Місцеве самоврядування можна характеризувати з різних позицій: як одну з основ конституційного ладу; як колективне політичне право членів громади; як одну з форм народовладдя.
Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні характеризується дією у цій сфері експериментальних актів правового регулювання; наявністю широкого кола підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють місцеве самоврядування. Особливістю правового регулювання є також вплив на нього проведення адміністративної реформи, в межах якої має бути здійснено ряд важливих змін.
Важливими для функціонування місцевого самоврядування є принципи, на яких воно діє. До них відносяться законність; народовладдя; поєднання місцевих і державних інтересів; колегіальність; гласність; виборність; правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування.
Серед найважливіших ознак органів місцевого самоврядування виділяють їх правову, організаційну, матеріальну та фінансову автономії, системність структури, безпосередність та опосередкованість здійснення.
Структура місцевого самоврядування показує, як взаємопов'язані різноманітні місцеві органи влади та як вони вписуються в загальну систему управління.
Всі інші, окрім територіальної громади, елементи місцевого самоврядування є похідними і вторинним, тобто утворюються як наслідок волевиявлення територіальної громади. До них відносяться: сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Вторинні (похідні) органи місцевого самоврядування поділяються загалом на дві групи: представницькі органи місцевого самоврядування, тобто ті, що обираються територіальною громадою і ті, що територіальною громадою не обираються.
Для того, щоб діяльність органів місцевого самоврядування була більш демократичною, основоположні рішення мають прийматися представницькими органами місцевого самоврядування.
Проблемним є питання про розмежування функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Ці органи часто вступають у конфлікти між собою через різне розуміння меж здійснення ними функцій та повноважень. Причиною виникнення конфлікту на нашу думку є те, що компетенція як органів місцевого с самоврядування так і державних адміністрацій побудована за одним і тим самим галузевим принципом. В зв’язку з цим наявна значна сфера суміжної компетенції, що робить практично неможливим усунення компетенційних спорів.
За умов ринкової економіки, існуюча система територіальної організації влади неспроможна результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій, забезпечити якісний рівень надання громадських послуг населенню, що відповідав би європейським стандартам. Ця система виявилася нездатною до самовдосконалення і саморегуляції в умовах постійної трансформації економічної політичної систем.
У цілому сучасний стан місцевого та регіонального розвитку характеризується відсутністю належного матеріального, фінансового, кадрового та іншого ресурсного забезпечення, необхідного для виконання завдань і повноважень місцевого самоврядування, кризою житлово-комунального господарства, систем енерго-, паливо-, водозабезпечення і соціальної інфраструктури, поглибленням диспропорцій у соціально-економічному стані територіальних громад та регіонів, невирішеністю нагальних питань реформування системи адміністративно-територіального устрою України. Кожного року спостерігається нестача коштів місцевого самоврядування, бюджетна ж система України спрямована на підтримку не самодостатніх (тих, що володіють достатньою власною фінансовою базою), а дотаційних територіальних громад і регіонів, оскільки діє правило - чим більше коштів надходжень до місцевого бюджету поступає за рахунок внутрішніх джерел, тим більше вилучень слід чекати в наступному бюджетному році. І навпаки, чим менше таких надходжень, тим більше поступає до місцевого бюджету коштів з Державного бюджету України за рахунок між бюджетних трансфертів з метою фінансового вирівнювання.
Наголошується у роботі те, що неврегульованою залишається проблема розмежування повноважень між органами виконавчої влади на місцях та органами місцевого самоврядування, між органами місцевого самоврядування різного територіального рівня (села, селища, міста, району у місті, району, області) та забезпечення виконання делегованих повноважень, що постійно призводить до виникнення конфліктних ситуацій при вирішенні питань місцевого і регіонального розвитку.
Сформована в тридцяті роки двадцятого століття система адміністративно-територіального устрою України не дозволяє сформувати такі територіальні громади, які б володіли достатніми матеріальними, фінансовими ресурсами, територією та об’єктами соціальної інфраструктури, необхідними для ефективного виконання завдань і повноважень місцевого самоврядування. Юрисдикція органів місцевого самоврядування багатьох міст України поширюється на територіальні громади сіл та селищ, які згідно з Конституцією України виступають самостійними суб’єктами місцевого самоврядування.
Зазначені обставини свідчать про те, що в Україні спостерігається криза системи управління місцевим та регіональним розвитком, усієї системи територіальної організації влади.
Сучасний стан державотворення в Україні вимагає якісного перетворення системи владних відносин як на загальнодержавному, так і на регіональному і на місцевому рівнях. Така необхідність обумовлена потребою не тільки закріпити досягнуті здобутки у справі становлення України як суверенної держави, але й продовженням розбудови її як правової, демократичної, соціальної. Лише за таких умов є можливим поліпшення добробуту населення, створення дієвих гарантій реалізації прав і свобод людини і громадянина.
Започаткована в нашій державі політична реформа на сьогодні охоплює здебільшого владні механізми загальнодержавного рівня. Однак держава може бути міцною тільки за наявності сильних регіонів. Як свідчить світовий та вітчизняний досвід державотворення, системні реформи можуть бути ефективними в тому разі, коли до них залучаються й владні відносини й інститути на територіальному рівні. Тому політична реформа має знайти своє логічне продовження у вдосконаленні владних відносин на рівні областей, районів, міст, селищ, сіл. Адже саме на цих рівнях найбільш виразно проявляється ефективність влади, її здатність продемонструвати свої можливості через надання своєчасних і якісних управлінських послуг. Недосконалість чинного законодавства з цих питань породжує численні конфлікти між різними органами влади як по горизонталі, так і вертикалі, вносить напругу у відносини між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Одним із суттєвих проявів суперечливості та недосконалості існуючої територіальної організації влади в Україні є надмірна централізація державної влади, яка негативно позначається на розвиткові регіонів, де пряме державне управління переважає над місцевим самоврядування.
Подальше вдосконалення поділу влади "по горизонталі" - між окремими гілками, однорівневими підсистемами державної влади, - неможливе без поділу влади "по вертикалі" - між вищими, центральними і місцевими органами, без удосконалення системи державного управління в питаннях централізації та децентралізації влади, збалансованості загальнодержавних інтересів з інтересами регіонів та територіальних громад. Передумовою досягнення збалансованості інтересів є формування і впровадження виваженої державної політики щодо регіонів, особливо в аспекті фінансового забезпечення їх соціально-економічного розвитку, узгодженості повноважень і дій органів регіонального управління на місцеве самоврядування, розвитку самоврядних інституцій.
Вирішення зазначених проблем є можливим тільки за умов поєднання інституційних змін у системі публічної влади з реформою адміністративно-територіального устрою України. Така реформа, не ставлячи під сумнів унітарного характеру держави, повинна упорядкувати наявну систему адміністративно-територіальних одиниць, раціоналізувати їхні межі, забезпечити формування дієздатних територіальних громад.
На сьогодні отримала конституційне закріплення нова модель влади, що базується на принципах демократизму, верховенства права, розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, визнання гарантованості місцевого самоврядування.
У цій моделі влади є й ряд негативних моментів, пов’язаних, зокрема, з організацією управління на місцевому та регіональному рівнях. Так, в регіональній економіці ще значну роль відіграють розподільчі тенденції, надання соціальних та адміністративних послуг населенню (як з боку органів виконавчої влади, так і в системі місцевого самоврядування), не забезпечено необхідними матеріальними та фінансовими ресурсами; структура апарату управління на регіональному та місцевому рівнях не завжди відповідає вимогам демократичного суспільства з ринковою економікою, а управлінські кадри за рівнем фахової підготовки та за своїми морально-діловими якостями ще не повною мірою забезпечують ефективну реалізацію завдань та функцій державної влади і місцевого самоврядування; не забезпечено "прозорості" процесу прийняття рішень органами державної влади та місцевого самоврядування; на практиці досить часто виникають конфлікти між різними гілками влади, органами різного територіального рівня та виду публічної влади, які часто переходять у протистояння між собою.
Вищенаведене є свідченням того, що існуюча сьогодні система управління на регіональному та місцевому рівнях потребує вдосконалення і належного ресурсного забезпечення.
правовий самоврядування влада держадміністрація
Список використаних джерел
1. Авер’янов В.Б. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України. - 1999. - № 8. - С. 8-11;
2. Авер’янов В.Б. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. - 2002. - № 3. - С. 21-25.
3. Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. - 2000. - № 7. - С. 6-8.
4. Авер’янов В. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. - 2003. - № 9. С. 24-26.
5. Авер’янов В.Б. Виконавча влада і Адміністративне право в Україні. - Підручник, К., 2002.
. Авер’янов В.Б. Державне управління в Україні. - К., 1999. - 223с.
. Авер’янов В.Б. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. К., 2003. 189 с.
. Авер’янов В.Б. Законодавче регулювання державної служби в Україні. // Уніан-Право. - 1995. - №2. - 36с.
. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - 48 с.
. Авер’янов В.Б. Структурно-функціональна характеристика апарату державного управління // У кн.: Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. - К., 1998. - С. 149-150.
. Адміністративне право України // За ред. Ю.П. Битяка. - X., 2000. - С. 194-195.
. Адміністративне право України: Підручник // За заг. ред. С. В. Ківалова. - Одеса: Юридична література, 2003. - 896 с.
. Адміністративне право України: Підручник // Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. - К.:Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.
. Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції. // Збірник наукових праць. - К., 2008. - 322 с.
. Бабенко К. Адміністративна реформа як невід’ємна складова процесу реалізації Конституції України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - № 1. - С. 41-51.
. Дахова І. Поняття виконавчої влади та її місце в державному механізмі України (конституційний аспект) // Право України. 2002. №12. С. 23-25.
. Державна виконавча влада в Україні формування та функціонування. Зб. наук, праць // Наук. кер. Н.Р. Нижник. - К.- Вид-во УАДУ, - 2000. - Ч 1. - 224 с.
. Європейська хартія місцевого самоврядування, Страсбург, 15 жовтня 1985 року (Хартію ратифіковано Законом N 452/97-ВР від 15.07.97) { Додатковий протокол до Хартії див. від 16.11.2009 } 6.11.1996, Сборник документов Т.2 // Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков, М.: БЕК.- 1996 - 580с.
. Європейська декларація прав міст від 18.03.1992р.// П.Д. Біленчук, В.В. Кравченко, М.В. Підмогильний Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). Навчальний посібник. - К.: Атака. - 2000, 287с.
. Єрмолін В. До питання про співвіднесеність понять виконавчої влади і державного управління // Право України. 2002. №9. С. 29-31.
. Ківалов С.В., Біла Л.P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. - Вид. друге, перероб. і доп. - Одеса: Юридична література, 2002. - 312 с
. Ключковський Ю. Проблеми реформування місцевого самоврядування // Голос України. - 2005. - № 138. - С. 8-9.
. Коваленко A.A. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика: Монографія. - К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. - 512с.
. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 736 с.
. Конституція України //Відомості Верховної Ради України, 1996 р. № 30 ст. 141.
. Конституція Автономної Республіки Крим: Зб. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 96 с.
. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. - К., 1999. - С. 514-515.
. Концепція реформи адміністративного права України. Концепція адміністративної реформи в Україні. - Запоріжжя, 2002 - 96 с
. Концепція адміністративної реформи в Україні. Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи. - К., 1998.
. Кривицька Ю. Адміністративна реформа: необхідність і перспективи проведення // Юридична газета. - 2005. - № 24. - С. 17-20.