На наш погляд, виділення зворотного стану в традиційній граматиці було здійснено за принципом аналогії подібного явища в інших європейських
мовах. У подальшому було виявлено, що певні підстави для цього дійсно можна знайти: семантика зворотних утворень, особливе співвідношення дієслова зі зворотним займенником, з одного боку, і з підметом - з іншого. Так, зворотний займенник може функціонувати як прямий додаток, поряд з іншими додатками, але в інших випадках він або замикає дію на його джерелі, або змінює значення дієслова.
Якщо припустити можливість семантичного збліднення та граматикалізацію зворотних займенників у рефлексивних конструкціях, то в аналітичній формі дієслова зворотного стану helps himself з’являється іменна граматична категорія статі та семантична - особи/неособи, а також категорія особи та числа отримує нову експлікацію, що спростовує усталені погляди на категоріальну систему дієслова.
Визнання рефлексивним станом сполучення перехідного дієслова з прямим додатком, у цьому випадку зворотним займенником, спонукає визнати такий стан і стосовно синонімічних дієслів із неперехідним дієсловом та прийменниковим зворотним додатком, напр.: to tell oneself - to say to oneself. Однак назвати такі конструкції аналітичними формами видається неможливим.
Отже, усе сказане вище вказує на особливий характер сполучення дієслова зі зворотним займенником, проте ми не знаходимо достатньо аргументів для підтвердження існування аналітичної форми дієслова для позначення рефлексивності дії. У реченнях на зразок «She expressed herself» дієслово експліковане формою активного стану, а зворотний займенник виконує функцію прямого додатка.
У тих випадках, коли сполучення [Vtrns + Pronoun reflexive] характеризується певною ідіоматичністю (напр.: to find oneself, to help oneself, to enjoy oneself), можна говорити про лексичне, а не граматичне злиття елементів.
Разом з тим, зазначені вище розходження всередині сполучень такого типу а також здатність зворотних займенників бути об’єктом рефлексивізації не лише дієслів, які за своїм семантичним на повненням легко набувають зворотного значення, але й тих, яким воно є невластивим (напр.: to argue with oneself) дозволяють поглянути на цю проблему під іншим кутом зору: чи виступають ці сполучення не як особливий стан, а як підтип зворотних дієслів, що по-різному співвідносяться зі зворотним займенником. Тоді зворотні дієслова займуть певне місце у польовій структурі дієслова, тобто являтимуть собою їхні зворотні варіанти. Такий підхід до цього питання з семантичної точки зору пропонує широкі перспективи для подальших досліджень.
Пасивні речення описані виходячи з їхніх значень в активному стані через поняття “inverted subject” (обернений підмет) та “inverted object” (обернений додаток). Адже, ще з часів О.Єсперсена відомо, що “те, що в активі є об’єктом, в пасиві стає суб’єктом ” [11]. Основний об’єкт (theme actor) та суб’єкт (modal subject) ідентичні поки немає причин для них не бути такими. У випадку втрати такої ідентичності у сучасній англійській мові існує тенденція до їхнього поєднання, що і є основною причиною використання пасиву ” [26]. Однак у розмовному мовленні чинники пасивізації предикатного вислову можуть відрізнятися від його загальних, зокрема квантитативних, характеристик в бік зменшення частотності.
Функціонально-семантичне поле пасиву сучасної англійської
мови перетинається з полями модальності, аспектуальності, негативності,
темпоральності. Слідом за А.Д. Бєловою вважатимемо, що як некатегоріальні
способи вираження різних граматичних значень конституанти
функціонально-семантичного поля пасиву одночасно відносяться до периферії чи
проміжної зони відповідних полів [29].
1.2 Способи перекладу з англійської на українську мову
В англійській мові пасивні конструкції зустрічаються набагато частіше, ніж в українській. Це пов'язано із рядом особливостей, головною з яких є те, що в англійській мові можна перетворити в пасивну конструкцію речення з дієсловом в активному стані з прямим або прийменниковим додатком, що в українській мові неможливе. Пасивні конструкції в реченнях типу:was told the news.state of things cannot be put up with.
при перекладі замінюються активними:
Не можна миритися з таким станом речей.
При таких перетвореннях можуть зустрічатися такі типові випадки:
Англійському дієслову, що вимагає непрямого або прийменникового додатка, відповідає в українській мові перехідне дієслово. У таких випадках пасивна конструкція і у перекладі може залишатися пасивною:Sherman Anti-Trust Law is being interefered with.
Закон Шермана, спрямований проти монополій, постійно порушується.statements relative to the advocacy of violence were testified to only by stool-pigeons.
Покази про те, що вони проповідують насильство, давались тільки поліцейськими агентами.
Англійському дієслову, що вимагає непрямого або прийменникового додатка, в українській мові відповідає неперехідне дієслово. У таких випадках доводиться заміняти пасивну конструкцію активною:bed was not slept in.
У ліжку ніхто не спав.
Форми дієслова у двох мовах ніби співпадають, але стилістичний фактор не дозволяє залишити у перекладі пасивну конструкцію:was the sort of person more at ease being asked than asking.
Форми бути запитуваним чи бути запитаним, які існують в українській мові, мають книжний характер. Тому конструкцію краще при перекладі замінити:
Він належав до тих людей, які з більшою охотою відповідають на питання, ніж ставлять їх іншим.
У багатьох випадках англійські пасивні конструкції передаються у перекладі українськими дієсловами з суфіксом -ся: method is considered the best.
Цей метод вважається найкращим.fish is caught here.
Тут ловиться багато риби.on various subjects are given here.
Тут читаються лекції на різні теми.
Коли при перекладі українською мовою можна або зберегти пасивну форму, або замінити її активною, важливо знати, чим саме обумовлене вживання пасивної форми в англійському оригіналі [24]. Аналіз великої кількості прикладів показує, що пасивній конструкції в англійській мові надається перевага головним чином в наступних випадках:
коли неможливо або небажано вказувати виконавця дії:
"He will be well taken care of", said Loomis.
"Про Торпа потурбуються", сказав Луміс.
коли потрібно поставити логічний наголос на об'єкті, а не на суб'єкті дії:problem has been studied by many English scientists.
Проблема вивчалася багатьма англійським вченими. amendment was rejected by the majority of the Security Council.
Поправка була відхилена більшістю голосів членів Ради безпеки.
Деколи пасивні конструкції служать одночасно двом вказаним цілям: і щоб поставити у центрі висловлювання об'єкт дії, і щоб можна було не вказувати суб'єкта дії.
коли потрібно зберегти цілісність підмета в реченні:rose to speak and was warmly greeted by the audience.
Він встав, щоб взяти слово, і присутні тепло привітали його.
При перекладі українською мовою немає ні можливості, ні необхідності намагатися зберігати єдиний підмет у цьому прикладі подвійного керування. Слід зазначити, що використання пасиву при подвійному керуванні є дуже характерним і поширеним явищем в англійській мові. В українській мові таке не допускається. conspiracy against peace was hatched in and directed from London and Washington.
Ця змова проти миру, виношена в Лондоні та Вашингтоні, здійснювалася під їх керівництвом
у фразеологічних зворотах, тобто зв'язаних словосполученнях, і у стійких вільних словосполученнях. В англійській мові є цілий ряд фразеологічних зворотів з дієсловами у пасивному стані, Наприклад:was wined and dined.
Його тепло приймали. sinned against than sinning.
Скоріше жертва, ніж злочинець.
При перекладі дієслів у пасивному стані необхідно в багатьох випадках враховувати необхідність видової диференціації:years ago Oklahoma was called Indian territory.
Контекст підказує, що правильним перекладом буде
Шістдесят років тому Оклахома називалась індіанською територію.
або
Шістдесят років тому Оклахому називали індіанською територією.
а не *була названа
Термінативні дієслова у пасивному стані часто перекладаються на українську мову дієсловом доконаного виду, але видова диференціація в багатьох випадках можлива лише з врахуванням широкого контексту. Так, при описі кризи 1929-1932 років у США реченняof thousands of tons of food were burned, hundreds of thousands of gallons of milk were poured into rivers.
можна перекласти двома способами:
Мільйони тон харчових продуктів були спалені, сотні тисяч галонів молока вилиті в річки.
Мільйони тон харчових продуктів спалювалися, сотні тисяч галонів молока виливалися в річки.
в залежності від того, чи в ширшому контексті йдеться про результат, чи про процес.
Таким чином, переклад пасивних конструкцій зайвий раз доказує
необхідність дотримання функціональної, а не формальної точності при перекладі.
1.3Поняття суспільно-політичного дискурсу
Різними аспектами процесів та механізмів комунікації займається дискурсивна лінгвістика, головною категорією якої є поняття „дискурс”. Хоча внутрішня організація дискурсу стала предметом дослідження лінгвістики наприкінці 50-х років, нерозв’язаною до кінця на сьогоднішній день залишається значна кількість питань, пов’язаних з цим багатогранним і ємним явищем.
Сьогодні актуальним питанням дискурсології, дослідженню проблем породження, функціонування, сприйняття дискурсу, визначенню критеріїв його диференціації присвячена значна кількість наукових праць таких відомих лінгвістів далекого і близького зарубіжжя.
Необхідність вивчення суспільно-політичного дискурсу як особливого типу комунікації зумовлюється тим, що він інтегрує риси дискурсів, які функціонують у різних сферах життя суспільства, завдяки чому утворюється цілісне комунікативне явище, що визначається низкою характерних рис і ґрунтується на антропоцентричних та комунікативно-прагматичних засадах. Цей тип дискурсу є важливою ланкою, яка поєднує політичну сферу з рештою сфер суспільного життя задля формування взаємодії та порозуміння між владою і суспільством [15].
Поява у лінгвістиці таких наукових парадигм, як антропоцентрична, функціональна, прагматична та когнітивна, зумовлюють розвиток комплексної методики досліджень у галузі сучасної лінгвістики. У зв’язку з необхідністю врахування усіх факторів та чинників комунікативних процесів значне місце у дослідженнях початку ХХІ століття посідає дискурс. Дослідження суспільно-політичного дискурсу як складного та багатогранного феномена дає можливість виокремити ефективні засоби комунікативного впливу на масову свідомість, що є важливим фактором розвитку комунікативних технологій та збільшення ролі засобів масової інформації у сучасному суспільстві.
Значне місце серед актуальних проблем дискурсивної лінгвістики належить питанню поділу дискурсу на типи та визначенню критеріїв їхньої класифікації. Дослідження дискурсу як глобального явища комунікації дає можливість говорити про взаємодію дискурсів різних типів та їхню ієрархію на основі ступеня взаємопроникнення їхніх рис та характерних ознак. Суспільно-політичний дискурс ми визначаємо як окремий тип дискурсу, який завдяки інтеграції рис різних типів дискурсу, таких як політичний (аргументативність), економічний (термінологія), дипломатичний (офіційний стиль), юридичний (імперативність), побутовий (високий ступінь актуалізації), художній (естетичне навантаження), утворює власну цілісну систему засобів формування семантико-прагматичного змісту, що слугує створенню та розвитку діалогу між владою і суспільством.
Характерними рисами досліджуваного типу дискурсу слід вважати широту сфери функціонування, зверненість до соціальних та політичних проблем суспільства, прагматичне та ідеологічне навантаження, спрямованість у бік збільшення діалогічності, а також оперування суспільно-політичною лексикою і термінологією, що швидко піддаються змінам завдяки факторам екстралінгвістичної дійсності. Суспільно-політичний дискурс відображає явища і процеси, що відбуваються у суспільстві та провокує їхній подальший розвиток. Його комунікативна мета полягає у формуванні взаємодії між суспільством та політиками, бачення та оцінки процесів сьогодення, у спонуканні до практичного обмірковування, що спрямоване на прийняття рішень.
Сучасний суспільно-політичний дискурс є окремим типом дискурсу, оскільки цей складний соціолінгвістичний феномен інтегрує риси різних дискурсів і, запозичуючи у них ефективні засоби впливу на масову свідомість, формує власну цілісну систему характерних рис. Такими рисами є аргументативність політичного дискурсу, термінологічність економічного, офіційність дипломатичного, імперативність юридичного, високий ступінь актуалізації побутового, відкритість та естетичне навантаження художнього дискурсів.
Характеристику сучасного суспільно-політичного дискурсу визначають особливості організації інформації у семантико-прагматичному плані. Прагматичні наміри мовців значно відрізняються завдяки їхньому соціальному статусу у суспільстві: в інтенції королівського дискурсу не входить спроба вирізнитися, переконати аудиторію у своїх перевагах над іншими, тоді як для політиків - це одна із пріоритетних цілей їхньої професійної діяльності, яка реалізовується навіть тоді, коли політик повністю ототожнює свої інтереси із загальнонаціональними.
Основними засобами формування семантико-прагматичного змісту сучасного суспільно-політичного дискурсу є актуалізація у ньому ключових лексичних одиниць, граматичних та стилістичних засобів, які можуть моделювати зміст висловлювання відповідно до прагматичних намірів мовця. Важливим аспектом організації прагматики досліджуваного типу дискурсу є мовні стратегії впливу на численного адресата, такі як стратегія переконання, критики негативних явищ у суспільстві, заклику аудиторії до дій, патріотизму та національного об’єднання.
Промова та інтерв’ю є найпоширенішими інформаційно-переконувальними жанровими формами суспільно-політичного дискурсу. Варіативність у побудові промови зумовлюється співвідношенням спрямованості її мовних одиниць на досягнення комунікативно-прагматичної мети суспільно-політичного дискурсу, яка полягає у формуванні взаємодії між владою та суспільством та власного сприйняття й оцінки мовцем ситуації спілкування. На побудову інтерв’ю, де визначальним ззовні є погляд співрозмовника, значною мірою впливає журналіст, який скеровує діалог і тим самим посилює залежність засобів вираження від комунікативної ситуації.
Найпопулярнішими інформаційно-переконувальними жанрами суспільно-політичного дискурсу є промова та інтерв’ю, тоді як коментарі, огляди та нариси можна віднести до жанрів інформаційно-дослідницького чи дослідницько-образного спрямування. Основною відмінністю промови є її монологічна форма, де визначальним є погляд мовця. Вона характеризується спрямованістю мовних одиниць на досягнення комунікативно-прагматичної мети, власним сприйняттям та оцінкою мовцем ситуації спілкування та залежністю засобів вираження і прийомів від комунікативної ситуації. Відповідно до місця реалізації промов, їхнього змісту та аудиторії, суспільно-політичні промови можна поділити на урядово-громадські, дипломатичні, радіотелевізійні, вітальні та святкові.
Специфіка інтерв’ю як жанру полягає в тому, що визначальним
ззовні у ході його розгортання є погляд співрозмовника, тоді як внутрішньо
діалог скеровується журналістом, який утримує його у тих межах, які необхідні
для досягнення поставленої мети. Він дає можливість не лише дізнатися про
ставлення співрозмовника до тих чи інших подій, а й створити його психологічний
портрет завдяки суб’єктивізації розповіді.