Материал: Конспект лекцій планування - МК1

Нормативи чисельності (НЧ) визначаються через норми обслуговування або норми часу на обслуговування:

^,

де Ор - обсяг робіт;

НО - норма обслуговування, виражена в таких самих одиницях, що й обсяг роботи;

Фр.ч - фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Тн.о - норма часу обслуговування для відповідного періоду.

Чисельність допоміжних робітників, таких як кранівники, комплектувальники та ін., для яких не можна установити обсяг робіт та норму обслуговування, розраховується за робочими місцями.

Розрахунок можна зробити за формулою:

Чд.р.пл = КРМ х 3 х Кя.о ,

де КРМ - кількість робочих місць;

З - число змін;

Кя.о - коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової.

Планування чисельності керівників, спеціалістів і службовців має свої особливості, тому в даному випадку необхідно враховувати не лише особливості виробництва! трудомісткість управління, але і його структуру, поділ праці, співвідношення між різни­ми професійними групами. Тому, при розрахунку чисельності спеціалістів найчастіше використовують нормативний метод, який ґрунтується на застосуванні нормативів навантаження, обслуговування, керованості і чисельності спеціалістів.

Нормативи навантаження й обслуговування можуть застосовуватися в галузях невиробничої сфери, а на підприємствах галузей матеріального виробництва доцільно застосовувати нормативи чисельності спеціалістів, які передбачають установлення залежності між кількісними і якісними показниками діяльності спеціалістів і основними техніко-економічними показниками діяльності підприємства.

У сучасних умовах дедалі більшого поширення набуває використання штатно-номенклатурного методу, який ґрунтується на планових показниках розвитку виробництва, типових структурах і штатах, а також номенклатури посад, що підлягають заміщенню спеціалістами з вищою освітою. За допомогою цього методу можна визначити як кількісну потребу в спеціалістах на основі штатних розписів, так і якісну - на основі типової но­менклатури посад, що визначає рівень класифікації і профіль підготовки спеціалістів.

Типова номенклатура посад розробляється на всіх рівнях управління - від підприємства до міністерства і є вихідною базою нормативів насиченості спеціалістами і по­треби в них у розрізі спеціальностей. Нормативний коефіцієнт насиченості (Кн) у кож­ному плановому періоді розраховується за формулою:

^,

де НЧс - нормативна чисельність спеціалістів;

Ч- середньооблікова чисельність працівників.

Тоді загальна потреба в спеціалістах (Чс.пл) визначається таким чином:

Чс.пл = Кн * Чпр.пл ,

де Кн - нормативний коефіцієнт насиченості спеціалістами;

Чпр.пл - планова чисельність працівників на даний період.

Чисельність працівників охорони планується в залежності від розміру площі, що охороняється, кількості постів на об'єктах охорони і режиму їх роботи.

Чисельність учнів планується з урахуванням вибуваючих робітників, потреби підпри­ємства у робітниках певних професій, а також кількості кваліфікованих робітників, що надійде із закладів професійно-технічної освіти та інших джерел. Та частина додаткової потреби у робітниках, що не може бути забезпечена за рахунок прийому робітників і складатиме потребу підприємства в учнях.

План підготовки кадрів складається в розрізі професій. Кількість робітників, що планується підготувати протягом планового періоду, та термін підготовки повинні відповідати виявленій додатковій потребі в кадрах. В плані по праці кількість учнів ви­ражається у середньообліковій чисельності.

Після визначення планової чисельності та структури персоналу необхідно скласти пане робочої сили і визначити додаткову потребу з кожної категорії персоналу, яка визначається у вигляді облікового складу за формулою:

^,

де Чд - додаткова потреба у персоналі, осіб;

Чп і Ч к - облікова чисельність працівників на початок і кінець планового періоду, осіб;

Чпл - середньооблікова чисельність працівників у плановому періоді, осіб;

ПВ - планові втрати працівників, %.

Загальну потребу у спеціалістах (Чс) можна розрахувати як суму (або різницю) чисельності спеціалістів на підприємстві на початок планового періоду (Чс.п) і величини додаткової потреби (або зменшення) спеціалістів (Чс.д ):

Чс = Чс.п ± Чс.д.

Додаткова потреба у прирості посад визначається як різниця між загальною потре-ішов спеціалістах запланованого і базового періодів.

Завершується планування чисельності працюючих розробкою заходів з підготовки кадрів і підвищення їх кваліфікації, як на підприємстві, так і поза ним.

9.2. ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність тру­дах витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги).

Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методами, залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припа­ює на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається ме­тодом прямого розрахунку:

В = О / Т ,

В = О / Ч ,

де В - виробіток;

О - обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг);

Т - затрати робочого часу;

Ч - середньооблікова чисельність працюючих.

Трудомісткість - це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Тр = Т / О ,

де Тр - трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послуг).

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки виробництва та способу визначення обсягів виробничої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо),

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обгрунтованими і на певний період незмінними нормами цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Разом із тим, трудові показники вимагають досконалої нормативної бази, а в умови динамічного зовнішнього середовища цього досягти складно,

Найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, реалізована та чиста продукція).

Перевага даного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції із витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування і обліку.

Вартісний метод вимірювання продуктивності праці має і певні недоліки. Вони полягають у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (упредметненої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив мають зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності та динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часті має місце повторюваність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємстві, д яке її використовує,

Зауважимо, що показник валової продукції характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства; показник товарної продукції - обсяг, який надходить; народногосподарський обіг; показник вартості чистої продукції (новоствореної вартості) - вклад підприємства у створення продукції.

Обсяг чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і елементами упредметненої праці, тобто витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування:

О_ЧП = О_ВП – МВ ,

де О_ЧП - обсяг чистої продукції;

О_ВП - обсяг валової продукції;

МВ - матеріальні витрати.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показника»» трудомісткості продукції. Трудомісткість відображає суму затрат праці промислового в виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється людино-годинах (нормо-годинах).

В залежності від складу затрат праці, які формують трудомісткість продукції роз­різняють такі її види:

1. Технологічна трудомісткість (ТТ), яка включає всі затрати праці основних робітників, як відрядників, так і почасовиків:

ТТ = ТВ + ТПч,

де ТВ - затрати праці основних робітників-відрядників;

ТПч - затрати праці основних робітників-почасовиків.

2. Трудомісткість обслуговування виробництва (ТОб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

Виробнича трудомісткість (ТВпр ) — це всі затрати праці основних і допоміжНИХ робІТНИКІВ:

ТВпр = ТТ + ТОб.

Трудомісткість управління виробництвом (ТУ) включає затрати праці керів­ників, спеціалістів, службовців.

Повна трудомісткість (Т) - це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничото персоналу;

Т = ТТ + Тоб + ТУ, або Т = ТВ + ТПч + ТОб + ТУ, або Т=ТВпр+ТУ.

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудо­місткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.

Фактична трудомісткість визначає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт.

Планова трудомісткість характеризує затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищен­ня ефективності виробництва.

Необхідно запам’ятати правило взаємозв’язку між зміною продуктивності і трудомісткості: якщо робочий час (трудомісткість) на виготовлення продукції зменшується на п %, то продуктивність праці підвищується на (100 • п) / (100 - п), %. І навпаки, якщо норма виробітку (продуктивність) збільшується на п %, то норма часу (трудомісткість) зменшується на (100 • n) / (100 + n), %.

В залежності від можливості впливу на діяльність суб'єктів господарювання усі фактори зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи - зовнішні і внутрішні.

До групи зовнішніх факторів належать ті, що об'єктивно знаходяться поза контро­лем окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні - законодав­ство; політика і стратегія; ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси тощо), а до внутрішніх - ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали та енергія, персонал, організація виробництва і праці, система мотивації тощо).

Усі фактори зростання продуктивності праці на підприємствах можна об'єднати у такі групи:

1) матеріально-технічні (вдосконалення техніки та технології, застосування нових видів сировини і матеріалів та ін.);

2) організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи правління, організації праці та ін.);

3) економічні (вдосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках та ін.);

4) соціальні (створення відповідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу та ін,);

5) природні умови та географічне розміщення підприємств (ця група факторів ви­діляється та аналізується на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого розрахунку та пофакторним методом.

Перший метод – рпямого передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у вартісному виразі на планову чисельність персоналу основної діяльності. Так, у промисловості плановий рівень продуктивності праці (ППпл) за методом прямого розрахунку обчислюється за формулою:

ППпл = Опл / Чпл ,

де Опл- плановий обсяг випуску продукції, грн.;

Чпл — планова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб.

Поширеним методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Вказаний метод передбачає розрахунок зростання продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Основним показником всіх планово-економічних розрахунків є вихідна чисельність персоналу основної діяльності (Чвих) яка для промислового підприємства складатиме:

Чвих = Опл / ПП_баз,

Чвих = Ч_баз х К_о.пл / 100 ,

де Опл - плановий обсяг випуску продукції, грн.;

ПП_баз - продуктивність праці (виробіток) за базовий період, грн.

Ч_баз- чисельність промислово-виробничого персоналу за базовий період, чол.;

К_о.пл - зростання обсягу виробництва за плановий період, %.

Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника вихідної чисельності.