Курсовая работа (т): Місце Сполучених Штатів Америки у світовій економіці

Основне збільшення в експорті послуг припадає на групу «туризм» (13,3 млрд. дол. США) та «інші приватні послуги» (на 9,4 млрд. дол. США), які включають в себе освітні, фінансові, страхові, телекомунікаційні, технічні, консультаційні, юридичні, інженерні, архітектурні, послуги по зв'язках із громадськістю. Також збільшився експорт послуг в галузі роялті й ліцензійних зборів (на 5,5 млрд. дол. США), пасажирських перевезень (на 1,8 млрд. дол. США), вантажних перевезень (на 1,1 млрд. дол. США) і в галузі послуг, пов'язаних з військовими контрактами (на 1,3 млрд. дол. США). Основне збільшення в імпорті послуг припадає на групу вантажних перевезень (на 3,4 млрд. дол. США), туризму (на 2,9 млрд. дол. США), послуги в галузі пасажирських перевезень (на 2,8 млрд. дол. США) [16].

Таким чином, аналіз показав, що у загальному обсязі зовнішньої торгівлі США імпорт переважає над експортом, відбувається це за рахунок значного обсягу імпортованих у країну товарів. У той же час, позитивну та стабільну динаміку можна побачити по зростанню експорту послуг США.

2.2 Інвестиційні позиції США

Найважливішими пріоритетами американської інвестиційної політики в 2013-2014 роках були залучення інвестицій у США, а також стимулювання зовнішніх інвестицій з метою створення для американських громадян додаткових робочих місць і відновлення економіки. Зокрема, дана мета була озвучена Президентом США в програмному документі - Щорічній доповіді «Повістка торговельної політики на 2014 рік і річний звіт за 2013 рік».

У цьому зв'язку основним пріоритетом федерального уряду, а також органів влади на рівні штатів і муніципальному рівні було надання максимальної підтримки потенційним інвесторам і створення ефективних стимулів для інвестування, таких як надання податкових пільг, у тому числі у вигляді податкових кредитів, пільгового банківського кредитування, інноваційних грантів й ін. [6].

У США в силу федеративного устрою держави регулювання питань іноземних інвестицій здійснюється на двох рівнях: на федеральному рівні й на рівні штатів. При цьому на федеральному рівні, як правило, встановлюються загальні вимоги, а конкретні приписи відносно участі іноземних інвесторів у проектах на території відповідних штатів встановлюються органами місцевого управління таких штатів.

Таким чином, робота із залучення іноземних інвестицій будується кожним штатом самостійно на підставі довгострокових і короткострокових програм, розроблених з урахуванням місцевих особливостей і потреб і відповідно до місцевого законодавства. Всі американські штати мають свої власні програми по залученню інвестицій, як внутрішніх, так й іноземних, оскільки по сформованій практиці федеральний уряд не відіграє активної ролі при визначенні цілей економічного розвитку того або іншого регіону країни. Керівництво місцевих адміністрацій самостійно визначає перспективні напрямки промислового розвитку за рахунок як державних, так і притягнутих засобів [6].

Правове регулювання іноземних інвестицій у США на федеральному рівні здійснюється на підставі значного числа правових актів, зокрема, Публічного закону № 110-49 «Про іноземні інвестиції й національну безпеку» від 2007 року відповідних галузевих законів. Проведена в США політика в принципі забезпечує, за окремими виключеннями, надання рівних умов господарювання іноземним і національним інвесторам. Іноземні інвестори можуть вільно вкладати свої засоби в більшість галузей економіки США, а також виводити основний капітал і прибутки. Однак є певні обмеження на здійснення іноземних інвестицій у капітал компаній деяких галузей американської економіки, які встановлюються з міркувань національної безпеки або для захисту «чутливих галузей» й «критичної інфраструктури».

На сьогоднішній день державне регулювання інвестиційної діяльності в США спрямовано на залучення інвестицій, як з боку американських компаній, так і закордонних [6].

Показники вивозу капіталу і його припливу до США за 2007-2014 роки наведено у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Показники вивозу капіталу і його припливу до США за 2007-2014 роки, млрд. дол. США

Так, за станом на початок 2015 р. приплив прямих інвестицій у США з іноземних держав склав 178 млрд. дол. США, що на 18,3% менше, ніж в попередньому році. Приплив прямих інвестицій зі США в інші країни в 2014 році склав 331 млрд. дол. США, що на 18,6% менше показника 2013 року.

Причинами істотного зниження припливу прямих інвестицій у США з іноземних держав та інвестиційної активності могли послужити загальне зниження темпів росту світової економіки, а також економічні проблеми європейських країн, які традиційно були провідними іноземними інвесторами для США.

Аналіз по країнах дозволяє зробити висновок про те, що провідним інвестором у США з припливу прямих інвестицій в 2013 році стали Нідерланди (23,2 млрд. дол. США). Значний ріст обсягу інвестицій спостерігався із Франції (19,7 млрд. дол. США) і Гонконгу (1,118 млрд. дол. США). Основний приплив інвестицій припадав на сектор виробництва (50% від загального припливу інвестицій) і оптової торгівлі (10%). У свою чергу, у виробничому секторі приплив інвестицій припадав переважно на виробництво електричного устаткування, приладів і компонентів та на виробництво машин і устаткування [10, с. 24].

Загальний обсяг активів, що належать іноземним особам, на початок 2014 року склав 26273 млрд. дол. США, що більше на 13,3 млрд. дол. США за показники попереднього періоду. При цьому загальне зростання вартості активів, що належать іноземним особам, у 2013 році склало 1041,3 млрд. дол. США. Однак на кінцеві результати, наведені вище, вплинуло знецінювання американських фінансових інструментів (акцій, облігацій) на суму 1019 млрд. дол. США [10, с. 24].

Щодо зниження припливу прямих інвестицій зі США в інші країни, то,Ю крім загального вповільнення темпів росту світової й американської економіки, однією із причин падіння росту американських інвестицій в іноземні активи називається ріст інтересу до внутрішніх інвестицій у самих США. Основними країнами, на які припадає потік американських інвестицій, стали країни Європи (151 млрд. дол. США), країни Латинської Америки (62 млрд. дол. США) і Канада (28 млрд. дол. США) [6] .

До початку 2014 року загальна вартість активів, що належить американським особам за кордоном, склала 21872 млрд. дол. США, що на 381 млрд. дол. США менше, ніж в попередньому році. Основною причиною падіння вартості американських активів за кордоном також стало зниження вартості іноземних фінансових інструментів (акцій, облігацій й ін.) [10, с. 25].

Головною рушійною силою міжнародних потоків прямих інвестицій у США традиційно є операції по злиттю й поглинанню. У 2014 році це склало 76% всіх інвестиційних витрат. Необхідність швидко реагувати на дію ринкових сил, що вимагають підвищення конкурентоспроможності, стає домінуючим мотивом цих операцій у сучасному глобальному економічному середовищі.

Як правило, інвестиції однієї-двох країн домінують у галузі, що можна охарактеризувати як свого роду форму міжнародної спеціалізації іноземних ТНК. Так, Нідерланди й Великобританія, переважно представлені Royal Dutch Shell та Brіtіsh Petroleum, є основними інвесторами в нафтовий сектор США. Компанії Японії домінують в оптовій торгівлі, а європейські - у роздрібній. В інформаційному бізнесі явна перевага на стороні інвесторів Німеччини. Франція, Британія потіснили представників інших країн у банківському секторі.

Розміщення прямих вкладень супроводжується створенням нових робочих місць в американській економіці. На іноземних підприємствах зайнято близько 5,5 млн. чоловік. За чисельністю зайнятих лідерство міцно утримує обробна промисловість (33%). Зокрема, кількість працюючих на підприємствах Sіemens становила до середини першого десятиліття ХХІ ст. 66 тис. чоловік, більше, ніж у компаніях Mіcrosoft and Coca-Cola разом узятих. Подібна спрямованість прямих інвестицій, безумовно, на користь зміцнення промислового потенціалу США. У середньому американські філії платять зарплату більше на 25%, ніж у приватному промисловому секторі, що, відповідно, впливає й на ріст її рівня в економіці в цілому. На іноземних підприємствах нерідко вища й продуктивність праці [10, с. 25].

Найважливіша особливість цієї ситуації полягає у тому, що в ролі одержувача прямих інвестицій виступає економіка світового лідера. Фінансові аналітики вважають, що саме можливість запозичення знань і новітніх технологій, часто недоступних у країні базування, багато в чому визначає рішення іноземних інвесторів про розміщення прямих інвестицій в США. Частково це підтверджує й галузева структура вкладень, що формується явно з розрахунку на американський досвід у технологічно складних галузях.

Отже, можна підсумувати, що США здійснює активну інвестиційну політику для залучення інвестицій у власну економіку. В той же час, у останній рік відбулося істотне зниження інвестування як в США, та і з США, що пов’язано із загальним вповільнення темпів росту світової й американської економіки.

2.3 Долар як світова валюта

Обсяг світового фінансового ринку на даний час у кілька разів перевищує обсяг реального сектору економіки, на початку 2014 р. обсяг світового ВВП становив 71,6 трлн дол. США, обсяг світового фінансового ринку - більше 270 трлн. дол. США, чверть якого припадає на фінансовий ринок США - 66,8 трлн дол. США. З розвитком глобалізації розвивається й фінансовий сектор, розширюється взаємодія між країнами, збільшується число учасників, їх рівень, держави, організації, компанії, індивідуальні інвестори й позичальники, розширюється спектр і росте складність транзакцій, з'являються нові інститути й посередники [4, с. 33].

Попит на національну валюту держави - один з головних показників його впливу й значення для світових фінансів, а також ступеня взаємозалежності держав і ступеня довіри інших держав до неї. Чим активніше використовується валюта на світовому ринку, тим більш важливу роль у світових фінансах відіграє держава, яка її емітує.

Протягом декількох десятиліть США домінували у світових фінансах, а долар фактично був світовою валютою. Однак ріст економіки інших учасників світового ринку в останні роки активізував дискусії про необхідність перегляду ситуації у зв'язку зі зміною сил у світі, бурхливим ростом країн, що розвиваються, а також розвитком Єврозони. Дані дискусії підсилилися в період світової кризи 2008-2009 р., яка почалась з іпотечної кризи у США. Розростання кризи до світового масштабу збільшило бажання іншого світу знизити свою залежність від економіки США [4, с. 34].

Одним з наслідків пошуку альтернативи долару стало зростання цін на золото. Зі збільшенням попиту на золото його ціна почала поступово рости. Збільшився попит на європейську єдину валюту, підкріплену непоганими показниками європейської економіки. Зниженням використання долару у своїх розрахунках зайнявся

Китай, країна з найбільшими у світі валютними резервами, було ухвалене рішення й підписані угоди з рядом країн на використання китайської національної валюти при проведенні міжнародних розрахунків.

У пошуках альтернативи долару для зберігання своїх резервів країни згадали про спеціальні права запозичення (СДР), які випускаються МВФ. У 2009 році ідея випуску нових облігацій МВФ, стимульована заявами ряду країн, у тому числі Росії й Китаю, була схвалена спеціальною комісією ООН, для резервів 186 країн-членів МВФ було випущено СДР на суму 250 млрд. дол. США [4, с. 34].

Пошуки альтернативи долару та успіх євро як регіональної валюти призвели до дискусій про можливості створення єдиної валюти і в інших регіонах світу, наприклад, у країнах Перської затоки - динар.

В той же час долар залишається міжнародною розрахунковою валютою. Розрахункова функція валюти визначається затребуваністю валюти при укладанні контрактів на експорт та імпорт товарів і послуг. Національна валюта США є однією з основних валют, у якій номінуються міжнародні контракти, у тому числі на ключовому для економіки ринку енергоносіїв.

На затребуваність валюти при здійсненні міжнародних розрахунків вказує її використання на міжнародному валютному ринку при проведенні валютно-обмінних операцій. Валютний ринок є незамінною ланкою при здійсненні торговельних угод й інвестицій, а також страхування ризиків на світовому ринку. Щоденний обсяг операцій з обміну валют становить кілька трильйонів доларів США. Згідно з даними Банку міжнародних розрахунків - БМР, найбільшою популярністю при здійсненні операцій по обміні валюти в міжнародному масштабі користується долар США [4, с. 35].

Зниженню частки долару й росту частки інших валют багато в чому сприяє фактор глобалізації, розширення участі країн, що розвиваються, у міжнародних економічних відносинах, за рахунок чого росте число операцій з обміну валют за участю їх грошових одиниць. Так, наприклад, опубліковане дослідження Європейського Центробанку показало, що операції з обміну євро найбільш популярні в самій Єврозоні (це майже 60% всіх операцій), а також Євросоюзі - 47,3% і Великобританії - 41,6%, тоді як на ринках країн, що розвиваються, та у Японії показник євро виглядає куди більш скромно - менше 20%. Такі пропорції можна пояснити більш тісним географічним, історичним і культурним зв'язком. Така ж ситуація і з ієною, яка користується найбільшим попитом у самій Японії.

Ситуація з доларом США виглядає інакше - його частка в обмінних операціях тримається на високому рівні поза залежністю від регіону, варіюючись від 72,1% у країнах Євросоюзу до 94% у країнах, що розвиваються. Важливим є і той факт, що саме на першому місці за обсягами операцій з доларом США стоїть не ринок території-емітента, як це відбувається з євро або ієною, а ринок країн, що розвиваються [4, с. 36].