Материал: THEATRICA _postranichno_

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

вищність вистав, а кліриків, що виконували ігри, дедалі частіше почали називати

нашими трагіками (tragіcus noster).

На цій стадії розвитку Великодні ігри вступають у конфлікт із загальним характером літургії, що провокує 1210 р. указ Папи Інокентія ІІІ, яким показ Великодніх ігор у церквах забороняється, після чого гра виходить на profandum (місце поза

храмом, паперть, церковний ґанок), і цей перехідний жанр згодом дістає назву

напівлітургійної драми.

Зазвичай напівлітургійні драми розпочиналися з процесії, що прямувала за місто, неначе повторюючи шлях Ісуса на Голготу. Спочатку вона містила сцени зради, суду й страти, однак поступово обросла подробицями. Тут з’явилися персонажі, про яких у Біблії не було й згадки (торговець запашною маззю; сцена, в якій юдеї виконували пісні в присутності Пилата й сперечалися із солдатами

стосовно платні за їхню працю й ціни на миро; Марія Магдалина співала пісню, яку сучасний німецький дослідник порівняв із шансоном: «Торгаш, подай рум’яна ці, я ними щічки нарум’яню, щоб хлопця заманити, інакше врода моя зів’яне!»).

Упролозі до однієї з німецьких Великодніх ігор двоє ангелів викладали зміст гри: «Хочемо вам в образах представити, як смерть піти змусив Господній Син

Ісус Христос, який у жертву вам життя приніс своє, як Він воскрес, коли прийшла пора. Дивіться ж хоч до ранку!»

Під час виконання вистави група юдеїв сперечалася, чи не накличе на них неприємності історія з розп’ятим Христом. За їхні гроші Пилат виставляв біля труни Ісуса охоронців, які, одержавши свої гроші, хвалькувато заявляли, що той, хто насмілиться підійти до труни, змушений буде мірятися силами з гігантами. Однак

підходили ангели, торкалися охоронців і ті засинали. Христос уставав із труни,

йшов до брами Пекла, щоб урятувати полонені душі і, побачивши, що вони за-

мкнені, перетворював засув у друзки. Ангели проводжали душі до Раю.

Усцені Воскресіння спочатку лунав страшний гуркіт, ніби землетрус, потім Ісус уставав із могили й виголошував такі рядки: «І в Пекло хочу спуститися, звільнити Адама з Євою й усіх, кого люблю, хто був для радості народжений, але Люципером

уПекло відправлений». Біля брами Пекла Ісус співав: «Брами Пекла хочу Я злама-

ти й душам усім волю дати. Я альфа й омега, хай буде всім відомо, хто опинився

уцій безодні. Я перший і останній, Я єсмь пророк Давид! Про це засвідчує мій вид». Коли охоронці прокидалися і знаходили труну порожньою, вони накидалися

на юдеїв і розпочиналася бійка. Коли ж торговець мазями рекламував свій товар

і шукав собі помічника, йому на очі потрапляв простак Рубін, який, не соромля-

чись, брався товкти в ступці всілякі трави й пропонував різні мазі: бабам — для омолодження, молодичкам — для повернення цнотливості: «Беру я комашиний

жир і бичачої крові доливаю, від мухи мозок додаю й трохи дзенькоту від дзвонів».

Тоді з’являлися три Марії і, виконавши пісню, купували мазь, за яку «медикус»

вимагав чималі гроші.

185

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

І знову розігрувалася комічна сценка з участю ме­дикуса, його дружини й слуги Рубіна: дружина сварила чоловіка за те, що він дешево продає безцінні мазі

(їй не вистачає грошей на нову сукню), але чоловікові набридало слухати дружину, він бив її і лягав спати. Тоді до жінки підкрадався Рубін і підмовляв її тікати ра-

зом із ним. В іншій сцені Рубін звертався до публіки: «Дивіться, старі ви матраци, та відкривайте гаманці. Дивіться, дохлі карасі, доки чорт дупу вам не відкусив».

В українському театрі важливою подією для поширення пасійних драм, на думку В. Рєзанова, став київський собор 1629 р. митрополита Йова Борецького, який «запровадив до церковної відправи пасії <…> це було явне наслідування католицькій літургійній страсній (пасійній) драмі».

До драм Великоднього циклу В. Рєзанов відносив такі твори: «Дійство на страсті Христові списане», «Царство Натури Людської…», «Свобода от віков вожделен-

ная…», «Мудрость Предвічная…», «Торжество Естества Человеческого…», «Тра­ гедо­ комедія» Сильвестра Ляскоронського, «Властотворній образ человеколюбія Божія» Митрофана Довгалевського, «Образ страстей міра сего» і Великодню драму без заголовка. Але все це не були чисті пасійні драми, адже, за висновком дослідниці українського театру Л. Софронової, Великодня п’єса надто легко «пе-

ретворюється на панегірик, а панегірик сплітається з кульмінаційною точкою Великодньої драми».

З початку XVІІ ст. відомо анонімну Великодню драму «Слово про збурення Пек­ ла» («Слово о збуренії Пекла, єгда Христос, од мертвих вставши, Пекло збурив»), жанрова природа якої сьогодні недостатньо зрозуміла, адже дослідники вислов­ люють різні припущення щодо можливих умов виконання цього твору. Одні пов’язують його з традицією шкільної драми, інші — з народним театром. Невеличкий за обсягом уривок анонімного твору зазвичай друкується як Великодня пасійна драма, позаяк мотив Сходження Христа до Пекла в ній запозичено з апокрифічного «Никодимового євангелія», віднесеного до заборонених книг ще Ні-

кейським собором 325 р. Проте починаючи з ХІІІ ст. мотив сходження Христа

до Пекла пов’язується в західній літургійній практиці з Великоднім циклом, Великодньою всенічною і обрядом Tolliteportas як відображенням Христової перемоги над Дияволом при сходженні його до Пекла. Німецьку містерію про сходження Христа до Пекла датовано 1464 роком; твір насичено постановочними ефектами — приміром, від помаху руки Христа падали засуви і відмикалися замки.

У1630 р. вчитель львівської братської школи Андрій Скульський видрукував пасійну декламацію «Вірші з трагодіи ”Христос Пасхон”» Григорія Богослова —

переробку написаної у Візантії у ХІ–ХІІ ст. трагедії, своєрідного зліпку трагедій Еврипіда, Есхіла («Прометей», «Агамемнон»), Лікофрона, а також Євангелій та апокрифів. Основні події драми — смерть Ісуса та його Воскресіння.

У1631 р. у Львові було видано «Розмышляннє о муці Христа, спасителя нашего. При тым веселая радость з триумфалного єго воскресеніа. Віршами напысаный

186

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

през многогрішного инока Йоаникіа Волковича, проповідника слова Божого, и в Львові при церкви братской Успеніа Пречистыя Дівы Маріа, през отрочат

отпровованыи. Там же за благословенієм ero милости преподобнійшого отца Кир Петра Могилы, воєводича земль молдавских, великого архімандрита кієвопечерского до друку поданым року от рождества Христова 1631». Прикметно, що твір

цей присвячено «Побожному и благовірному мужу, пану Гаврієлю Марковичу Ланкгишу, славному купцу и мещанину лвовскому, добродієви своєму ласкаво-

му». «Смутныи трены в смутный день страстей Христа, спасителя нашого» починаються зі звернення Душі побожної І (у виконанні Георгієвича), потім з’являються Душа побожная 2 (Ланкгиш), Душа побожная 3 (Буневскій), Милость Божіа, Милосердіє Божіє, Ангел, одинадцятеро отроків, Розум, Пам’ять, Воля, Звитязство, Тріумф, Крест, Копіє, Вісники. Причому у творі є чимало ремарок («крест кочет в руки

взяти», «того ж кочет», «тримаєт крест моцно в рука», «всі три крест цілуют» та ін.). 1670 роком атрибутується одна з найдавніших пам’яток української драматургії, яку зазвичай відносять то до містерій, то до мораліте, хоча сам автор у тексті

твору вживає слово traiediia. Йдеться про анонімний «Dialogus de Passione Christi» («Діалог про страждання Христові»), що його розшукав і видав Іван Франко.

У1674 р. видрукувано «Вірші на Воскресеніє Христово» Лазаря Барановича, десь у ті самі роки — «Стихи на Страсти Господни» Димитрія Туптала та «Вірши на Воскресеніє Христово» Петра Поповича Гученського. Ці вірші створено в жан-

рі декламації, що передбачало їх виконання.

1685 р., очевидно, написана анонімна пасійна драма «Дійство на страсті Христові списане», темою якої є боротьба Богині ворожнечі Ерінніс з Любов’ю. Твір виконували студенти колегіуму в трапезній церкві Києво Братського монастиря

уВеликодню п’ятницю перед настінними образами страстей Христових. Пролог твору, вважає Ростислав Пилипчук, «дає підстави порівнювати його, як і всю дра-

му, з тим місцем у літописі Самійла Величка, де йдеться про раздвоенія, ізмене-

нія <…> междоусобія с кровопролитіем”».

Великодня містерія «Царство натуры людской прелестію разоренное, благода-

тію же Христа паки составленное и венчанное смутным же действом в Киевских Афинах <…> от благородных российских мледенцов извещенное…» (1698) відома лише за уривком, у якому йдеться про створення людини, її гріхопадіння і вигнання з Раю, а також про вихід юдеїв з єгипетської неволі. Дійовими особами виступають алегоричні постаті, які борються за Натуру Людську, — Всемогуща Сила, Віра, Надежда, Милость і ангели, а з другого боку — Люципер та його слуги: Злость,

Прелесть, Гордость, Смерть. Події відбуваються на небі, на землі, в Раю й у Пеклі.

У1703 р. створено Великодню драму «Мудрость Предвічная,­ во едемском душу разумную ветрограді наздавшая, самоизвольні же в плін Ада восхищенную от по-

гибели вічной ко первому рая блаженству Любві Божія довлетвореніем возведшая, через благородных Россіи младенцов во училищном коллекгіум Кіево Мо-

187

ДРАМА ВЕРХОВА

гилеанском стихотворным сложеніем 1703 явствовався». Драма починається творенням­ людини та введенням її до Раю, а завершується положенням Христа

угріб, тобто охоплює події Старого і Нового Заповіту. У п’єсі виводиться на сцену

Ворожнеча, яка святкує перемогу над світом і тішиться з приводу роз’єднання між Богом і людською душею. Любов бере на себе муки, щоб примирити душу з Богом.

У1727 році в Білгородському колегіумі виставлено Великодню драму «Благоутробие Божіє», текст якої не зберігся.

1729 року в Києві видано «Трагедо комедію» єромонаха Сильвестра Ляскоронського, джерелом якої, на думку В. Рєзанова, була п’єса «Царство Натури Людской». Ця драма Великоднього циклу завершувалася алегоричним антиепілогом,

уякому демонструвалась картина «Орел монарший перунами побиває льва». Виступав Орфей з гуслями, і хор співав, вихваляючи можновладців («князь з потентами»). Цей антиепілог, на думку В. Рєзанова, був відгуком панегіричних дійств, що їх виконували єзуїти. Твір Ляскоронського начебто написаний на Страсті Христові або Великдень, однак виставлявся в день Петра й Павла, тобто в день іменин царя Петра, на що вказують чотири сцени в другому акті, присвячені цим апостолам, — хоча ці сцени не мають органічного зв’язку з усім змістом твору. Крім того, автор вивів «монаршого орла», що «громами побиває льва» (Персію),

і таким чином надав драмі панегіричного забарвлення.

1746 року, ймовірно, створено ледь не останній твір шкільного театру в Україні — Великодню драму «Воскресеніє мертвих» тридцятирічного викладача Києво Могилянської академії Юрія (Георгія) Кониського. ► ДРАМА ЛІТУРГІЙНА

ДРАМА ВЕРХОВА, ДРАМА КІННА, ГІПОДРАМА (англ. equestrian drama, hypo­

drama) — у театрі XVIII ст. — кінна драма, різновид зоологічної драми (зоодра­

ми); синтетичний, театрально цирковий жанр з участю коней. Жанр сформувався

увидовищах Андре Дюкро, постановника кінних вистав («Битва під Ватерлоо», де при світлі смолоскипів і місяця зображувалися бої кінноти і піхоти; міста, що палають; розстріл шотландців; утеча Наполеона та ін.).

Серед перших зразків жанру у США — драма «Мазепа, або Дикий кінь Тата-

рії» Джона Говарда Пейна (1791–1852), першого американського виконавця ролі Гамлета, популярного драматурга й поета. У п’єсі Мазепу виведено як татарського шляхтича, якого тяжко покарано за якусь інтригу: його прив’язали до спини дикого коня, якого пустили степом. Наступною гіподрамою на цю саму тему була

п’єса­ «Мазепа, або Дикий кінь Татарії» Г. М. Мілнера, яку вперше виставлено 1833 р. в «Амфітеатрі» Астлея. 7 червня 1861 р. роль Мазепи у виставі за п’єсою Мілнера виконала Ада Ісаакс Менкен; одягнена в легкий шовковий костюм тілес-

ного кольору, що облягав її фігуру і створював враження наготи; акторка мала

шалений успіх і з цією виставою гастролювала по багатьох містах США, а також

уЛондоні й Парижі. У Парижі вона показувала виставу впродовж ста вечо-

рів; останнього вечора на спектаклі були присутні Наполеон ІІІ, грецький король,

188

ДРАМА ВИРОБНИЧА

герцог Единбурзький, англійський принц та ін. Велику кількість мазеппадрам виставляли й інші акторки в Америці. Наприкінці XІX ст. в серії «Ефіопська драма»

видрукувано п’єсу «Мазепа», дійовими особами якої були афроамериканці. Інший різновид гіподрами в 1880 х рр. створив Вільям Коді, на прізвисько Бу-

фало Білл; він організував шоу «Видовища Дикого Заходу», з яким понад тридцять років гастролював світом.

У1890 х рр. в Росії, в цирку Е. Труцці здійснювалися постановки гіподрам (цир-

кових пантомім) за повістю М. Гоголя «Тарас Бульба».

У1930 х рр. постановку гіподрами «Кармелюк» на арені Київ­ського цирку здій-

снив Гнат Юра. ► балет кінний, ДРАМА ЗООЛОГІЧНА, театр тварин

ДРАМА ВИРОБНИЧА — в СРСР наприкінці 1920 х — на початку 1930 х рр. — драматичний жанр, в основу якого покладено виробничий конфлікт. На відміну від драматургії експресіонізму, для якої характерне протистояння людини та машинізованого світу, у виробничій драмі пропагувалася індустріалізація й оспіву-

валася велич соціалістичного будівництва­.

Яків Мамонтов у праці «Основні компоненти драми» писав про виробничу драму: «В цих п’єсах драматурги намагалися відобразити наші великі соціалістичні виробництва, наші індустріальні досягнення: виводили силу людей, заповнювали десятки сторінок виробничими нарадами. А кінець кінцем виходило так, що в п’єсі багато людей, багато виробничих розмов, ще більше метушні і галасу

іжодного значного образу».

Устатті «Виробнича драма» (1932) Борис Алперс, спираючись на приклади по-

становок п’єс М. Погодіна, писав: «П’єси загуркотіли на сцені залізом і сталлю, запалали мартенівськими печами, заклубилися пилом новобудов. І водночас з цією об-

становкою хлинула на сцену армія будівників і виробничників. Індустріальні робіт-

ники в прозодязі, вуглекопи в брезентових куртках <…> Проте п’єси цього типу

іпобудовані на їхній основі вистави на сьогодні вичерпали себе. <…> Зазвичай ця схема має такий вигляд. На заводі або на будівництві йде напружена боротьба за виконання плану. У роботі виникає прорив. На ліквідацію прориву мобілізуються всі сили колективу. Але перешкодою стає несвідомість шкідників або куркулів.

На якийсь момент реакційні настрої беруть гору. Завод, фабрика або будівництво

на краю загибелі. В цей час відбувається подія, що розкриває істинний смисл того, що відбувається. Класовий ворог, який ховався по кутках, відкрито виходить на сцену. Вибух шахти, греблі, поламка машини — ці шкідницькі акти відкривають очі відсталій частині робітників на справжню природу їхнього опору. Наступає

перелом і протверезіння. Прорив ліквідується». ► ДРАМА АГІТАЦІЙНО ПРОПАГАНДИСТСЬКА ДРАМА ВІРШОВАНА (англ. verse drama) — драма, написана у віршованій фор-

мі. Першою віршованою драмою була давньогрецька трагедія, від якої традиція тягнеться й далі, доки у XVI ст. не сформується прозова драма, що в ХІХ ст., під

впливом­ вимог реалізму, стає провідною формою драматургії. У ХХ ст. драматур-

189