зорового образу слова.
Прихильники механістичних теорій абсолютно заперечували участь мислительної діяльності учня, заснованої на знаннях закономірностей фонетичної та граматичної систем мови.
Теорія свідомого утворення орфографічної навички вбачає у знанні граматичних і орфографічних правил, в основі яких лежить узагальнення граматичних чи фонетичних закономірностей мови, основний засіб свідомого формування навички.
Орфографічна навичка розглядається в радянській психології та методиці як особливий вид мовленнєвої навички. М.С. Рождественський зазначає, що грамотне письмо - це не просто рухи руки під час письма, а особлива мовленнєва діяльність; кожен акт письма - складна дія, в основі якої лежить наше мовлення.
Говорячи про психофізіологічну природу становлення орфографічної навички, М.С. Рождественський звертає увагу на важливість таких факторів, як слух і кінестетичні (мовнорухові, або артикуляційні) відчуття і уявлення. Адже той, хто пише, завжди відштовхується від вимовленого слова незалежно від того, вимовляє його учитель чи сам учень про себе або пошепки.
Орфографічна навичка є досить складною. Вона утворюється на основі довготривалих вправлянь і базується на більш простих уміннях і навичках, зокрема таких, як навичка письма, уміння робити звуковий аналіз і встановлювати правильні співвідношення між звуком і буквою, уміння розпізнавати орфограму і застосовувати правило тощо.
Механізм формування орфографічної навички розглядається в психологічній літературі як утворення в свідомості людини ланцюжка тимчасових зв'язків - асоціацій. Вони складають структуру орфографічної навички. Чим складніша орфограма за своїм лінгвістичним характером, тим складнішою буде і структура орфографічної навички. Саме тому психологи підкреслюють, що утворення орфографічних навичок залежить від характеру орфографічних фактів, і тому розробляти методику слід диференційовано, враховуючи при цьому не лише психологічні закономірності утворення навички, а й лінгвістичні особливості тих чи інших орфограм.
Не можна навчати дітей орфографії, не знаючи її лінгвістичної
природи, тобто тих принципів, які лежать в її основі.
Зрозуміти принципи орфографії, на думку професора М.Р. Львова, - це значить побачити її систему і сприйняти кожне окреме правило як частину системи, причому зрозуміти орфографічне правило у взаємозв'язку з граматичною, фонетичною, словотворчою природою слова і його форми. Відомо, що український правопис неоднорідний за своїм лінгвістичним характером. У ньому знаходять свій вияв фонетичні, морфологічні, семантичні (або диференціюючі) та історичні принципи написань.
За фонетичним принципом пишуться слова, у яких написання кожної букви відповідає вимові і перевіряється нею. Наприклад: мама, небо, сонце, трава, ліс.
За історичним принципом пишуться слова, у яких буквене позначення окремих звуків не можна пояснити правилами сучасного правопису. Це переважно написання букв е, и, які не можна перевірити: криниця, пшениця. Такі написання склалися історично.