•контролюйте свої емоції та закликайте протилежну сторону діяти аналогічно
•спонукайте свого опонента до відкритого обговорення спірних питань, спільного розв'язання конфліктної ситуації;
•перевіряйте об'єктивність інформації, пов'язаної з предметом конфлікту, діями опонентів та своїми власними;
Важливою проблемою управління конфліктами є їх інституціалізація - формування у суспільстві стійкого комплексу формальних і неформальних правил, засад, норм регулювання конфліктних відносин, що визнаються суб'єктами соціальної взаємодії. Наявність інституційних механізмів, що забезпечують проведення консультацій, переговорів, залучення третьої сторони, пошук взаємоприйнятних рішень, вивчення можливих альтернатив тощо є запорукою мирного, ненасильницького врегулювання конфліктів. І одночасно, перспективи застосування примусу, насильства значно зростають, коли інстутиційні механізми виявляються не задіяними.
Поряд із закріпленням у суспільній свідомості певних правил і норм конфліктної поведінки, інституціалізація конфліктів також передбачає:
•закріплення на ментальному рівні образу конфлікту як нормального, а не патологічного явища, його своєрідна легітимація у суспільній свідомості;
•визнання альтернативності соціальних позицій - політичних, соціальноекономічних,
•духовно-ідеологічних, соціокультурних, національно-етнічних, релігійних тощо;
•розповсюдження загальновизнаних правил, норм конфліктної поведінки не тільки на дії суб'єктів конфліктів, а й їх закріплення у політикоправовій культурі суспільства, держави;
• наявність або формування спеціальних інститутів регулювання соціальних конфліктів;
•існування конституційних підходів до управління соціальними конфліктами.
Проте, за популярним серед політиків афоризмом, стаття у конституції ще не відвернула жодного державного перевороту", нормативно-правове регулювання соціальних конфліктів є необхідною, але не достатньою умовою їх успішного подолання. Найкращий результат, як свідчить практика, досягається за умови раціонального поєднання інституційних механізмів із апробованими соціальними технологіями, стратегіями та методами розв'язання конфліктів.
Значну роль у попередженні та подоланні конфліктів відіграють також соціологічні методи їх вивчення, які дозволяють своєчасно діагностувати, всебічно аналізувати та прогнозувати розвиток конфліктів, виробляти обґрунтовані рекомендації управлінським органам і структурам.
Соціальні конфлікти у сучасній Україні
Започаткований проголошенням незалежності України процес демократизації та переходу до ринкових відносин, різко посилив дію
конфліктогенних факторів в усіх сферах життя українського суспільства. Практичний досвід останнього десятиліття XX ст. яскраво демонструє значне загострення боротьби за владу, статус і ресурси, Справа і сфери впливу найрізноманітних соціальних суб'єктів від владних структур центрального і регіонального рівня до трудових колективів, профспілок, політичних партій і громадських рухів, національних та релігійних спільнот, соціальних груп та окремих особистостей. Протиборство конфліктуючих сторін набуває різноманітних форм - від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжуються внутрішніми розколами соціальних спільнот, рухів,
асоціальних інститутів.
Провідною тенденцією розвитку соціальних процесів у сучасній Україні є наростання дезінтеграції традиційних соціальних структур та зв'язків і поступове формування якісно нового типу інтеграції і диференціації суспільства. Внаслідок глибоких економічних і соціальних перетворень від початку 90-х рр. XX ст. суттєво змінилась соціальна структура українського суспільства, формуються його нові соціальні групи, зокрема, власників та підприємців. Значно зміцнились і такі групи, як номенклатурна бюрократія,
представники "тіньового" бізнесу, фінансова олігархія. Водночас, інтенсивно відбувається маргіналізація суспільства і "декомпозиція" його соціальної структури. Посилюється розходження між її елементами у характері праці, розмірах доходів, рівні освіти тощо. Внаслідок цього зростає соціальна нерівність, яка є головним джерелом реальних та ймовірних соціальних конфліктів.
За усього розмаїття чинників, що впливають на ступінь конфліктності у суспільстві, головну роль відіграють протиріччя між трьома головними суспільними структурами та всередині них. Мова йде про владу (законодавчу, виконавчу та судову), підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне, компрадорське) та виробників матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство та ін.). Протиріччя між ними посилюються, деякі з них набувають форми соціальних антагонізмів. Антагоністичного характеру, зокрема, набуло протиріччя між прихильниками та супротивниками центральної виконавчої влади, що особливо яскраво виявилось під час так званого "касетного скандалу", парламентських виборів 2002 року, коли "партія влади", по суті, виявилась аутсайдером парламентських перегонів. Цей антагонізм охопив усі рівні соціального організму - «класи, соціальні групи, соціальні інститути, суспільство у цілому.
Посилюється конфлікт новонародженого класу буржуазії з іншими класами та соціальними групами, який розгортається навколо ^розподілу кредитів, ^механізмів приватизації, ^податкового законодавства.
Наростають страйки шахтарів, працівників бюджетної сфери, організовані виступи трудівників у протест проти невиплати заробітної плати, заборгованостей з пенсій, підвищення цін на товари та комунальні послуги. Почастішали акції трудящих, пов'язані із відстоюванням свого права
власності на майно підприємств. Поряд з економічними вимогами трудящі все частіше висувають політичні вимоги зміни існуючої системи влади, відставки Уряду, переобрання президента України.
Загалом трудові конфлікти є реакцією на перекоси в економічній та соціальній політиці Уряду і пов'язані з перерозподілом власності та становленням ринкових відносин, які неминуче призводять до поляризації соціальних груп.
Більшість соціально-політичних конфліктів виникають з приводу перерозподілу влади, домінування тих чи інших політико-бізнесових груп, прагненням розширення ними сфери свого впливу. Тут домінують конфлікти між різними гілками влади (зокрема, законодавчою та виконавчою), конфлікти між політичними партіями та блоками (як, наприклад, нинішній конфлікт між провладним блоком "За єдину Україну" та опозиційними політичними силами, представленими блоком "Наша Україна", Соціалістичною та Комуністичною партіями України та блоком Юлії Тимошенко), конфлікти між центральною та регіональною владою.
Суттєву роль у сучасній українській дійсності відіграють такі політичні конфлікти, як конфлікти з приводу вибору стратегії та головних векторів суспільного розвитку, зокрема, між прихильниками ліберальної та соціальноорієнтованої стратегії, європейської інтеграції та проросійської орієнтації, входження України в НАТО та збереження позаблокового статусу української держави тощо. Розв'язання таких конфліктів можливе лише за умов досягнення широкого суспільного консенсусу шляхом проведення публічних дискусій, відкритого обговорення у засобах масової Інформації, проведення референдумів з найбільш гострих проблем суспільного розвитку.
Особливістю сучасної ситуації в Україні є те, що значна частина конфліктів, причини яких знаходяться поза політикою, набувають політичного забарвлення внаслідок спекулятивного використання політичними партіями та рухами історичних, соціокультурних, духовних проблем сьогодення у своїх вузькопартійних інтересах. Це, зокрема, стосується проблеми двомовності в Україні, оцінки окремих історичних подій та особистостей, міжконфесійних взаємин. Найбільш ефективним шляхом вирішення існуючих тут конфліктів видається їх інституціалізація, переведення у правове русло, чітке дотримання їх учасниками букви і норми закону.
Отже, конфлікти у сучасній Україні поступово стають нормою суспільного життя, починають сприйматися суспільною свідомістю не як соціальна патологія, а нормальне явище. Завдання полягає у тому, щоб навчитися ефективно ними управляти, розв'язуючи їх з найменшими для суспільства втратами.
Питання для самоперевірки
1.Що таке конфлікт?
2.Які види конфліктів існують?
3.Які функції конфлікти виконують в суспільстві?
4.Що вивчає соціологія конфлікту?
5.Як відбувалось становлення соціології конфлікту?
6.У чому полягає сутність провідних сучасних концепцій конфлікту?
7.Які структурні елементи конфлікту прийнято виділяти в конфлікті?
8.Що є динамічним показником конфлікту?
9.Які головні причини виникнення соціальних конфліктів?
10.На що спрямований процес управління соціальними конфліктами? 11.Які методи розв’язання конфлікту Вам відомі?
12.Яких принципів мають дотримуватись?
13.Як Ви розумієте „інституціалізація конфліктів”.
14.Які соціальні конфлікти є найбільш поширені у сучасній Україні?
Додаткова література по темі:
1.Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика: у 3-х частинах. Київ-Чернівці, 1995.
2.Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства: у 2-х томах. Чернівці. 1994.
3.Паніш Н. Готовність населення до соціального протесту//Політологічні читання . 1992. №2.
4.Пірен М.І. Деонтологія конфліктів і управління. К.,2001.
5.Пірен М.І. Основи конфліктології. К.,1997.
6.Пірен М.І. Конфлікт і управлінські ролі. Соціально-психологічний аналіз.К.,2000.
7.Піжес Ж.П. Конфликты и общественное мнение// Социс. 1991. №11
8.Природа, феноменологія та динаміка конфліктів в сучасному світі: у 2- х частинах. Чернівці, 1993.
9.Словник-довідник термінів з конфліктології/ За редакцією Пірен М.І., Чернівці – Київ , 1995.
10.Соціологія конфлікту//Соціологія . Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Городяненка. К.,2002.
11.Соціологія : терміни, поняття, персоналії. Навчальний словникдовідник./ За заг. редакцією Пічі В.М. К., Львів, 2002.
ІІІ розділ. Методичні вказівки до виконання контрольних робіт.
Тематика контрольних робіт містить питання з історії вітчизняної та світової соціологічної думки, проблеми загальних, спеціальних та галузевих теорій соціології і орієнтована на обізнаність у сучасних соціальних, політичних та культурних процесах в Україні.
Вимоги до написання контрольної роботи: обсяг - 20-24 сторінки шкільного зошита;
оформлення - на обкладинці вказати прізвище, ім'я та по-батькові, шифр групи, номер теми, номер студентського квитка, на першій сторінці обов'язково зазначити назву томи і план роботи, на останній - перелік використаної літератури.
Термін подання роботи на кафедру - за 2 тижні до початку заліковоекзаменаційної сесії.
Плани контрольних робіт до кожної з тем, не е обов'язковими, догматичними. Логіка викладання теми, її структура та "смислові вузли" залежать здебільшого від вибору студентів. Головне, щоб були дотримані вимоги до змістового обсягу теми, визначені базові проблеми та положення. Те саме стосується й переліку додаткової літератури, що подається до кожної теми. При перевірці роботи заохочується використання найновіших джерел, газетних та журнальних статей, цифрового та фактичного матеріалу, а також наявність власних роздумів і оцінок
Нижче подано перелік підручників, які допоможуть визначитись у виборі й написанні контрольної роботи та у самостійному вивченні курсу соціології.
РОЗДІЛ ІІІ. ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ НА
СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТТЯХ.
Заняття 1. Соціологія як самостійна наука для суспільства.
1.Соціологія в системі суспільних і гуманітарних наук.
2.Об’єкт і предмет соціології.
3.Закони і категорії соціології.
4.Структура і функції соціології.
5.Зв’язок соціології з іншими науками.
Заняття 2. Історія становлення та розвитку соціології як науки.
1.Виникнення і розвиток соціології як окремої науки.
2.Основні парадигми і напрямки американської і західноєвропейської соціології ХХ ст.