Спілкування з родичами, пошук в інтернет-просторі, робота в бібліотеках, дослідження в архівах, метричні книги, сповідальні списки, витяги про землеволодіння, загсівські книги, судові справи тощо. Пошукова робота також може здійснюватися в РАЦСах, через опитування родичів та опрацювання родинних архівів.
Окрім того, на кожному етапі роботи з інформацією дослідникові слід розв’язувати такі завдання: збирання, систематизування, репрезентування.
емблема, усталений відповідно до законів геральдики відмітний символічний знак (зображення), що належить державі, населеному пункту, дворянському роду або окремій особі тощо.
Герб зображають на прапорах, хоругвах, монетах, печатках, документах тощо.
Спочатку герб давав змогу закутим у броню лицарям під час бою пізнавати один одного. Пізніше гербами стали користуватися й у мирні часи та передавали їх нащадкам як ознаку роду, не обов'язково аристократичного.
Археогра́фія— спеціальна галузь історичної науки, що вивчає історію публікації історичних документів та розробляє теорію та методику їх видання.
Археографія зародилася у Західній Європі у добу Відродження.
Важливим поштовхом для розвитку ерхеографії стало винайдення та поширення у 15 ст. книгодрукування.
Перші критичні видання античних текстів з’явилися наприкінці 15 – на початку 16 ст. в Італії й були пов’язані з діяльністю венеціанського друкаря А. Мануція. Заснована ним 1500 р. «Нова Академія», яка скликала істориків для вивчення і видання грецький та римських праць.
На початку 16 ст. метод критичного дослідження був застосований Еразмом Роттердамський щодо Біблії – у 1516.
У 16–17 ст. у Німеччині та Франції почали з’являтися перші критичні видання середньовічних джерел.
Помітне місце у становленні археографії посіли також болландисти — представники наукового товариства єзуїтів, які займалися виданням релігійних пам’яток.
У 18 ст. відбувається процес зародження археографії в Росії та Україні (перші публікації історичних документів з української історії здійснили В. Рубан та Ф. Туманський).
Важливим етапом у розвитку археографії у 19 ст. стала діяльність Товариства для вивчення ранньої німецької історії, яке започаткувало серійне видання «Німецьких історичних пам’яток»
ГЕРА́ЛЬДИКА – допоміжна історична дисципліна, що вивчає історію виникнення та розвитку і закономірності складання та вживання гербів. Як наука Г. виникла у процесі розвитку лицар. турнірів, що були започатк. 938 у Німеччині.
Починаючи від 14 ст. надавати герби та вносити зміни до них могли лише представники верхов. влади. Після Люблін. унії на тер. України всі, хто залишився у стані шляхти, отримали або були приписані до певних гербів, зокрема у 16–17 ст. герби отримала більшість родин козац. старшини. У Рос. імперії дворяни почали отримувати герби з утворенням Герольдмейстер. палати у 1721. З розвитком Маґдебур. права власні герби отримали і міста. На тер. королівства Галіції і Лодомерії та герцогства Буковини і Закарпаття, які входили до складу імперії Габсбурґів, герби і печатки мали також сільс. общини (ґміни), які користувалися ними до 1939–44.
В Україні найбільше зацікавлення Г. припало на рубіж 19–20 ст., коли у цій галузі працювали В. Лукомський, В. Модзалевський, Г. Нарбут.
У рад. період особисті герби, як і герби міст та областей, не використовувалися, Г. була непопулярною, а одинокі дослідники (зокрема О. Маркевич, Я. Штернберг, Я. Дашкевич) не мали можливості опублікувати свої праці. Новий етап розвитку Г. в Україні пов'язаний із діяльністю Геоальдичного товариства Українського.
сучасній археографії.
Правила публікації архівних документів, археографічні правила — унормований звіт науково обґрунтованих вимог щодо передачі тексту і змісту архівних документів, їх датування та коментування, а також видавничого оформлення.
Загальний перепис 28 січня 1897 року був першим та єдиним в історії Російської імперії. Хоча питання про національність не ставилося, перепис фіксував розподіл населення за ознакою рідної мови. Важливо, що незважаючи на офіційну концепцію «триєдиного російського народу» (який нібито складався з «великоросів», «малоросів і «білорусів»), перепис враховував окремо носіїв російської (великоруської) та української (малоросійської) мов. Результати перепису продемонстрували, що носії української мови становлять більшість населення дев’яти губерній імперії.
Отримуємо 75476 жителів, які були уродженцями України.
Перепис констатує превалювання чоловічого населення над жіночим: на 60 770 чоловіків припадало 52 069 жінок.
8. Герб, його поняття, побудова, призначення. Герб —усталений відповідно до законів геральдики відмітний символічний знак (зображення), що належить державі, населеному пункту, дворянському роду або окремій особі тощо. Герб зображають на прапорах, хоругвах, монетах, печатках, документах тощо.. Основні його функції - репрезентативна, юридична та пізнавальна. Саме роль герба як розпізнавального знака є ключовою. Класичний герб є тісно пов'язаний з обладунком лицаря і більшість його елементів мають назви, запозичені з лицарського побуту. До них належать щит, шолом, нашоломник або клейнод, намет і девіз. Іншими елементами, не так пов'язаними з лицарським побутом, є корона, щитотримачі та мантія.
9. Завдання та значення палеографії. Палеографія — спеціальна історична дисципліна, яка досліджує зовнішні ознаки (прикмети) рукописних джерел.. Предметом палеографії є вивчення зовнішніх ознак рукописів. Зовнішні ознаки рукописів включають: знаки писемності, почерк, матеріал, на якому пишуть, знаряддя письма, прикраси рукописів, фарби, чорнила, водяні знаки, штемпелі, формат рукописів і т. д. Завдання палеографії: 1. вивчення графіки букв, їх еволюції, особливостей письма; 2. безпомилкове читання текстів; 3. датування, тобто встановлення часу написання джерела; 4. визначення місця написання документа і його автора; 5. встановлення достовірності рукописів і виявлення підробки.
10.Зародження писемності у слов’ян. Виникненню писемності у східних слов’ян сприяло два головних чинники; 1) поява держави; 2)проникнення здавна на східнослов’янські території християнства, яке було тісно пов’язане з використанням писемності для релігійних потреб. Писемність була конче необхідна державі для функціонування її інститутів: укладання договорів, діловодства, написання різних князівських грамот, оподаткування населення тощо. В свою чергу, християнство, основою якого була писана книга, також сприяло поширенню початків писемності. Для проникнення писемності на Русь не останнє значення мали й торговельні зв’язки з різними
країнами Заходу і Сходу, особливо з Візантією. Київські купці під час торгівлі знайомилися з грошовим обігом, початками арифметичних знань, мірами ваги тощо. В ті часи набула розповсюдження іонійська цифрова система, основою якої були літери грецького алфавіту, що з позначками — титлами — мали цифрове значення. Можливо, дехто з купців знав і звукове значення літер. Це могло бути доброю основою для письма “без упорядкування” грецькими літерами. Важливе значення для поширення християнства, отже, й писемності, мала діяльність київської княгині
Ольги, її хрещення, подорож з посольством до Константинополя, урочисті прийоми та вшанування Константином Багрянородним, а по поверненні до Києва побудова церков св. Софії та, можливо, св.Миколая на Аскольдовій могилі.
11.Зародження та розвиток історичної демографії як науки. Історична демографія— це спеціальна історична дисципліна, що вивчає закономірності й характер складу та розвитку народонаселення на різних етапах існування людського суспільства. Спроби визначення чисельності населення робилися вже у стародавні часи, проте методи тогочасних «демографічних досліджень» були дуже примітивними і недосконалими. Необхідність дослідження історичних передумов демографічних змін, що відбулися в Україні, наукового аналізу досвіду вивчення процесу обліку народонаселення спричинили виокремлення історичної демографії із традиційної загальної комплексної демографічної науки. Термін «історична демографія» почав використовуватися в наукових публікаціях з кінця XIX ст., однак поширення набув у 1920-ті роки. Найбільших успіхів історична демографія як «молода» дисципліна досягла в останні десятиліття, коли з.явилась потреба підраховувати кількість жертв під час війн і голодоморів.
12.Зв’язки палеографії з іншими науковими дисциплінами. Палеографія тісно пов’язана з іншими історичними науками. Так для визначення часу і місця виникнення писемного джерела необхідні знання з історії хронології та географії, археології, та особливо тісно пов’язаних з палеографією: археографії, текстології, філігранезнавства, сфрагістики, епіграфіки.
Особливе місце займають знання історії граматики, без якої неможливе правильне розуміння появи і використання окремих слів, термінів, понять. Це ще раз підкреслює, що в основі палеографічного аналізу лежить принцип історизму і знання економічного, соціального та культурного розвитку людства.
13.Історія карбування монет у Київській Русі. У період становлення Київської Русі на її землях поширились візантійські монети. Згодом візантійська монета стала зразком для перших монет київських князів — златників та срібників - золоті та срібні монети, на лицевому боці яких розміщено зображення князя з усіма регаліями, а на зворотньому — княжий герб. Златники Володимира були одними з найперших монет київського карбування. Вони діляться на два типи. На аверсі першого типу монет вміщено напис «Владимир, а се его злато». На монетах другого типу інший напис: «Владимир на столе». У центральній частині аверсу зображення князя, зі скіпетром й хрестом. Одночасно із златниками почалося виготовлення срібляників. Срібло у монетах не завжди було чисте, скоріше сплави. Срібляники на відміну від златників, зазнали змін: на реверсі був тризуб, на аверсі напис "Владимиръ на столе, а се его сребро ". Дослідники вважають, що автократне карбування древньоруської монети в кінці X — першій половині XI ст. мало не стільки економічне, скільки політичне значення: ці монети не могли, звичайно, забезпечити (через свою нечисленність) потреби ринку у загальному еквіваленті, а тим більше витіснити з обігу арабську монету, але мали на меті ще раз ствердити владу київського князя як великого державця. Коли ж ця проблема була розв’язана і значення Русі як держави було визнане всіма народами, потреба в такій Демонстрації відпадала, і тому від власного карбування швидко відмовилися
14.Монета як історичне джерело. Яку інформацію можна з неї отримати?
Монета змістовний і складний історичний пам'ятник і першокласне історичне джерело. Вона є звичайно джерелом і письмовим і речовинним одночасно, і тому обсяг інформації, укладеної в ній, великий. Одна і та ж монета при всебічному дослідженні може: а) служити датуючим матеріалом; б) її вага і номінал повідомляють метрологічні відомості; в) матеріал, з якого вона виготовлена, і техніка карбування свідчать про рівень розвитку продуктивних сил суспільства; г) легенда на монеті несе відомості по палеографії, лінгвістиці, має певне історичне значення; д) зображення на монетах служать джерелом для етнографів, археологів, мистецтвознавців; е) деякі явища (псування монет, зміна типу, перечеканка і надчеканки) свідчать про грошові реформи, політичний і економічний нелад і Природно, що при вивченні великої кількості монет, їх розподілу і шляхів поширення можливості дослідника збільшуються. Наприклад, картографування монетних знахідок і аналізи скарбів дозволяють прослідити торгові зв'язки окремих територій в старовини і багато що інше. Вивчення монет, що найбільш легко підбираються в зв'язні серії, нерідко прокладало дорогу для відкриття цілих розділів історії. Нумізматиці багато чим зобов'язана історія древнього світу, особливо історія древнього Рима.
15.Наскільки вірогідними є переписи населення, і від чого це залежить? Класичний перепис населення – метод перепису, у якому дані збираються в процесі особистої бесіди з людиною у неї вдома. Такий метод не надає точної цифри і має декілька нюансів. Наприклад при розрахунках кількості населення країни ,застосовуючи даний спосіб, не враховується кількість мігрантів і переселенців. Плюс неможливо отримати інформацію про населення окупованих територій. Якщо робити перепис населення на основі бази даних, це значно полегшить процес і сприяє отриманню більш точних даних.
Демографія — наука, що вивчає склад і рух людності (населення) та закономірності його розвитку.
Демографія вивчає такі емпіричні дані про населення, як: кількість, статево-вікова структура, приріст (скорочення) населення та фізичне переміщення населення (міграція). До задач демографії належать: аналіз статистичних даних про рівні народжуваності і смертності, шлюбів і розлучень, тривалості життя; короткочасні та довгострокові прогнози стану та динаміки руху населення. Сім'я та шлюб — як соціальні інститути, соціалізація конкретно-історичних індивідів як масовий процес — також належать до комплексу об'єктів демографії. Основною ціллю демографії можна вважати виведення закономірностей та законів розвитку людності.
Нумізма́тика — історична дисципліна, що вивчає монети, гроші та медалі як джерело історичних, економічних, політичних і культурних знань, а також історію грошового обігу та монетного виробництва, процеси фальшування монет та банкнот. Також слово нумізматика використовується на позначення різновиду колекціонування.
Основними завданнями нумізматики є: всебічне джерелознавче дослідження монети і пов'язаних з нею відомостей інших джерел; реєстрація монет і монетних знахідок; комплексне дослідження сукупностей монет та монетних знахідок; розробка методів дослідження монет та монетних знахідок; дослідження грошового обігу на основі нумізматичних та писемних джерел, конкретного прояву товарно-грошових відносин; вивчення техніки та умов виготовлення монет та монетних знаків.
Півуста́в — різновид письма давніх кириличних рукописів, що виник на основі устава, як його спрощений варіант для задоволення зрослої потреби в книгах у зв'язку з розвитком культурного життя суспільства та інтенсифікацією суспільних відносин.
У напівуставі втрачається обов'язковий характер уставного письма: прямі лінії допускають кривизну, заокруглені не є правильними дугами; написання літер, які втрачають пропорційність, допускає значну варіантність; проміжки між ними стають неоднаковими; кількість скорочень і надрядкових знаків значно зростає.
Скоро́пис — форма кириличного письма, виникла з напівуставу в другій половині XIV століття, вживана зокрема в канцеляріях і приватному діловодстві, з якої у XIX столітті постало новочасне ручне письмо. Порівняно з півуставом скоропису притаманні: скорочування слів, виноси літер над рядком (з випусканням етимологічних -ъ, -ь, як і загалом зі спрощуванням правопису: без великого юса Ѫ, грецьких літер, без діакритичних надрядкових значків придиху й наголосу), варіації форми тих самих літер, залежно від їх сусідства, пов'язування літер у слові та закарлючкуваті розмахи пера. Характеризується тенденцією до злитого написання слів: значна похиленість літер, загинання кінців літер праворуч, кінець однієї літери більше зближується з початком наступної. Але справжня сув'язь іще лише вироблялася. Частішало винесення окремих літер угору, над рядок.
Уста́в — ранній тип письма кириличних рукописів. Кирилиця, утворена за болгарського царя Симеона (893–927), є точне графічне відтворення тогочасного візантійського грецького алфавіту унціального письма (лат. litterae unciales, від uncia в значенні «цаль»: 2,46 см, тобто «літери заввишки в цаль»), що вживалось для книг богослужіння і збереглось у грецьких відписах Нового Заповіту від IV ст.
До України устав прийшов із Святим Письмом, і перші датовані рукописи було виконано в Україні в 11 ст.: «Ізборник Святослава» (1073) та «Ізборник Святослава» (1076). Уставом написано також Остромирове Євангеліє (1056–1057 рр.).
За висотою літер — 6-7 мм — це ще досить великий устав (Літери грецького унціалу теж були фактично менші, ніж цаль). Подібним, але трохи меншим уставом середньої величини написано «Ізборник» 1073 р. Пізніші приклади уставу — Крилоське євангеліє 1144 p. та Пандекти Антгоха XI—XII ст. Заміна пергаменту папером, збільшення попиту на книжки та потреби ділового письма призвели від XIII ст. до прискорення темпу писання, що виявилося у втраті ретельної геометричности, викривленні та нахилі прямих частин літер і спрощенні деяких літер: так виник переходовий тип письма, так званий, великий півустав, літери якого далі зменшувалися й звужувалися, і, таким чином, у XV — на початку XVI стст. уже переважав півустав, а в XVI—XVII стст. прийшов скоропис. Найдавнішим видом письма був устав. Всі літери уставу писалися прямо, перпендикулярно до рядка. Кожна літера має правильні лінії і наближується до квадрату, відокремленого від інших рівними проміжками. Текст не поділено на окремі слова.
Однією з характерних рис уставу було скорочення окремих, здебільшого часто вживаних, слів, наприклад, князь, день, царство і т. д. Для скорочення викидалися голосні і над словом ставився знак скорочення – тітл. Інколи окремі літери виносилися над рядок (виносні літери).
Окремі літери мали різні варіанти. Багато літер (Б, В, Г, Д, З, Ж, И, К, Л, М, С, П, Р Т, Ш, Щ) наближаються до їх сучасного друкованого або рукописного вигляду. Відрізняється вигляд сучасного написання літер Ц, Ч, а також йотованих літер (Ю, Е, Я). Нарешті, був ряд літер, невластивих сучасному алфавіту. Це літери, що звалися юс великий і юс малий; псі – дифтонг літер П і С; ксі – дифтонг літер К і С; фіта; іжиця; омега.
Розділові знаки в ті часи вже зустрічаються, але в їх вживанні нема певної системи. Раніш за всі знаки зустрічається крапка, пізніше з'являються коми.
Написання літер в уставі пройшло певну еволюцію. Спочатку розвивалося геометричне письмо. Кожна літера написана симетрично, кількість скорочень в словах невелика, літери великого розміру. Пізніше розмір літер поступово зменшується і поширюється більш дрібне письмо, так званий діловий устав.
Історична наука встановила засоби більш детального вивчення уставного письма з метою датування рукописних пам'яток. Для певних частин XI і XII ст. характерні особливості в написанні літер юса великого і малого.
Перепис населення Росії— збір, узагальнення, вивчення і поширення демографічних, економічних пріоритетів і соціальних даних, які стосуються станом певний час всім особам у Росії і території її колишніх державних утворень.
Перепис населення Російської імперії 1897 року — всезагальний перепис населення Російської імперії (без Великого князівства Фінляндського за межами Гельсінґфорса), проведений 28 січня (9 лютого) 1897 року шляхом безпосереднього опитування всього населення в одну дату, відповідно до затвердженого в 1895 році «Положенням про Перший всезагальний перепис населення Російської Імперії». Ініціатором проведення перепису виступив російський географ і статистик П. П. Семенов-Тян-Шанський.
Перепис 1897 року виявився першим і єдиним всезагальним переписом населення Російської імперії.
Великий науковий інтерес становлять первинні дані — переписні аркуші. Повністю збереглися переписні листи по Тобольській і Архангельській губерніях. В Україні збереглися повністю чи частково переписні листи по Київській, Харківській, Херсонській (збереглася частина по Одесі) губерніях.