Курсовая работа (т): Регулювання права власності на товари та послуги

Виходячи з усього вищезазначеного, робимо висновок, що виникнення права власності на знак для товарів та послуг має своєю специфічною рисою те, що виникає не з моменту отримання свідоцтва, а з моменту подання заяви на його реєстрацію. Крім цього зареєстрований знак має ряд переваг:

Реєстрація знака робить його володільця власником виключних прав на його використання, тобто будь-яке використання цього знака без дозволу власника є незаконним і тягне відповідальність відповідно до законодавства України.

Знак для товарів і послуг, як і інші види власності, має свою вартість, що може істотно зрости із часом. Відомі випадки, коли вартість знака досягає таких величин, що стає дорожчою за всі матеріальні активи підприємства.

Знак для товарів і послуг може бути предметом продажу, а також надання у тимчасове користування. На підставі укладання договорів про передачу прав або про видачу ліцензії на використання власник виключних прав може одержати істотну матеріальну вигоду, навіть не використовуючи знак самостійно.

З метою запобігання неправомочному використанню чужих знаків у системі Інтернет в Україні були введені «Правила домена *.UA». Згідно із цими правилами, одержати домен у зоні UA можуть тільки власники зареєстрованого знака для товарів і послуг.

Згідно 8 (восьмому) стандарту бухгалтерського обліку, права на знак для товарів і послуг занесені до нематеріальних активів. Відповідно, вартість знака може бути поставлена на баланс підприємства або внесене як майно в статутний фонд при створенні фірми.

2.4 Мадридська система міжнародної реєстрації знаків

Охорону знака в інших країнах можна одержати двома шляхами.

По-друге, можна зареєструвати знак в іноземних державах згідно з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків та протоколом до цієї угоди. У цьому випадку заявка із зазначенням переліку країн, у яких заявник бажає одержати охорону, подається через «ДП «УІПВ».

З метою уникнення ускладнень з цього питання в 1891 році було ухвалено «Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію товарних знаків», до якої Радянський Союз приєднався в 1976 р., Україна - у грудні 2000 р. Мадридська система дозволяє одержати міжнародну реєстрацію одночасно в декількох країнах-учасницях Мадридської угоди і/або Протоколу до нього, але для цього повинна бути національна реєстрація товарного знака або зареєстрована заявка на знак в країні, до якої належить власник.

У квітні 2012 року, у Києві відбувся регіональний семінар «Мадридська система міжнародної реєстрації знаків», організований Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ), Державною службою інтелектуальної власності України (Державна служба), Державним підприємством «Український інститут промислової власності» (ДП «УІПВ») та Українським національним комітетом Міжнародної торгової палати (УНКМТП).

Патентний повірений, управляючий партнер Бюро патентних повірених «IPR Group» Кирило Кістерський розповів у своїй доповіді про важливість охорони торговельних марок в Україні та за кордоном, а також поділився досвідом використання Мадридської системи в Україні.

Начальник відділу міжнародних реєстрацій знаків для товарів і послуг ДП «УІПВ» Світлана Сухінова у своїй доповіді поінформувала присутніх про правила подання заявки на міжнародну реєстрацію знака в Україні.

Після цього відбулася загальна дискусія учасників семінару, в якій кожен з присутніх зміг висловити свою точку зору та задати питання доповідачам з особливостей функціонування Мадридської системи міжнародної реєстрації знаків.

З цього виходить, що питання розвитку та використання Мадридської системи є досить актуальним у наш час та набуває все більшого розвитку.

Насамперед визначимо порядок міжнародної реєстрації знаку за Мадридською угодою, він відбувається за наступною схемою:

Переваги Мадридської системи:

•        подається одна заявка до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності (МБ ВОІВ) із зазначенням країн, в яких особа бажає забезпечити охорону свого знака, реєстрація знака при цьому здійснюється у кількох заявлених країнах одночасно.

•        можливість подавати міжнародну заявку на основі декількох національних свідоцтв або заявок;

•        заявка на міжнародну реєстрацію подається на одній з офіційних мов - французька, англійська або іспанська, тобто немає необхідності перекладати заявку та супутні документи мовою кожної країни [32.с. 3];

•        заявка подається через патентне відомство України, тобто відпадає необхідність в послугах іноземних патентних повірених і сплати їм винагороди;

•        оплачується одне мито за подання заявки на міжнародну реєстрацію знаку;

•        термін експертизи заявки на міжнародну реєстрацію знаку обмежений 12 місяцями.

Наявність двох систем реєстрації знаків міжнародної і національної іноді призводить до певних колізій або навіть хитрощів. Іноземна особа, що бажає розпочати діяльність на території України, стикається з тим, що товарні знаки подібні до її знака вже зареєстровані в Україні. Відтак іноземній особі патентне відомство України відмовляє у реєстрації знака. Натомість українські суб’єкти господарювання виявляються більш спритними. Вони реєструють товарні знаки іноземних компаній, які планують вийти на український ринок, у тих самих класах, в яких видано національне свідоцтво на знак іноземній компанії, а потім продають його тій же іноземній компанії. Вимушена визнати, що використання даної системи реєстрації має свої недоліки, та все ж це значний крок уперед у галузі розвитку права власності на знаки для товарів та послуг.

2.5    Використання права власності на знак для товарів та послуг

Свідоцтво України на знак для товарів і послуг надає його власнику право використовувати знак, а також виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак, виключне право розпоряджатися правом на знак в порядку, встановленому статтею 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», та інші права, визначені цим Законом.

Товарний знак як об’єкт правового регулювання і як об’єкт права власності певної особи має відповідати вимогам, передбаченим ст. 5 Закону про товарні знаки. Правова охорона надається товарному знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені Законом про товарні знаки.

Право власності на товарний знак засвідчується свідоцтвом, строк дії якого становить 10 років і поновлюється за клопотанням власника свідоцтва, поданим протягом останнього року дії свідоцтва, строком на 10 років.

Згідно зі статтею 16 Закону свідоцтво на знак надає його власнику права:

)        використовувати знак. При цьому використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар для якого знак зареєстровано упаковку в якій міститься такий товар вивіску пов’язану з ним етикетку нашивку бирку чи інший прикріплений до товару предмет збереження такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу пропонування його для продажу продаж імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та мережі Інтернет.

)        забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу.

)        право інтелектуальної власності на торговельну марку на підставі договору може бути передано будь-якій іншій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва.

)        вимагати усунення з товару його упаковки незаконно використаного знака або позначення схожого з ним настільки що їх можна сплутати або знищення виготовлених зображень знака або позначення схожого з ним настільки що їх можна сплутати.

)        виключне право інтелектуальної власності на торговельну марку, яке набувається через його реєстрацію, можна визначити як право заборони іншим особам використовувати цю марку в комерційних цілях.

Виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на:

здійснення будь-якого права що виникло до дати подання заявки або якщо було заявлено пріоритет до дати пріоритету заявки;

використання знака для товару введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою за умови що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв’язку з подальшим продажем товару зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот;

некомерційне використання знака;

усі форми повідомлення новин і коментарів новин;

добросовісне використання ними своїх імен чи адрес [32.с. 2-3].

Розглядаючи права власника знака на товари та послуги, виникає питання: Чи є у нього обов'язки… Відповідь закономірна, звичайно є. Власник свідоцтва повинен добросовісно використовувати свою торговельну марки. Законодавством передбачено, що у разі, якщо власник не використовує протягом трьох років з дати реєстрації (опублікування відомостей про реєстрацію) торгову марку або недостатньо використовує її щодо всіх товарів (послуг) або їх частини, будь-яка особа може звернутися до суду з позовом про припинення дії свідоцтва.

Крім усіх зазначених прав власника, які знайшли своє чітке відображення у Законі, варто звернути увагу, на ще одну характерну рису змісту права власності на знак для товарів та послуг. Власник має право створити в установленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою, і відповідно передати певне майно, що є його приватною власністю, для формування статутного фонду юридичної особи. Тобто власник товарного знака, вносячи його до статутного фонду юридичної особи, має припиняти свої повноваження власника по відношенню до вказаного об’єкта і набувати корпоративних прав (прав по управлінню діяльністю юридичної особи, по отриманню частини її прибутку в передбаченому установчими документами порядку, тощо). Зрозуміло, що вказаний товарний знак з моменту передачі учасником прав на нього господарському товариству є власністю останнього.

Чинність свідоцтва на торговельну марку може бути припинена у встановлених законом випадках. Так, власник свідоцтва може у будь-який час відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Така відмова набирає чинності з моменту публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи. Чинність свідоцтва може припинитися за рішенням суду також у разі перетворення знака на позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після подання заяви. Свідоцтво на торговельну марку припиняє свою чинність уразі несплати збору за подовження строку його дії. Сплата збору за подовження строку його чинності на наступний строк має бути здійснена протягом останніх 2 місяців його чинності, а документ має надійти до Установи до кінця останнього року чинності свідоцтва.

Чинність свідоцтва може бути припинена за рішенням суду, якщо марка не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом 3 років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання марки було Припинено. Проте при вирішенні цього питання суд може зважити на подані власником свідоцтва докази того, що марка не використовувалась із незалежних від нього причин. Як уже зазначалося, чинність свідоцтва припиняється, якщо його дію не подовжено. Збір за подовження дії може бути сплачено, а документ про його сплату має надійти до Установи протягом 6 місяців після закінчення встановленого строку. У такому разі розмір зазначеного збору збільшується на 50% [27.с. 5-6].

Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом 3 років з дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або з дати, коли використання знаку було достроково припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду (господарського суду) із заявою про дострокове припинення свідоцтва, будь-який час протягом 3 років володілець свідоцтва має право відновити своє право на виключне використання знаку і всі інші виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку. З припиненням дії свідоцтва відбувається припинення права власності на знак для товарів та послуг.

3. Механізм захисту права власності на знак для товарів та послуг

3.1 Загальні положення щодо захисту права власності на знак для товарів та послуг

Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власникові зареєстрованого позначення надаються надзвичайно широкі можливості реагувати на порушення його права власності на знак з боку третіх осіб. Відповідно до цього Закону будь-яке посягання на права власника свідоцтва вважається порушенням його прав, тягне відповідальність згідно норм чинного законодавству України (п. 1 ст. 20). Таким чином, національний законодавець не обмежується вказівкою на які конкретні види порушень права власності на знак, з одного боку, є позитивним чинником, оскільки власник має реальну можливість протидіяти дуже широкому кругу незаконних дій. Разом з цим, така законодавча позиція ускладнює правозастосовчу практику, оскільки досить часто навіть самі власники не усвідомлюють, що ті або інші дії, здійснені третіми особами, вже зачіпають їх виняткові права на зареєстроване позначення.

Враховуючи ці обставини, для вдосконалення практики застосування даної законодавчої норми необхідно доповнити її приблизним переліком конкретних форм порушення права власності на знак, передбачених, зокрема, Директивою ЄС про товарні знаки. Це дозволить здійснювати швидший і ефективний захист прав власників знаків для товарів і послуг. Проте для

запобігання можливим зловживанням такий перелік повинен містити обов'язкову вказівку на те, що «посягання в будь-якій іншій формі, окрім тих, які прямо передбачені в законі, тягне відповідальність згідно чинному законодавству України».

Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони [4.с. 3]. Ст. 6 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначає наступні підстави для відмови в наданні правової охорони. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують:

         державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

         офіційні назви держав;

         емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

         офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

         нагороди та інші відзнаки.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників. Компетентним органом щодо назви держави є колегіальний орган, утворений Установою.

Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону також позначення, які:

         звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання;

         складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;

         складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;