Курсовая работа (т): Географічні атласи та принципи їх картографування

Стала правилом підготовка таких атласів у якості підсумкових - по завершенні вивчення якоїсь території (наприклад, Атлас Антарктики, 1966) або закінченні певного етапу вивчення явища (наприклад, ФГАМ, 1964; Агрокліматичний атлас світу, 1972; атлас «Природа й ресурси Землі», 1998 й ін.) [1].

Атласи широкого використання розраховані на велике коло споживачів і призначені насамперед для довідкових цілей.

По змісту вони надзвичайно різноманітні, але не включають такої вичерпної інформації, як науково-довідкові атласи.

Атласи широкого використання - сама масова картографічна продукція. Природно, різанням грані між науково-довідковими атласами й атласами для широкого використання немає. Особливо в тих випадках, коли це єдиний атлас на дану тему, наприклад, Атлас народів світу - науково^-довідковий (книжковий формат). Він широко розповсюджений як єдине картографічне джерело такого змісту.

Або - у ряді великої кількості учбово-краєзнавчих атласів останніх десятиліть, Атлас Астраханської області (2000) - віднесений до науково-краєзнавчого.

Навчальні атласи - становлять особливу групу. З 1937 р. видаються стабільні шкільні атласи, що відповідають по змісту навчальним програмам різних класів. Але крім цього обов'язкового набору видаються атласи й більше широкого змісту, розраховані на самостійну роботу учнів й одержання ними додаткових знань про природу, населення й господарство світу в цілому, окремих держав. Піонером став Навчальний атлас світу (1967). На відміну від шкільних атласів тетрадочного виду (15-20 с.) це досить об'ємний картографічний добуток (147 с.) [7].

Атласи спеціального призначення становлять велику групу. У неї входять науково-довідкові атласи, атласи для широкого користування й популярні видання. Серед науково-довідкових можна назвати Морський атлас (3 тому, 1950-1953), підготовлений як довідковий посібник для науковців й офіцерів Військово-Морських сил. На більш широке коло споживачів розрахований Атлас Офіцера (1947, 1973, 1984), що використається в професійній діяльності молодшого командного складу Збройних сил й у навчальному процесі.

Деякі атласи спеціального призначення одержали особливу популярність, ставши практичним посібником для дуже широкого кола читачів. Наприклад, Географічний атлас для вчителів середньої школи, що регулярно перевидається з 1954 р. (витримав 6 видань).

Атласів туристського типу видано дуже багато. З останніх заслуговує згадування [10].

3.2    Класифікація атласів по змісту

Класифікація атласів по змісту - основна, але через розмаїтість атласів і найбільш складна. Виділяють основні групи атласів: загально географічні, тематичні й комплексні.

Загально географічні атласи складаються з набору загально географічних карт. Їхній зміст у значній мірі уніфіковано; розходження - по територіальному охопленню й системам прийнятих масштабів. Навіть структура цих атласів більш-менш устоялася: спочатку йде вступний розділ, що включає кілька карт на всю територію (або акваторію). Найбільше часто це: політична (політико-адміністративна) карта всієї території й карта поясного часу. Потім - загально географічна карта частин території (або акваторії) у доступні для атласного видання масштабах. З вітчизняних атласів найбільш відомі наступні науково-довідкові атласи -

Іноді атлас комплексного змісту містить у собі «загально географічний атлас». Так побудований, наприклад, Атлас СРСР (1985), перший розділ якого так і називаються «Загально географічні карти» і займає 85 сторінок з 203. Інший приклад - Атлас офіцерів (90% обсягу атласу - загально географічні карти). Це скоріше загально географічний атлас, що включає специфічний набір тематичних карт (політико-адміністративна, економічна й ін.). У нього включений також воєнно-історичний розділ, що служить своєрідним доповненням [13].

Тематичні атласи діляться на дві групи: фізико-географічні (або атласи природних явищ) і соціально-економічні (або атласи суспільних явищ). Подальший їхній підрозділ пов'язане із широтою висвітлення тих або інших явищ і практичною спрямованістю. По змісту тематичні атласи різні не тільки через розмаїтість характеристик природи й суспільства, але й тому що в них звичайно сполучаються дві класифікації - змістовна й територіальна.

Можна виділити найбільш загальні угруповання тематичних атласів:

·        вузькогалузеві (наприклад, Атлас лісів, 1973; Атлас автомобільних доріг СРСР, 1982);

·        комплексні галузеві (наприклад, Кліматичний атлас СРСР, 1960-1963; Атлас сільського господарства СРСР, 1960);

·        комплексні атласи окремих природних або соціально-економічних явищ (Атлас торф'яних ресурсів СРСР, 1968; Геолого-геофізичний атлас Індійського океану, 1975; Атлас розвитку господарства й культури СРСР, 1967);

·        комплексні атласи природи або господарства в цілому (ФГАМ, 1964);

·        загальні комплексні атласи, що включають характеристику природи, населення й господарства.

Загальні комплексні атласи - найбільш складні по побудові атласи, що дають різнобічну характеристику території, що відбивають явища в їхньому взаємозв'язку й залежностях. Сюди ставляться національні атласи держав; з вітчизняних - БСАМ (2 томи, 1937, 1940), Атлас океанів (3 томи, 1974-1980), Географічний атлас для вчителів середньої школи (1954-1985), Атлас Антарктики (1966) і ін.

Створення комплексних атласів різних рівнів складності й для різних територій - відмітна риса вітчизняної атласної картографії.

Комплексні атласи ресурсного й екологічного змісту - найбільш значимі показники розвитку наук про Землю й суспільство й успіхів атласної картографії [16].

Віднесення конкретного атласу до тієї або іншої класифікаційної одиниці не завжди однозначно. Нерідко говорять про перехідні форми, про сполучену тематику. Такі деталі, можливо, виявити тільки після докладного знайомства з картографічним добутком.

Отже, загальну класифікацію географічних атласів по змісту можна представити можна представити у вигляді схеми [19]:

3.3    Класифікація атласів по особливостях твору

Розрізняють кілька типів атласів, що підкреслюють структурні особливості добутку: атлас - збори карт; атлас - збори карт і тексту; атлас - збори карт, тексту й ілюстраційного матеріалу.

Атлас як збори карт найбільш звичайний. Це історично сформований тип атласу, де текст може бути присутнім у вигляді невеликого введення (довідки про атлас). Сюди ставиться більшість загально географічних атласів, багато тематичних і комплексних атласів (наприклад, БСАМ), атласи широкого використання (наприклад, Атлас СРСР, 1985), серії краєзнавчих і навчальних атласів.

Особливістю більшості атласів першого типу є покажчик географічних назв, що містить алфавітний список (перелік) всіх географічних назв, поміщених на картах атласу. Крім назви вказується рід об'єкта, а іноді й деякі додаткові відомості (кількість жителів у населених пунктах, довжини рік і т.д.). Звичайно покажчики розміщаються наприкінці атласу, а у фундаментальних виданнях можуть видаватися й окремою книгою (Атлас світу, 1954, 1967; Морський атлас. Т. I. 1950). Покажчик географічних назв може грати й самостійне значення словника-довідника (наприклад, покажчик Атласу світу містить більше 200 тис. назв).

З'єднання атласу з текстом - давня традиція. Досить згадати «Книгу Великому Кресленню» (1627), що була докладним описом Великого Креслення Московської держави [16].

У цей час традиція розміщення тексту в атласах одержала великий розвиток. Зміст тексту органічно зв'язано в картами атласу.

Часто текст носить характер географічної довідки про місцевості, доповнюється значним числом таблиць із кількісними характеристиками географічних об'єктів (наприклад, в Атласі офіцера). У науково-довідкових атласах текст носить звичайно методичний характер. У ньому розкривається зміст класифікацій явищ, використаних на окремих картах, приводяться розгорнуті легенди з докладним описом; обґрунтовується методика побудови різних карт атласу й особливості їхнього практичного використання. Текст може бути досить об'ємним, носити характер енциклопедичної довідки. Наприклад, у ФГАМ - з 298 с. атласу 50 с. займає пояснювальний текст. У випадках картографування динамічних явищ текст доповнюється численними графіками й діаграмами (наприклад, у Кліматичному атласі СРСР).

В окремих випадках текст в атласі присутній на паритетних засадах. Наприклад, Атлас ареалів і ресурсів лікарських рослин СРСР (1983) складається із двох частин - серії карт ареалів лікарських рослин і тексту, що містить опису рослин і місць їхнього поширення. Друга частина займає 43% обсягу атласу. Наприкінці XX ст. з'явився новий тип атласу, що органічно сполучає в собі карти, графічні побудови, аерокосмічні зображення й текст науково-методичного змісту. Такий Атлас із ніжно-льодових ресурсів світу (1997), атлас «Природа й ресурси Землі» (1998). В останньому випадку карти, таблиці й графіки, аерокосмічне зображення й пояснювальний текст мають практично рівне представництво. Сполучення карт й ілюстративно-описового матеріалу характерно й для, що одержали в дійсний час широке поширення атласів туристичного типу. Часто вони мають вигляд альбомів, що містять крім карт велика кількість видових фотографій [16].

Висновки

Отже, в процесі дослідження ми прийшли до наступних висновків:

Поняття «географічний атлас» складалося протягом століть. Воно пройшло складний і багатогранний шлях від зборів розрізнених рукописних карт до створення твору системного типу, що відрізняється науковою глибиною і практичною цінністю. У відомому сенсі атласи відображають рівень розвитку економіки та культури тих країн, де вони були створені, а також світу в цілому. Вони є своєрідними історичними документами свого часу. Атлас передає інформацію в систематизованому, формалізованому й однаковому виді. У ньому з найбільшою повнотою проявляються риси діалектичної єдності, загального й частки. Вся система карт виступає як ціле - атлас: кожна карта є елементом цієї системи.

Що стосується особливостей проектування атласів, то територіальні, змістовні й функціональні характеристики перебувають в атласі в тісному взаємозв'язку. Атлас має внутрішню єдність, якщо карти в ньому взаємодоповнюють одна одну, узгоджені й представлені в зручному для зіставлення й спільного вивчення виді.

Математична основа атласу - поняття досить широке, що охоплює всі закони графічної побудови зображення. Сюди входять проекції, масштаби, градусні сітки.

Географічна основа атласу - це набір видимих елементів місцевості, показуваних на всіх картах атласу. Географічна основа становить кістяк кожної карти, що дозволяє орієнтуватися в зображенні в цілому й локалізувати її тематичний зміст. Загально географічні атласи складаються з однотипних по змісту карт.

Структура атласу як картографічного добутку досить чітко визначений: атлас брошурується у вигляді книги (набір зошитів, збирається в папку); особливість книжкового видання атласу - у розміщенні карт на двох сторінках атласу (розворот) або одній сторінці (оборот); зошитового - у розміщенні матеріалу на зошитовому аркуші без згину, іноді - із клапаном; атлас має тверду (або щільну) обкладинку. Атласи можуть бути однотомними або двотомними (рідко - багатотомними).

Сучасність атласів - поняття неоднозначне. Воно включає дату видання, відповідність змісту карт атласу вивченості окремих елементів або їхніх компонентів; залучення до створення атласів новітніх видів інформації й т.д. Оформлення атласу як цілісного добутку визначає його зовнішній вигляд і відбиває внутрішня єдність.

Система завжди має на увазі деяку твердість побудови. В атласній картографії вона визначається головними факторами: простором, його розмірами й географічними особливостями; призначенням, тобто навкруги основних споживачів і технічних умов роботи з атласами; змістом, тобто широтою й глибиною інформації, закладеної в атласі, межами висвітлення того або іншого природного й соціально-економічного явища або їхньої сукупності. Охоплення території, призначення й зміст - головні класифікаційні ознаки атласів. Вони доповнюються значною кількістю приватних класифікацій. Наприклад, розміри атласу, включення в нього довідково-статистичних відомостей і географічних описів, аерокосмічної інформації й т.д.

По охопленню простору виділяють атласи окремих планет і атласи Землі. Останні підрозділяються на атласи світу; атласи материків й океанів. Атласи створюються й на окремі цікаві в природних й економічних відносинах регіони, великі населені пункти. По форматі й способу використання атласи діляться на крупноформатні (настільні), середньоформатні (книжкові), кишенькові, мініатюрні (подарункові).

Призначення атласів досить різноманітно. Вони створюються цілеспрямовано, тобто для певного кола читачів, для одержання довідок відповідного рівня. Розрізняють чотири групи атласів: науково-довідкові, широкого використання (довідкового, краєзнавчі й т.д.), навчальні (шкільні) і спеціального призначення (морські, військові, туристичні, дорожні й т.д.).

Класифікація атласів по змісту - основна, але через розмаїтість атласів і найбільш складна. Виділяють основні групи атласів: загально географічні, тематичні й комплексні.

Розрізняють кілька типів атласів, що підкреслюють структурні особливості добутку: атлас - збори карт; атлас - збори карт і тексту; атлас - збори карт, тексту й ілюстраційного матеріалу.

Що стосується значення географічних атласів у житті людини, то на величезне значення карти (а отже й географічних атласів) вказували ще відомі географи-методисти ХІХ століття Н. Раєвський і А. Бризгалов: «карти потрібні для усвідомлення і кращого збереження в пам'яті географічних відомостей» і «щоб учень/студент дивлячись на карту, робив правильні висновки...».

У 1928 році у своїй книзі «Район і країна» В.П. Семенов-Тянь-Шанський писав: «Карта є альфа і омега всіх географічних уявлень. Якщо в інших науках вона має тільки службове значення, в географії вона - все і без неї кроку ступити не можна. Вона важливіша не тільки від малюнків, але навіть важливіша від самого тексту, тому що говорить інколи набагато більше, яскравіше, наочніше і лаконічніше найкращого тексту кожному, хто вміє в ній розбиратися».

М.М. Баранський назвав карту другою мовою географії, підкреслював, що карта є головним засобом у формуванні географічних уявлень і понять.

Прикладів широкого застосування географічних атласів у житті й діяльності людей можна навести дуже багато. Географічний атлас - це джерело знань, незмінний посібник у середній і вищій школі. Без атласу неможливі експедиційні дослідження, туристичні походи, подорожі, мореплавство, промислове і сільськогосподарське будівництво та ін. Водночас географічні атласи є засобом масової інформації і пропаганди наукових знань.

Нині майже жодне дослідження у фізичній та економічній географії не обходиться без всебічного і глибокого аналізу картографічних матеріалів, що розміщенні в географічних атласах. Лише за допомогою їх можна глибоко проаналізувати особливості природи і господарства, оцінити взаємозв'язки виробництва із сировинною базою і споживачами.

Дуже важлива роль атласів у процесі навчання учнів/студентів географії, історії, природознавства та інших наук. Географічний атлас в навчальному закладі так само необхідний, як підручник. Студенти/школярі навчаються характеризувати природу чи економіку держав та їх частин саме завдяки роботі з атласами.