ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КООРДИНАЦІЙНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ШКОЛЯРІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ ЗАСОБАМИ РУХЛИВИХ ІГОР
.1 Загальна характеристика рухливих ігор
.2 Роль ігор у розвитку дитини. Психологічна та педагогічна характеристика дітей молодшого шкільного віку
1.3 Загальна характеристика координаційних здібностей
.4 Рухливі ігри, які спрямовані на розвиток координаційних здібностей
РОЗДІЛ 2МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
.1 Методи дослідження
.2 Організація дослідження
РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ВПЛИВУ РУХЛИВИХ ІГОР НА РОЗВИТОК КООРДИНАЦІЙНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
.1 Аналіз результатів анкетного опитування учнів молодшого шкільного віку
3.2 Аналіз результатів педагогічного тестування
.3 Програма рухливих ігор для молодших школярів
РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стрільба з лука, кулачні бої, метання списа, а жінки та дівчата водили хороводи. Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумнівів й недовіри до своїх сил.
Педагоги всіх часів відзначали, що рухлива гра добродійно впливає на формування дитячої душі, розвиток фізичних сил і духовних здібностей.
У результаті життя і побуту мільйонів людей протягом віків в Україні сформувались народні ігри. У цих іграх відображаються звичаї нашого народу, їх побут та уявлення про світ. Вивченням національних рухливих ігор займався «батько української фізичної культури» Іван Боберський, який видав посібник «Рухливі ігри та забави» [43].
Насамперед дітям цікавий сам процес дій, миттєві зміни ігрових ситуацій. Доводиться самостійно знаходити вихід з непередбачених ситуацій, намічати мету, встановлювати взаємодії з товаришами, проявляти спритність, витривалість, координацію і силу. Уже саме нагадування про наступну гру викликає у дитини позитивні емоції, приємне хвилювання. Серед учених поширена думка, що гра - це структурна модель поведінки дитини. За допомогою гри вона пізнає довкілля і готується до активного його перетворення [ 5 ].
Тому для всебічного розвитку дитини гра займає далеко не останнє місце.
Під координаційними здібностями слід розуміти, по-перше, здатність доцільно будувати цілісні рухові акти, по-друге, здатність перетворювати вироблені форми дій або перемикатися від одних до інших, відповідно, вимогам мінливих умов [23].
У молодшому шкільному віці відбувається «закладка фундаменту» для розвитку всіх здібностей, а також придбання знань, умінь і навичок при виконанні вправ на координацію. Цей віковий період називається «золотим віком», маючи на увазі темп розвитку координаційних здібностей [12].
Провідну роль у трактуванні координаційних здібностей відводять координаційним функціям центральної нервової системи [15].
Рівень координаційної здібності визначається такими характеристиками індивіда:
· Швидко реагувати на різні сигнали, зокрема, на об'єкт, що рухається;
· Точно і швидко виконувати рухові дії за мінімальний проміжок часу;
· Диференціювати просторові часові та силові параметри руху;
· Пристосовуватися до мінливих ситуацій, до незвичайної постановці завдання;
· Прогнозувати (передбачати) становище рухомого предмета в потрібний момент часу [7].
Тільки сформовані координаційні здібності - необхідна умова підготовки дітей до життя, праці, служби в армії. Вони сприяють ефективному виконанню робочих операцій при постійно зростаючих вимогах у процесі трудової діяльності, підвищують можливості людини в управлінні своїми рухами.
Координаційні здібності забезпечують економне витрачання енергетичних ресурсів дітей, впливають на розмір їх використання, так як точно дозоване в часі, просторі і за ступенем наповнення м'язове зусилля і оптимальне використання відповідних фаз розслаблення ведуть до раціонального витрачання сил [32]. Отже, є актуальним довести що ефективним засобом розвитку координаційних здібностей у дітей молодших класів є саме рухливі ігри.
Мета: Вдосконалення методики розвитку координаційних здібностей у школярів молодших класів засобами рухливих ігор.
Завдання:
1.Вивчити науково-методичну літературу з питань застосування рухливих ігор на уроках фізичної культури зі школярами молодших класів.
.Визначити значущість рухливих ігор як засобу розвитку координаційних здібностей у школярів молодших класів.
.Довести ефективність впливу рухливих ігор на координаційні здібності школярів молодших класів.
Об’єкт: школярі молодших класів.
Предмет: рухливі ігри, координаційні здібності.
Методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури, анкетування, педагогічне тестування, педагогічний експеримент.
Наукова новизна одержаних результатів:
- доповнено дані про застосування рухливих ігор на уроках з фізичної культури.
було обґрунтовано необхідність застосування рухливих ігор на уроках з фізичної культури.
було розширено дані щодо застосування рухливих ігор для розвитку координаційних здібностей у дітей молодшого шкільного віку.
Практична значущість отриманих результатів полягає у тому, що на підставі результатів дослідження ми впевнено можемо сказати, що рухливі ігри є одним з найефективнішим засобом розвитку координаційних здібностей у дітей молодшого шкільного віку.
Структура та об’єм роботи. Робота написана на 64 сторінках та складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури (46 джерел), додатки (7).
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КООРДИНАЦІЙНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ШКОЛЯРІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ ЗАСОБАМИ РУХЛИВИХ ІГОР
.1 Загальна характеристика рухливих ігор
Рухлива гра - це усвідомлена, емоційна діяльність дітей, спрямована на досягнення розумової ігрової мети. Крім цього, рухлива гра - це активна рухова діяльність дітей. Ігри є одним із самих доступних і найбільш поширених засобів фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку [35].
Вони відіграють особливо важливе значення для різнобічного фізичного розвиту дітей, так як до них входять основні природні рухи людини (ходьба, біг, стрибки, метання, ловля та ін.). Крім того в іграх ці рухи використовуються у різних поєднаннях і комбінаціях [30]. Мета, засоби, місце проведення ігор дуже різноманітні, вони різняться між собою за змістом та методикою проведення.
Важливим моментом спілкування з іграми є обізнаність із їх структурою. Кожна гра переслідує певну мету, яка вказує напрям розвитку дитини (сенсорний, фізичний, соціальний, інтелектуальний, емоційний); ситуацію гри, що включає місце, атрибути, статевий та віковий склад учасників; правила (або хід) гри [43].
Усвідомити структуру і функції гри допомагають класифікації ігор, яких існує чимало, але практичний характер мають дві: за мотиваційними і за змістовно-процесуальними критеріями [11].
Перша з них акцентує увагу на об’єктах впливу гри і поділяє їх на:
· психо-чуттєві (сенсорні), які сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення і пізнання навколишнього світу, що є основою для набуття знань, умінь;
· рухливі ігри здійснюють тілесний розвиток дитини, формують такі необхідні якості, як спритність, гнучкість, силу, швидкість, координацію рухів;
· соціальні - сприяють соціалізації дитини в процесі спілкування, виконання необхідних правил, вироблення моральних рис;
· розважальні - сприяють відпочинку, емоційному задоволенню, естетичній насолоді.
Друга класифікація базується на змісті і способах здійснення ігор і включає такі їх види:
· рухливі;
· малорухливі;
· інтелектуальні;
· музичні;
· сюжетно-рольові;
· забави, атракціони;
· конкурси тощо.
Обидві класифікації ігор співвідносяться між собою, а назви груп, до яких одночасно мають приналежність ігри, допомагають в розумінні мотиваційного, змістового і процесуального аспектів гри. Наприклад, реалізація функцій соціальних ігор, може здійснюватись через рухливі, музичні, сюжетно-рольові, конкурсні ігри [17].
Докладніше розглянемо спочатку розважальні ігри, які повинні в першу чергу продукувати хороший, радісний настрій, емоційне розвантаження і насолоду. До таких ігор відносять рухливі ігри - естафети, музичні (зокрема хороводи), кричалки, ритмівки, ігри-жарти, фокуси, забави, атракціони, конкурси [10].
Розважальності цим іграм надають емоційна підготовка безпосередніх учасників і глядачів, необхідність імпровізації, весела ритмічна музика, хаотичні і помилкові рухи учасників конкурсів, неочікуваність пропозицій ведучого, його гумор та вдалі коментарі. Особливо цікавими в цьому плані є конкурси, які можуть бути індивідуальними і груповими. Наявність команд надає конкурсам більшої згуртованості, а взаємодія учасників у невеликому колективі створює додаткові розважальні моменти [45].
Отже з вище зазначеного можна зробити такий
висновок: гра може нести не тільки розважальну мету а й освітню. Вчитель може
використовувати гру як засіб вдосконалення вивченого матеріалу та застосування
набутих навичок в різних мінливих ситуаціях гри. Також дитина може відпочити
від інтелектуальної праці та перезагрузити свій організм для початку нової
роботи.
1.2 Роль ігор у розвитку дитини. Психологічна та педагогічна характеристика дітей молодшого шкільного віку
Рухливі ігри - найбільш доступний і ефективний метод впливу на дитину при його активній допомозі [44]. Гра - природній супутник життя дитини і тому відповідає законам, закладеним самою природою в організмі, що розвивається - невгамовної потреби в життєрадісних рухах. Перевага рухливих ігор перед строго дозованими вправами полягає в тому, що гра завжди пов'язана з ініціативою, фантазією, творчістю, протікає емоційно, стимулює рухову активність.
Педагоги всіх часів відзначали, що рухлива гра має цілющий вплив на формування дитячої душі, розвиток фізичних якостей і духовних здібностей. У педагогічній літературі проблеми гри торкались в своїх працях К. Д. Ушинський, А.С. Макаренко, Л. Виготський; сучасні дослідники Д. Генкін, А. Обертинська та інші. К. Д. Ушинський і В. О. Сухомлинський вказували на важливу роль гри в усебічному розвитку дитини, розглядаючи її як основний вид фізичної та розумової діяльності [41]. За К. Д. Ушинським, гра для дитини це дійсність, в якій вона живе і сліди цього життя глибоко западають в її пам’ять. Але все ж таки з’ясувати, як виникла гра, можна лише простеживши становище дитини в процесі історичного розвитку суспільства.
Є чимало матеріалів мандрівників, географів та етнографів, вітчизняних і зарубіжних досліджень, в яких відтворюється життя людини в період первісного суспільства і його подальшого історичного розвитку. В них містяться і певні відомості про становище дитини в громаді. До цих матеріалів звернувся Д. Б. Емконін [8 ].
На найбільш ранніх ступенях розвитку суспільства, коли люди харчувалися плодами та корінням, діти дуже рано втягувалися в життя дорослих [16]. Ускладнення знарядь праці, перехід до землеробства привели до статевовікового розподілу праці, забезпечили дітям рівноправне становище з дорослими. Діти вправлялися в оперуванні знаряддями праці і це вже можна назвати іграми-вправами. Але в цей час ще не було рольових ігор.
З розвитком людського суспільства відбувається і подальший розвиток виробничих сил, ускладнюються знаряддя, а з ними й розподіл праці. Коло доступних дітям сфер виробництва звужується, за окремими видами праці вони можуть лише спостерігати. Змінюються й предмети, якими діти оперують: якщо із зменшеного луку можна пускати маленькі стріли, а маленьким ножем можна різати, то зменшена гвинтівка не стріляє, а є тільки зображенням справжньої. Так з’являються іграшки і рольова гра, завдяки яким діти вгамовують своє прагнення до спільного з дорослими життя. А ті надто зайняті своїми справами, і дітям не лишається нічого іншого, як створити собі ігрове життя, в якому відтворюються в загальних рисах трудова діяльність і соціальні відносини між дорослими [5].
Таким чином, гра є історичним утворенням. Її виникнення обумовлене розвитком суспільства і пов’язане з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин. Отже, гра соціальна за своєю природою, походженням та змістом.
Молодшим шкільним віком прийнято вважати вік дітей приблизно від 7 до 10-11 років, що відповідає рокам навчання в початкових класах. Це вік відносно спокійного і рівномірного фізичного розвитку [ 4].
У цьому віці відбуваються істотні зміни у всіх органах і тканинах тіла. Так формуються всі вигини хребта, шийний, грудний і поперековий відділ. Однак скостеніння кістяка ще не закінчується звідси його велика гнучкість і рухливість, що відкриває як великі можливості для правильного фізичного виховання і занять багатьма видами спорту, так і негативні наслідки (при відсутності нормальних умов фізичного розвитку). Ось чому потрібна правильна відповідність меблів, за якою сидить молодший школяр, правильна посадка за столом і партою - це найважливіші умови нормального фізичного розвитку дитини, її постави, та умови всієї його подальшій працездатності [13].
Енергійно міцніють м'язи і зв'язки, зростає їх обсяг, зростає загальна м'язова сила. При цьому великі м'язи розвиваються раніше дрібних. Тому діти більше здатні до порівняно сильних і розгонистих рухів, але важче справляються з дрібними рухами, що вимагають точності. Скостеніння фаланги п'ястка рук закінчується до дев'яти-одинадцяти років, а зап'ястя - до десяти-дванадцяти. Якщо врахувати цю обставину, то стає зрозумілим, чому молодший школяр нерідко з великими труднощами справляється з письмовими завданнями. У нього швидко стомлюється кисть руки, він не може писати дуже швидко і надмірно довгостроково. Перевантажувати молодших школярів, особливо учнів 1- 2 класів, письмовими завданнями не потрібно. Бажання дітей переписати графічно погано зроблене завдання найчастіше не покращує результатів оскільки рука дитини швидко втомлюється [27].
У молодшого школяра інтенсивно росте і добре забезпечується кров'ю м'яз серця, тому воно витривале. Завдяки великому діаметру сонних артерій головний мозок отримує достатньо крові, що є важливою умовою його працездатності. Вага головного мозку помітно збільшується після семи років. Особливо збільшуються лобні долі мозку, які відіграють велику роль у формуванні вищих і найбільш складних функцій психічної діяльності людини.
Змінюється взаємовідношення процесів збудження і гальмування. Гальмування (основа стримування, самоконтролю) стає більш помітним, ніж у дошкільнят. Однак схильність до збудження ще дуже велика, звідси - непосидючість молодших школярів. Свідома і розумна дисципліна, систематичність вимог дорослих є необхідними зовнішніми умовами формування у дітей нормальної взаємодії процесів збудження і гальмування. Разом з тим до семи років їх загальний баланс відповідає новим шкільним вимогам до дисципліни, посидючості і витримці.
Таким чином, у молодшому шкільному віці, в порівнянні з дошкільним, відбувається значне зміцнення скелетно-м'язової, системи, відносно стійкою стає серцево-судинна система, більшу рівновагу набувають процеси нервового збудження і гальмування. Все це виключно важливо тому, що початок шкільного життя - це початок особливої учбової діяльності, що вимагає від дитини не тільки значного розумового напруження, але і великої фізичної витривалості [37].