При аналізі гри слів, вжитої у функції характеристики героїв, наголос робиться на мовленнєвому образі Фальстафа, який належить до найяскравіших комедійних персонажів, створених В. Шекспіром, та використовує гру слів найбільше з усіх героїв твору. Т. Осьмачка особливо ретельно підходить до відтворення форми висловлювання і загалом частіше, ніж Д. Паламарчук, зберігає гру слів. У мовленні Фальстафа значне місце посідає обігрування значущих власних назв.
При відтворенні гри слів на основі імен головних героїв перекладачі використовують спосіб гра слів>не-гра слів. Відтворюючи гру слів на основі імен другорядних персонажів, які з'являються лише в окремих епізодах, перекладачі вдаються до різних способів: Д. Паламарчук перекладає власні назви героїв, що дає йому змогу відтворити гру слів (FALSTAFF: Is thy name Mouldy? […] `Tis the more time thou wert used. // SHALLOW: things that are mouldy lack use. - ФАЛЬСТАФ: Отже, прізвище твоє Брезкл? […] Настала пора тебе попробувати. // М'ЯЛОУ: Те, що збрезкло, не можна вживати, не попробувавши), а Т. Осьмачка їх транскодує, що призводить до вилучення цього стилістичного засобу. Проте Т. Осьмачка використовує компенсаційний спосіб не-гра слів>гра слів, вводячи у мовлення героя відсутню в оригіналі гру слів, яку він переважно будує на основі паронімів та спільнокореневих лексем (FALSTAFF: Pray God his tongue be hotter! Let him be damned, like the glutton! A rascally yea-forsooth knave, to bear a gentleman in hand then stand upon security. - ФАЛСТАФ: Він ненажера, ненаглитник, і я молю Бога, щоб йому в пеклі язик попекли. Щоб ото шляхтич, якого йому послала доля в руки, та ще сам ставав під поруки?).
Серед діалогів, створених за допомогою гри слів, домінують гумористичні діалоги, які часто включають Фальстафа як одного із співрозмовників. Аналіз свідчить, що Т. Осьмачка виявляє більше уваги до гри слів, зосереджуючись і на її значенні і на формі.
Перекладач активно вдається до словотворення і в окремих випадках його варіант значно експресивніший, ніж переклад Д. Паламарчука (FALSTAFF: and what he hears may be believed, that the true prince may (for recreation sake) prove a false thief. - ФАЛСТАФ: а те, що він почує, стало ймовірним. Нехай імовірний принц для відпочинку стане неймовірним злодієм. - ФАЛЬСТАФ: хай твої слова вселять у нього щире довір'я, аби ймовірний принц став удаваним злодієм). Частину гри слів не відтворено у перекладі, що інколи спричиняє розрив семантичних зв'язків між репліками героїв та призводить до втрати інформації, закладеної у ній. Якщо гра слів є грою форм лексем без залучення значень, то її вилучення не призводить до семантичних змін, однак значно спрощує ідіостиль В. Шекспіра.
Монологічна гра слів головно вживається у серйозних поетичних сценах твору, хоча вона наявна і в прозових гумористичних висловлюваннях героїв неблагородного походження. Часто така гра слів є горизонтальною з повтором компонентів.
Аналіз вказує на існування протилежних підходів до її відтворення: в одних випадках перекладачі використовують, як і в оригіналі, спільнокореневі лексеми, а в інших - уникають такого повтору дериватів і вилучають гру слів. Т. Осьмачка загалом відтворює більшу кількість гри слів на основі спільнокореневих лексем.
При відтворенні монологічної гри слів він активно вдається до компенсаційного способу не-гра слів>гра слів (KING HENRY: And since this business so fair is done, / Let us not leave till all our own be done. - КОРОЛЬ: Щасливий перший крок надалі будь нам збудом, / Щоб не вспокоїлись, аж доки все здобудем!; FALSTAFF: I will turn disease to commodity. - ФАЛСТАФ: Свої недуги я оберну на свої потуги; FALSTAFF: Till sack commences it and sets it in act and use. -ФАЛСТАФ: доки херес не напише з нього докторську дисертацію і не зробить із дисертації десерт).
Маскувальна функція поєднується з гумористичною та діалогічною функціями. Гра слів будується на різних основах і за її допомогою створюються два семантичні пласти.
Отже, текст можна прочитати на абсолютно нейтральному, загальновживаному, поверхневому рівні та прихованому, який містить непристойні конотації. Як і у попередніх творах, кількість відтвореної гри слів у цій функції менша. А збережена гра слів - значно нейтралізована, особливо у випадку грубих еротичних підтекстів.
Переклад Т. Осьмачки, який з'явився на два десятиліття раніше від перекладу Д. Паламарчука, викликає неабиякий інтерес, оскільки відзначається увагою до гри слів та усвідомленням її вагомості в ідіостилі В. Шекспіра. Перекладач творчо підходить до кожного випадку двозначності, створюючи цікаві та сміливі зразки у перекладі. Д. Паламарчук відтворює меншу кількість гри слів та несхильний до її компенсації у місцях, де вона відсутня в оригіналі.
ВИСНОВКИ
Системний аналіз особливостей відтворення Шекспірової гри слів на матеріалі оригіналу та українських перекладів комедії “The Taming of the Shrew”, трагедії “Romeo and Juliet” та історичної хроніки “Henry IV” дозволяє зробити низку важливих висновків.
Гра слів - невід'ємна риса ідіостилю В. Шекспіра, дослідження якої на сучасному етапі носить міждисциплінарний характер. Гра слів - це складне мовне явище, у побудові якого використовуються частини слів, слова, вільні та усталені словосполучення; одиниці різні, подібні чи одинакові за звучанням та з різним чи подібним значенням. В усіх проаналізованих творах В. Шекспір будує гру слів на основі полісемії, спільнокореневих лексем, паронімії. Інші основи характерні не для усіх драм, наприклад, омонімія використовується у комедії “The Taming of the Shrew” та трагедії “Romeo and Juliet”, але її немає в історичній хроніці “Henry IV”; розчленування основ лексем та двомовна гра слів типові для комедії; антонімія часто вживається у трагедії, а в історичній хроніці застосовуються ще й малапропізми та синонімія. Українські перекладачі використовують ідентичні основи, але із різною частотою.
Шекспірова гра слів - багатофункціональна: вона забезпечує семантичні зв'язки і когерентність тексту, характеризує персонажів, створює гумористичні ситуації та додає іронічності, допомагає побудувати діалоги та монологи, маніпулює реакцією читацької/глядацької аудиторії, замасковує непристойні та грубі конотації. Для автора характерне використання гри слів, яка виконує одразу кілька функцій, одна з яких може бути домінантною. Особливістю відтворення цього мовного звороту є невисока ймовірність використання прямих відповідників у цільовому тексті. Шекспірова гра слів потребує творчого підходу перекладача, який часто полягає у частковій чи повній заміні її компонентів. Йдеться радше про відтворення не самого мовного звороту, а його функцій.
Гра слів виступає засобом характеристики персонажів, зокрема їхнього соціального походження, змальовуючи такі риси, як кмітливість, дотепність, вміння завуальовано висловлювати свої думки. Ознака гумористичності чи негумористичності впливає на відтворення гри слів у перекладі, а тому кількість збереженої гри слів у мовленні Ромео, Джульєтти та Готспера менша, ніж у мовленні Фальстафа, П'єтро чи будь-якого іншого комічного персонажа. Повтор компонентів горизонтальної та вертикальної гри слів спрощує її ідентифікацію в тексті-джерелі. Однак її експліцитність не означає автоматичного відтворення у цільовому тексті (зокрема неперекладеною залишається значна частина легкоідентифікованої гри слів Джульєтти), а залежить від підходу та майстерності кожного перекладача. Вертикальна гра слів без повтору компонентів має значно вищий ступінь неперекладності, який досягає абсолютного, якщо до її складу входить реалія. Загалом, при відтворенні гри слів у функції характеристики персонажів перекладачі найчастіше вдаються до способів гра слів>не-гра слів та гра слів>подібний стилістичний засіб (повтор, рима), і значно рідше гра слів>гра слів.
Функція забезпечення семантичних зв'язків та когерентності тексту реалізується за допомогою гри слів на основі полісемії та антонімії без повтору компонентів. Така гра слів часто втрачається ще на етапі прочитання тексту. Окрім того, структурно-семантичні відмінності між англійською та українською мовами у багатьох випадках не дозволяють відтворити усі семантичні пласти оригіналу. Це призводить до зменшення кількості самої гри слів і, як наслідок, - спрощення образності твору.
Гра слів, яка вживається у функції побудови діалогів, характеризується високим ступенем ідентифікації у тексті оригіналу завдяки гумористичності та розгорненості, що виявляється у повторі лексем, які кожен з персонажів прочитує по-своєму, таким чином скеровуючи розвиток діалогу. У трагедії вона використовується задля послаблення драматично напружених сцен комедійними епізодами. Від її успішного відтворення залежить когерентність діалогів, а саме: чи репліки героїв логічно йдуть одна за одною, чи їхню зв'язність порушено через втрату одного чи більше значень або й цілої гри слів. Саме це змушує перекладачів ретельніше підходити до її збереження у цільовому тексті. Звідси - більша кількість відтворених прикладів цього стилістичного засобу. Вилучення гри слів у перекладі призводить до спрощення структури, порушення семантичних зв'язків у межах діалогу, втрати частини інформації, закладеної у ній.
Характерною для трагедії та історичної хроніки є монологічна гра слів, яка головно зустрічається у серйозних поетичних сценах, але наявна також у прозових гумористичних висловлюваннях героїв неблагородного походження у “Henry IV”. Часто вона вертикальна і будується на полісемії чи омонімії без повторення компонентів, що підвищує її неперекладність. Однак, як показує аналіз, горизонтальна і легковпізнавана в оригіналі гра слів може також перетворюватися у справжню перешкоду для перекладачів. Більшість зразків монологічної гри слів - негумористичні, що створює додаткові труднощі для її збереження у перекладі, адже серйозна гра слів - радше ознака Шекспірових текстів і нехарактерна для творів ХХ-ХХІ століть. Вона найчастіше обмежена мікроконтекстом одного монологу і суттєво не впливає на побудову подальших висловлювань, а тому за кількістю відтворення значно поступається діалогічній грі слів.
Маскувальна функція поєднується з гумористичною та діалогічною функціями. Гра слів будується на різних основах і створює два семантичні пласти, а тому текст можна прочитати на абсолютно нейтральному, денотативному, поверхневому рівні та глибинному, прихованому, який містить непристойні конотації. Відтворення цього стилістичного засобу залежить не тільки від чинників, які загалом впливають на збереження гри слів у цільовому тексті, наприклад, її ідентифікації, лексико-семантичної основи та інших, а й від мовних норм, літературних традицій, ролі перекладу у полісистемі та ставлення до неї перекладачів. Аналіз засвідчує, що українські перекладачі загалом пом'якшують інтимний підтекст гри слів оригіналу, а інколи навіть вилучають частину тексту з цим зворотом. Гру слів у маскувальній функції відтворено за допомогою чотирьох способів: гра слів>не-гра слів, гра слів>гра слів, гра слів>редакторська техніка, гра слів>відсутність перекладу.
Відтворення Шекспірової гри слів залежить від низки чинників. Найголовнішими серед об'єктивних чинників є лексико-семантична основа, вид, функції гри слів, поширеність вживання та популярність певних видів гри слів на конкретному часовому етапі. Водночас відтворення гри слів значною мірою залежить від суб'єктивних чинників: таланту перекладача, його майстерності та сміливості відступати від оригіналу задля її побудови. Гра слів вимагає творчого ставлення перекладача у кожному конкретному випадку. Можемо стверджувати про еволюцію у відтворенні Шекспірової гри слів упродовж ХХ-ХХІ століть. Проте спостерігаємо, що інколи слабші переклади виходили після талановитіших, які містили не лише більшу кількість, а й цікавіші зразки перекладацьких знахідок щодо відтворення гри слів. Так, після винахідливих Кулішевих розв'язок заплутаних проблем гри слів з'являється переклад А. Гозенпуда, де ступінь відтворення гри слів нижчий.
Зважаючи на значну кількість невідтвореної гри слів, проаналізовані переклади - нерівнозначні оригіналам, що відкриває можливості для подальшої множинності інтерпретацій. Це також ставить нові завдання перед теоретиками та істориками художнього перекладу - глибше вивчити Шекспірову гру слів як перекладознавчу категорію та активізувати критику перекладів творів В. Шекспіра. Перспективу дослідження вбачаємо у вивченні інших українських перекладів творів В. Шекспіра, зіставленні перекладацьких стратегій відтворення гри слів у цільовому тексті, що дозволить поглибити методологію досліджень у сучасному шекспірознавстві та історії українського художнього перекладу.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА
1.Олексин О. З. Шекспірів каламбур та його відтворення у перекладі (на матеріалі комедій В. Шекспіра та їхніх українських перекладів) / О. З. Олексин // Філологічні студії. - Луцьк, 2007. - № 1-2 (39-40). - С. 37-42.
2.Олексин О. З. Гра слів як перекладознавча проблема (на матеріалі Шекспірової драми “Макбет” та її українських інтерпретацій) / О. З. Олексин // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Сер. Філологічні науки. Мовознавство. - 2009. - № 6. - С. 444-448.
3.Олексин О. З. Відтворення лексико-семантичного поля “любов”, вербалізованого за допомогою гри слів, в українських перекладах трагедії В. Шекспіра “Ромео та Джульєтта” / О. З. Олексин // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Сер. Філологічні науки. Мовознавство. - 2010. - № 9. - С. 294-297.