ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Мотивація до навчання - одна із головних умов реалізації навчально-виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Формування мотивації у учнів до навчально0пізнавальної діяльності є однією з головних проблем сучасної школи. ЇЇ актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановою завдань формування у школярів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенції, активної життєвої позиції, здійснення в єдності ідейно - політичного, трудового, морального виховання учнів, введенням профільного навчання у старших класах. Соціальний заказ суспільства вимагає від закладів освіти підвищення якості навчання та виховання, розвиток та формування конкуренто спроможного випускника, запобігання формалізму в оцінці результатів труда учнів та вчителів.
Проблема формування мотивації знаходиться на стику навчання й виховання. Це означає, що увага педагогів та психологів повинна бути не тільки спрямована на здійснення учнем навчання але і на те, як і що відбувається у розвитку особистості учня в процесі навчально-пізнавальної діяльності. Формування мотивації - це виховання у дітей та учнівської молоді ідеалів, створення системи цінностей, пріоритетів соціально прийнятних в українському суспільстві, у поєднані з активною поведінкою учня, що означає взаємозв’язок між усвідомленими та реально діючими мотивами.
На жаль, сьогодні пересічний учитель і типовий навчальний заклад орієнтовані переважно на підтримування зовнішньої мотивації у вигляді контролю, наказів та вимог. Така практика згубно позначається на внутрішній мотивації, веде до поступового зниження інтересу учнів до навчання. У сучасній школі потрібно здійснити радикальні зміни з удосконаленням внутрішньої мотивації учнів.
Сучасне навчання повинне бути гуманним та індивідуалізованим, а у традиційних підходах до уроку це зробити неможливо, та й зміст сучасних підручників дає знання учням у готовому вигляді. Тільки діяльнісний підхід до сучасного уроку дозволяє перебороти сформовані традиції. Аналіз сучасних підходів до планування уроку дозволяє зробити висновок про те, що сучасне навчання все більше набуває рис рефлексивності, в яких створюються передумови для перетворення як учня, так і вчителів у суб'єкти, які самозмінюються в навчальній діяльності.
Мета дослідження: висвітлити теоретичні основи мотивації навчальної діяльності.
Об’єкт дослідження: навчальна діяльність в загальноосвітній школі.
Предмет дослідження: особливості формування мотивації навчальної діяльності учнів на уроках іноземної мови в загальноосвітній школі
Методи дослідження: теоретичні,
порівняльні, експериментальні.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
.1 Види мотивації
Визначальним компонентом організації навчальної діяльності є мотивація. Вона може бути внутрішньою або зовнішньою щодо діяльності, однак завжди є внутрішньою характеристикою особистості як суб'єкта цієї діяльності. Передумовою успіху в ній є сформованість спонукальної сфери, розвиток якої потребує цілеспрямованого педагогічного впливу.
Мотив - спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб людини. Під мотивом розуміють внутрішню позицію особистості. Одним з найважливіших моментів, що розкриває сутність ставлення школярів до навчання, є сукупність мотивів. При цьому під мотивом навчання ми маємо на увазі те, заради чого вчиться дитина, що спонукує її вчитися. Праці Л.І. Божович мали велике значення для розвитку проблеми мотивації навчання. Перспективним для подальшого розвитку цієї галузі знання є її положення про взаємозв’язок мотивів зі спрямованістю особистості та її ставлення до навколишньої дійсності, а також про структурність мотивації. Пов'язаний він із задоволенням наявних потреб суб'єкта діяльності, а тому відіграє спонукальну функцію, зумовлює предметну спрямованість активності людини. Розрізняючи мотиви, учень розуміє, чому потрібно вчитися, але це може і не спонукати його до навчальної діяльності.
Мотивація - система спонукань які зумовлюють активність організму і визначають її спрямованість.
Навчальна мотивація ґрунтується на потребі, яка стимулює пізнавальну активність дитини, її готовність до засвоєння знань. Потреба не визначає характеру діяльності, її предмет окреслюється тоді, коли людина починає діяти. Спонукальна (мотиваційна) складова навчальної діяльності охоплює пізнавальні потреби, мотиви і сенси навчання. Важливою умовою учіння є наявність пізнавальної потреби і мотиву самовдосконалення, самореалізації та самовираження. Емоційне переживання пізнавальної потреби постає як інтерес.
Навчальна мотивація визначається як вид мотивації, включений у певну діяльність, у цьому разі навчальну діяльність. Як підкреслює провідний психолог, який вивчає мотивацію навчальної діяльності, А.К. Маркова, “мотивація навчання складається з ряду постійно змінюваних спонук” [1, с. 118]. Тому при аналізі мотивації навчальної діяльності головне не тільки визначити домінуючу спонуку (мотив), але врахувати всю структуру мотиваційної сфери людини.
Отже, у психологічній літературі різні автори виділяють різні види мотивів навчальної діяльності. Так, Л.І. Божович вказує, що для дітей різного віку не всі мотиви мають однакову спонукальну силу. Одні з них є основними, інші - другорядними, побічними, що не мають самостійного значення; які так чи інакше підпорядковані провідним мотивам. Таким провідним мотивом може виявитися прагнення завоювати місце відмінника в класі, бажання здобути вищу освіту, інтерес до самих знань.
У дослідженні Н.Н. Власової можна побачити також два плани мотивації - довільний і мимовільний. Довільний план мотивації виявляється тоді, коли мотиви в учня викликаються довільно без сторонньої допомоги.
Мимовільний план мотивації виявляється в тому разі, якщо мотиви хтось спеціально формує [4, с. 54].
В. Апельт виділив такі мотиви навчання: соціальні (борг і відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання, прагнення зайняти визначену позицію щодо навколишніх, дістати їхнє схвалення); пізнавальні (орієнтація на оволодіння новими знаннями, закономірностями, орієнтація на засвоєння способів здобуття знань); комунікативні (спілкування з однолітками, дорослими); саморегуляції (орієнтація на здобуття додаткових знань і потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення) [5, с. 72].
П.М. Якобсон виділяє кілька типів мотивації, пов’язаної з результатами навчання [6, с. 48]:
) мотивація, що умовно може бути названа “негативною”. Під негативною мотивацією П.М. Якобсон має на увазі спонукання школяра, викликані усвідомленням певних незручностей і неприємностей, що можуть виникнути, якщо він не буде вчитися (докори з боку батьків, учителів, однокласників). Така мотивація не приводить до успішних результатів;
) мотивація, що має позитивний характер, але так само пов’язана з мотивами, закладеними поза самою діяльністю. Ця мотивація виступає у двох формах. В одному випадку така позитивна мотивація визначається вагомим для особистості соціальним устремлінням (почуття боргу перед близькими). Інша форма мотивації визначається вузькоособистісними мотивами: схвалення навколишніх, шлях до особистого благополуччя;
) мотивація, що лежить у самій навчальній діяльності (мотивація, пов’язана безпосередньо із цілями навчання, задоволення допитливості, подолання перешкод, інтелектуальна активність).
На думку А.К. Маркової та її співробітників, існує три типи ставлення школяра до навчання:
) негативне (бідність і вузькість мотивів, пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату, несформованість уміння ставити цілі, подолання труднощів);
) байдуже (чи нейтральне), яке характеризується такими самими особливостями, що й негативне ставлення;
) позитивне (аморфне, нерозчленоване) (хитливі переживання новизни, допитливості, ненавмисного інтересу; розуміння й первинне осмислення цілей, поставлених учителем) [7, с. 12-13]. Крім того, ці автори виділяють рівні, етапи, якості та прояви мотивів навчальної діяльності. Мотиви можна поділити таким чином:
пізнавальні - якщо в учня в ході навчання переважає спрямованість на зміст навчального предмета;
соціальні - якщо в учня виражена спрямованість на іншу людину в ході навчання.
І пізнавальні, і соціальні мотиви мають рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння здобутих знань) та мотиви самоосвіти (орієнтація на здобуття додаткових знань). Соціальні мотиви можуть мати такі рівні:
широкі соціальні мотиви (борг, відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання);
вузькі соціальні чи позиційні мотиви (прагнення зайняти визначену позицію у відносинах з навколишніми);
мотиви соціального співробітництва (орієнтація на різні способи взаємодії з іншою людиною).
Мотиви названих видів і рівнів можуть проходити у своєму становленні такі етапи:
) актуалізація первинних мотивів;
) постановка на основі цих мотивів нових цілей;
) позитивне підкріплення мотиву при реалізації цих цілей;
) поява на цій основі нових мотивів;
) супідрядність різних мотивів.
Якості мотивів можуть бути змістовними, пов’язаними з характером навчальної діяльності, і динамічними, пов’язаними з психофізіологічними особливостями дитини [7, с. 15-16]. На основі досліджень (А.Н. Леонтьєв, Л.І. Божович, Г.І. Щукіна, А.К. Маркова) сформовано загальну картину вікової динаміки мотивів на-вчання. Причому вони відзначали, що особливості мотивів і пізнавальнихінтересів учнів різного віку не є фатально неминучими [3, с. 82]. Як і будь-який інший вид, навчальна мотивація визначається рядом специфічних для цієї діяльності факторів:
самою освітньою системою, освітньою установою, де здійснюється навчальна діяльність;
організацією освітнього процесу;
суб’єктними особливостями учнів (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими учнями тощо);
суб’єктними особливостями педагога, насамперед, системою ставлення його до учня, до справи;
специфікою навчального предмета.
Виділяють п’ять рівнів навчальної мотивації:
. Високий рівень шкільної мотивації, навчальної активності. У таких дітей є пізнавальний мотив, прагнення найбільш успішно виконувати всі пропоновані вимоги. Учні чітко слідують усім вказівкам учителя, сумлінні й відповідальні, сильно переживають, якщо одержують незадовільні оцінки.
. Гарна шкільна мотивація. Учні успішно справляються з навчальною діяльністю. Подібний рівень мотивації є середньою нормою.
. Позитивне ставлення до школи, але школа залучає таких дітей до позашкільної діяльності. Такі діти досить добре почувають себе в школі, щоб спілкуватися з друзями, з учителями. Пізнавальні мотиви в таких дітей сформовані меншою мірою, навчальний процес їх мало приваблює.
. Низька шкільна мотивація. Ці діти відвідують школу неохоче, пропускають заняття, на уроках часто займаються сторонніми справами, іграми, мають серйозні труднощі в навчальній діяльності.
. Негативне ставлення до школи, шкільна дезадаптація. Такі діти зазнають серйозних труднощів у навчанні: не справляються з навчальною діяльністю, мають проблеми у спілкуванні з однокласниками, конфліктують з учителями. Вони сприймають школу як вороже середовище, перебування в якому є нестерпним. Але якою б не була мотивація, навіть найбільш позитивною, вона створює лише потенційну можливість розвитку учня, оскільки реалізація мотивів залежить від постановки мети для самих учнів.
Навчальна діяльність відбувається під впливом внутрішнього мотиву, коли пізнавальна потреба зустрічається з предметом діяльності. Докладно залежність успішності навчальної діяльності від мотивації розглянута
Г. Клаусом. Він зазначав, що “установки на навчання та на його предметний зміст справляють найбільш стійкий вплив на активне присвоєння, перебіг цього процесу та його успішність” [8, с. 34]. Виходячи із цього, він виділив позитивну й негативну мотивацію. На його думку, людина із сильним бажанням опанувати знання буде вчитися без зовнішнього примусу, одержуючи від своїх знань задоволення, виявляючи наполегливість. Основним же мотивом навчальної діяльності в умовах традиційного навчання виявляється для школяра оцінка. Навчально-пізнавальні мотиви, пов’язані зі змістом і процесом навчання, не відіграють провідної ролі протягом усього навчання. Незважаючи на те, що навчально-пізнавальна мотивація не є для школярів основним фактором спонукання, саме в цій групі мотивів відзначаються найбільш суттєві зміни протягом навчання. Розвиваються пізнавальні інтереси дітей, формується вибірковість щодо окремих навчальних предметів.
Проблема мотивації в навчанні виникає по кожному шкільному предмету. Однак особливо гостро стоїть проблема мотивації вивчення іноземних мов в загальноосвітній школі. Дослідники питання мотивації наводять дані про зниження її від класу до класу. При цьому до моменту вивчення іноземної мови і на самому початку в учнів, як правило, висока мотивація. Їм хочеться розмовляти на іноземній мові з ровесниками; принадною виявляється можливість декламувати вірші і співати пісні на іноземній мові; читаючи дізнаватись про інші країни. Словом майже у всіх є бажання володіти іноземною мовою, вміти спілкуватись безпосередньо, через книгу і листування. Але от починається процес оволодіння іноземною мовою і відношення учнів міняється, багато розчаровуються. Адже цей процес передбачає період накопичення “будівельного матеріалу”, стадію неминуче примітивного змісту, подолання різноманітних складностей, що відсуває досягнення мети, про яку мріялось. В результаті зменшується мотивація зникає зустрічна активність, слабне воля, спрямована на оволодіння іноземними мовами, знижується успішність в цілому, яка в свою чергу негативно впливає на мотивацію. Такою є ситуація пов'язана з вивченням іноземної мови в школах і вузах.
Виникає питання: чи не є спад мотивації з усіма його наслідками об'єктивним процесом, якому неможливо протистояти? На щастя, це спростовує досвід кращих вчителів, учні яких успішно оволодівають іноземною мовою у необхідних межах. Вони відчувають свій прогрес і почуваються задоволеними від цього, тому висока мотивація супроводжує весь період їх навчання, значно підкріплюючи його. Після закінчення школи такі учні включаються в спецгрупи, вони використовують набуті навички і вміння з професійною метою, при написанні курсових і дипломних робіт, вони активні на міжнародних форумах молоді, виступаючи в якості перекладачів. Отже, існує можливість збереження і розвитку мотивації учнів до вивчення іноземної мови.
Психологи вивчаючи характер спонукальних сил і способи їх регуляції в навчанні, встановили різноманітність мотиваційної сфери людини, її складну структуру. По перше на неї можуть впливати соціальні мотиви, що визначаються потребами суспільства; у сукупності вони складають зовнішню мотивацію, яка існує у двох різновидах: як широка соціальна мотивація і вузькоособиста. По-друге на мотиваційно-спонукальну сферу людини може впливати і характер діяльності як такої. Це так звана внутрішня мотивація; її підвидом є мотивація успішності. Як зовнішня, так і внутрішня мотивації можуть носити позитивний і негативний характер; в цих випадках прийнято говорити про позитивну і негативну мотивації. Існує, зрештою, і такий різновид мотивації, як дальня (дистантна, відстрочена) і близька (актуальна).
Існує кілька видів мотивації стосовно іноземної мови.
Точну характеристику широкої соціальної мотивації (різновид зовнішньої) дає П.М. Якобсон: “Така мотивація процесу навчання пов'язана з досить гострим почуттям громадянського обов'язку перед країною, перед рідними, близькими людьми, пов'язана з думками про навчання, як про дорогу до засвоєння великих цінностей культури, як засіб, що дозволяє нести людям добро і користь, з уявою про навчання, як шлях до здійснення свого призначення в житті”. Так, для учнів основою для оволодіння іноземною мовою може стати перспектива участі в різноманітних міжнародних форумах.