Курсовая работа (т): Психологічні механізми розвитку мотивації людини

Психологічні механізми розвитку мотивації людини

Вступ

Актуальність дослідження. Мотивація - це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини. Мотиви є відносно стійкими рисами особистості. Однак мотивація - це не лише мотиви, а й ситуативні фактори (вплив різних людей, специфіку діяльності і ситуації тощо).

Таким чином, мотивація - це сукупність особистісних та ситуативних факторів, які спонукають до активності (діяльності) людини. Тобто, успіх у діяльності у великій мірі залежить від мотивації (від прагнення самостверджуватися, досягати високих результатів). Чим вищий рівень мотивації, чим більше чинників (мотивів) спонукають людину до діяльності, тим більше зусиль вона схильна докладати.

Б.Ф. Ломов, наприклад, відмічає, що в психологічних дослідженнях діяльності питанням мотивації належить ведуча роль. Багато літератури про проблему мотивації і мотивів супроводжується великою кількістю думок на їх природу, що змушує деяких психологів говорити про практичну невирішеність проблеми. Загальним недоліком існуючих думок і теорій є відсутність системного підходу до розгляду процесу мотивації.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Проблема мотивації і мотивів поведінки та діяльності - одна з ключових у психології. Як уже зазначалось проблемі мотивації присвячена значна кількість праць вчених, які розпочали свої дослідження ще на початку XX сторіччя в Атлантиці, Німеччині й США. Яскравими представниками німецької школи стали X. Хекхаузен, Г. Мюррей, Н. Ах, Д. Браун, Ф. Хонне; американської - Г. Олпорт, А. Бандура, Г. Айзенк та інші.

Серед вітчизняних учених дослідженню цієї проблеми присвячені монографії В.Г. Асєєва, І.А. Васильєва, В.К.Вілюнаса, Н.Ю. Войтоніса, Б.І. Додонова, Є.П.Ільїна, О.М. Леонтьєва, К. Маркової, С.Г. Мосвичева, Л.І. Петражицького, П.В. Симонова, А.А. Файзуллаєва, П.М. Якобсона та ін.

У зарубіжній психологічній науці проблема мотивації особистості та діяльності відображена в роботах Д. Аткінсона, Б. Вейнера, У. Клейнбека, А. Маслоу, Ю. Нюттена, К. Обуховського, Р. Петера, Дж. Холла, Р. Юнга та ін.

Зважаючи на актуальність проблеми, була обрана тема курсового дослідження: «Психологічні механізми розвитку мотивації людини».

Об'єкт дослідження: мотиваційна сфера особистості.

Предмет дослідження: психологічні механізми розвитку мотивації людини.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати психологічні механізми розвитку мотивації людини.

Завдання дослідження:

·   аналіз різноманітної наукової літератури з проблеми дослідження;

·   проаналізувати різноманітні наукові підходи до проблеми мотиваційної сфери особистості;

·   вивчити особливості структури мотиваційної сфери особистості;

·   теоретично обґрунтувати психологічні механізми розвитку мотивації людини;

·   підвести підсумки курсового дослідження.

Методи дослідження: при написанні роботи використовувались такі загальнонаукові методи дослідження, як історизм, методи логічного і порівняльного аналізу, системного аналізу, зіставлення, систематизації, метод аналізу і синтезу та інші.

1. Теоретичні засади проблеми розвитку мотивації людини

.1 Аналіз категоріальних понять дослідження у різноманітних наукових підходах

мотивація вчинок особистість поведінка

Термін «мотивація» вперше був використаний А. Шопенгауером у праці «Чотири принципи достатньої причини» (1990). Згодом цей термін використовувся для пояснення причин поведінки людей та тварин. У сучасній психології термін «мотивація» трактується по - різному:

·   як сукупність факторів, що визначають поведінку людини (К. Мадлен, Ж. Годфруа);

·   як сукупність мотивів (К.К. Платонов);

·   як спонукаючий чинник, що викликає активність і викликає її спрямованість;

·   як процес психічної регуляції конкретної діяльності (М.Ш. Магомет - Емінов)

·   як процес дії мотиву та як механізм, що визначає виникнення, направлення та способи здійснення конкретних форм діяльності (І.А. Джидарьян).

·   як система процесів, що відповідає за спонукання та діяльність (В.К.Вілюнас).

Всі вищеназвані визначення мотивації відносять до двох напрям-ків:

·   Перший - розглядає мотивацію із структурних позицій, як сукупність факторів чи мотивів;

·   Другий - розглядає мотивацію як динамічне утворення, як процес, механізм.

Мотивація при даному розгляді виступає другорядним явищем по відношенню до мотиву - як механізм реалізації уже наявних мотивів. При виникненні ситуації, що дозволяє реалізувати мотив, з’являється і мотивація, тобто, процес регуляції діяльності з допомогою мотиву.

В.А.Іванніков вважає, що процес мотивації починається з актуалізації мотиву. В даному випадку мотив розуміється як предмет задоволення потреб (за О.М. Леонтьєвим), тобто мотив даний людині вже сформованим, його потрібно лише актуалізувати.

За О.М. Леонтьєвим, мотив - це предмет, що виступає як засіб задоволення потреби [8,349].

Р.А.Пілоян стверджує, що мотивація та мотив - взаємопов’язані, взаємообумовлені психічні категорії та, що мотиви діяльності формуються на основі відповідної мотивації. Через вироблення окремих мотивів ми можемо впливати на мотивацію в цілому.

І.А. Джидарьян вважає, мотив має більш вузьке значення ніж мотивація. Мотив спрямовує дії людини на кожен момент часу.

За О.М. Леонтьєвим мотив - це предмет, що виступає, як засіб задоволення потреби.

О.М. Леонтьєв виділяє два типи мотивації:

·   Первинну - проявляється у формі потреби, потягу, інстинкту;

·   Вторинну - проявляється у формі мотиву.

Мотив, як форма мотивації виникає тільки на рівні особистості та забезпечує особистісне обґрунтування, рішення діяти у відповідному напрямі для досягнення відповідних цілей.

Під мотивацією також розуміють детермінацію поведінки, що зумовлює виділення внутрішньої та зовнішньої мотивації.

У психології до мотивації відносять усе, що спонукає реально чинену активність: узагальнені та більш конкретні життєві цілі, заради яких живе людина. Ці види систематичної діяльності і безліч незапланованих дій мають свої мотиваційні підстави.

Мотиваційне значення мають також явища, що не спонукають діяльність але можуть її спонукати, тобто являють собою потенційні мотиви.

Будь - яка діяльність неможлива без мотиву.

Невмотивована діяльність - це діяльність із суб’єктивно і об’єктивно прихованим мотивом.

Мотив діяльності - це спонукання людини до діяльності, а також думки та почуття людини, що спонукають її до здійснення діяльності.

За характером і роллю у процесі діяльності, мотиви поділяють на:

. Ситуативні мотиви:

·   часткові - визначають окремі вчинки людини і є короткочасними;

·   широкі - життєво важливі мотиви, визначають поведінку і діяльність людини на тривалий час, іноді на все життя (інтерес до професії);

2. Мотиви - прагнення до результату безвідносно до тих дій, за допомогою яких він досягається; виділяються також і мотиви - прагнення до самої діяльності: прояв активності, навіть якщо вона не призводить до негайних результатів.

. Мотиви егоїстичні і суспільно значимі.

·   егоїстичні мотиви - спонукають до дії заради особистої вигоди; діяльність для неї втрачає інтерес, якщо не пов’язана з цими вигодами.

·   суспільно значимі мотиви - це високі моральні спонукання, почуття обов’язку.

У сучасній психології термін «мотиваційна сфера особистості» розуміють як сукупність мотиваційних утворень однієї людини: диспозицій (мотивів), потреб та цілей, атитюдів, інтересів.

Мотиваційна сфера особистості - складна система різнохарактерних мотивів (мотиваційних установок, потреб, інтересів), що відображають різноманітні сторони діяльності людини та її соціальні ролі.

З точки зору розвитку мотиваційної сфери, її характеризують за широтою, гнучкістю та «ієрархізованістю» [17,410]. Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна різноманітність мотиваційних факторів. Чим більше у людини різноманітних мотивів, потреб, цілей, тим більш розвиненою є мотиваційна сфера. Дане розуміння мотиваційної сфери особистості потребує ряд уточнень, адже, розвиток мотиваційної сфери людини не має прямого зв’язку з кількістю наявних у нього потреб, нахилів та інтересів. Погано, коли людина має вузьку сферу інтересів обмежену тільки декількома аспектами професійної діяльності чи видами розваг, а також коли людина проявляє поверховий інтерес до всього, серйозно нічим не займаючись.

Гнучкість мотиваційної сфери характеризується значним переліком засобів, за допомогою яких може бути задоволена та чи інша потреба (тобто, заміщення однієї цілі іншою).

Ієрархізованість мотиваційної сфери - це відображення у свідомості людини значимості тієї чи іншої потреби, мотиваційної установки, інших мотиваційних диспозицій, у відповідності з чим вони мають домінуюче значення при формуванні мотиву, а інші - підпорядковане, другорядне; одні використовуються частіше, а інші - рідше.

І.В. Ковальов розглядає мотивацію із структурних позицій, як сукупність факторів чи мотивів, утворення (спрямованість особистості, інтереси, мотиваційні установки, бажання), що називається потенційними мотивами.

Мотиваційну сферу як підструктуру особистості, за І.В. Ковальовим складають не лише актуальні потреби та актуальні мотиви, а й стійкі латентні мотиваційні утворення.

Відповідно мотиваційна сфера особистості являє собою латентне утворення, в якому конкретні мотиви, тимчасові функціональні утворення з’являються лише епізодично, постійно змінюючи один одного.

.2 Теорії мотивації

мотивація вчинок особистість поведінка

Співвідношення між діями людини та причинами, які зумовлюють та пояснюють ці дії, описує поняття мотивації. Це певна сукупність факторів (мотивів, емоційних переживань, очікувань, намагань тощо особистості), які спричиняють ту чи іншу форму активності особистості, спрямовану на зовнішній світ, явища індивідуального «Я» або інші рівні існування сущого. Можна говорити про універсальну структуру мотивації особистості, проте зміст мотивування дій та поведінки людини завжди залишатиметься суто індивідуальним, неповторним. Перш ніж розглянути психологічні механізми виникнення та розгортання вказаних явищ, звернімося до історії психологічних поглядів на природу мотивації людини.

Вивчення мотивації має давню історію. Вже у вченнях стародавніх мислителів обґрунтовується об'єктивно-причинний підхід до пояснення природи мотивації. Ширше її дослідження починається у XV ст., в період панування ідей гедонізму, згідно з якими задоволення, насолода вважалися найвищим благом і метою життя, а детермінантами поведінки визнавалися лише прагнення до задоволення та уникнення незадоволення як первинні, закладені в природу людини. До питань мотивації зверталися філософи XVII ст. - Спіноза, Гоббс, Декарт. Спіноза вважав, що афективність, пристрасна мотиваційна спрямованість мають розглядатися з об'єктивної точки зору. Він писав, що людина свої дії усвідомлює, але причин, якими вони визначаються, не знає. Механізми «усвідомлення» прихованих збудників поведінки та діяння і поступове підпорядкування енергії цих збудників свідомістю - один із психологічних механізмів «етичного» діяння та поведінки людини в суспільстві.

Англійський філософ-матеріаліст Гоббс, який створив першу завершену систему механістичного матеріалізму, виходячи з незмінної «чуттєвої» природи людини, вважав основними моральними спонуками людини прагнення до самозбереження та власної цілісності. Предметом потягів та бажань він вважав «благо», а «зло» розглядав як предмет відрази та ненависті. Гоббс, як і Спіноза, на відміну від декартівського «безплотного» розуміння природи людських потягів розглядав їх як тілесно локалізовані чуттєві прагнення, що визначають поведінку. Спіноза, вказуючи на ілюзорність декартівської «свободи волі», спонтанності вольового імпульсу, вважав найважливішою спонукою діяння та поведінки людини потяг, який при усвідомленні його стає бажанням, що має відношення вже не тільки до тіла, але й до душі.

Наприкінці XVII ст. в межах «асоціаністського тлумачення» природи мотивації людини мета поведінки розглядається як прагнення до підтримання балансу, своєрідної рівноваги між задоволенням та незадоволенням.

Із виділенням психології як самостійної науки починають складатися різні напрями та школи тлумачення психологічної природи явищ життя людини, в тому числі розробляються теорії мотивації.

Теорії іншого напряму (неофрейдизм, екзистенціальна психологія) стверджують модель безперервного становлення, розвитку та вдосконалення особистості, що і є основою спонукальних причин її поведінки. Основними потребами (мотивами) вважаються фізіологічні спонуки, потреби в безпеці та захисті, любові, повазі, самоактуалізації та самореалізації. На відміну від теорій гомеостазу та універсального механізму редукції напруження обґрунтовується теза про те, що характерною рисою поведінки та діяння особистості є пошук постійного напруження - не фізіологічного, а морального, ціннісного тощо характеру. Розкриємо детальніше зміст окремих теорій мотивації, що належать до того чи іншого з названих напрямів.

Основоположник біхевіоризму Дж. Уотсон виділяв дві форми поведінки людини - зовнішню та внутрішню, що пов'язані між собою стимулом та відповіддю на даний стимул. Відома формула «стимул - реакція», на думку біхевіористів, пояснює всі форми діяння та поведінки людини в навколишньому середовищі. Стимул як зовнішній подразник активізує внутрішню енергію організму і викликає тим самим відповідну його реакцію на даний подразник. У необіхевіористських концепціях виникнення нових спонук - драйвів розглядається як результат сполучення стимулу із задоволенням органічних потреб людини. При цьому вторинні спонуки виступають як зовнішня оболонка первинних, органічних. У. Мак-Даугалл, обґрунтовуючи положення про природжений характер мотивації людини, спирався на вчення про природжені інстинкти. На його думку, основу мотивів поведінки становлять «основні інстинкти» (загалом їх 18), які однаково властиві як тваринам, так і людині. Головними характеристиками інстинкту є імпульсивність та природженість, а поняття про «енергію інстинкту» є базовим у розумінні механізмів розгортання мотивованої дії.

В основу теорії біологічних спонук покладено, хоч і в інтерпретованому вигляді, біхевіористську формулу «стимул - реакція». Багато дослідників проблем мотивації діяльності людини віддають перевагу саме цій теорії, тому важко визначити якесь її персональне авторство. Голод, спрага або потреба в кисні - первинні потреби людини, задоволення яких є життєво важливим для всіх живих організмів. Порушення балансу будь-якого компонента організму автоматично приводить до появи відповідної потреби та до виникнення біологічного імпульсу, який ніби «підштовхує» індивіда до задоволення потреби, що виникла. Таким чином формується «первинна спонука», що викликає серію координованих дій, спрямованих на відтворення рівноваги (рис. 1.1.).