Психіка- це властивість високоорганізованої матерії (мозку) відображати і пізнавати навколишній світ.
Психіка - це психічні процеси, психічні стани, психологічні особливості тісно пов’язані і взаємообумовлені.
Психічний розвиток - процес кількісних і якісних змін у психіці дитини протягом онтогенезу: процес засвоєння дитиною суспільно-історичного досвіду. Існують біологічні та соціальні фактори психічного розвитку. Новонароджений має передумови, що визначають його майбутній розвиток. Вони можуть бути спадковими та вродженими.
До них належать природнівластивості організму, в першу чергу будова і робота мозку. Будова і функції організму дитина отримує у спадок від своїх предків. Від народження він має людської нервовою системою, мозком, здатним стати органом найскладнішої психічної діяльності, властивої людині. Проте природні властивості дитини, не породжують психічних якостей, а створюють передумови для їх утворення. Самі ж ці якості виникають завдяки соціальним умовам. Але також повинні бути ще зовнішні джерела психічного розвитку, такі як, середовище й виховання. Головною умовою психічного розвитку дитини є її актуальність, тобто діяльність, також спілкування з дорослим, тобто зона найближчого розвитку. Рушійною силою психічного розвитку є постійні протиріччя, що виникають в ході психічного розвитку та ведуть до появи нових потреб і інтересів і опанування новими видами діяльності. Але й види діяльності, і форми спілкування дорослих з дітьми, що існують в сучасному світі, - результат історичного розвитку людства. Дитина - маленький член людського суспільства, і всі умови його життя та розвитку з самого початку соціальні, тобто, створені суспільством. Таким чином, через безпосереднє оточення - близьких людей, іграшки та інші речі, створені руками людини, - розвиток дитини визначається людським суспільством, в якому він росте й виховується. Дитина народжується з набором найпростіших форм поведінки - безумовними рефлексами. Вони йому необхідні не тільки щоб вижити, але і для подальшого психічного розвитку. На базі безумовних рефлексів дуже рано починають вироблятися умовні рефлекси, які ведуть до розширення реакцій на зовнішні впливи. У процесі засвоєння суспільного досвіду окремі рефлекторні механізми об'єднують у складні системи - функціональні органи мозку. Кожна така система прцює як єдине ціле, виконує нову функцію, яка відрізняється від функцій складових її ланок: забезпечує мовний слух, музичний слух, логічне мислення та інші властиві людині психічні якості. У перші сім років маса мозку збільшується в три рази, змінюється будова, удосконалюються функції. Дозрівання мозку дуже важливо для психічного розвитку - завдяки йому збільшуються можливості засвоєння різних дій, підвищується працездатність дитини, створюються умови, що дозволяють здійснювати всі більш систематичне і цілеспрямоване навчання і виховання, а воно служить джерелом психічного розвитку. Через суспільний досвід дитина отримує матеріал для інтелектуального і особистісно-індивідуального розвитку - основних ліній психічного розвитку. Надзвичайно популярно в сучасній психології розглядають періодизацію психічного розвитку Ж. Піаже і Е. Еріксона, де розкриваються закономірності становлення двох ліній розвитку - інтелекту та особистості дитини. Ж. Піаже в "Теорії інтелектуального розвитку" розглядав становлення інтелекту як стрижневу лінію психічного розвитку дитини, від якої залежать всі інші психічні процеси. Пізнання дитиною навколишнього світу відбувається за допомогою пізнавальних дій, які призводять до виникнення психічних явищ, і ці дії відносяться до різних пізнавальним процесам: сприйняття, мислення, уяви, пам'яті. Дошкільний вік також є тим періодом дитинства, коли разом з інтенсивним розвитком пізнавальних процесів відбувається формування якостей особистості. Соціальні умови сприяють розвитку в особистість як суспільних властивостей і здібностей, так і індивідуальних якостей. Спочатку у дитини формується самосвідомість, виділяє себе як носія певного імені, формується психологічний образ "я", формується почуття полової приналежності. Потім формується світоглядта ідеологія, активна воля, де можна виявити здібності дитини, визначити і розвивати рівень його емоційно-вольової сфери, формувати різні якості особистості.
Особистість- це конкретно жива людина, яке живе і діє в певних суспільно-історичних умовах і посідає те чи інше місце в суспільстві.
Особистість розуміється в психології як система відносин людини до навколишнього світу, інших людей і до самого себе. Розвиток особистості включає в себе, з одного боку, процес засвоєння індивідом соціального досвіду, а з іншого - активне відтворення цього досвіду, включення його в соціальне середовище. У дошкільному віці формується самосвідомість - усвідомлення себе і ставлення до себе як до фізичного, духовного та громадському суті; відбувається розвиток мотивів поведінки, пов'язаних з інтересом дітей до світу дорослих, вияв прагнення дитини наслідувати дорослим - це основа багатьох вчинків дитини, зокрема вольових. Також розвиваються вибагливі, змагальні, ігрові та інші види мотивів. При активному пізнанні навколишнього світу, при спілкуванні з оточуючими його людьми все пофарбовано яскравими переживаннями - відбувається емоційне і вольове розвиток дитини. Засвоєння суспільно-історичного досвіду, правил поведінки передбачає, по-перше, що дитина поступово починає розуміти і осмислювати значення моральних норм, по-друге, що в нього виробляються звички моральної поведінки, що є також важливою якістю особистості людини. О.М. Леонтьєв так характеризує дошкільне дитинство: "Це період первісного фактичного складання особистості, період розвитку особистісних" механізмів"поведінки. У дошкільні роки розвитку дитини зав'язуються перші вузли, встановлюються перші зв'язки і відносини, які утворюють нове, вище єдність суб'єкта - єдність особистості. Саме тому , що період дошкільного дитинства є період такого фактичного складання психологічних механізмів особистості, - він так важливий! Розвиток основних ліній психіки дитини відбувається в ході виховання і навчання, що спирається на діяльність дитини. Кожен вид діяльності дитини в процесіроботи пізнавальних процесів сприяє засвоєнню дій і таких психічних якостей, які необхідні для його виконання і вдосконалення. Навчання випереджає психічний розвиток, веде його за собою, не замінюючи самого розвитку. Провідна роль навчання в психічному розвитку виявляється в тому, що дитина, опановуючи новими діями, спочатку навчається виконувати їх під керівництвом і за допомогою дорослого, а потім вже самостійно. [16] Самев процесі навчання нових знань, умінь, навичок відбувається робота всіх пізнавальних процесів, і як наслідок, психічний розвиток. Виховання і навчання дитини в дошкільному віці пов'язане з його провідною діяльністю - грою. В. Штерн: "До школи дитина набуває великий запас знань, умінь і навичок, що за своїм обсягом він цілком може витримати порівняння з програмою навчання в школі. Проте вся ця дошкільна" програма "засвоюється особливим шляхом. До 6-7 років знання набуваються попутно з грою чи з практичної, але аж ніяк не з навчальною діяльністю.
Уже в дошкільному віці починає формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаэмин з доромлими. Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє. Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання. Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості. Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника (О.В. Запорожець). Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування. Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо. Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною. Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети. Що старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для досягнення мети дій всупереч обставинам. На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлюючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з однолітками, які реалізуються передусім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені дії. Ігрова діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктивна та трудова діяльність дитини. Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості. З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції. У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги. Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих самооцінок. Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім - однолітків, а згодом - і у власних очах
Вплив ігрової діяльності на психічний розвиток дитини
Рольова гра є провідним видом діяльності дошкільників, а не просто їх улюбленим заняттям. В ігровій діяльності найінтенсивніше формуються психічні якості й особистісні риси дитини, тобто основні новоутворення, які готують перехід дошкільника до наступного вікового етапу - молодшого шкільного. Ігрова діяльність впливає на формування довільних психічних процесів: у грі починають розвиватися довільні увага і пам'ять.
В умовах гри діти краще зосереджуються, більше запам'ятовують.
Свідома мета (зосередити увагу, запам'ятати і пригадати) вирізняється дитиною найлегше у грі. Її умови вимагають від дитини зосередженості на предметах, включених в ігрову ситуацію, на змісті дій і сюжету. Дитина, яка не буде уважною до того, що вимагає попередня ігрова ситуація, не запам'ятає умов гри, буде відсторонена однолітками. Потреба у спілкуванні, емоційному заохоченні вимагає від дитини цілеспрямованої зосередженості і запам'ятовування. Ігрова ситуація і дії в ній постійно впливають на розвиток розумової діяльності дошкільника. У грі він вчиться діяти із замінником предмета - дає заміннику нову (ігрову) назву, діє з ним відповідно до назви. Предмети-замінники стають опорою для мислення. На основі дій з ними дитина вчиться міркувати про реальний предмет. Поступово ігрові дії з предметами скорочуються, дитина навчається міркувати про предмети, уявно діяти з ними.
Рольова гра має неабияке значення для розвитку уяви, яка розвивається, коли дитина вчиться заміщати предмети іншими предметами, бере на себе різні ролі. Діти старшого дошкільного віку у своїх іграх рідше використовують предмети-замінники, ігрові дії, вони поступово ототожнюють предмети і дії з ними, створюють у своїй уяві нові ситуації. У такому разі гра розгортається у внутрішньому плані.
На розвиток особистості дитини гра впливає позитивно, оскільки через неї вона пізнає поведінку і взаємини дорослих людей, які стають зразком для її поведінки. У грі дитина набуває основних навичок спілкування, якостей необхідних для встановлення контактів з однолітками.
Гра є і першою школою волі дитини. Саме у грі спочатку вона виявляє здатність добровільно, з власної ініціативи, підкорятися різноманітним вимогам. Та й сама роль втілює у собі певні правила, є завданням, яке розв'язує дитина. Ігрова діяльність наділена найбільшими можливостями для формування дитячої спільності, у ній найповніше активізується суспільне життя дітей.
У процесі ігрової діяльності зароджуються і диференціюються нові види діяльності дитини: формується зображувальна діяльність, вперше з'являються елементи праці і навчання. Використання ігрових прийомів, дидактичних ігор забезпечує відповідність природі дитини дошкільного віку.
Ігрова діяльність не вичерпується сюжетно-рольовими іграми, хоч вони найхарактерніші для дошкільників. У їхній ігровій діяльності все більше часу займають театралізовані, будівельні, дидактичні ігри та ігри за правилами.
Вплив різних видів ігор на психічних розвиток дитини в дошкільні роки. Гра-драматизація - зображування, розігрування в особах літературних творів зі збереженням послідовності епізодів. Ігри-драматизації дошкільників. У цих іграх діти не просто копіюють окремі аспекти життя дорослих, а й творчо осмислюють, відтворюють їх, виконуючи певні ролі та ігрові дії. Особливо діти люблять ігри-драматизації, сюжетами яких є добре відомі їм казки, розповіді, театралізовані вистави. Дитина грається сама, використовуючи власні виражальні засоби - інтонацію, міміку, пантоміму. Вона перевтілюється, входить в образ, живе його життям. Такі дії досить складні, оскільки вони не спираються на жоден суспільний зразок.
У процесі театралізованих ігор діти, як правило, розуміють, що і кого вони зображують, але далеко не завжди і не всі знають, як потрібно це робити. Тому їх інтонації бувають маловиразними, рухи - одноманітними. У зв'язку з цим діти переживають незадоволення своїми діями, втрачають іноді інтерес до ігор-драматизацій. Для запобігання цього педагог повинен показати дітям виражальні засоби у виконавській діяльності, які стимулювали б їхні творчі пошуки.
Театралізовані ігри активно розвивають творчу уяву дошкільників, яким неодноразово доводиться розв'язувати творчі завдання, відкривати нове для себе, нове в собі.
Отже, театралізована гра сприяє розвитку творчих здібностей і пізнавальної активності, моральному розвитку дошкільника, формуванню його пізнавальної уяви. Будівельні ігри - різновид творчих ігор, у яких діти відображають навколишній предметний світ, самостійно зводячи будови й обіграючи їх.
Будівельні ігри дошкільників. Участь у цих іграх допомагає дітям зрозуміти світ створених людиною споруд і механізмів. Передумови їх виникнення такі самі, що й сюжетно-рольових ігор. Обидва види гри тісно взаємопов'язані: необхідність у спорудах може виникнути під час сюжетно-рольової гри, сюжетно-рольова гра часто стимулює будівельну (спочатку діти побудували корабель, потім почали грати у моряків). У рольовій грі моделюються взаємини між людьми, у будівельній - створення архітектурних споруд.
Кожна будівельна гра містить інтелектуальне завдання: «Як побудувати?». Дитина розв'язує його за допомогою різноманітних матеріалів і дій. Під час досягнення бажаного результату в неї виникають труднощі, вона починає розуміти, що не володіє необхідними вміннями. Тоді виникає прагнення навчитися будувати, виробляти нові вміння. У будівельній грі діти отримують реальний результат - споруди. Це єднає будівельні ігри з продуктивними видами діяльності (конструювання, малювання) і водночас відрізняє їх від сюжетно-рольової гри.
Розширення уявлень дітей про навколишній світ, набуття комунікативних умінь і технічних, «будівельних», навичок зумовлює виникнення колективних будівельних ігор. Будівельні ігри, як і сюжетно-рольові, відображають професійну діяльність дорослих. Під час їх освоєння діти виявляють творчість. Учаться перетворювати дійсність, як і в трудовій діяльності. Ігри за правилами - це ігри, які протікають за заздалегідь створеними правилами, дотримання яких обов'язкове для їх учасників.Ігри за правилами (дидактичні, рухливі ігри). Більшість їх створена дорослими з виховною метою, побудована на програмному змісті, дидактичних завданнях.
Здебільшого участь дітей у таких іграх відбувається під опікою дорослих, з часом вони починають гратися і самостійно, іноді навіть створюють їх. Рухливі ігри - структурними елементами рухливих ігор є ігрові дії, правила і матеріал, нерідко роль і сюжет. Правила в них сформульовані до початку гри, відкриті для дитини. З дотриманням правил пов'язаний розвиток довільних рухів, коли потрібно стримати безпосереднє спонукання (не втікати від «котика» до певного сигналу), загальмувати дії («День і ніч») або змінити їх за сигналом ведучого («Море хвилюється»). Рухливі ігри передусім спрямовані на розвиток основних рухів і формування рухових якостей, відчутно впливають вони і на психічний розвиток (морально-вольову сферу) дитини. У колективних рухливих іграх відбувається становлення організаційних і комунікативних умінь дитини. В іграх-змаганнях, іграх-естафетах старший дошкільник вчиться досягати мети, діяти за інструкцією дорослого, контролювати свою поведінку і дії. Так він перевіряє свої можливості, гордиться досягнутими результатами, вчиться радіти успіху товариша, співпереживати, допомагати.
Дидактична гра - система впливів, спрямована на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.
Дидактичні ігри дошкільників. Ці ігри створюють дорослі з навчальною метою, організовуючи навчання на основі ігрового і дидактичного завдання. У дидактичній грі дитина не лише отримує, а й узагальнює та закріплює знання, розвиває пізнавальні здібності, засвоює раціональні засоби і способи розумової діяльності.
Будь-яка дидактична гра має навчальну мету. Тому основним її компонентом є дидактичне завдання, сховане від дитини в ігровому завданні. Дошкільник не просто грається, а бере участь у процесі стихійного навчання. Своєрідність дидактичної гри полягає в раціональному поєднанні дидактичних та ігрових завдань. Переважання навчального завдання перетворює гру на вправу, ігрового - нейтралізує навчальне значення такої ігрової діяльності. Навчання у формі дидактичної гри засноване на прагненні дитини входити в уявну ситуацію, діяти за її законами, тобто воно відповідає віковим особливостям дошкільника. Старші дошкільники починають усвідомлювати пізнавальне завдання ігор, надаючи їм певного змісту.
Неодмінною умовою розв'язання дидактичного завдання є дотримання правил. Дидактична гра відбувається за умови, що правила є і внутрішнім результатом дитячої діяльності, а не лише зовнішньою вимогою дорослого. На відміну від сюжетно-рольової гри, у якій правила можуть не бути усвідомленими, у дидактичній вони завжди усвідомлені.
Дотримання правил у дидактичній грі забезпечують колективна організація діяльності, за якої гравці узгоджують свої дії і контролюють виконання правил однолітками; передавання старшими дітьми свого ігрового досвіду молодшим. Правила спрямовують гру, об'єднують дидактичне та ігрове завдання, визначають послідовність ігрових дій, підвищують цікавість гри, дають змогу вихователю непрямо керувати нею, регулюючи взаємини дітей, формують міжособистісні стосунки. Без них дидактична гра розвивалася б стихійно, а дидактичне завдання неможливо було б вирішити. Діти підпорядковуються правилам, які складаються з одного-двох загальних для всіх елементів. Старші дошкільники виконують узагальненіші і складніші правила, самостійно придумують нові. Завдяки цьому в ігрових діях реалізовується ігрове і дидактичне завдання.