Зміст
Вступ
Розділ 1. Історичний огляд розвитку дошкільної освіти в Україні
1.1 Розвиток дошкільної освіти у ХІХ столітті
1.2 Розвиток дошкільної освіти після 1917 року
1.3 Структура дошкільної освіти в Україні
Розділ 2. Реалії та перспективи розвитку дошкільної освіти в Україні
Розділ 3. Географічні особливості розвитку дошкільної освіти на Кіровоградщині
Висновки
Список використаних джерел
На сучасному етапі розвитку суспільства перед вітчизняними дошкільними навчальними закладами постали нові завдання, зумовлені входженням України до міжнародного освітнього простору.
Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.
Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою "Освіта" ("Україна XXI століття").
Первинною складовою системи безперервної освіти в Україні є дошкільна освіта.
Дошкільний вік - значний період дитинства. У порівнянні з періодом раннього віку соціальні та духовні потреби дитини різко посилюються. Підсумок розвитку дітей дошкільного віку - сформована готовність їх до життя, до навчання в школі. Тому дослідження географії та умов розвитку закладів дошкільної освіти є надзвичайно актуальним.
Об’єкт: дошкільна освіта як складова освітньої системи України та Кіровоградської області.
Предмет: особливості територіальної організації та перспективи розвитку дошкільної освіти в межах Кіровоградської області.
дошкільна освіта україна розвиток
Мета даної курсової роботи полягає у виявлені закономірностей розміщення і розвитку закладів дошкільної освіти в межах Кіровоградської області.
Завдання:
- на основі аналізу різноманітних джерел уточнити зміст поняття "дошкільна освіта" та виявити її місце у загальній структурі освітньої системи України та Кіровоградської області;
- здійснити історичний екскурс розвитку дошкільної освіти в Україні;
- проаналізувати класифікацію дошкільних закладів за їх функціями;
- дослідити географію закладів дошкільної освіти в межах України та Кіровоградської області;
- виявити основні проблеми пов’язані із функціонуванням закладів дошкільної освіти в межах Кіровоградської області;
- на основі урядових документів визначити шляхи розвитку і удосконалення системи дошкільної освіти в Кіровоградській області.
Під час написання роботи використані такі методи дослідження або аналізу: історико-географічний і ретроспективний аналіз, порівняльний аналіз, метод аналізу документації, системний метод аналізу, аналітично-статистичний, картографічний метод.
Особистий внесок полягає у створення картографічного матеріалу, який відображає географію розміщення закладів дошкільної освіти України та Кіровоградської області.
Курсова робота складається з вступу, основної частини (трьох
розділів), висновків, використаних джерел та додатків.
Перші дошкільні заклади, як самостійні навчально-виховні установи особливого типу, виникли в Україні тільки у XIX столітті. Є відомості, що у Полтаві в 1839 році було відкрито притулок, куди приймали дітей безоплатно від 3 років. У цьому притулку діти перебували з 7 години ранку до 21 години влітку, а взимку з 7 години до 20 години.
Перший дитячий садок в Києві організувався 1 вересня 1871 року. Його відкрили сестри Ліндфорси - Марія і Софія (пізніше за чоловіком Русова - видатна українська діячка в освітній справі) [1]. В ньому виховувалися діти з українських інтелігентських родин, і був він водночас осередком національної культури України.
В Україні Київ до революції був центром дошкільної роботи. Там діяли різноманітні товариства та організації, а саме: Товариство народних дитячих садків, Фребелівське товариство, різноманітні ліберально-філантропічні організації. Метою їхньої діяльності була боротьба з бездоглядністю дітей. Дитячі заклади були двох типів: платні для заможних верств населення і безплатні - для бездоглядних дітей з бідних сімей, які повністю чи частково утримувались на кошти товариств і організацій [3]. Відсутність державного фінансування свідчила про те, що дитячі садки як суспільно-виховні заклади приживалися дуже важко, відкривалися повільно, а кількість їхня була незначною.
В Західній Україні питання про організацію дошкільного виховання вперше порушила Н. Кобринська на жіночому вічі у Стрию 1891 року. Того ж року з ініціативи священика Кирила Селецького в селі Жужілі Сокальського повіту був організований перший на Галичині дитячий садок. В 1902 році відкрито перші дитячі садки у Львові. З того часу і почало розвиватися в Галичині дошкільне виховання [1].
У 90-х роках XIX століття в Україні земства почали відкривати дитячі ясла. Спочатку ці установи відкривались переважно на час літніх робіт, а згодом вони стали працювати протягом року. Наприклад, Полтавське губерніальне земство відкрило дитячі ясла у 1897 році [1]. Але якщо порівнювати інтенсивність земського руху, спрямованого на відкриття шкіл, із рухом, спрямованим на відкриття установ дошкільного виховання, то зразу видно епізодичність і значно меншу ефективність діяльності земств у царині дошкільного виховання. Через те, що організація діяльності та робота земських дитячих установ реґламентувалась постановами волосних, повітових та губернських земських зібрань, недооцінювалось значення виховання дітей дошкільного віку.
Кінець XIX початок XX століття - це період розвитку та формування системи суспільного дошкільного виховання в Україні. Цей час характеризується відкриттям народних дитячих садків для різних верств населення з ініціативи і на кошти приватних осіб та педагогічних товариств. Прогресивна педагогічна громадськість вимагала від уряду введення дитячих садків у державну освітню систему і державне фінансування. Проте ці зусилля були марними - Міністерство народної освіти обмежувалося обіцянками у справі розвитку дитячих садків.
Тільки з поваленням царизму відкрилась для українського
народу можливість приступити до будівництва дошкільних установ - дитячих
садків, майданів, клубів - на ґрунті національного оточення дитини: рідної
мови, пісні, гри. У містах і селах почали відкриватися ці установи на кошти міських
та сільських громад. В перші роки після революції уряд постійно приймав
постанови, які істотно впливали на структуру органів управління народною
освітою.
Після революції (жовтень 1917 року) новий уряд розгорнув широку діяльність щодо створення державної системи дошкільного виховання. Рада Народних Комісарів з перших днів радянської влади приступила до реформування народної освіти. II з’їзд Рад призначив першого Наркома освіти - А.В. Луначарського. Управлінням народною освітою займалася державна комісія з народної освіти, котра була створена 9 листопада 1917 року. Серед відділів цієї комісії був відділ дошкільного виховання та допомоги, який очолювала Д. Лазуркіна. Таким чином, суспільне дошкільне виховання ввійшло в державну систему освіти. Діяльність цього відділу була спрямована на пропаганду дошкільного виховання, підготовку дошкільних працівників організацій дитячих установ, якими слід було охопити всіх дітей до 8 років і на виконання плану "організації справи дошкільного виховання" [5]. В 1917 році, згідно з Постановою тимчасового уряду, який фактично контролював ситуацію в Україні, створено земські управи, які стали повноцінними закладами місцевого самоуправління. Губернські та повітові земства створювали ради освіти, котрі повинні були займатися роботою культурно-освітніх закладів. До компетенції повітових рад освіти відносились фінансові питання, створення мережі дошкільних, шкільних, позашкільних закладів. У листопаді 1917 року вийшов ІІІ Універсал, яким проголошено освіту УНР. В цей час Генеральний Секретаріат Освіти звернувся до губернських, повітових земств і міських управ з пропозицією про скликання в грудні 1917 року наради зі справи організації народної освіти в Україні. Від кожного губернського і повітового земства був 1 представник. На нараді затверджено "План управління освітою в Україні".
У грудні 1917 року Наркомос опублікував декларацію "Про дошкільне виховання", у якій йшла мова про те, що суспільне (безкоштовне) дошкільне виховання повинно розпочинатися від народження дитини і повинно здійснювати її всебічний розвиток. Ця декларація вводить дошкільне виховання в загальну систему народної освіти і визнає його як складову частину всієї шкільної системи. Це є початком суспільного дошкільного виховання. В Декларації відмічалось, що "система дошкільного виховання повинна бути складовою частиною всієї шкільної системи і повинна бути органічно пов’язана в одне ціле з всією системою народної освіти".
Важливим кроком у становленні суспільного дошкільного виховання була підготовка відділом з позашкільної освіти і дошкільного виховання проекту "Реґламент дитячих садків". Згідно з цим офіційним документом планувалося, що суспільне дошкільне виховання стане обов’язковим і безкоштовним завдяки зусиллям департаменту [2]. Таким чином, закладався фундамент успішної діяльності державної системи суспільного дошкільного виховання.
У 1917 році при Центральній Раді утворюється Генеральний секретаріат освіти України (з 8 січня 1918 року - Міністерство народної освіти), яку очолив І. Стешенко. Значний внесок у розвиток дошкільного виховання на той час зробила С. Русова, котра очолювала відділ дошкільного виховання та позашкільної освіти і проводила в життя лінію українізації народної освіти.
В січні-лютому 1918 року була спрощена система управління народною освітою. Навчальні заклади передані радам народних депутатів, а пізніше - у відомство Наркомосу. При місцевих радах створювалися відділи народної освіти [5]. Ради існували здебільшого в губернських центрах. У повітових, а також у волосних центрах діяли воєнно-революційні комітети - ревкоми. Провідниками політики Наркомосу УРСР на території губерній були відділи народної освіти губвиконкомів, які за Постановою IX Всеукраїнського з’їзду Рад (1925 року) були ліквідовані в зв’язку з утворенням округів та районів. Відділи народної освіти як реґіональний орган управління освітою включали в себе завідуючого відділом, загальний підвідділ, підвідділ соціального виховання, куди входила секція дошкільного виховання, підвідділ позашкільної освіти та діяли в різних місцях України в різні часи. Наркомос в 1918 році організував тримісячні курси підготовки інспекторів з дошкільного виховання для обласних відділів народної освіти. Особи, котрі закінчили ці курси, на місцях проводили підготовку дошкільних працівників. Отже, Наркомос керував організацією суспільного дошкільного виховання.
У червні 1918 року Раднарком підписав Декрет, згідно з яким всі державні, суспільні і приватні заклади дошкільного виховання передавалися у відомства Наркомосу і тим самим включалися в систему народної освіти як її перша ланка. Виховна робота проводилася в дошкільних установах здебільшого за педагогічною системою Фребеля і Монтессорі і за тими вказівками, які містив у собі "Порадник діяча позашкільної освіти і дошкільного виховання", що його випустив в 1918 році відділ дошкільного виховання при Міністерстві народної освіти [1].
До кінця 1918 року в Україні працювало близько 140 дитячих садків [2]. Наркомос взагалі та дошкільний відділ зокрема організовували роботу на всій території радянської держави, проводили республіканські наради завідуючих місцевими дошкільними підвідділами, випускали інструктивні матеріали з досвіду роботи. З 1918 року по 1922 рік з ініціативи та за активної участі Д. Лазуркіної видавався "Бюлетень дошкільного відділу Наркомосу", в якому доводились до провінцій оперативні вказівки, досвід роботи тощо.
Свої погляди на організацію роботи дитячого садка керівники дошкільних відділів різних рівнів могли висвітлити у виданій Наркомосом у 1919 році "Інструкції по веденню осередку та дитячого садка". Ця інструкція чітко розмежувала осередок і дитячий садок, вказувала на наповнюваність груп - на 1 вихователя не більше 25 дітей, а бажано 15.
Справа організації системи дошкільного виховання в реґіонах на той час була покладена на відділи народної освіти повітових революційних комітетів, котрі діяли рішуче. Їхні розпорядчі документи мали характер безапеляційності та обов’язковості до виконання. Як приклад подам мовою оригіналу один із наказів відділу народної освіти при Кам’янець-Подільському повітовому революційному комітеті:
"Наказ ч.8 Відділу Народної Освіти при Кам’янецькому ревкомі.
Реєструватися на протязі до 6-го серпня в Підвідділ Дошкільного Виховання:
. Всім, як і бувшим так і теперішнім керівникам Дошкільних установ (дитячих садів, площадок, притулок).
2. Всім, хто закінчив курси Дошкільного Виховання.
. Всім курсисткам курсів Дошкільного Виховання.
. Всім, хто раніше брав участь в дошкільній праці, як в Кам’янці так і в інших місцях.
Зареєструватися в цей же термін всім дитячим дошкільним закладам - дитячим садам, площадкам, сирітським домам, притулкам. Осіб, котрі не зареєструються у вказаний термін, буде притягнуто до відповідальності. Завідуючий Відділом Народної Освіти Завідуючий Підвідділом Дошкільного Виховання Діловод".
Творцем першої системи шкільної освіти в Україні був тодішній комісар освіти Г.Г. Гринько, котрий подав вироблену ним схему освіти на розгляд Всеукраїнської наради завідувачів губернських відділів народної освіти 29 березня 1920 року, а в серпні цього ж року на ухвалу Всеукраїнської наради у справі освіти. Своєю схемою Г. Гринько ввів систему дошкільного виховання в загальношкільну систему, чим і виконав вимоги декларації "Про дошкільне виховання".
Дошкільне соціальне виховання в цій системі займає місце початкової ґрунтовної ланки. Це можемо підтвердити "Основними принципами Єдиної трудової школи" (16.10.1918 p.), в яких вказувалось, що вся система нормальних шкіл від дитячого садка до університету являє собою одну школу, одну неперервну драбину [5]. Установами соціального дошкільного виховання були: майдани різних типів, дитячі садки, клуби неповного дня, денні дитячі будинки та дитячі садки цілого дня, якими здійснювали керівництво на території міст відділи народної освіти виконавчих комітетів міських Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів трудящих, утворені в 1919 році (з 1940 року - Рад депутатів трудящих, з 1977 - Рад народних депутатів) [4]. У структурі цих відділів було дошкільне виховання. Управління освітою на території міст здійснювалось на основі рішень міських Рад і постанов вищестоящих державних органів. Міські відділи народної освіти займались організацією освіти взагалі та дошкільної зокрема. У 1921 році, в Україні, нараховувалося дітей у віці від 4 до 15 років - 7,5 млн., з них в містах - 1,5 млн., і в селах - 6 млн. Безпритульних дітей (сиріт та напівсиріт) біля 700 тис. На початок 1921 року Нарком освіти мав у розпорядженні таку кількість установ: дитячі будинки - 600 (перебувало 39 тис. дітей), дитячі садки - 500 (35 тис. дітей), школи - 21887 (2,25 млн. дітей).