Загальні стилістичні ознаки орнаментального мистецтва визначаються особливостями і традиціями образотворчої культури кожного народу, володіють певною стійкістю протягом тривалого історичного періоду і мають яскраво виражений національний характер. Тому можна сказати, що орнамент є стилем епохи, надійною ознакою приналежності твору до певного часу і до певної країни (готика, бароко, модерн та ін.).
Довгі століття люди вірили в охоронну силу орнаменту, вважали, що він оберігає від бід і приносить щастя, благополуччя. Поступово функція оберега була втрачена, але збереглася основна задача орнаменту - зробити предмет більш нарядним і привабливим, художньо виразним.
Властивості орнаменту залежать від призначення, форми, структури і матеріалу тієї речі, яку він прикрашає. Орнамент допомагає підкреслити пластичні і конструктивні особливості предмета, посилити його образне рішення, краще виявити природну красу матеріалу. Все це можливо за умови гармонійного поєднання орнаменту і форми предмета.
Мистецтво орнаменту - складне, багатозначне явище, яке вимагає глибокого вивчення, теоретичного осмислення і практичного освоєння. Знайомство з цим мистецтвом передбачає вивчення орнаментальних мотивів і композиційних схем побудови орнаментів.
Орнамент - це узор, побудований на ритмічному чергуванні і організованому розташуванні елементів. Термін орнамент пов'язаний із словом «прикраса».
Залежно від характеру мотивів розрізняють наступні види орнаментів:
геометричний,
рослинний,
зооморфний,
антропоморфний,
комбінований.
. Геометричний орнамент може складатися з крапок, ліній (прямих, ламаних, зигзагоподібних, сітчасто-пересічних), кругів, ромбів, многогранників, зірок, хрестів, спіралей та ін. Складні орнаменти типу меандр, що зустрічаються в мистецтві Стародавньої Греції, теж можна віднести до геометричного орнаменту.
Геометричний орнамент є одним з самих стародавніх. З його допомогою первісна людина виражала своє уявлення про світ. Спочатку це були прості, легко запам'ятовуючі знаки-символи: круг позначав сонце, пряма горизонтальна лінія - землю, квадрат або ромб - поле, хвильова лінія - воду. Їх ритмічне розташування на предметі, можливість складання більш складних узорів спонукали до творчості, розвивали естетичні почуття людини і його мислення. Поступово люди стали збагатити орнамент реальними спостереженнями і фантастичними мотивами, дотримуючи при цьому ритмічний початок узору, ускладнюючи його зміст і естетичну значущість. Особливою різноманітністю відрізнявся геометричний орнамент в країнах сходу. Наприклад, орнамент «гирих» в мусульманському мистецтві представляє багатообразні складні переплетення.
. Рослинний орнамент складається із стилізованого листя, квітів, плодів, гілок і т. д. Найбільш часто зустрічається у всіх народів мотив «древо життя» - це рослинний орнамент. Його зображають і як квітучий кущ, і більш декоративно-узагальнено. В старогрецьких рослинних орнаментах часто використовували зображення аканта, лотоса, папірусу, пальми та ін. А у східних народів популярним рослинним мотивом був орнамент іслими - спіральна березка, що звивається. Композиції такого орнаменту вельми різноманітні.
. Зооморфний орнамент зображає стилізовані фігури або частини фігур реальних і фантастичних тварин. Іноді подібний орнамент називають звіриним стилем. Декоративні зображення птахів і риб також відносяться до цього виду орнаменту.
. Антропоморфний орнамент як мотиви використовує чоловічі і жіночі стилізовані фігури або частини лиця і тіла людини. Сюди ж можна віднести різних фантастичних істот типу діва-птах, людина-кінь та ін.
Нерідко в узорах зустрічаються поєднання самих різних мотивів: геометричних і рослинних, антропоморфних і зооморфних. Такий орнамент можна назвати комбінованим.
Не всякий узор можна вважати орнаментом. Узор, що вільно заповнює площину, таким не є. Для орнаменту важливий певний ритм елементів, що повторюються. Дуже важливий в орнаменті ритм. Він може бути зростаючим і спадаючим.
Ритм в орнаменті - це чергування елементів узору в певній послідовності.
Якщо елементи орнаменту - мотиви, що повторюються, легко виділяються, то можна розвивати композиційну побудову орнаменту відповідно до лінійних або сітчастих структур в будь-яку сторону. Але бувають такі випадки, коли мотив виділити важко, наприклад в орнаментах типу меандрќ, які можуть нескінченно повторюватися вліво або вправо. У цьому разі треба вибрати будь-яку довільну крапку в орнаменті і прослідити вліво або вправо, де буде наступна точно така ж крапка. Елемент узору, заключний між цими крапками, і буде складати мотив орнаменту. Ритмічна побудова в орнаментальній композиції може досягатися за рахунок різних прийомів. Рапортне повторення мотиву створює різноманітний ритм.
Рапортом називаються елементи орнаменту, що повторюються. Рапортною називають композицію, в якій орнаментальний мотив ритмічно повторюється через однакові інтервали. Існують різні типи рапортних композицій. Звичайно мотив на довгих полотнищах розташовують за принципами побудови сітчастих орнаментів. Для замкнутих текстильних композицій, наприклад для хусток, можна використовувати такий прийом: рапортне заповнення середини і чітка облямівка. Можливо і багато інших варіантів.
Симетрією в мистецтві називається точна закономірність розташування предметів або частин художнього цілого.
Найбільш простим її виглядом є дзеркальна симетрія. Якщо узор можна розділити прямою лінією на дві рівні частини, кожна з яких як би повторює відображення іншої в дзеркалі, то цей узор має дзеркальну симетрію.
Площиною симетрії є лінія, що розділяє суміжні рапорти.
Віссю симетрії називається лінія, при повному обороті навколо якої відбувається неодноразове поєднання орнаменту. Вісь симетрії проходить через центр композиції узору перпендикулярно до його площини.
Орнамент, створений в крузі розподілом його на рівні частини діаметрами, називається розеттой, або розеткою. Розетка, побудована на основі дзеркальної симетрії, створює враження нерухомості. Ті розетки, у яких відсутня симетрія, викликають відчуття руху. Симетрія допомагає створити певний ритм в орнаменті. Не тільки симетричні, але і асиметричні орнаментальні композиції вельми різноманітні.
По характеру композиційних схем можна виділити такі типи орнаменту:
. Замкнутий - візерунок, декоративні елементи якого згруповано так, що утворюється замкнутий рух - у колі, квадраті, прямокутнику, трикутнику та інших формах
. Сітчастий - візерунок, елементи якого розташовуються
впродовж багатьох вісей перенесення, створюють рух у всіх напрямках. Цей
орнамент використовують для оформлення приміщень та декоративно-оформлювальних
матеріалів: лінолеум, шпалери, килимові покриття тощо (квадратна, прямокутна,
ромбічна, трикутна, паралелограмна)
.1 Петриківський розпис як один із видів діяльності на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі
викладання орнамент образотворчий мистецтво
Характерною рисою Петриківського розпису є те, що весь малюнок розпису, начебто розгорнутий на площині стіни, листа чи паперу декоративної тарілки, має поверхневе зображення. При цьому лінії стебел і галузок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листи, ягоди і т.д.) мають силуетне зображення, що саме собою підкреслює декоративне зображення розпису. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти - в анфас.
Виконуючи петриківський розпис, пензлик тримають трьома пальцями перпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільний мазок від себе, від тонкої лінії до стовщення, тобто, починаючи з кінчика пензлика і закінчуючи натиском на його основі. При виконанні розписів використовують палець, паличку та інші засоби.
Ознайомлення учнів з елементами народних розписів в Україні розпочинається з 2 класу. Під час вивчення теми «Декоративно-прикладне мистецтво» учні отримують перші знання про Петриківський розпис, як самобутню галузь українського мистецтва та вчаться виконувати посильні композиції на основі перегляду творів майстрів українського народного розпису.
У 4 класі учні розвивають уміння створювати візерунки з елементів Петриківського розпису, оволодівають такими мазками як «гребінчик», «зернятко», «бігунець», «горішок», «перехідний мазок» цим самим виховуючи інтерес до народного мистецтва. Учні отримують розгорнуту інформацію про Петриківський розпис, його історію та майстрів, що створювали його.
Володіючи прийомами Петриківського розпису, учні
власноруч зуміють зробити чудові подарунки для своїх близьких.
.2 Методи вивчення Петриківського розпису у початковій
школі
Педагоги і художники, що працюють у цьому жанрі, знаходять нову тематику, нові орнаментальні мотиви, творчо успадковуючи художні традиції минулого. Тепер декоративний розпис використовують в екстер’єрі й інтер’єрі, у порцеляновій, текстильній і поліграфічній промисловості, створюють оригінальні станкові декоративні панно, широко застосовують у предметах побуту.
Велике значення українського народного розпису знаходиться в естетичному і художнім вихованні дітей у сучасній школі.
Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український, народний розпис, їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них - це вільна імпровізація, виконання розпису відразу фарбами, а іншої - виконання підготовчого малюнка і цілого ряду підготовчих вправ.
В.С. Кузин - відомий російський методист, який багато наукових праць присвятив вивченню і методиці викладання образотворчого і декоративного мистецтва в загальноосвітніх школах і педагогічних вищих навчальних закладах, рекомендує таку послідовність виконання декоративного малюнка:
§ збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев, фотографії тощо);
§ вивчення об’єктів, форми яких повинні втілитися в декоративні форми (листя, квіти, фрукти тощо);
§ виконання декількох варіантів декоративних елементів;
§ виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;
§ виконання декоративного малюнка фарбами.
У широковідомій Петриківській школі, учитель В. Соколенко, палкий прихильник навчання дітей розпису із самого раннього віку, переконаний у доцільності виконання їх відразу фарбами, з визначенням квітів і композиції.
А професор Е.А. Антонович, що чимало працював над дослідженням в галузі декоративного мистецтва, рекомендує послідовне вивчення техніки Петриківського розпису, досягнення навичок і звичок шляхом багаторазового виконання елементів аж до повного їхнього засвоєння.
Ці та інші методи можна використовувати в педагогічній практиці, але остаточний вибір варто залишати за дітьми, вони самі визначають свій улюблений метод малювання декоративних композицій. Головне, щоб методика враховувала вікові та психологічні особливості учнів.
Як відомо, наші прославлені майстри декоративного розпису працювали, застосовуючи власні методи і техніку. Часто вони самі робили пензлі, фарби та інші приналежності. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювали все полотно,а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додаткові шматки.
Головним у мистецтві, як і в будь-якому іншому ремеслі, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, що стануть основою творчості.
До методів організації навчально-пізнавальної діяльності належать методи спрямовані на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок, а саме: словесні, наочні й практичні методи.
Словесні методи навчання включають: пояснення, розповідь, бесіду. Пояснюючи новий теоретичний матеріал, розповідаючи про Петриківський розпис, його історію та видатних майстрів можна використовувати методи пояснення розповіді чи бесіди.
Пояснення - словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій прикладів тощо. Метод пояснення переважно використовують під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення.
Розповіді поділяються на: художні, наукові, науково-популярні, описові.
Художню розповідь слід використовувати розповідаючи про історію створення Петриківських шедеврів; науково-популярна базується на аналізі фактичного матеріалу, тому виклад пов’язаний теоретичним матеріалом; розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам’яток, художніх Петриківського мистецтва).
Кожен тип розповіді повинен відповідати певним вимогам:
§ забезпечувати виховну спрямованість навчання;
§ оперувати тільки достовірними і перевіреними фактами;
§ спиратися на достатню кількість яскравих прикладів;
§ будуватися за чітким, послідовним планом.
Бесіда передбачає запитання і відповіді. Вивчаючи тему «Петриківський розпис» доцільно використовувати такі типи бесіди: вступну бесіду, розповідаючи новий матеріал; бесід базується - повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників і малюнків.
До наочних методів навчання належать: обґрунтування, демонстрування, самостійне спостереження.
Ілюстрування - забезпечення ілюстраціями статистичної наочності, картин тощо.
Демонстрування - використання прикладів та предметів виконаних Петриківським розписом (посуд, дерев’яні вироби тощо).
До практичних методів навчання належать: вправи, практичні та графічні роботи.
Вправи - багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння.
Практичні роботи передбачення навчальними програмами після засвоєння теоретичного матеріалу. Етапи проведення практичних робіт:
§ пояснення вчителя;
§ показ;
§ спроба виконання;
§ виконання роботи учнями самостійно;
§ контроль.
Пояснювально-ілюстративний метод - спосіб організації
засвоєння учнями готових знань про предмети і явища навколишнього світу та
способи виконання різних видів діяльності.
.3 Прийоми виконання Петриківського розпису
На розвиток декоративного розпису впливали багаті й щедрі місцеві флора і фауна, які народні майстри стилізували, створюючи фантастичні форми півоній, дерев, зозуль, лисиць.
Головна ознака образної мови Петриківського розпису - це прийоми виконання його елементів і способи поєднання кольорів. Народні майстри виконували розпис саморобними пензлями з котячої шерсті, фарбами, розведеними на жовтку курячого яйця (здебільшого яєчною темперою), що давало змогу накладати мазок будь-якої сили натиску і змінювати цю силу натиску, не відриваючи «котикового» пензлика від поверхні паперу, досягати різних відтінків одного кольору, збагачувати малюнок тонально і в кольоровому відношенні, виконувати оригінальний прийом одночасного накладання двох кольорів одним пензлем, так званий перехідний мазок - наслідком його є найтонші переходи від одного кольору до іншого без змішування їх. Учням необхідно навчитися тримати пензлик трьома пальцями так, щоб він «крутився», і тримати його перпендикулярно до площини картини, забезпечуючи вільний мазок.
Для опанування техніки Петриківського розпису необхідно оволодівати чотирма типами мазка, традиційна назва яких «гребінчик», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».
«Гребінчик» - мазок, що починається з потовщення, яке робиться натиском пензля, і закінчується «тоненьким вусиком», що малюється легким дотиком кінчика пензля. Покладені поряд кілька таких мазків нагадують гребінець. Гребінчиковий мазок може бути і коротким, і видовженим, тому він найпоширеніший у роботі петриківців. Ними малюють пелюстки, листя, трави.