Материал: THEATRICA _postranichno_

ТЕАТР ВЕЧІРНІЙ

ТЕАТР ВЕЧІРНІЙ (англ. dinner theatre, pub theatre) — театральна вистава в залі для публіки, що вечеряє; вечірні вистави в ресторані або нічному клубі, зазвичай

з участю зірок.

ТЕАТР ВІДКРИТИЙ (англ. open theatre, пол. teatr otwarty) — термін вживається у кількох значеннях: театр, відвідування якого не має станових та інших об-

межень, тобто загальнодоступний театр; театр без покрівлі, тобто театр просто неба; театр альтернативний, що не має обмежень естетичного характеру і прагне бути відкритим до різних естетик тощо.

ТЕАТР ВІЛЬНИЙ (англ. independent theatre, рос. театр вольный) — у Російській

імперії XVIII–ХІХ ст. — недержавний театр. Уперше словосполучення зафіксовано у назві організованої в Ярославлі трупи Ф. Волкова. 1779 р. в Петербурзі створено «Вольный росссийский театр» (з 1780 р. трупою керував І. Дмитревський). 1783 цей театр став державним, отримавши назву «Городского деревянного театра», або Малого театра (на відміну від Великого). Назву «Вольный театр» мав театр кн. Рєпніна в Полтаві. Поряд з вольным театром уживалися словосполучення вольная труппа, вольные актеры, вольные музыканты, свободные артисты.

Микола Костомаров у праці «Очерк домашней жизни и нравов великоруського народа в XVI и XVII столетиях» уживав термін «вольная труппа» для характеристики скоморохів; він писав: «скоморохи, составлявшие у нас в некотором смысле особенный ремесленный цех, постоянно преследуемый ревнителями благочестия <…> образовывали вольную труппу из гуляющих людей всякого происхож-

дения, иногда же принадлежали к дворне какого нибудь знатного господина».

Удругій половині ХІХ ст., після скасування театральної монополії у більшості

європейських країн, творцями вільних і незалежних театрів, у назві яких вжи-

валися ці позначення, були Поль Фор, Андре Антуан (першим варіантом назви

«Вільного театру» Антуана було «Театр на свободі» — назву запозичено у Віктора Гюго), Жак Руше, Отто Брам, Габрієла Запольська, Коте Марджанішвілі та ін.

У1930 х рр. рух незалежних театрів розгорнувся в країнах Латинської Америки. Так, в Аргентині 1930 р. драматург і режисер Л. Барлетта створив незалежний драматичний­ театр «Ель Пуебло» (Народний театр) та ін. Незалежні театри вели

активну громадську роботу, влаштовували лекції, безкоштовні вистави на ярмарках, площах, у клубах і в бібліотеках.

В Україні першим театром з власною назвою незалежний був «Український Незалежний театр» Товариства «Руська бесіда» у Львові (1920–1921). ► ТЕАТРАРТИСТИЧНИЙ

ТЕАТР ВЛАДИ (англ. theatre of Power) — термін, що ґрунтується на впровадже-

ному Річардом Вортманом понятті про сценарій влади: у кожній добі можна виявити не серію окремих драм, а єдину багатоактну драму — сценарій, у якому одні

йті самі теми розробляються стосовно певних випадків і обставин; цей сценарій

вплітає конкретні події в символічний контекст; будь яка вистава в цьому кон-

тексті є лише окремим епізодом, який пов’язаний із загальним сценарним пла­

526

ТЕАТР ВОГНЮ, ТЕАТР ВОГНЮ І ПАПЕРУ

ном; сукупність видовищ, які здійснюються за цими сценаріями, утворюють Театр Влади, який окреслюється не лише у головних державних дійствах, що виставля-

ються на перших сценах держави, але — у найширшому сенсі — у театральності доби, спрямованій на творення образу влади. ► сценарій влади, ТЕАТР АБСОЛЮТИСТ-

СЬКИЙ, ТЕАТР ДЕРЖАВНИЙ, ТЕАТР ІМПЕРАТОРСЬКИЙ, ТЕАТР ПАРАТЕАТР

ТЕАТР ВОГНЮ, ТЕАТР ВОГНЮ і ПАПЕРУ (пол. teatr ognia, teatr ognia i pa­pie­ ru) — одна із сучасних форм театру у Польщі; театр предметів із використанням

паперу й вогню.

ТЕАТР ВОЙОВНИЧИЙ, ТЕАТР ГЕРИЛЬЇ (англ. guerilla theatre; нім. Guerillathea­ ter; ісп. theatro de guerilla, фр. théatre de guerilla — театр партизанський) — за визначенням Патріса Паві, театр, заангажований у політичному житті. До передвісників цього типу театру можна віднести театри Вс. Мейєрхольда і Леся Курбаса, Е. Піскатора й Е. Буріана, войовнича термінологія яких віддзеркалилася навіть у таких назвах, як «Барикади театру» (назва друкованого органу «Березоля») та ін. На думку Д. Косинського, одна з особливостей театру герильї пов’язана із його прагненням зруйнувати межу між мистецтвом і політичною маніфестацією (гепенінги тощо).

Термін театр герильї народився наприкінці 1960 х і пов’язаний з діяльністю бразильського режисера Августо Боаля (1931–2009). На першому етапі діяльності свого інтерактивного театру Боаль залучав глядачів до обговорення вистав, але згодом умови змінилися і глядачам було дозволено зупиняти виставу і пропонувати акторам інші варіанти поведінки персонажів. Одного разу глядачка була

так схвильована, що не змогла пояснити, які саме зміни вона хоче ввести; тоді їй було запропоновано вийти на сцену і показати те, що вона має на увазі у вигляді

послідовних мізансцен з участю акторів. Діяльність Боаля привернула до нього

увагу хунти, що керувала державою, а після виходу його першої книжки «Театр

пригноблюваних» (1971), невдовзі перекладеною двадцятьма п’ятьма мовами, він був заарештований і зазнав тортур; згодом йому було запропоновано емігрувати до Аргентини, але Боаль виїхав до Парижа, де впродовж дванадцяти років викладав свій метод і створив кілька центрів Театру Пригноблюваних. 1981 року відбувся перший міжнародний фестиваль форум театру. Після падіння хунти

у Бразилії 1986 р. Боаль повернувся на батьківщину, де організував головний центр Театру Пригноблюваних. 1992 року, використовуючи форми театральної

агітації, Боаль балотувався на виборах до міської ради і переміг. У 1992–1996 х рр. він озвучує чотири десятки законопроектів, створених міською громадою в інтерактивній формі законодавчого театру (Legislative theatre). Згодом його досвід

використовувався в інших містах, де були ухвалені ще чотири закони за ініціати-

вою законодавчого театру.

У 1990 х рр. міжнародний рух театрів пригноблюваних» (форум театрів) діс-

тає поширення, Боаль влаштовує фестивалі, створює Міжнародну організацію Театру Пригноблюваних (International Theat­re­ of the Oppressed Organisation, ITO).

527

ТЕАТР ВПЛИВУ

Серед найвідоміших його постановок останнього періоду — самба опера за мотивами «Кармен» Бізе (1998).

Дискутуючи із «примусовою системою аристотелівського театру», Боаль висуває власну концепцію Театру Пригноблюваних, до основних форм якого належать: Образний театр (Image theatre), Невидимий театр (Invisible theatre) і Те-

атр форум (Forum theatre).

Театр образів, або Театр Зображень (Image Theatre), за визначенням Боаля, це серія експериментів та ігор, що виявляють внутрішній зміст соціальних відносин. Учасники Театру образів створюють образи з власного життя, почуттів, пошуків і принижень; група пропонує назви і теми, що згодом відтворюються у живих картинах, які й ліпляться з тіл виконавців.

Невидимий театр (Invisible theatre) — це театр, в якому глядач, сам про те не здо-

гадуючись, стає спостерігачем і виконавцем одночасно (spect actor). Приміром, актор входить до магазину жіночого одягу, розглядає, а потім приміряє жіноче вбрання. Підставні актори починають обговорювати, висловлювати своє обурення поведінкою дивака. Таким чином провокується громадське обговорення проблеми, в яку втягуються усі роззяви, що опинилися в цей час поблизу.

Форум театр (Forum theatre) — форма інтерактивного театру, в якому актори розігрують соціальні і побутові ситуації, що пригнічують глядачів у повсякденному житті. При цьому глядачі можуть зупиняти дію, коментувати її та ін. Завдання таких акцій — підказати глядачам вихід із ситуацій, котрі видаються їм глухим кутом.

У концепції Газетного театру (Newspaper Theatre) Боаль спирається на такі прийоми: читання газетних матеріалів та обговорення їх з глядачами; сценічні

імпровізації на теми газетних повідомлень; читання мелодекламації, що підкреслюють або змінюють на протилежний зміст газетних повідомлень; читання і розігрування варіацій на теми газетних повідомлень; ілюстрації газетних повідом­ лень кадрами кінохроніки; конкретизація прочитаних повідомлень — сценічні

ілюстрації, побудовані на натуралістичних прийомах тощо.

Боаль запропонував також оригінальну акторську техніку, яку називає Веселка Бажань (Rainbow of Desire). Одна з вправ цієї техніки спрямована на те, щоб хтось із присутніх глядачів запропонував виконавцям здійснити показ кількох бажань або кольорів цього бажання.

Інший технологічний прийом Боаля — симультанна драматургія (simultaneous dramaturgy): глядачі пропонують виконавцям тему для імпровізації і ті реалізують її на сцені.

ТЕАТР ВПЛИВУ ► ТЕАТР АКЦЕНТОВАНОГО ВИЯВУ

ТЕАТР ВУЛИЧНИЙ (фр. théâtre de rue; англ. street theatre; нім. Strassentheater,

ісп. teatro de caue) — узагальнена назва театрів просто неба, що здійснюють свої вистави за межами традиційних театральних приміщень — на вулицях, майданах та ін. Вистави зазвичай виконуються безкоштовно для глядачів (інколи ці дармові

528

ТЕАТР В’ЯЗНІВ

видовища, як і дармові пригощання під час їх проведення, можуть фінансувати якісь корпорації: адміністрація міста; спонсори для реклами своєї продукції; ре-

місничі цехи; церква та ін.). Вистави вуличних театрів відзначаються яскравою видовищністю і чіткою спрямованістю у сенсі поставлених ідеологічних завдань. Найбільшого поширення вуличні театри дістали за доби середньовіччя, вдруге

вони відродилися на початку ХХ ст., втретє — у 1960 х рр. («Бред енд Паппет», гепенінги й виступи профспілкових театрів тощо). ► містерія релігійна середньовічна, ТЕ-

АТР МАСОК ІТАЛІЙСЬКИЙ, ТЕАТР ПОЛІТИЧНИЙ, ТЕАТР ПРОСТО НЕБА, ТЕАТР ФЛЕШМОБ, ТЕАТР ЯРМАРКОВИЙ

ТЕАТР В’ЯЗНІВ (пол. teatr więzienny, teatr jeniecki) — театр, вистави якого здій-

снюють в’язні для самих в’язнів у концбаторах з дозволу влади або таємно. Такі театри створено в таборах ГУЛАГу в СРСР — зокрема, у таборі на Медвежій Горі (Архангельська область). 17 травня 1934 року керівником цього театру (театру ББК — Біломоро Балтійського каналу) було призначено Леся Курбаса, який розпочав готувати до постановки драму Л. Славіна «Інтервенція». Тут працювали також В. Лихачов з Малого театру (Москва), Віктор Арнфельд з Ленінградської оперети, режисер Сварожич — загалом близько сотні осіб. Коли Курбаса пере-

слали до іншого табору («Вянь Губа»), він поставив там, у створеному ним же театрі, комедію Сухово Кобиліна «Смерть Тарєлкіна». Існують дані про Курбасову роботу над фарсом «Адвокат Патлен», оперою вар’єте «Сон на Вянь Губі» (разом з Мирославом Ірчаном). Згодом на Соловках Курбас здійснив постановки вистави «Учень диявола» Бернарда Шоу, «Весілля Фігаро» Бомарше, «Слава» В. Гусєва,

«Демон» Рубінтштейна; збереглася програма «Аристократів» М. Погодіна (сезон 1936–1937 року). Так само в період сталінських репресій створював вистави у те-

атрі в’язнів режисер Л. Варпаховський. Подібні ж вистави під час Другої світової

війни здійснювали Стефан Ярач (Освенцім), Еміль Буріан (Дахау), Юзеф Шайна

(Освенцім і Бухенвальд) та ін. ► ТЕАТР ТАБОРОВИЙ

ТЕАТР ГАЗЕТНИЙ

ТЕАТР ГЕРИЛЬЇ (англ. guerilla theatre від ісп. — маленька війна). ► ТЕАТР ВОЙОВ-

НИчИЙ, ТЕАТР ПОЛІТИЧНИЙ

ТЕАТР ГІНЬЙОЛЮ (фр. Guіgnol, пол. Guіgnol, makabreska) — у Франції, почи-

наючи з 1818 року, театр, який спеціалізується на виставах, в основу яких покладено зображення злочинів, лиходійств, катувань тощо. Назва театру походить

від персонажа французького театру верхових (ручних) ляльок, який народився наприкінці ХVІІІ ст. Маску Гіньйоля створив директор Ліонського театру ляльок Л. Мурге (1745–1844), який одночасно був і автором перших п’єс з участю Гіньйо-

ля — життєрадісного, дотепного і цинічного ліонського кустаря, який, як і його

постійний партнер Н’яфрон, говорив на місцевому діалекті. Початково вистави з участю Гіньйоля були насичені елементами політичної і побутової сатири, од-

нак невдовзі цей персонаж опинився в центрі присвяченого йому жанру, а за півтора десятиріччя по тому — й типу театру. 1899 р. в Парижі постав театр «Гран

529

ТЕАТР ГІПОДРАМИ

Гіньйоль», на сцені якого виставлялися детективи, інсценівки бульварних романів і творів Едгара По («Система доктора Гудрона і професора Плюма» та ін.).

1925 р. тут здійснено також постановку «Кабінета доктора Калігарі», що входила у 1920 х рр. до репертуару театрів експресіоністичного спрямування.

Лесь Курбас, порівнюючи гіньйоль з головними державними дійствами, так ха-

рактеризував цей вид театру: «Такий сорт спектаклів, де показувалися убивства королів, убивства, які криваво й дуже жорстоко відбуваються; тут нагромаджені моменти, які не виявляють ні соціальної, ні психологічної, ні філософської теми, а просто нагромадження сильних засобів впливу на психіку глядача».

ТЕАТР ГІПОДРАМИ (від грец. hippo — кінь i drama — драма) — у Європі й Америці XVIII–ХІХ ст. — театр, на арені якого здійснюється показ кінних драм — теат­

рально циркового жанру з участю коней. ► драма верхова, ТЕАТР КІННИЙ

ТЕАТР ГОТЕЛЬНИЙ (англ. hotel theatre) — у XVІ ст. — простір, обладнаний для показу театральних вистав у внутрішніх дворах готелів Лондона. Поставши у 1560–1570 х рр., ці театри продовжували існувати і після появи спеціальних театральних приміщень. Глядачі таких театрів під час вистави стояли у дворі перед помостом, сиділи на галереї і біля вікон готелю. Серед готельних театрів відомі —

«Перехрестя», «Дзвін», «Бик» «Кабаняча голова». Зазвичай у готельних театрах давали вистави мандрівні театри.

ТЕАТР ГРОМАДСЬКИЙ (англ. civic theatre) — у США — постійна театраль­на­ трупа, що утримується коштом муніципалітету для задоволення соціальних і куль-

турних потреб населення. ► ТЕАТР КОМУНАЛЬНИЙ, ТЕАТР МІСЬКИЙ, ТЕАТР МУНІЦИПАЛЬНИЙ

ТЕАТР ДАДАЇСТСЬКИЙ (англ. dada theatre) — модель театру, що її запропонував один із фундаторів дадаїстського руху Тристан Тцара. Саме слово дада, що лягло в основу дадаїзму, Тцара вигадав 8 лютого 1916 р. (слово походить від назви дитячого дерев’яного коника), а мистецький напрям, який він пропагував, мав

на меті протест проти імперіалізму, мілітаризму, цивілізації та її культури.

Починаючи з 1916 р. дадаїсти влаштовували вечори і дадаїстські вистави, у яких брали участь Бретон, Супо, Елюар, Арагон, Пере, Рібемон Дессен, Саті, Кокто, Макс Жакоб та ін. «Поетичні читання, — пише Дж. Л. Стайн, — перетворювалися на рецитації газетних статей під акомпанемент дзвонів і калаталок». Головним ідеологом дада був Тристан Тцара, автор п’єс «Газове серце», «Хустин-

ка з хмар», «Перша…» і «Друга небесна пригода пана Антипірина». 1915 р. він

створив перший гурток дадаїстів у Швейцарії, а згодом видрукував «Маніфест

ДАДА 1918 р.». Основний теоретичний постулат дада: «думка формується у роті».

Згодом від цього дадаїстського постулату народилася техніка вимикання розуму й автоматичного письма. Головні критерії мистецтва у дадаїзмі: повний роз-

рив з традиціями світового мистецтва, втеча від світу, уявлення про світ як про

божевільню й безлад. Однак попри оголошений безлад «найпозитивнішою ри-

сою дадаїзму, — пише Дж. Л. Стайн, — стала його глибокодумність», адже «цей

530