Перепис населення — єдиний процес збору, узагальнення, аналізу та публікації демографічних, економічних та соціальних даних про населення, що належать проживає на відповідний проміжок у країні чи на виразно відмежованій території.. Як і у випадку інших переписів, по завершенню переписів населення виконується обробка та публікація зібраних даних. Переписні дані можуть бути розраховані на основі статистичних обстежень, адміністративних або інших джерел даних або використання обох варіантів. Участь в переписах є обов'язковим для всіх респондентів. Дані перепису населення є емпіричною базою для демографічної статистики.
Із залученням все більшої кількості країн світу до системи міжнародного поділу праці виникла потреба проведення Всесвітнього перепису населення, який являє собою сукупність переписів населення окремих держав і територій світу, що проводяться приблизно в один час і за єдиним принципом. Схвалена 1897 року на Санкт-Петербурзькій сесії Міжнародного статистичного інституту пропозиція провести Всесвітній перепис населення у 1900 році не була реалізована, як і пропозиція про Всесвітній перепис 1940 року.
Проведення Всесвітнього перепису населення стало можливим із створенням Організації Об'єднаних Націй та її статистичного апарату, з утворенням якого починається третій історичний етап розвитку переписів населення.
Статистичною комісією ООН спільно з Комісією з народонаселення за активної участі регіональних статистичних конференцій розроблені програми перших Всесвітніх переписів населення у 1950 і 1960 роках. І надалі до початку кожного десятиріччя випускається спеціальний документ, який містить принципи й рекомендації відносно переписів населення і житла, а також макети таблиць для розробки матеріалів перепису. Цих рекомендацій дотримується нині все більша кількість країн. У більшості із них переписи проводяться один раз на 10 років у роки, які закінчуються на «0», «1» або «9».
У 1999 році видані нові переглянуті й удосконалені «Принципи і рекомендації щодо проведення переписів населення і житла», присвячені черговому Всесвітньому перепису населення 2000 року.
Генеалóгія — родознавство, спеціальна історична дисципліна, що вивчає походження та родинні зв'язки осіб, родовід якоїсь людини, історію родів і сімей. Для вивчення родоводу використовують усні перекази, історичні записи, генеалогічний аналіз та інші джерела, які можуть підтвердити родинну спорідненість та виявити родовід членів сім'ї. Результати генеалогічних досліджень відображаються у графіках або за допомогою розписів. Пов'язана з такими суміжними науками, як геральдика, дипломатика, краєзнавство, євгеніка, історія та інші.
Ця хронологічна перевірка вихідного матеріалу, розпису – перший крок дослідження родоводу, за ним йде конкретне дослідження історії сім’ї. Це означає: якщо у нас є розпис, по якій предок роду приїхав до Дмитру Донському на Куликове поле, його нащадок в шостому поколінні служив в опричнині Івана Грозного, а діяльність осіб, поміщених в розпису між першим і шостим поколінням, невідома, треба взяти відрізок часу між цими подіями і розділити на число поколінь (у нас близько 190 років, поділені на 6, приблизно 31,5). Якщо в результаті виходить цифра 30 або дуже близька до неї (28-33), цей текст можна вважати достовірним. Звичайно, щоб переконатися в остаточній достовірності документа, треба зробити спеціальний аналіз родоводу. Для людей, які працюють з ранніми розписами, де мало конкретних відомостей про осіб, така перевірка стає обов’язковою умовою. Це правило діє при великих величинах, коли треба перевірити розпис в 6-9 і більше поколінь, коли проміжок між відомими в розпису датами 200-350 років.
Використовується генеалогічний рахунок і в етнографічних, і історико-культурних дослідженнях. При встановленні часу побудови селянської хати, виготовлення предмета прикладного мистецтва власники часто можуть повідомити лише, що річ була придбана або будинок був побудований дідом, прадідом і т.п. Знання генеалогічного рахунку дозволить встановити приблизну дату.
Ця прогресія зростання предків дозволяє вживати нумерацію Ейзінгера-Страдоницах при складанні таблиць висхідній лінії споріднення.
З генеалогічним рахунком виникає парадоксальна ситуація: у людини, що народилася в 1995 році, на початку XI ст. (1005 г.) було предків більше, ніж нині живе на всій земній кулі (8589934592). Пояснюється це тим, що в дійсності у кожного з нас реальних предків набагато менше, ніж теоретичних. Звідси наступний закон генеалогії.
Це відбувається тому, що в реальному таблиці висхідного споріднення кілька разів з’являється одне і те ж особа, яка представляє відразу декількох теоретичних предків. Люди, часто не знаючи цього, одружуються з далекими родичами. Найчастіше цьому сприяли станові обмеження.
Отто Форст Баттагліа привів порівняльну таблицю кількості теоретичних предків і реальних для історичних осіб, у яких відомі всі предки. З цієї таблиці в XI поколінні, де число теоретичних предків 1024, у іспанського короля Альфонса XIII їх 111 (найменше), у графа Генріха Паризького (Генріх VI) – 181, найбільша кількість предків в цьому поколінні – 588 – у бельгійського короля Леопольда III.
Французький дослідник Ш.Н. Мартен вводить поняття Імплекс – відносини (вираженого у відсотках) реального числа предків до теоретичного (для даного покоління). Для Альфонса XIII Імплекс буде дорівнює приблизно 90%. Аналізуючи цей закон, Мартен приходить до висновку: “ми всі обов’язково родичі в двадцятому поколінні (максимально)”.
Однією з основних біологічних причин переривання роду по чоловічій лінії є ймовірність народження одних дівчаток. Для дослідження була створена програма, що моделює динаміку розвитку роду. У кожному поколінні програма визначає число чоловіків і жінок, використовуючи той факт, що стать дитини обумовлений випадковим процесом з імовірністю 50%. Цей процес моделюється тим, що кожній особі в поколінні за допомогою генератора випадкових чисел приписується випадкове число і в залежності від його парності або непарності визначається стать даної особи. При розвитку роду враховується тільки чоловіче потомство. Якщо в одному з поколінь виявляються одні жінки, то рід по чоловічій лінії присікається.
За допомогою даної програми була промоделювати динаміка захід пологів з різною стратегією народжуваності. Для наочності приймалося, що у кожного роду народжується постійне число дітей. Для отримання імовірнісної картини для кожного варіанта числа дітей розраховувалася динаміка розвитку тисячам поколінь.
Півустав замінив устав через те , що виникла потреба у вироблені легшого у використанні типу письма задля швидкого й раціональнішого опрацювання всього комплексу ділового матеріалу . Саме тому півустав почали застосовувати писарями , які були зацікавлені не стільки у висфшуканості письма , скільки в його чіткості і швидкості . Скоропис з’являється для прискорення процесу писання.
Припускають ,що в на середину VII у слов’ян уже існували писемні знаки . Однак першочергове значення мають свідчення літописів давньоруських про те, що договори Русі з Візантією у Хст. Писалися й руською мовою. Задля створення писемності були вирядженні на Русь Кирило і Мефодій . Вони увійшли в історію як творці слов’янських абеток . Розквіт київської писемної школи припадає на ХI ст. яке характерне появою творів Остромирове євангеліє ,Ізборник Святослава . Головною рисою розвитку руської писемності ХII ст. був перехід від пересування до написання оригінальних творів ( літописів , повчань).
26. Спрогнозуйте подальший розвиток СІД . Які з них стануть більш важливими ? Які менш ? Можливо в майбутньому з’являться нові спеціальні історичні дисципліни через розвиток сучасних технологій . Також вони допоможуть досліджувати їх більш детальніше .
Територіальна земельна геральдика характерна не для всієї території України Перші земельні герби України відомі з ХIV ст., однак вони сягають періоду Київської та Галицько – Волинської держав. Українська земельна геральдика мала виключно місцеве походження . розвивалася на власному грунті . На землях , що опинилися в складі російської імперії , історичні знаки зазнали змін . До них долучали імперську символіку і атрибут , хоч ці території мали багату сотенної і полкової символіки . При створені сучасних обласних гербів України закономірно використовувати історичну символіку з давніх її зображень. На розвиток міської геральдики у нас істотно вплинув той факт , що українські землі впродовж тривалого часу перебували під владою інших держав . Їх геральдичні традиції позначалися на формуванні зображального ряду і композиції міських знаків в Україні. Цілісну картину міської геральдики України створити важко , через розпорошення по архівосховищах різних країн Тому основними джерелами для вивчення слугують видання енциклопедичного типу , опубліковані в Австро-Угорщині та Російській імперії .
Державний герб виник за князя Володимира. Його зображували на зброї, цеглі, нагробках, перших монетах. Хоч тризуб за період функціонування зазнав трансформації при відтворені і набув додаткових елементів , він увійшов у постійний вжиток , але первісна основа тризуба залишається незміною.
28. У чому полягає значення спеціальних історичних дисциплін для сучасної історичної науки ?
Нині СІД слугують для розв’язання вузьких завдань – критики джерела , а з іншої сторони ставлять самостійні завдання у різноманітних ділянках історії.
29. Чи є допоміжними спеціальні історичні дисципліни.
СІД остаточно закріпився в середині 1980 років прийшов на зміну допоміжним історични дисциплінам . В сучасний час наголошують на самостійності СІД.
30. Чому виникли сід?
СІД виникають як комплекс новинок роботи з документами.
31. Місце СІД в системі історичної науки.
В системі історичних наук СІД займають підлегле місце джерелознавству. Будучи підсистемою джерелознавства СІД самі вистутають як система ,що має власну структуру
32. Предметом дослідження історичної демографії є вивчення різних аспектів історії розвитку народонаселення, з числа яких назвемо:
• періодизація зростання або спаду чисельності населення;
• склад населення
33. Що в історії можна вивчати, використовуючи кліометричні методи? Що не можна? Наведіть приклади.
Вивчає історію економіки, зокрема альтернативних версій розвитку економіки у минулому, за допомогою теоретично-економічного інструментарію, кількість методів математичного аналізу, статистичного і гіпотетичного моделювання.
34. Що вивчає генеалогія? Генеологія-родознавство, допоміжна історична дисципліна, що вивчає походження та родинні зв'язки осіб, родовід якоїсь людини, історію родів і сімей.
35. Що вивчає геральдика?
Геральдика-гербознавство, спеціальна історична дисципліна, що вивчає герби, кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам; досліджує історію виникнення та розвиток гербової традиції, закони складання гербів та їх використання.
36. Що вивчає палеографія?
Палеографія-історико-філологічна дисципліна, об'єктом дослідження якої є історія письма, його еволюція (переважно на основі давніх пам'яток) та характерні особливості на певних етапах розвитку.
37. Що вивчає археографія?
Археографія-спеціальна галузь історичної науки, що вивчає історію публікації історичних документів та розробляє теорію та методику їх видання.
38. Як генеалогічні відомості можуть допомогти при дослідженні
минулого?
Допоможе відтворити минуле свого роду.
39.Як герби можуть допомогти при дослідженні минулого?
40.Як знання історичної хронології допомагає краще зрозуміти історичні джерела? Наведіть приклади.
41.Як скласти генеалогічний розпис?
Перше, що необхідно зробити перед початком дослідження, це зібрати усю усну інформацію. Розпитати бабусь, дідусів, тіток та інших родичів. Дізнатися в них основні дані про людину: ім’я, дату та місце народження. Без цих даних пошук в архівах – даремний.
Аби створити родинне дерево варто перебрати старі документи і навіть фото. Часто на знімках є багато підказок де далі шукати інформацію про людину.
Якщо на фото хтось у військовій формі, то дані про цю людину варто шукати у військових архівах. А якщо розгледіти ще й звання, то процес значно пришвидшується.
Якщо живих родичів та жодних документів немає, то першим місцем де починається дослідження – місцевий РАЦС.
В органі реєстрів актів цивільних станів зберігаються свідоцтва про народження та метричні книги. Ще тут можна віднайти домові книги, у яких записували всіх мешканців однієї квартири. Однак, у РАЦСах зберігаються документи лише за останні 75 років.
Коли потрібні документи старші за 75 років, тоді варто звернутися до обласного державного архіву. Варто зауважити, що адміністративний поділ України часто змінювався, тому документи з одного регіону можуть бути в архіві іншого.
Якщо йдеться про ще давніші часи, до прикладу дані про львів’ян періоду Австро-Угорської імперії, то такі дані містяться у Центральному державному історичному архіві. У кожній області є свої регіональні державні та історичні архіви.
Отримати інформацію у цих архівах може будь-хто, написавши відповідне звернення. Подати такий запит до архівів можна трьома способами – поштою, електронною адресою або ж безпосередньо на місці.
Існує два головних види родоводів: висхідний (усі предки) і спадний (усі нащадки) даної особи. Існує кілька загальноприйнятих способів зображення родоводів: таблиця або схема, дерево, розпис