Другий різновид зовнішньої мотивації - вузькоособистісна - визначає відношення до оволодіння іноземною мовою, як способу самоствердження, а інколи як шлях до особистого благополуччя. Тут можливий досить широкий діапазон морального плану: від громадянських мотивів до вузькоегоїстичних. Зовнішня мотивація, як правило, буває дистантною, далекою мотивацією, розрахованою на досягнення кінцевого результату навчання. Тим не менше її стимулюючий вплив на процес навчання може бути досить сильним. Вона на самому початку, а іноді ще й до вивчення іноземної мови націлює учнів на кінцеву мету. Важливо тільки будувати процес навчання таким чином, щоб учні в кожній його точці відчували сходження до поставленої мети, корисні рекомендації на цей рахунок наводяться Н.Є. Кузовлєвою, яка вважає що для посилення впливу широкої соціальної мотивації слід створювати спеціальні власне методичні засоби наочної презентації, що вказують на значення знань іноземної мови для найрізноманітніших спеціальностей: можна використовувати кінофільми, уривки з художніх творів і соціально-політичної літератури все це може наблизити і зробити відчутною далеку мету, створивши готовність до затрат часу і сил. Проте тут зовнішня мотивація змикається з внутрішньою і підкріплюється нею. При цьому якщо зовнішня мотивація виконує “стратегічну роль” задаючи ззовні рух на увесь період навчання, то внутрішня мотивація - “тактичну”. Ця мотивація є близькою і актуальною, адже навчальний процес повинен бути побудований таким чином щоб учні на кожному уроці відчували радість від задоволення потреб, специфічних для предмету іноземна мова.
Основні різновиди внутрішньої мотивації - комунікативна, лінгвопізнавальна і інструментальна. Лінгвопізнавальна мотивація заключається у позитивному відношення учнів до самого мовного матеріалу, до вивчення основних властивостей мовних знаків. Уявляється, що можливі два шляхи її формування: опосередкований, тобто через комунікативну мотивацію, безпосередній, шляхом стимулювання пошукової діяльності учнів в мовному матеріалі.
Щоб зацікавити учнів мовним “будівельним матеріалом” необхідно, по-перше, звести до мінімуму часовий розрив у роботі над мовним матеріалом і його використанням у мові, тобто побудувати роботу над мовним матеріалом таким чином, щоб учні бачили мовну перспективу його застосування. Наприклад: засвоюється словниковий матеріал по темі “Урок іноземної мови”; бажано на цьому ж уроці чи в крайньому разі на наступну спонукати учнів до його використання в умовних ситуаціях: “Розкажи своєму другові, що ви робите на уроках іноземної мови, і запитай, як вони вивчають іноземну мову”.
По-друге, треба надавати установці, яка стосується роботи над мовним матеріалом, цілеспрямований мовний характер: “Зараз ми засвоїмо такий словниковий матеріал; він буде потрібний нам для бесіди про …, для розігрування п'єски, при читанні оповідання…” І в цьому випадку створюється мовна перспектива.
По-третє, мовний матеріал, що підлягає засвоєнню на уроці, потрібно орієнтувати на одну тематичну область, навіть якщо він включає і позатематичний матеріал, типу мовних кліше, модально-оцінювальної лексики і граматичних явищ. В цьому випадку весь шлях до засвоєння мовного матеріалу через тренування до використання буде побудований на одній змістовній основі, що в кінцевому результаті істотно для вирішення комунікативних задач.
“Різнотемність” позбавляє урок цілісності, вносить сумбур в ситуації, що негативно впливає на мову. І дійсно, важко уявити собі як можна з'єднати на одному уроці в комунікативному акті, лексику на тему “Одяг” і “Фрукти та овочі”, або “Урок англійської мови” і “Підготовка до подорожі”.
Отже, учні повинні відчувати необхідність в мовному матеріалі для розширення і поглиблення своїх мовних можливостей.
Доцільно тому час від часу звертатися до прийому, що виявляє цей зв'язок. Вчитель каже: “Сьогодні ми будемо говорити про… Які слова і вирази нам можуть для цього знадобитися?”. Таким чином створюється потреба в нових словах. Учні називають на рідній мові потрібні їм слова і всіма своїми думками “виходять на зустріч” з їх іншомовними еквівалентами, що повідомляються вчителем. Мотивація при цьому зростає; помічено також, що і відкладення в пам'яті також підсилюється.
Однак не тільки відчутна комунікативна “вага” мовного матеріалу може викликати лінгвопізнавальну мотивацію. В навчальному процесі по іноземній мові важливо стимулювати безпосередній інтерес до мови як такої.
Вчителю потрібно зуміти втілити багаті загальноосвітні можливості іноземної мови, а це означає - зосередити увагу учнів на самій мові на її здатності давати імена речам, ідеям процесам, на ідіоматиці, на лінгвокраїнознавчому слові, на етимології, зрозуміло, якщо ці явища можуть бути пояснені на матеріалі шкільного мінімуму. З цією метою слід надати роботі над мовою характер пошукової, по-шкільному дослідницької діяльності, в результаті якої в учня розвивається філологічна пильність, вміння бачити за безпристрасним мовним знаком значення і зміст.
Велику роль у цьому відношенні відіграє розвиток мовної здогадки. Раптові “просвітлення” з приводу того чи іншого значення слова, виразу і граматичної форми дають учням велике задоволення і мотивують подальший лінгвістичний пошук. Вправляння в мовній здогадці можуть бути такими ж захоплюючими як і вирішення кросворду. Тому слід постійно спонукати учнів до мовної догадки, націлюючи увагу учнів на “підказки” і опори в самому матеріалі. Вправлення в мовній здогадці повинні супроводжувати процес навчання, починаючи з молодших класів,
Вчителю потрібно тільки ясно уявити собі методичний потенціал кожної окремої гри, і її методичний “виграш”.
Важливим видом внутрішньої мотивації є також інструментальна мотивація, тобто мотивація що випливає з позитивного відношення учнів до певних видів роботи.
Дидакти і педагогічні психологи в наш час все більше уваги приділяють методиці учнів. В формі нейтрального сприйняття її одержати неможливо. Звідси лозунг: “Вчити вчитися,” тобто “включати учня в самостійну навчальну діяльність, покласти його на позицію суб'єкта цієї діяльності, спрямувати і організувати цю діяльність таким чином, щоб учень приходив до відкриття тих чи інших фактів і законів, виробляв переконання, оволодівав методами вирішення задач, які йому пропонуються при вивченні того чи іншого навчального матеріалу”.
Справа вчителя - керувати самостійною діяльністю учнів. Для цього потрібно по-перше намітити конкретну мету, до якої вони повинні прийти, познайомившись з тим чи іншим мовним фактом; по-друге, спеціальними прийомами сприяти концентрації уваги учнів на суттєвих ознаках мовного матеріалу.
Одним з прийомів, з яким слід познайомити учнів при роботі над розширенням лексичного запасу, є створення картотеки і вміння керувати нею. На початковому етапі вона може складатися з карток з малюнками на зворотному боці яких написано відповідне слово на іноземній мові, на наступних етапах доцільно спонукати учнів до складання картотеки по тематичному принципу. Таку картотеку вони зможуть поповнювати від класу до класу. При цьому важливо переконати учнів у використанні картотеки. В основі навчання, мові належить концентричний принцип, що передбачає планомірне розширення тематики, тому є зручним мати під рукою тематично впорядкований матеріал: його можна легко “проінтегрувати” перед подальшим поповненням по даній темі.
Подібний зміст має складання власних граматичних довідників (“граматичних зошитів”), які також поповнюються від класу до класу. Граматичні явища в них слід зображати в таблицях і схемах, виділяючи кольором формальні ознаки. В цьому випадку узагальнений характер граматики виявиться особливо наочно. Такі граматичні довідники, складені самими учнями, є ефективним засобом систематизації граматичного матеріалу і отже, найважливішим пунктом закріплення граматичної бази.
Раціональні прийоми роботи над мовою можуть бути зроблені надбанням учнів. Так, учням слід розповісти про способи складання програми висловлювання і її перевагах. Складання програми висловлювання, що передбачає перебір смислової інформації в єдності з мовними засобами вираження є активним розумовим процесом, який значно сприяє збагаченню можливостей учнів. Готуючись до висловлювання, учень складає план у вигляді тез чи питань і до кожного пункту плану підбирає потрібні опори: це можуть бути слова, словоформи, словосполучення і речення. Якість висловлювання знаходиться у прямій залежності від складеної програми, при цьому учень відчуває себе справжнім господарем становища, що керує семантикою свого висловлювання.
Раціональні прийоми навчання повинні використовуватися учнями і при оволодінні іншомовним читанням. Читаючи текст, учні повинні керувати, зокрема, таким правилом: охопити ціле, яке допоможе з'ясувати деталі, зменшить ступінь невизначеності, підкаже узагальнений зміст тексту. При цьому треба вміти здобувати користь із заголовків, малюнків, таблиць, схем, що супроводжують текст, бачити в них інформаційну опору.
В результаті такого підходу учні будуть озброєні методичним інструментарієм для подальшого вдосконалення навичок і вмінь з іноземної мови, що спонукає їх по мірі оволодіння знаннями і способами діяльності, систематично виявляти активне ставлення до набутих знань і до самого процесу пізнання.
Названі тут види і підвиди мотивації
є потенційними в деякій мірі. Чи будуть пробуджені ці сили, що тонізують
навчання, чи перетворяться вони в реальну рушійну силу процесу навчання,
залежить від вчителя. У його функцію, отже, входить виховання мотивів навчання,
тобто створення засобами даного предмету основ для виклику відповідних мотивів.
1.2 Способи формування мотивації на
уроках іноземної мови
В методиці викладання іноземної мови на початковому етапі гостро
стоять питання: як допомогти дитині якомога скоріше перебороти мовний бар’єр та привити йому любов до іноземної мови. Тому важливо зацікавити учнів до вивченням іноземної мови на початковому етапі, викликати в них позитивне ставлення до предмета, вмотивувати необхідність і значущість володіння іноземною мовою як необхідним засобом міжкультурного спілкування. Початкова школа покликана забезпечити наступність і безперервність процесу навчання іноземної мови у всьому курсі середньої школи, сформувати базові навички і вміння, потрібні для подальшого розвитку комунікативної компетенції в основній і в старшій школі. Вона має виховувати комунікативні потреби у пізнанні інших країн і народів. Молодші школярі не мають об’єктивної природної потреби у вивченні іноземної мови. Засобом спілкування вдома, у школі, серед однолітків є рідна мова. А це означає, що процес навчання іноземної мови у початковій школі необхідно вмотивовувати, оскільки без мотиву жоден вид діяльності не буде успішним. Тому мотивація виступає вихідним психологічним чинником успішного оволодіння молодшими школярами іноземною мовою. Вчителю необхідно організувати навчальний процес таким чином, щоб у дітей було постійне бажання вивчати іноземну мову. На першому уроці слід провести бесіду з учнями про іноземні мови, країни, де розмовляють англійською мовою, про героїв казок та мультфільмів з англомовних країн, а також поцікавитись думкою учнів з приводу необхідності вивчення англійської мови. Після такої бесіди можна переходити до навчання.
Навчальна мотивація молодших школярів залежить від наявності й рівня розвитку в них інтересів до навчального процесу. Тому вчителю необхідно підбирати цікавий матеріал, що найбільш цікавить дітей такого віку. Також потрібно підбирати факти, що пов’язані з їх власним життям, зі справами близьких і знайомих людей. Підвищенню мотивації сприяє постійна зміна видів навчальної діяльності, використання різноманітних вправ, аудіозаписів. Молодші школярі із задоволенням слухають іншомовні звуки та слова, повторюють їх.
Їм подобаються короткі смішні оповідання, сценки, діалоги, в яких беруть участь діти, тварини. Вони з цікавістю читають казки іноземною мовою.
Головним є не втратити початкову мотивацію, а навпаки, всіляко підсилювати її. Цього можна досягати двома способами. Перший спосіб - бачити успіхи і не помічати невдачі. Адже невдача веде до розчарування - розчарування веде до браку мотивації - брак мотивації веде до прямої відмови зробити ще одну спробу.
І навпаки, успіх веде до перемоги - перемога веде до мотивації - мотивація веде до бажання перемагати - і до нових успіхів. Другий спосіб - „навчати, граючись” або „граючись, навчати”. „Гра є одним із найхарактерніших виявів дитячої природи, що має велике значення у формуванні особистості людини”, стверджував Ж.Ж.Руссо. Гра у навчальному процесі створює мотивацію, збуджує інтерес, розвиває комунікативні навички. Під час гри дитина позасвідомо, без напруги засвоює і закріплює надзвичайно багато матеріалу.
Як відомо, урок іноземної мови у загальноосвітній школі обов’язково має бути оснащений унаочненням.
До цього зобов’язує той факт, що домінуючим у цьому віці є образне мислення. У зв’язку з цим будь-яке дидактично доцільне і методично виправдане використання предметного або картинного унаочнення, яке методично доцільно супроводжує певну іншомовну лексичну одиницю (слово, словосполучення), зв’язне мікровисловлювання тощо є ефективним засобом впливу на пам’ять і процес усвідомлення значення такої одиниці.
Психологи довели, що в учнів початкової школи переважає мимовільна увага, тому недоцільно у навчанні повною мірою розраховувати лише на довільну увагу, яка вимагає значних вольових зусиль.
Тому визначальною умовою привернення уваги у цьому віці є широке застосування яскравих ілюстрацій, тобто засобів навчання, що впливають на мимовільну увагу, особливо через яскраве зорове унаочнення.
Саме такі засоби можна вважати цілком адекватними цілям і завданням навчання у початковій школі.
Багато уваги на уроках іноземної мови ми приділяємо використанню цікавого, яскравого наочного матеріалу, що підвищує ритм заняття, підвищує інтерес, тобто безпосередньо впливає на мотивацію учня.
Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці є активізація пізнавальної діяльності.
Тому щоразу, обдумуючи урок, учитель має спочатку розв'язати принципове завдання, як найдоцільніше організувати передачу нового матеріалу - повідомлення, евристична бесіда, відкриття, роздум, розв'язання проблеми, самостійна робота тощо.
Необхідно перетворити кожний урок на урок спілкування, мислення, де істина постає як суперечка про істину, як діалог.
З метою активізації пізнавальної
діяльності, я на кожному уроці застосовую елементи інтерактивних технологій,
творчі проблемні завдання, що забезпечують розвиток тих здібностей і якостей,
які перебувають у стадії формування.
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ В УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ
.1 Мотивація навчальної діяльності
як засіб розвитку пізнавальної діяльності учнів
Формування мотивації у учнів до навчально-пізнавальної діяльності є однією з головних проблем сучасної школи. Соціальний заказ суспільства вимагає від закладів освіти підвищення якості навчання та виховання, розвиток та формування конкуренто - спроможного випускника. На жаль, з кожним роком діти все більш втрачають зацікавленість до навчання. Серед проблем, що постають перед сучасною освітою, є одна, яка кожного дня набуває все більшої актуальності. Це проблема низького рівня знань учнів. Також, можна виділити ще ряд проблем. Серед них можна назвати відсутність пізнавальних інтересів, психологічну неготовність до навчання, негативне ставлення в деяких родинах до школи та вчителів, де батьки мали власний сумний досвід.
Однією з проблем, що заслуговує особливої уваги, є відсутність інтересу до навчання, небажання дитини ходити до школи. Мотивація, її формування й корекція лежать в основі шкільних успіхів та негараздів. Низька успішність, шкільна дезадаптація, недостатній рівень культури, що безпосередньо впливає на поведінку і спілкування учня, ще далеко не повний перелік труднощів.