Першу групу дисциплін складають: історична хронологія, історичній географія, топоніміка, картографія. Оскільки історія людства розвивається в просторі і часі, кожному досліднику необхідні глибокі знання в галузі відповідних спеціальних історичних дисциплін
Друга група спеціальних історичних дисциплін характеризує певні аспекти писемних історичних джерел. До неї входять: палеографія, епіграфіка, берестологія, філігранологія, кодикологія, неографія, дипломатика, археографія, метрологія
До третьої групи спеціальних історичних дисциплін належать: генеалогія, нумізматика, боністика, геральдика, сфрагістика, вексилологія фалеристика, іконографія, філателія, філокартія.
Підсумовуючи огляд системи спеціальних історичних дисциплін, можна зробити висновок про умовний їх поділ на три групи, перша з яких займається вивченням часових та просторових аспектів дослідження джерел, друга – різноманітними писемними історичними джерелами, третя – джерелами емблематичного та символічного характеру.
Звдяки вивченню монет встановлюються імена правителів і роки їх правління, стає відомим їх зовнішній вигляд та вигляд різних пам’яток культури різних єпох. Дякуючи монетам людству вдалось дізнатися про вигляд одного з 7 чудес світу – статуї Зевса в Олімпії відомого скульптора фідії. Також за допомогою аналізу монети можна дізнатися коли приблизно вона була виготовлена .
Отже, відзначають два види свят — пов’язані із церковним календарем (загальні для всіх церков) і пов’язані безпосередньо з тією чи іншою православною церквою.
Слов’янські свята
День пам'яті княгині Ольги, Туціндан, Туриці, Велесічі ( Кудес ) — День домовика, Велесів день, Лагодження, Троян Зимовий, День Марени, День пам'яті князя Ігоря, Овсень малий, День Герасима — грачевніка, Сороки ( Жайворонки ), Комоєдиця — Масляна, Відкриття Сварги — закликания весни, Ладоденіе, Родогощь ( Таусень ), День богині Макоші, День пам'яті богатиря Святогора, Наумов день, Карачун ( Корочун ), Коляда, Сонячне Різдво, Щедрец,
Демографія вивчає не просто людність або населення як таке, а саме процес відтворення, репродукції людності.
В гербах усіх республік СРСР були присутні серп і молот, червона зірка, що символізує комунізм, сонце і колосся. Ці елементи були оточені продуктами сільського господарства, виробленими в кожній республіці — бавовна в азійських республіках, пшениця в Казахстані і Україні, виноград — в Молдавії. На всіх гербах було гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» офіційною мовою республіки була російською (крім герба Бухарської РСР). СРСР припинив існування у 1991.
Юліанський або юліянський календар запроваджений з 1 січня 45 р. до н. е. Юлієм Цезарем наприкінці 46 р. до н. е. За юліанським календарем тривалість року складає 365¼ діб, де чверть доби враховується високосним роком кожен четвертий рік.
На зміну юліанському календарю у 1582 році було запроваджено астрономічно більш точний григоріанський календар.
В Україні відлік діб за юліанським календарем називається календарем за старим стилем, а на григоріанський календар перейшли в 1918 році.
Юліанський календар використовується шістьма з п'ятнадцяти автокефальних Східних православних церков, Українською греко-католицькою церквою, анабаптистами, а також берберами.
Григоріанський (григоріянський) календар — календар, запроваджений 4 жовтня 1582 року Папою Римським Григорієм XIII і нині ухвалений у світі як міжнародний стандарт.
Григоріанський календар розроблено на заміну юліанського — окрім високосних років кожного четвертого року, він має поправки кожного 100-го та кожного 400-го років для більш точної передачі тривалості року — періоду оберту Землі навколо Сонця.
Статус стандарту григоріанського календаря затверджено ISO 8601.
В Україні до відліку за григоріанським календарем перейшли у 1918 році, і його дати в перехідний період називали за новим стилем.
Час - це найважливіший і непоправний ресурс будь-якої людини. Більше 4 тисяч років люди намагаються якось вести облік часу, створюючи різні календарні системи й пристрої виміру часу. Календарні системи стародавнього світу відбивали сільськогосподарські, політичні й ритуальні потреби, що характерні для того часу. Астрономічні спостереження для встановлення зимового та літнього сонцестояння вироблялися ще 4000 років тому, тому не дивно, що перші календарі використовували астрономічні явища для фіксації періодів часу. У 14-ому сторіччі до Різдва Христова в Китаї була визначена тривалість сонячного року - 365,25 днів, а місячний місяць - 29,5 днів. Сонячно-місячний календар діяв на близькому сході (за винятком Єгипту) і в Греції, починаючи з 3-го тисячоріччя до нашої ери. Ранні календарі використовували або 13 місячних місяців по 28 днів або 12 місяців з довжиною, що чергується 29 і 30 днів.
Давньоєгипетський календар мав 12 30-ти денних місячних місяців, але був прив'язаний до сезонної появи зірки Сиріус. Для того щоб примирити цей календар із сонячним роком, був винайдений цивільний календар, у якому додано 5 днів, що доводять тривалість року до 365 днів. Однак згодом було замічено, що цивільний рік приблизно на одну чверть дня коротше, ніж сонячний рік. Обрана тривалість року забезпечувала повний збіг із сонячним роком раз за 1460 років. Цей період називається циклом Сотиса (sothic). Древні єгиптяни встановили тривалість сонячного року, що дорівнює 365,25 дням, що з точністю до 11 хвилин збігається з результатами сучасних обчислень. В 432 році до різдва Христова, приблизно через сторіччя після китайців грецький астроном Метон обчислив, що 110 місячних місяців по 29 днів і 125 місячних місяців по 30 днів відповідають 6940 сонячним дням, що лише небагато перевищує 19 років. 19-літній цикл, названий циклом Метона, установив тривалість місячного місяця рівної 29,532 сонячних днів, що с точністю до 2 хвилин збігається результатами сучасних вимірів.
Єгипетський календар був найдавнішим сонячним календарем, а Вавилон можна вважати батьківщиною першого місячного календаря.
Спочатку він був місячним і рік у ньому складався з 12 місяців по 29 і 30 днів у кожному. Місяці називались: Нісану, Айру, Сівану, Дуузу, Абу, Улулу, Ташріту, Арахсамну, Кісліву, Тхабіту, Шабатху і Адар. Першим місяцем року був Нісану, який відповідав приблизно періоду з 22 березня по 22 квітня. Дрібнішою одиницею вимірювання часу був семиденний тиждень.
У стародавньому Римі використовувався місячний календар. Юлій Цезар запросив олександрійського астронома Сосигенса, що розробив календар (який пізніше став називатися юліанським), прийнятий в 46 році до Різдва Христова. Календар містив 365 днів у році з додаванням одного дня кожні 4 роки (високосний рік). Однак перші 36 років помилково додатковий день додавався кожні 3 роки. У результаті набігло зайвих три дні, які довелося компенсувати аж до 8 року нашої ери.
Календар, в основу якого покладені фази Місячного циклу.
Тривалість синодичного місяця S = 29,53059 доби. Тому відповідний йому календарний місяць може мати 29 або 30 діб. Синодичний місяць — це середній період обертання Місяця навколо Зeмлі для досягнeння ним пeвного положeння відносно Зeмлі та Сонця, що відповідає пeвній фазі Місячного циклу.
Тривалість астрономічного місячного року розраховують так: 12 х 29,53059 = 354,36706 доби. Доба — проміжок часу, приблизно рівний періоду обертання Землі навколо своєї осі.
Календарний місячний рік складається з 354 діб: 6-ти місяців по 30 діб і 6-ти — по 29 діб (6х30 + 6х29 = 354). Проте проміжок часу 12-ти синодичних місяців на 0,36706 доби більший від календарного місяця, у якому 355 діб. Тому приблизно через кожні три роки потрібно вставляти один день — 356-ту добу. Такий рік має назву — високосний рік. Прикладами є григоріанський календар, юліанський календар і календар майя.
Тривалість синодичного місяця в середньому становить 29,53059 доби, а тропічного року — 365,24220. Таким чином, один тропічний рік містить 12,36827 синодичних місяців. Значить, календарний рік може складатися або з 12 (звичайний рік), або з 13 (емболісмічний рік; дав.-гр. ἐμβολή — вторгнення) календарних місяців, причому місяці в році чергуються, щоб дні місяця якнайкраще потрапляли на одні і ті ж фази Місяця. Для того, щоб середня тривалість календарного року була близька до тривалості тропічного року необхідна система вставки додаткових місяців. Для її визначення можна розкласти дробову частину тривалості тропічного року в синодичних місяцях у ланцюговий дріб:
В результаті ділення доби на менші часові інтервали однакової довжини виникли години, хвилини і секунди. Походження поділу, ймовірно, пов'язано з дванадцятковою системою числення, якої дотримувалися в стародавньому Шумері. Добу ділили на два рівних послідовних інтервали (умовно день і ніч). Кожен з них ділили на 12 годин. Подальший поділ годин сходить до шістдесяткової системі числення. Кожну годину ділили на 60 хвилин. Кожну хвилину — на 60 секунд.
Таким чином, в годині 3600 секунд; у добі — 24 години, або 1440 хвилин, або 86 400 секунд.
Зараз саме ці одиниці найбільш часто використовуються для вимірювання та вираження проміжків часу. Секунда (укр. позначення: с; міжнародне: s) є однією із семи основних одиниць у Міжнародній системі одиниць (SI) і однієї з трьох основних одиниць у системі СГС.
Одиниці «хвилина» (укр. позначення: хв; міжнародне: min), «година» (укр. позначення: г; міжнародне: h) і «доба» (укр. позначення: д; міжнародне: d) не входять в систему SI, однак у Україні вони допущені для використання в якості позасистемних одиниць без обмеження терміну дії допуску з областю застосування «всі області».
Для вимірювання довших інтервалів часу використовуються одиниці виміру рік, місяць і тиждень, що складаються з цілого числа сонячних діб. Рік приблизно дорівнює періоду обертання Землі навколо Сонця (приблизно 365,2422 доби), місяць — період повної зміни фаз Місяця (званого синодичним місяцем, рівним 29,53 доби).
Ще більш великі одиниці часу — століття і тисячоліття . Століття іноді ділять на десятиліття (декади).