Материал: Конспект лекцій планування - МК1

Рф.в = (Фв.пр. - Фв.п) / Фв.пр х 100,

де Фв.пр - проектне значення фондовіддачі;

Фв.п - фондовіддача, обчислена за прийнятою потужністю.

Визначаються також показники фондомісткості та фондоозброєності підприємства.

Фондомісткість:

Фм = S_СР / ВП (або ТП) = 1 / Фв ,

де Sср - середньорічна вартість основних засобів, грн.;

Фв - фондовіддача.

Фондоозброєність:

Фоз = Sср / Ч ,

де Ч - середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб.

Ефективність використання активної частини основних засобів характеризує такий вартісний показник як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю облад­нання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужнос­тей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.

Дуже важливим показником є коефіцієнт, який характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.

Також до числа важливих інтегральних показників використання обладнання розраховують коефіцієнт інтегрального використання обладнання (виробничої потужності), який включає оцінку екстенсивного й інтенсивного використання цього устаткування.

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності) на робочому місці розраховується за формулою

де Тшті - норма часу на обробку і-ї деталі;

Nі - кількість ї-х деталей;

т - кількість видів деталей, що обробляються;

Фд - дійсний фонд роботи обладнання.

На підприємстві:

Кекс = Фд / Фн ,

де Фд - дійсний фонд роботи обладнання;

Фн - номінальний фонд часу роботи обладнання,

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності) на робочому місці (групі робочих місць):

,

де Тшті - норма часу на обробку і-тої деталі;

Тмі - час машинної і машинно-ручної обробки і-тої деталі;

Ni - кількість і-тих деталей;

m - кількість видів деталей, що обробляються;

По підприємству (при оцінці сподивання електроенергії):

Кі = Ер / Впвст * Фд,

де Ер - спожита за рік електроенергія;

Впвст - встановлена потужність усіх струмоприймачів;

Фд - дійсний фонд роботи обладнання.

У результаті коефіцієнт інтегрального використання обладнання (виробничої потужності):

Кінтегр =Ке * Кi ,

де Ке - коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності);

Кi - коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності).

Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств та й» підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих по­тужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного із них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких е сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються як якісні, так і кількісні зміни.

Якщо не враховувати впливу об'єктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції та технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови.

Отже, йдеться про розв'язання такого комплексного завдання, як поліпшення вико­ристання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування та формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користуються підвищеним попитом у споживачів.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використан­ня потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневруван­ня наявними у них виробничими потужностями.

ТЕМА 9. ПЕРСОНАЛ. ОПЛАТА ПРАЦІ

9.1. Планування персоналу в організації

Найбільш важливим елементом потенціалу підприємства є його персонал або кадрі

Персонал (кадри) підприємства - це сукупність постійних працівників, які мали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності забезпечують господарську діяльність суб'єкта господарювання.

У діяльності підприємства, крім постійних працівників часто беруть участь інші працездатні особи, які працюють на підприємстві тимчасово на підставі трудової договору (контракту).

В залежності від функцій, які виконують працівники на підприємстві, вони поділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Так у промисловості до першої групи (промислово-виробничого персоналу) відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних структурних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони-тобі всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До другої групи персоналу відносять працівників структур, які належать підприємству, але не пов'язані безпосередньо із процесами промислового виробництва, тобто житлово-комунального господарства, навчальних та медичних закладів, дитячих садків та ясел, культурно-побутових установ тощо.

Залежно від характеру функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяєш на наступні категорії: робітники, керівники, спеціалісти, службовці, охорона та учні,

Керівники - це працівники, що займають керівні посади на підприємствах таї структурних підрозділах, а також їх заступники.

До спеціалістів відносяться працівники, що виконують спеціальні інженерно технічні, економічні та інші роботи, зокрема: інженери, економісти, бухгалтери, інспек тори, психологи, соціологи, фізіологи, техніки, нормувальники, юрисконсульти тощо,

Службовці - це працівники, що виконують суто технічну роботу і займаються діловодством, обліком, контролем, господарським і технічним обслуговуванням; діловоди, обліковці, секретарі-друкарки, креслярі, стенографісти, касири тощо.

До складу охорони включаються працівники сторожової та пожежної служби.

Учнями вважаються особи, що проходять професійну підготовку на підприємстві за системою бригадного та індивідуального навчання.

Робітники - це категорія персоналу, яка безпосередньо зайнята у процесі створення матеріальних цінностей, виконання робіт та надання послуг. До робітників відно сяться також двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.

Робітники поділяються на основних, тобто безпосередньо зайнятих виконанням технологічних операцій із виготовлення продукції, і допоміжних, які виконують різно манітні допоміжні або підсобні операції.

При здійсненні господарської діяльності важливе значення має розподіл персона підприємства за професіями та спеціальностями.

Професія - це особливий вид трудової діяльності, здійснення якої потребує певних теоретичних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це різновид трудової діяльності в межах даної професії, який має специ­фічні особливості та потребує від працівника додаткових (спеціальних) знань та навичок.

Так, професія слюсаря охоплює спеціальності слюсаря-ремонтника, слюсаря-інстру­ментальника, слюсаря-збирача; професія токаря охоплює спеціальності токаря-кару­сельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника. Працівники кожної професії та спеціальності розрізняються рівнем кваліфікації. Кваліфікація - це рівень знань та трудових навичок, необхідний для виконання робіт певної складності за відповідною професією чи спеціальністю.

Кваліфікована праця - праця, що потребує спеціальної підготовки працівників, умінь і навичок для виконання певних видів робіт. За рівнем кваліфікації робітники виконують різні за складністю роботи і мають нео­днакову професійну підготовку та поділяються на чотири групи:

• висококваліфіковані - робітники, які виконують особливо складні та відпові­дальні роботи (наприклад, ремонт і наладка складного обладнання тощо) і мають ве­ликий практичний досвід;

• кваліфіковані - робітники, що виконують складні роботи, (наприклад, метало-та деревообробні, ремонтні, будівельні тощо) і мають значний досвід роботи;

• малокваліфіковані - робітники, що виконують нескладні роботи (деякі скла­дальні, технічний нагляд тощо) і мають певний досвід роботи;

• некваліфіковані - робітники, які виконують допоміжні та обслуговуючі роботи (вантажники, прибиральники, гардеробники) і не потребують спеціальної підготовки. Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик).

За відношенням працівників підприємства до його власності їх можна поділити на власників і найманих.

Власник - це працівник, який приймає участь у господарській діяльності підприєм­ства особистою працею та власним майном (активами), а також природними ресур­сами (земельною ділянкою).

Найманий працівник - працівник, який приймає участь у господарській діяль­ності підприємства тільки особистою працею.

Крім того, в господарській діяльності підприємства можуть брати участь сумісники, а також працівники, які виконують роботи підприємства від імені інших суб'єктів господарювання.

Сумісник - працівник підприємства (власник, найманий), який має місце основної роботи на іншому підприємстві. Сумісництвом вважається виконання працівником, окрім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається розрядами, які їм присвою­ються в залежності від теоретичної та практичної підготовки.

Кваліфікація керівників, спеціалістів та службовців залежить від характеру і рівня спеціальної підготовки, а також від практичного досвіду роботи. В залежності від цьо­го їх поділяють на наступні групи:

• найвищої кваліфікації (із вченими ступенями і званнями);

• вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним прак­тичним досвідом);

Трудомісткість виробничої програми визначається як сума трудомісткості всіх гос­подарських операцій, необхідних для її виконання.

Планову чисельність окремих груп основних робітників, зайнятих на аналогічних роботах, можна визначити за нормами виробітку:

^,

де Опл.нат - плановий обсяг робіт (продукції, послуг) в натуральних одиницях виміру;

НВпл - планова норма виробітку в натуральних одиницях за 1 годину.

Планова чисельність основних робітників за нормами обслуговування визначаєть­ся за формулою:

^,

де КО - загальна кількість обладнання, яку необхідно обслуговувати робітникам;

З - кількість змін роботи обладнання;

Кя.о - коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову, який вираховується за формулою:

Кя.о = 100 / (100 – НР) ,

де НР - плановий відсоток невиходів робітників на роботу.

Коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової можна розрахувати також іншим способом. У перервних виробництвах відношенням номінального часу до явоч­ного, у безперервних - відношенням календарного часу до явочного робочого часу:

НО = Фр.ч / Тн.о ,

де НО - норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання, яке має обслу­говуватись одним робітником, одиниць;

Фр.ч - фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Тн.о - норма часу обслуговування.

За нормами обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити і за іншим розрахунком:

Чо.р.пл = КО х З х К_ОР ,

де К_ОР - кількість основних робітників для комплексного обслуговування одного об' єкта устаткування у певному періоді.

При плануванні чисельності допоміжних робітників необхідно установити найраціональніші співвідношення між основними і допоміжними робітниками, а також розроби­ти заходи щодо зниження чисельності допоміжних робітників.

Специфіка трудової діяльності даної категорії робітників впливає на методи розра­хунку їх планової чисельності. На роботах, які піддаються нормуванню, а також на роботах, обсяг яких можна установити залежно від кількості обслуговуючих машин, механізмів і агрегатів, чисельність допоміжних робітників розраховується за тими са­мими методами, що й чисельність основних робітників, тобто за трудомісткістю робіт, нормами виробітку та нормами обслуговування.

У випадках, коли виробничий об'єкт обслуговується групою робітників, і розміщення їх всередині об'єкта не визначається, розрахунок чисельності здійснюється за нормативами.