2. Види інженерного проектування: сфера діяльності.

Конструкційне проектування, технологічне проектування, функціональне технологічне проектування.

Розробка проектів об'єктів техніки (обладнання, машини, апарати, агрегати) складає один з напрямів інженерного проектування – конструкційне проектування, яке також називають технічним, а частіше – просто конструюванням. Результат конструювання – конструкторський проект і є сферою діяльності інженера-конструктора.

Розробка проектів об'єктів технології (виробництва в цілому, окремі процеси, технологічні стадії, операції, виробничі лінії) складає інший напрям інженерного проектування – технологічне проектування. Результат – технологічна документація і є сферою діяльності інженера-технолога.

Створення проектів технологічних комплексів являє собою самостійний напрям інженерного проектування – функціональне технологічне проектування, або просто проектування.

Функціональний проект повинен характеризувати технологічний мегакомплекс загалом, а також його складові частини, значення технологічних характеристик, технологію і компонування, системи комунікацій і режими функціонування, пов'язані між собою і з зовнішніми об'єктами. Функціональний проект містить необхідні дані для будівництва і монтажу складових частин на вибраному будівельному майданчику і управління виробництвом з метою реалізації розробленого технологічного процесу в конкретних географічних, економічних, демографічних і соціальних умовах.

3. Організаційні форми та методи проектування.

Серед організаційних форм проектування найбільш широко вживаною є інженерне проектування.

Методологія проектування базується на застосуванні різних прийомів проектування в залежності від складності та специфіки об’єкту проектування. Найбільш відомий і популярний є креслярський метод проектування, який цілком задовольняє вимоги задач проектування простих об'єктів нижнього ієрархічного рівня. Креслярський метод проектування дозволив графічно розділити процеси розумової розробки об'єкта і його практичної реалізації (винаходу), що сприяло прискоренню темпів виробництва. Специфічною особливістю сьогодення є розширення діапазону типів проектів та ускладнення об'єктів проектування при зростанні темпів проектних робіт, що призвело до виділення спеціальних груп проектувальників, проектних колективів з конкретним розподілом праці по відповідній спеціалізації. Такою спеціалізацією є розподіл проектних робіт за призначенням – технологічні, будівельні, електротехнічні, проекти контролю та автоматизації та інше. Однак це не усунуло недоліки креслярського методу, головний з яких полягає в тому, що на етапі принципового задуму і розробки концепції об'єкта, що проектується, над проектом трудиться тільки один, нехай найбільш досвідчений, член колективу. Неприйнятність креслярського методу проектування особливо яскраво виявилася при ускладненні об'єктів проектування, з появою об'єктів більш високого ієрархічного рівня і з розвиненою інфраструктурою.

Поява принципово нових знарядь праці проектувальника створила необхідну базу для зародження нових проектних методів – методів проектного дослідження. Їх суттєві особливості полягають в наступному: 1. Теоретичне обґрунтування планування, організації і управління програмами розробки технологічних мегакомплексів з метою поліпшення якості робіт, скорочення термінів і витрат на проектування. 2. Залучення на етапі, попередньому виконанню елементів проекту, всіх, хто бере участь в розробці проекту нового об'єкта, а також відповідних джерел інформації внаслідок науково-технічного прогнозування з метою отримання об'єктивних відомостей і оцінок, які виходять за межі особистих знань і досвіду проектувальників. 3. Формалізація і активізація творчого процесу генерування ідей відносно концепції об'єкта, що розробляється, з метою упорядкування і прискорення по- шуку ефективного проектного рішення. 4. Оптимізація результатів проектування на основі комплексної кількісної оцінки якісних характеристик об'єкта, що розробляється.

4. Креслярський метод проектування: переваги та недоліки.

Кеслярський метод проектування, який цілком задовольняє вимоги задач проектування простих об'єктів нижнього ієрархічного рівня. Креслярський метод проектування дозволив графічно розділити процеси розумової розробки об'єкта і його практичної реалізації (винаходу), що сприяло прискоренню темпів виробництва.

Переваги: розширення діапазону типів проектів та ускладнення об'єктів проектування при зростанні темпів проектних робіт, що призвело до виділення спеціальних груп проектувальників, проектних колективів з конкретним розподілом праці по відповідній спеціалізаці.

Недоліки: на етапі принципового задуму і розробки концепції об'єкта, що проектується, над проектом трудиться тільки один, нехай найбільш досвідчений, член колективу. Вибір найбільш оптимального варіанту здійснюється цією особою на основі особистого досвіду і знань, що не виключає суб'єктивізму. Коли йому вдається відшукати відповідне рішення проектної задачі, робота розподіляється між членами колективу відповідно до їх знань і уміння. Іншим серйозним недоліком креслярського методу є те, що він представляє собою простий неврегульований перебір варіантів.

5. Сутність програмно-цільового підходу до проектування. Структура проектування: блок-схема, етапи.

До найбільш дійових організаційних форм відноситься програмно-цільовий підхід до проектування. В його основу покладений принцип системної направленості, який спрямований на встановлення необхідних пропорцій суспільного відтворювання і збалансованого розвитку народного господарства. Для реалізації програмно-цільового підходу до проектування розроблена програмно-цільова структура проектування.

Програмно-цільова структура, в її основу покладено принцип доцільності розгалуження процесу на складові частини відповідно до найбільш важливих етапів існування об'єкта – від виникнення ідеї про його створення; до фізичного або морального зносу об'єкта або втрати споживчого попиту. Поетапна організація проектування дозволяє визначати фактичний стан проекту, способи реалізації і терміни виконання конкретних робіт, іншими словами, обирати, стратегію проектування. Один з можливих варіантів розчленування процесу проектування на етапи приведений у вигляді блок-схеми. Стрілки на схемі означають факти прийняття рішень. Прийняті рішення не завжди задовольняють керівника програми, і можливе повернення до попередніх етапів. Послідовність дій розробників може мінятися в залежності від призначення і вигляду об'єкта або характеру проектної ситуації.

Послідовність дій розробників може мінятися в залежності від призначення і вигляду об'єкта або характеру проектної ситуації.

6. Сутність етапів 1-4 у структурі проектування.

Сутність Етапу 1. Виявлення потреби змінити ситуацію, що склалася. Проектування починається із зародження ідеї змінити ситуацію, що склалася, і виражається у виявленні потреби в такій зміні. Необхідність змінити ситуацію, а такою необхідністю може бути епідеміологічна ситуація, специфіка соціального стану суспільства, і намічається на певний період часу діяльність відомчих установ і підприємств, в якій визначаються асортимент і обсяг випуску кожного виду продукції, зразкові рівні витрат виробництва і цін. Тільки після обґрунтування необхідності і можливості змін ситуації, що склалася здійснюється перехід до наступного етапу проектування.

Сутність Етапу 2. Постановка і формулювання мети проектування. З постановки мети повинно витікати, що реалізація проекту дозволить змінити існуюче положення і задовольнити виявлену потребу. При формулюванні мети проектування потрібно мати на увазі, що одну і ту ж потребу можна задовольнити різними шляхами, і від того, як сформульована задача проектування, залежить напрям подальших робіт і їх кінцевий результат. Мета, визначається замовником, керівником підприємства або формулюється в програмі діяльності підприємства. Мету може формулювати держава для вирішення блоку соціальних задач. При цьому об'єднуються перший, другий, а часто і третій етапи проектування. При формулюванні мети проектування необхідно враховувати що кінцевою метою проектування є не об'єкт на якому реалізується виробництво, а функція, яку він повинен виконувати. Таким чином, формулювання мети повинне вказувати на основне призначення проекту – його функцію, але не зводитися до вказівки способів її здійснення.

1. Загальна методологія проектного дослідження: методи, загальна стратегія, стадії процесу проектування

Проектування (від лат. pгоjectus – той, що виступає попереду, видатний) в широкому розумінні означає процес створення проекту. Проект представляє собою сукупність інформації, що адекватно відображає передбачуваний об'єкт, процес і т. п. В свою чергу інженерним проектуванням можна називати процес створення проекту деякого технологічного або технічного об'єкта.

Для сучасного процесу проектування характерні дефіцит часу і обмеженість в коштах. Дійсно, коли процес розробки затягується, іноді на роки, проекти (або технологічні рішення) морально застарівають вже до стадії експлуатації. Саме тому загальна стратегія проектування повинна бути направлена на зменшення «циклічності» і збільшення «лінійності» процесу проектування.

Процес проектування розпадається на три основні, логічно об'єднані

Стадії:

Перша стадія проектування – дивергенція – аналіз або розчленування задачі на елементи. Це стадія розширення кордонів проектної ситуації, необхідна для забезпечення досить широкого простору пошуку проектного рішення. На цій стадії здійснюється пошук інформації, проводиться аналіз проектних рішень та інше.

Друга стадія проектування – трансформація – ефективний творчий син-

тез ідей в єдине ціле. Це стадія об'єднання думок розробників в рішення, концепції, які повинні відображати реальні експлуатаційні, економічні і соціальні аспекти проектної ситуації. Щоб композиція елементів, що об'єднуються, стала оригінальною, синтез повинен бути неодмінно творчим (хоч самі елементи можуть і по можливості повинні бути уніфікованими, тобто не вимагати додаткових суспільних витрат). Це сама об'єктивна і сама творча стадія проектування.

Третя стадія – конвергенція – наступає, коли задача визначена, змінні знайдені і критерії вибору фактично встановлені. На цій стадії розробник вирішує другорядні протиріччя і з багатьох альтернативних варіантів залишається один, який і буде представлений для прийняття рішення.

1. Система проектування: види проектів та їх склад, вихідні матеріали. Базові вимоги до проекту.

Серед організаційних форм проектування найбільш широко вживаною є інженерне проектування.

Розробка проектів об'єктів техніки (обладнання, машини, апарати, агрегати) складає один з напрямів інженерного проектування – конструкційне проектування, яке також називають технічним, а частіше – просто конструюванням. Результат конструювання – конструкторський проект і є сферою діяльності інженера-конструктора. Розробка проектів об'єктів технології (виробництва в цілому, окремі процеси, технологічні стадії, операції, виробничі лінії) складає інший напрям інженерного проектування – технологічне проектування. Результат – технологічна документація і є сферою діяльності інженера-технолога.

Створення проектів технологічних комплексів являє собою самостійний напрям інженерного проектування – функціональне технологічне проектування, або просто проектування.

Функціональний проект повинен характеризувати технологічний мега-комплекс загалом, а також його складові частини, значення технологічних характеристик, технологію і компонування, системи комунікацій і режими функціонування, пов'язані між собою і з зовнішніми об'єктами.

Функціональний проект містить необхідні дані для будівництва і монтажу складових частин на вибраному будівельному майданчику і управління виробництвом з метою реалізації розробленого технологічного процесу в конкретних географічних, економічних, демографічних і соціальних умовах.

Сутність Етапу 3 у структурі проектування. Науково-інформаційне дослідження проектної ситуації. На цьому етапі збирають, аналізують і обробляють інформацію про можливості реалізації сформульованої мети проектування. Ця інформація може бути заснована на досвіді і знаннях. Користуючись такою інформацією можна провести оцінку альтернативних шляхів досягнення мети на подальших етапах проектування. Для оперативного пошуку достовірних відомостей, що узагальнюють досвід і знання, необхідно вільно орієнтуватися в джерелах інформації і вміти користуватися ними. Обов'язковий напрям робіт на цьому етапі – прогнозування попиту на продукцію і технічного рівня об'єктів. Одним з методів прогнозування можна назвати комплексний аналіз патентної і науково-технічної літератури. Прогнозування технічного рівня необхідне для обгрунтування показників якості і економічних показників об'єкта на подальшому етапі проектування. Воно здійснюється на етапі розробки науково-технічних прогнозів для перспективного планування. Інформація, що володіє релевантністю, достовірністю і оперативністю, має для підприємства не менше значення, ніж матеріальні і трудові ресурси. основний принцип при організації досліджень: рівень інформаційної забезпеченості процесу розробки проекту повинен бути таким, щоб сума витрат на отримання і обробку інформації і витрат на виявлення і усунення проектних помилок була мінімальною. Інформаційне забезпечення повинно здійснюватися в рамках інформаційної підготовки розробки і виробництва продукції. Підготовка включає підбір перспективної (прогнозованої) і поточної інформації, складання і реалізацію графіка інформаційного забезпечення і інші роботи. Дослідження проектної ситуації направлене на можливо більше її розширення, а також на розширення пошуку ефективного рішення. Це дозволяє швидше виявити нові ідеї, а також може привести до зміни мети проектування або навіть до відмови від її здійснення.

Сутність Етапу 4 у структурі проектування. Формулювання технічного завдання. Технічне завдання на проектування об'єкта – це сукупність початкових даних для досягнення поставленої мети на подальших етапах проектування. Формулюють завдання на основі вимог замовника до об'єкта і самостійно отриманої інформації. Формулювання технічного завдання повинне бути більш конкретним, ніж формулювання мети. У процесі вироблення формулювань, ще до видачі остаточних пропозицій, можливо поява оригінальних ідей. На цьому етапі здійснюються розробка, узгодження і затвердження технічного завдання

7. Технічне завдання (тз): розділи.

Технічне завдання на проектування об'єкта – це сукупність початкових даних для досягнення поставленої мети на подальших етапах проектування. Формулюють завдання на основі вимог замовника до об'єкта і самостійно отриманої інформації Формулювання технічного завдання повинне бути більш конкретним, ніж формулювання мети. У процесі вироблення формулювань, ще до видачі оста-точних пропозицій, можливо поява оригінальних ідей. На цьому етапі здійснюються розробка, узгодження і затвердження технічного завдання. Технічне завдання в загальному випадку повинно складатися з розділів: найменування і область застосування; основа для розробки; мета і призначення розробки; джерела розробки; технічні вимоги; економічні показники; стадії і етапи розробки; порядок контролю і приймання; додатки. В склад ТЗ входить сім розділів: 1. Найменування і галузь застосування. 2. Підстави для розробки (замовник у вигляді підприємства, галузі та інше). 3. Джерела розробки. 4. Технічні вимоги (ГОСТ, ДСТУ, ГСТУ, ТУ та ін.). 5. Економічні показники. 6. Стадії та етапи розробки. 13 7. Календарний план

8. Основні блоки «Вихідні дані тз (вд тз)

Вихідні дані на проектування – довідковий матеріал, який готує проектанту технолог для створення виробництва. Для розробки вихідних даних на проектування мікробіологічних виробництв використовують РДМУ 64-030-87 “Методические указания. Порядок составления и выдячи исходных данных на проектирование новых, расширение, реконструкцию и техническое перевоору- жение предприятий и производственных объектов медицинской и микробиоло- гической промышленности”. Вихідні дані на проектування розробляє науково- дослідна установа, яка визнана провідною по галузі. Нерідко ВД передує дослідно-промисловий регламент, як елемент підтвердження технічної можливості реалізації технології. Загальний зміст ВД (загальні блоки):

- характеристика сировини;

- інформація про роботу на дослідницьких установках;

- економічні показники у порівнянні з іншими установками;

- потужність;

- асортимент;

- нормативи, які характеризують технічний рівень.

9. Склад «Техніко-економічного обґрунтування».

У склад ТЕО входять:

1.1. Загальні відомості про технологію. В цьому пункті коротко викладають оцінку

сучасного стану проблеми, Розділ визначає економічну доцільність розробки.

Цей розділ, крім вирішення загальних економічних питань (розрахуно рентабельності, собівартість), дозволяє оптимізувати технологію завдяки вико ристанню високоефективних продуцентів біологічно активних речовин, підбор високоефективного обладнання, використанню побічних продуктів раціональному складанню технологічної схеми. У цьому розділі повинна бути присутня така інформація: загальні відомості про технологію; актуальність даної роботи і підстави для її виконання; мета і галузь застосування отриманої продукції.

1.2. Ефективність запровадження запропонованої технології у порівнянні з

сучасними рішеннями аналогічних виробництв вітчизняної та зарубіжної практики та їх техніко-економічні показники.

1.3. Потреби в означеній біологічно-активній речовині на сьогоднішній день та на перспективу з урахуванням реалізації супутніх продуктів, які отримують під час

переробки відходів.

1.4. Забезпеченість виробництва сировиною та матеріалами потрібної

якості.