Нарешті, цінності, що у даному випадку розуміються у вузькому сенсі: як те, що є принципово важливим для певного соціального суб'єкта та його життєдіяльності, виступає для нього самоціллю, виразом його розуміння самого себе, своєї власної природи, з втратою якої зникає він сам як власне суб'єкт, який гідний визнання та поваги інших суб'єктів. Конфлікти на грунтні цінностей виникають, як правило, на ґрунті примусового нав'язування їх одним соціальним суб'єктом іншому.
Отже, поряд із з'ясуванням об'єкта конфлікту надзвичайно важливим є визначення власне предмета, тобто проблеми конфлікту (спірного питання або кола питань), яку суб'єкти прагнуть розв'язати вигідним для себе чином. Для аналізу предмета конфлікту надзвичайно важливим є використання таких показників, як глибина спірних питань, їх кількість та взаємозв'язок, їх значущість для кожного з учасників конфлікту, а також ступінь та характер їх усвідомлення даними учасниками.
4. Зовнішнє соціальне середовище здійснює суттєвий вплив на виникнення і розвиток конфліктів через стандарти у оцінках соціальних ситуацій, стилі аналізу, моделі вирішення проблем, способи прийняття рішень, які сформувались у даному середовищу. До факторів зовнішнього середовища належать також засоби масової інформації, громадська думка, включення у конфліктний процес третьої сторони тощо.
Якщо структурні елементи конфлікту виступають його статичними
.характеристиками, то динамічними показниками конфлікту прийнято вважати стадії розгортання конфлікту і процес його розвитку від однієї стадії до наступної.
Стадії розвитку конфлікту
•конфліктна ситуація, коли формуються соціальні умови, що викликають розходження інтересів та цілей учасників конфлікту, відбувається усвідомлення такого розходження соціальними суб'єктами, формулюються цілі кожного з них та шляхи їх досягнення;
•конфліктна взаємодія, в межах якої відбувається перша сутичка конфліктуючих сторін - інцидент, наступне поглиблення конфліктного протистояння - ескалація конфлікту та досягнення ним вищої точки напруги - кульмінації;
•завершення конфлікту, або вихід з нього конфліктуючих сторін шляхом обраного однією або двома сторонами способу – насильства, примирення або розриву. Обрання такого способу залежить, передусім, від цілей конфліктуючих сторін, засобів їх досягнення, співвідношення сил конфліктуючих сторін, а також ролі третьої сторони у конфлікті. Так, обмежені прагнення, як правило, підвищують ймовірність завершення конфлікту на компромісно-консенсусній основі. Ненасильницькі засоби сприяють завершенню конфлікту на консенсусній основі, водночас насилля провокують розрив. Третя сторона може як змінити баланс сил на користь одного з учасників, так і відігравати нейтральну роль посередника, сприяючи завершенню конфлікту цивілізованими засобами.
До важливих характеристик конфлікту належать також наслідки конфлікту. Такі наслідки можуть бути відмінними для кожної з конфліктуючих сторін: для відносин між ними; для соціальної системи, яку ці наслідки зачіпають. Центральною ж проблемою аналізу наслідків конфлікту є з'ясування ступеню ймовірності виникнення нових конфліктний ситуацій, якщо результати завершеного конфлікту є нестабільними. Така ймовірність може бути послабленою або навіть вичерпаною за умов отримання сторонами додаткових компенсацій із сторонніх джерел, зміни групової структури конфліктуючих сторін (усунення колишніх лідерів, корегування цілей та позицій учасників конфлікту тощо), а також за перебігом певного часу після завершення конфлікту.
Причини і умови виникнення конфліктів
Соціологічний аналіз конфлікту як соціального явища передбачає виявлення його причин у їх системному зв'язку.
Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, такий розподіл позицій у ієрархічній системі соціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інтересів та задовольнити свої потреби в доходах, знаннях, інформації тощо, певними особистостями або соціальними групами. Споконвічний розподіл людської спільноти, соціальних груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними повноваженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соціальних конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв'язати усі їхні проблеми, але у практичному плані такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними.
Іншою причиною конфліктів, що тісно пов'язана з першою, є обмеженість ресурсів (у тому числі - й статусних), на володіння якими висуваються претензії. Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв'язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту.
Більшість західних конфліктологів пов'язують виникнення конфліктів із свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення "конфліктуючих свідомостей", а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб'єктивним уявленням про неї, зокрема:
неспівпаданням індивідуальних та суспільних цінностей, неадекватністю очікувань, практичних намірів та вчинків людей, нерозумінням людьми своїх вчинків по відношенню один до одного, непорозумінням, логічними помилками та семантичними труднощами, що виникають у процесі комунікації, нестачею або неякісністю наявної інформації.
Причинами конфліктів (зокрема, політичних) також можуть бути
етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних конфліктів зумовлена причинами психологічного характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо.
Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються розходженнями у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.
Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів, що ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є
несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості
можливостей їх задоволення.
Вже побіжний огляд причин соціальних конфліктів породжує закономірне питання: чому в одних випадках зазначені причини дійсно призводять до виникнення конфліктів, а у інших - ні? Відповідь на це запитання пов'язана з обґрунтуванням ще одного важливого поняття соціології конфлікту - аналізом умов виникнення конфлікту. Справа в тому, що зазначені причини конфліктів існують об'єктивно, незалежно від волі та бажання учасників соціальної взаємодії. Вони є скоріше причинами ймовірних конфліктів, аніж реальних. Проте, вони перетворюються на дійсні причини конфліктів конкретних суб'єктів у випадку, коли стають на перешкоді реалізації їх інтересів. Тоді, поряд із причинами, актуальними стають і умови виникнення конфліктів.
Умови виникнення конфлікту формуються на передконфліктій стадії, зміст якої становить зростання соціальної напруги у відносинах між потенційними суб'єктами конфлікту. Соціальна напруга являє собою психологічний стан людей і до початку конфлікту носить латентний (скритий) характер. Взагалі певний рівень соціальної напруги в оптимально функціонуючому суспільстві вважається природним і розглядається як захисна і адаптивна реакція соціального організму на соціальні зміни, що відбуваються. Перевищення ж цього оптимального рівня може призвести до виникнення конфліктів.
Дослідження напруги в Україні виявило такі характеристики соціальної ситуації:
•високий рівень незадоволеності населення умовами .життя;
•посилення недовіри до офіційних структур влади й політичних лідерів;
•зростання розчарування в легітимних засобах вирішення державних та особистих справ.
З трьох складових напруги (проблема - суперечність, ставлення населення до влади та ситуації, готовність до активних форм протесту) остання є стимулом конфліктної поведінки. Українські соціологи, вивчаючи це питання, дійшли висновку, що нині населення має досить високий ступінь готовності до соціального протесту. Проте переважає підтримка ненасильницьких способів його прояву: якщо такі акції, як збирання підписів або законна демонстрація, підгримують більше, ніж 4/5 усього населення то захоплення будівель дістає підтримку лише 1/10 частина населення . Готовність до активних форм протесту свідчить про наростання у суспільстві
соціальної напруги.
Важливою умовою переростання соціальної напруги у конфлікт є посилення стану незадоволеності існуючим станом справ або розвитком
подій та усвідомлення потенційним суб'єктом конфлікту неможливості зміни ситуації звичайними способами взаємодії.
Наступною умовою виникнення конфлікту с пред'явлення учасниками конфлікту односторонніх або взаємних претензій, прагнення довести їх правомірність, звинувачення опонента у небажанні вирішувати спірні питання законними, справедливими методами.
Обов'язковою умовою виникнення конфлікту є руйнування традиційних структур соціальної взаємодії, перехід до взаємних звинувачень та погроз, наростання агресивності, а у кінцевому рахунку - формування "образу ворога" та установки на боротьбу з ним. Якщо ці умови - у наявності, то необхідний лише формальній привід для початку безпосереднього зіткнення сторін, переростання конфліктної ситуації у відкритий конфлікт. Таким приводом виступає інцидент.
Після інциденту можливі три варіанти поведінки конфліктуючих сторін:
•Сторони (сторона) прагнуть владнати існуючі протиріччя і знайти компроміс.
•Одна із сторін робить вигляд, начебто "нічого особливого не відбулося" (втеча від конфлікту).
•Інцидент стає початком відкритого протистояння і конфлікт проходить усі стадії свого розвитку.
Управління соціальними конфліктами
Певних умов потребує не тільки виникнення, але й успішне розв'язання конфлікту. Набагато легше попередити конфлікт, ніж його розв'язати. Але якщо конфлікт виник, необхідно зробити все для його швидкого розв'язання.
Розв'язання конфлікту - це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту. Розв'язання конфліктів є головною, проте не єдиною складовою процесу управління конфліктами, який включає в себе заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження конфліктів.
Розробка технологій управління соціальними конфліктами, регулювання конфліктних відносин у суспільстві є однією з центральних проблем сучасної соціології конфлікту. Такі технології опираються на використання випробованих практикою науково обґрунтованих методів розв'язання
конфліктів.
Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється у чіткій відповідності з нормами закону, у том числі -
міжнародного права. Використання зазначених методів, або їх поєднання дозволяє учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту - головну лінію їхньої поведінки на завершальному етапі конфліктної взаємодії
Стратегія виходу з конфлікту
Компроміс - часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони
Ефективним буває, коли учасники усвідомлюють рівність своїх прав та обов'язків:
Співпраця — конструктивне розв'язання проблеми конфлікту на основі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів. Найефективнішим буває за сильної взаємозалежності сторін та важливості конструктивного рішення для них обох;
Домінування — задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав'язування їй вигідного для першої сторони рішення. Виправданими є тоді, коли запропоноване рішення є конструктивним, а часу для переконання опонента обмаль;
Пристосування — вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної - залежності від нього, незначущості проблеми, з приводу якої виник конфлікт, загроза великих збитків у разі подальшого відстоювання своєї позиції тощо.
Апробація зазначених методів та стратегій розв'язання конфліктів на практиці дозволила вченим сформулювати також засади поведінки суб'єктів конфлікту, дотримання яких сприятиме прискоренню процесу його розв'язання.
Зрозуміло, що конфлікт набагато легше попередити, аніж розв'язати, тому профілактика конфлікту, особливо у соціальних організаціях, є не менш важливою, аніж пошук шляхів його подолання.
Профілактика конфліктів - сукупність напрямів, засобів та методів управління соціальними організаціями, що зменшують ймовірність виникнення конфліктів.
Основні напрями діяльності з профілактики конфліктів
•Оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій ;
•коригування поведінки членів організації у відповідності з загальноприйнятими в організації нормами та правилами;
•створення сприятливого соціально-психологічного клімату
Важливою складовою запобігання конфліктів є "навчання"
співробітників організації правилам безконфліктної поведінки,
дотримання яких дозволить зменшити ризик виникнення та поглиблення конфліктів в організації із суб'єктивних причин.
Коротко правила безконфліктної поведінки:
•прагніть адекватно оцінити власну поведінку у конфліктній ситуації, уникайте упередженості в оцінці дій своїх опонентів;
•спробуйте оцінити ситуацію з позицій протилежної сторони, зрозуміти точку зору вашого опонента;
•уникайте звинувачень на адресу опонента, що може спровокувати включення психологічних механізмів захисту і потік звинувачень на вашу адресу;