Вступ
В умовах ринкової економіки і з розвитком міжнародної торгівлі, підприємства стали все більш частіше користуватися маркуванням для позначення виробів, які вони виробляють. Саме в цей період розпочинається формування поняття права на торговельну марку, суть якого полягає в тому, що правовласник торговельної марки набуває виняткового права позначати нею свої товари, реалізовувати марковані товари на ринку і використовувати марку в господарському та цивільному обороті на свій розсуд, а також перешкоджати будь-якому незаконному використанню тотожної або схожої марки. З часом виникла необхідність у правовій регламентації використання марок.
Предметом даної роботи є індивідуалізація та певна відрізняльна здатність суб’єкта, об’єкта та змісту права власності на знак для товарів та послуг, особливості набуття та захисту права власності на знак для товарів та послуг, вітчизняні та зарубіжні наукові розробки з питання права на знак для товарів та послуг, а також відповідні міжнародні договори та угоди, законодавство і судова практика України та іноземних країн з цього питання.
Метою даного дослідження є визначення рівня відповідності цивільного законодавства України про знаки для товарів та послуг загальноприйнятим міжнародним вимогам та стандартам в цій сфері, визначення характерних особливостей змісту права власності на знак для товарів та послуг а також розробка науково-теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо вдосконалення вітчизняної системи правової охорони товарних знаків та гармонізації її основних положень з міжнародними нормами.
Актуальність теми дослідження курсової роботи зумовлена пріоритетами української зовнішньоекономічної політики, спрямованої на активну роль України у світових та європейських економічних процесах. Участь українських суб’єктів господарювання у міжнародному товарообміні, зокрема, в рамках Світової Організації Торгівлі, зумовлює необхідність гармонізації вітчизняного і міжнародного законодавства в сфері аспектів права власності на знак для товарів та послуг.
Для досягнення поставленої мети основна увага в роботі приділена вирішенню наступних завдань:
дослідження правової природи та основних функцій товарного знака;
з'ясування сутності права на товарний знак;
визначення особливостей правової охорони позначень в залежності від форми їх виразу, кола користувачів та ступеня відoмості;
розкриття змісту основних умов надання правової охорони товарним знакам в міжнародній практиці та цивільному законодавстві України;
вивчення проблемних питань стосовно законодавчого забезпечення набуття, використання, припинення та захисту прав на товарні знаки з огляду на міжнародний та вітчизняний законодавчий і доктринальний досвід, а також судову практику;
визначення основних напрямків гармонізації цивільного законодавства України про товарні знаки з міжнародно-правовими нормами;
формулювання наукових висновків та пропозицій щодо вдосконалення системи правової охорони товарних знаків в Україні і приведення її у відповідність до міжнародних стандартів та вимог;
– засвоєння нормативних документів, договорів та угод щодо використання та охорони товарних знаків;
– ознайомлення з судовою та міжнародною практикою в сфері охорони товарних знаків.
Принципові підходи до визначення загальнотеоретичних аспектів особливостей права власності на знак для товарів та послуг закладені у наукових розробках Л.А. Луць, В.П. Нагребельного, В.Ф. Опришка, Б.М. Топорніна, Ю.С. Шемшученка. Крім цього, теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених-цивілістів з питань загальної теорії цивільного права дореволюційного, радянського та сучасного періоду, а також наукові розробки українських та іноземних дослідників в сфері правової охорони інтелектуальної власності в цілому та її окремих об'єктів, зокрема, товарних знаків. Істотне значення мали наукові дослідження М.М. Агаркова, Г.О. Андрощука, І.А. Безклубого, М.І. Брагінського, М.В. Венецької, В.В. Вітрянського, С.О. Горленко, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Н.С. Кузнєцової, О.С. Іоффе, Л.Л. Кірій, Л.Г. Кравець, О.О. Красавчикова, П.Г. Меггса, Д.І. Мейєра, В.М. Мельникова, В.В. Орлової, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Й.О. Покровського, Ю.І., Ф. Зенаті, К. Крієф-Вербайєр, Г.Л.Ж. Мазо, І. Марто-Ружу де Бубе, П. Мателі, М.-А. Перо-Морель, П. Руб'є, А. Франсона, Ф. Шабаса, А. Шаванна, Ж. Шмідт-Залєвскі та інших учених.
Наукова новизна одержаних результатів. У межах здійсненого дослідження цивільно-правових аспектів особливостей права власності та правової охорони торговельних марок в Україні, крізь призму адаптації українського законодавства до законодавства Європейського Союзу, було сформульовано низку наступних положень.
. Розмежовано колективні та індивідуальні знаки за моментом виникнення права власності та суб’єктним складом такого права.
. Обґрунтовано класифікацію учасників правовідносин щодо торговельних марок, яку викладено з позиції публічних господарських інтересів та приватних господарських інтересів таких учасників.
. Сформульовано визначення та сутність правових меж свободи вибору торговельної марки суб’єктами господарювання через виокремлення об’єктивних правових засад свободи вибору торговельної марки (дефініція торговельної марки, відповідність нормам моралі обраного позначення) та суб’єктивних правових засад.
. Обґрунтовано взаємозв’язок між правовим режимом і правовими межами свободи вибору торговельної марки суб’єктами цивільних відносин.
. Визначення поняття правового режиму торговельної марки як комплексу правових засобів (взаємодіючих дозволів, заборон, позитивних зобов’язувань і фактичних уповноважень), що створюють особливу спрямованість правового регулювання і функціонування торговельної марки в сфері господарювання.
. Визначення обсягу правової охорони зареєстрованої і незареєстрованої торговельної марки.
. Положення щодо строку чинності виключних майнових прав, який визначається: строком дії охоронного документу, можливістю отримання правової охорони торговельної марки в результаті її використання, торговими та іншими чесними звичаями ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності.
. Положення про дуалізм правових підстав визнання права на торговельну марку, якими є реєстрація торговельної марки та першовикористання торговельної марки.
. Положення щодо використання у позначенні торговельної марки імені чи зображення публічної особи (особи, яка відома широкому загалу суспільства, наприклад, політичний чи громадський діяч, відомий вчений, історична постать) через визначення асоціативного зв’язку торговельної марки з конкретною публічною особою та закріплення в законі положення, яке б зобов’язувало отримувати письмову згоду саме від особи, з якою в суспільстві можливе виникнення відповідного асоціативного зв’язку у споживача.
Теоретичне та практичне
значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані
в подальших загальнотеоретичних дослідженнях проблем особливостей права
власності та правової охорони знаків для товарів та послуг, вдосконаленні
цивільного законодавства України про інтелектуальну власність, нормотворчій
діяльності відповідних міністерств та відомств, в практиці розгляду судами
України спорів щодо товарних знаків, а також у процесі навчання юридичних
кадрів.
1. Теоретико-методологічні основи категорії «право власності на знак для товарів та послуг»
.1 Поняття,
правовий зміст та функції знака для товарів та послуг
Останнім часом на міжнародній арені почало яскраво висвітлюватися питання щодо важливості та правового положення знаку для товарів та послуг, який за досить короткий час став предметом маркетингових «війн» та правових дискусій. Наразі не існує єдиного визначення для даного поняття, виникає питання, якою конструкцією краще користуватися: «знак для товарів та послуг», «товарний знак» чи «торговельна марка? Та чи існують між ними суттєві відмінності?
Знак для товарів і послуг - це визначення українського законодавства, яке було введене в 1993 році Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Даний закон визначає, що знак для товарів і послуг - позначення, за яким товари й послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб [4. с. 1]. Натомість товарний знак - це вже термін російського законодавства, що вживається поряд з терміном «знак обслуговування». Їхні визначення містяться в Законі РФ «Про товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місць походження товарів». Згідно цьому Закону «товарний знак і знак обслуговування - позначення, що служать для індивідуалізації товарів, виконуваних робіт або надаваних послуг юридичних або фізичних осіб». В Україні термін товарний знак не має нормативно-правового визначення, але перебуває в широкому вжитку аналогічно російському. І нарешті торговельна марка - найбільш точний переклад англійського «trademark» - загальноприйнятий світовий термін, в українське законодавство вперше уведений в 2004 році із прийняттям Цивільного кодексу України. Кодекс у ст. 492 дає наступне визначення: торговельна марка - будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами [1. с. 144].
Таким чином, можна зробити висновок, що всі перераховані вище терміни визначають той самий об'єкт правової охорони і є дуже близькими синонімами. Тому, всі три терміни можуть перебувати у вживанні й при цьому повноцінно заміняти один одного. Слід зазначити, що знак для товарів і послуг є засобом індивідуалізації товарів та учасників цивільного та господарського обігу й із законодавчої точки зору, є об'єктом права інтелектуальної власності, зокрема його деколи відносять до права промислової власності. Врахування тих чи інших властивостей торговельної марки допускає наявність її визначення.
На даний час не існує єдиного визначення торговельної марки. І це зрозуміло. Торговельна марка - явище містке і багатостороннє.
Перш за все розглянемо визначення торговельної марки в нормативних актах. Необхідно відзначити, що визначення не залишалося незмінним у міру вдосконалення принципів правової охорони марок. У Положенні про товарні знаки, затвердженого Постановою Комітету у справах винаходів і відкриттів при Раді Міністрів СРСР від 23 липня 1962, давалося таке визначення: це оригінально оформлене художнє зображення (оригінальні назви і слова, окремі поєднання букв, цифр, віньєтки, різні види упаковок, художні композиції і малюнки в поєднанні з буквами, цифрами, словами або без них тощо), що служить для відмінності товарів і послуг одного підприємства від однорідних товарів і послуг інших підприємств і для їхньої реклами. Неважко помітити, що в цьому визначенні було кілька слабких місць.
По-перше, визначення «оригінально оформлене художнє зображення» формально виключало з кола об'єктів, що підлягають охороні як торгові марки, поширений в світі її вид - словесні в стандартному шрифтовому виконанні. По-друге, сприйняття даного визначення викликає певні складнощі, адже список у ньому конкретних різновидів торгових марок є в принципі невірним, оскільки мова йде про визначення поняття. А пізнавальна цінність поняття полягає в тому, що воно має виділяти в предметі істотне, загальне (властивість, ознака, функцію і т.д.), абстрагуючись від індивідуального, приватного; завдяки цьому поняття зазвичай характеризує не той чи інший окремий предмет, а цілий клас предметів, які об'єднуються певною ознакою. До того ж закінчувати формулювання невизначеним «і т.д.» взагалі неприпустимо.
Наступне за часом визначення торговельної марки містилася в п. 13 Положення про товарні знаки, затвердженого Державним комітетом Заради Міністрів СРСР у справах винаходів і відкриттів від 8 січня 1974. У ньому говорилося, що торговельна марка - це зареєстроване у встановленому порядку позначення, що служить для відмінності товарів (послуг) одних підприємств від однорідних товарів (послуг) інших підприємств. Як бачимо, в порівнянні з попереднім визначенням відсутня зовнішня характеристика торговельної марки, а також не йдеться про її рекламну функцію.
Стаття 1 Закону України «Про охорону знаків для товарів і послуг» визначає торговельну марку як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Зауважимо, що схоже визначення міститься і в ст. 492 ЦК України де вказано, що це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатні для відмінності товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Неважко помітити, що в легальному визначенні торговельної марки підкреслюється важливість тільки її однієї функції - відмінної.
Учені також не обходили стороною проблему визначення поняття торговельної марки. Так, О.М. Адуев визначає торговельну марку як зареєстроване в належному порядку позначення, призначене для індивідуалізації і для відмінності продукції або послуг одних підприємств від однорідної продукції або послуг інших підприємств. На мій погляд, немає необхідності виділяти окремо індивідуалізуючу і відмінну функцію торговельної марки, тим більше, що підстав для такого розділу немає.
Необхідно згадати також визначення, дане В.М. Сергєєвим, що це марки, які використовуються в установленому порядку підприємствами та організаціями для позначення певних видів товарів (послуг) з метою їх реклами та відмінності від однорідних товарів (послуг) інших підприємств. На думку автора, таке визначення, з одного боку, відображає можливість охорони марки не тільки на основі законодавства в певній країні, але й на основі міжнародних угод, з іншого боку, підкреслює правове значення використання марки в господарському обороті. Але й у цьому визначенні є певні суперечності. По-перше, з даного визначення можна зробити висновок, що підставою виникнення права на марку є її застосування в господарському обороті. Бажання автора відобразити у визначенні саме важливість використання марки призведе до виникнення двозначності неприпустимої в нормативному визначенні. Взагалі немає необхідності включення в легальне визначення торговельної марки підстав набуття права на марку, достатньо, щоб визначення включало вказівку на те, що марка є охоронним об'єктом.
Маміофа І.Є. пропонує розділити визначення торговельної марки як соціальної реальності і як правового явища. Торговельної марки як соціальної реальності пропонується наступне визначення: торговельна марка - це відображення в громадській уяві об'єктивно існуючого стійкого зв'язку між специфічними споживчими властивостями товару певного роду і характерною рисою зовнішньої цього товару або його упаковки. Вважаємо, що в цьому визначенні є деякі спірні моменти. По-перше, з даного визначення випливає, що торговою маркою буде те, що визнає таким споживач, а не обов'язково те, що пропонує для цієї ролі виробник, оскільки споживач може виділити в товарі деякі інші риси, за якими він буде його дізнаватися: колір, особливості форми і т.д., але це вже не буде торговельною маркою в загальноприйнятому і в легальному сенсі цього поняття. Це можна пояснити тим, що виробник як активний елемент випав з визначення.
Виходячи з правового змісту торговельної марки, визначаємо його функції наділення власника виключними правами, адже право на торговельну марку є одним з об’єктів права власності. Зазначене право є абсолютним майновим правом. Це означає, що правомочному суб’єкту протистоїть необмежена кількість зобов’язаних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідне ставлення з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, а також забороняти використовувати його іншим особам.