Соціально-економічний напрямок картографії також часто відображено в галузевих атласах, дозволяють узагальнити значний статистичний матеріал. Прикладом такого атласу може служити Атлас основних напрямів економічного і соціального розвитку СРСР у 11-й п'ятирічці (1981).
З науково-довідкових атласів найбільшу популярність мають Атлас сільського господарства СРСР (1960) і Атлас народів світу (1964). Сільськогосподарська тематика отримала розвиток і на регіональному рівні - в 1989 р. було видано Атлас сільського господарства Якутській АРСР [13].
Атласи сільського господарства - великого книжкового формату і великого обсягу: в Атласі СРСР - 310 с. (400 карт), в Атласі Якутській АРСР - 115 с. (120 карт). Це комплексно-тематичні твори, що передають загальну характеристику стану сільського господарства і детальну - для різних напрямків землекористування і тваринництва. Важливо, що окремі набори карт характеризують природні та соціально-економічні чинники розвитку сільського господарства, а також його продуктивність (обсяги сільськогосподарської продукції, доходи і т.д.). Атласи включають і аналітичні карти і синтетичні карти (районування), а також оціночні карти по ряду параметрів.
Атлас народів світу (1964) унікальний за своїм змістом і не має аналогів. Це атлас книжкового формату - 180 с. (80 карт), включає карти світу, материків, СРСР і регіонів. Атлас відрізняється єдністю підходу до картографування явища (класифікація народів за мовними сім'ям і групам), а також єдністю картографічного прийому (лінійна картограма, передає складний етнічний склад населення конкретної місцевості).
Комплексні атласи СРСР - досить авторитетні видання. Вони мають великий книжковий формат і включають повноцінні і рівнозначні набори карт - загально географічних карт, карт природи і соціально-економічних. Так, в Атласі СРСР 1985 р. (360 с.) Вступний розділ займає 16 с, розділ загально географічних карт - 59 с. (41 карта), карти природи - 36 с. (42 карти), соціально-економічний 56 с. (70 карт), довідкові відомості та покажчик географічних назв.
Просвітницький, виховне і культурне значення мають Атлас історії географічних відкриттів і досліджень (1959), Атлас розвитку господарства і культури СРСР (1967). Перший атлас носить довідковий характер, майже на 100 с. розміщені історичні карти, в більшості створені вперше. Атлас розвитку господарства і культури СРСР коротко характеризує природні ресурси, але в основному присвячено відображенню успіхів індустріалізації країни, розвитку сільського господарства, досягнень культурно-просвітницького характеру [15].
Розвиток навчальної картографії протягом XX ст. проходило досить планомірно. З 1937 р. в СРСР стали виготовляти шкільні атласи по роках навчання. Ці стабільні посібники змінили розрізнені видання XIX і початку XX ст. В даний час, крім обов'язкового набору шкільних атласів, видається достатня кількість альтернативних посібників, що відповідають особливостям постановки шкільної освіти в гімназіях, ліцеях. З'явилося багато іноземних перевидань російською мовою, розрахованих головним чином на допитливість підлітків. Одним з останніх вітчизняних видань є Великий географічний атлас школяра, 2001 р. У ньому міститься 144 с, на яких наведено повний набір карт для шкільної географічної освіти.
Дуже велику популярність придбав Географічний атлас для вчителів середньої школи. Атлас регулярно оновлюється і перевидається з 1954 р. Він має великий книжковий формат, обсяг 240 с, включає загально географічні, природні та соціально-економічні карти світу, материків, СРСР в цілому та окремих регіонів (всього 400 карт, покажчик географічних назв).
У середині XX ст. в атласній картографії з'явився новий напрям - атласи міст. Деякі з таких атласів містять набори топографічних карт з комплексною характеристикою території. Найбільш фундаментальні: Атлас Лондона і його околиць (1960-1970), Атлас Парижа і Паризького району (1967).
Новим напрямком у атласною картографії стала підготовка
атласів локального характеру [17].
Атлас передає інформацію в систематизованому, формалізованому
й однаковому виді. У ньому з найбільшою повнотою проявляються риси діалектичної
єдності, загального й частки. Вся система карт виступає як ціле - атлас: кожна
карта є елементом цієї системи.
Територіальні, змістовні й функціональні характеристики перебувають в атласі в тісному взаємозв'язку.
Головний показник цілісності атласу - повнота його змісту й внутрішня єдність.
Атлас повний, якщо в ньому одержали необхідне й достатнє висвітлення тема й аспекти теми, об'єкти картографування і їхньої частини відповідно до призначення й тематикою атласу.
Атлас має внутрішню єдність, якщо карти в ньому взаємодоповнюють одна одну, узгоджені й представлені в зручному для зіставлення й спільного вивчення виді.
Багаторічний і навіть багатовіковий досвід створення атласів
дозволяє виділити певний перелік умов, що створюють цілісність атласів [19].
Математична основа атласу - поняття досить широке, що охоплює всі закони графічної побудови зображення. Сюди входять проекції, масштаби, градусні сітки.
Математична основа визначається призначенням атласу, його змістом, конфігурацією територій.
Від спільного рішення цих питань залежить розмір атласу, його компоновочні риси.
Загальні правила вибору математичної основи атласу: в атласі повинне бути використане мінімальне число проекцій (звичайно дві-три); вибір проекцій диктується особливостями території (конфігурація) і характером використання карт (припустимі перекручування); карти територій одного рангу (наприклад, материків й ін.) і карти, найбільш зв'язані по змісту (набір карт природи на певну територію й т.д.), повинні будуватися в однакових проекціях; в атласі повинні бути наведені назви використаних проекцій (загальноприйняті проекції). У випадку використання в атласі своєї системи проекцій у них включається спеціальна сторінка з характеристиками цих проекцій й особливостями використання карт; атлас повинен містити мінімальну кількість масштабів [2].
Масштабний ряд визначається розміром території (світ, материк, регіон і т.д.), значимістю теми карти в даному розділі (основні, додаткові карти, карти-урізання); бажано використати кратні масштаби, це полегшує зіставлення карт; перевага віддається масштабам простого виду; у популярних виданнях числовий масштаб доповнюється поясненням; карти атласу повинні мати одну градусну сітку (основні меридіани й паралелі). Сітка згущається в міру збільшення масштабів карт атласу з урахуванням зручності використання всіх карт атласу (тобто проведення додаткових меридіанів і паралелей через певне, бажано парне, число градусів).
Проходження загальним правилам вибору математичної основи атласу - завдання дуже не проста. Доводиться узгоджено вирішувати багато суперечливих питань: зображення єдиної території і її частин (світ, материк, країни, регіони й т.д.); збереження єдиного (порівнянного) масштабу для держав з різною площею; використання єдиних масштабів для тематичних карт, але з урахуванням складності їхнього змісту й т.д. Від рішення питання математичної основи атласу значною мірою залежить зовнішній вигляд атласу: його розмір, використання клапанів, виходи зображення за рамки карт, розміри полів карт атласу й т.д.
Крім того, необхідний облік особливостей способів відтворення
атласу - поліграфічного або комп'ютерного [4].
Географічна основа атласу - це набір видимих елементів місцевості, показуваних на всіх картах атласу. Географічна основа становить кістяк кожної карти, що дозволяє орієнтуватися в зображенні в цілому й локалізувати її тематичний зміст.
Для забезпечення адресності змісту карт атласу існують наступні правила: для атласу в цілому підбирається оптимальний набір елементів місцевості, що зберігається на всіх картах атласу; в обов'язковий зміст географічних основ карт атласу входять - річкова (озерна) мережа й населені пункти; додатково - рельєф, дороги й характерні риси місцевості (наприклад, заболоченість, пустелі й т.д.); для річкової (озерної) мережі встановлюються цензи відбору відповідно до масштабного ряду карт атласу [6].
При цьому враховується співпідпорядкованість будови гідрографічної мережі (наприклад, на картах світу - основні ріки й припливи першого порядку, головні озера; для карт материків - подробиця до припливів третього-четвертого порядку й основні озера; для карт регіонів - ріки п'ятого-шостого порядку й т.д.); більшість гідрографічних об'єктів підписуються; дотримується погоджений відбір рік й озер для карт масштабного ряду; об'єкти, нанесені на карту більше дрібного масштабу, обов'язково зберігаються на картах більшого масштабу; відбір населених пунктів проводиться з подробицею, певної призначенням і змістом атласу. Обов'язкова умова - розробка єдиної шкали населених пунктів; її деталізація для конкретних карт зі збереженням щаблів цієї шкали; всі населені пункти підписуються; дорожня мережа (залізниці, автомобільні дороги) відбираються з таким розрахунком, щоб основні населені пункти були зв'язані між собою; якщо рельєф вибирається як елемент географічної основи, то встає питання про спосіб його зображення.
При використанні горизонталей визначається шкала перетину. Обов'язково погоджена побудова шкал з обліком значимих для територій перегинів місцевості, відбиття будови. При зображенні рельєфу відмиванням проводиться відбір елементів по регіонах (довжина, висоти, площі); при включенні в географічну основу ландшафтних характеристик місцевості (заболоченість, піски й ін.) на картах атласу повинна бути збережена ступінь виразності явища на території в цілому й в окремих її частинах [8].
В атласах загально географічного змісту рішення питань
географічної основи збігається з рішенням питань розробки змісту карт атласу. У
тематичних і комплексних атласах докладна географічна основа, з одного боку,
підвищує ефективність прочитання змісту карт, а з іншого боку - затінює
тематичний зміст карт. Протиріччя дозволяється доцільним використанням
оформлювальних прийомів: відведення географічної основи на другий план без
погіршення її читаності
[10].
Структура атласу як картографічного добутку досить чітко визначений: атлас брошурується у вигляді книги (набір зошитів, збирається в папку); особливість книжкового видання атласу - у розміщенні карт на двох сторінках атласу (розворот) або одній сторінці (оборот); зошитового - у розміщенні матеріалу на зошитовому аркуші без згину, іноді - із клапаном; атлас має тверду (або щільну) обкладинку. На ній розміщене його назва; назва атласу повторюється на титульному аркуші. Тут же вказуються основні організації, що створили атлас, рік і місце видання; трохи перших сторінок приділяється для загальної характеристики добутку: передмова (загальна характеристика змісту, редакційна склад, укладачі й т.д.); таблиця загальних для карт атласу умовних позначок; на початку (або кінці) атласу розміщається зміст карт атласу з виділенням розділів, вказівкою масштабів карт і сторінок атласу; розподіл атласу на розділи проводиться по територіальному (загально географічні атласи) або змістовному (тематичні атласи) принципу. Звичайно розділи відкриваються титульними аркушами (шмуцтитул).
Головні структурні питання для будь-якого атласу полягають у послідовності розміщення розділів карт і карт у кожному розділі; у відпрацьовуванні типових компонувань для розворотів й оборотів аркушів; у виділенні основних карт більшим масштабом (розворот); у розміщенні додаткових карт (оборот), карт-урізань.
Атласи можуть бути однотомними або двотомними (рідко - багатотомними). Тома становлять єдине ціле. Але їхня структура може бути різна, наприклад, другий тім продовжує зміст першого; другий тім - книга; другий тім служить додатком до зборів карт першого тому, він включає географічні описи, таблично-графічні довідкові дані про географічні об'єкти; другий тім служить текстовим доповненням до першого.
Розміщення тексту й ілюстративного матеріалу може бути різним: до окремих карт; по розділах карт, наприкінці атласу (ФГАМ). Іноді карта, текст й ілюстрації розміщаються відповідно до позначених тем, без чіткої регламентації (атлас «Природа й ресурси Землі») [12].
Рішення логічних установок побудови атласу (від загального до частки; з урахуванням взаємозв'язків; від головного до другорядного) значно ускладнюється в кожному конкретному випадку. На практиці нелегко встановити оптимальні сполучення географічності (тобто типізацію явищ) і конкретності (тобто показу кожного явища й об'єкта).
Подробиця атласів співвідноситься з його призначенням, із запитами певного кола читачів. Виділяються два моменти: подробиця самого атласу, тобто повнота зображення явищ відповідно до тематики атласів; детальність зображення явищ на картах атласу.
Подробиця атласу в цілому визначається списком карт. У загально географічних атласах важливий територіальний рівень. Світові атласи включають карти світу і його частин (материків, океанів), регіонів (фізико-географічних або по угрупованню країн).
Атласи окремих країн включають карти окремих регіонів (або адміністративно-територіальних одиниць), нерідко топографічні карти районів і плани міст [14].
У загально географічних атласах з погляду їхньої подробиці дуже важливе досягнення певного співвідношення між картами різного територіального рівня й дотримання виправданого представництва частин території в атласі.
Список карт тематичних атласів визначається їхнім призначенням і змістом. В вузькогалузевих дотримується повне територіальне охоплення, у комплексно-галузеві (або комплексних для ряду явищ) відбиваються всі сторони явища (або явищ); у загальних комплексних витримується обґрунтоване співвідношення між картами природи, населення, господарства, інфраструктури.
Природно, тема атласу визначає тематичну спрямованість списку карт. Подробиця набору карт конкретної тематики диктується призначенням атласу й географічних особливостей окремих явищ. Загальна подробиця атласу може визначатися кількісними показниками - кількістю сторінок і числом карт.
Тому що карти атласу складені в книгу (у зошит, складаються в одну папку), повинні дотримуватися певні співвідношення між обсягом атласу в аркушах і його розмірах (отже, між глибиною пророблення теми, масштабами карт і т.д.) [16].
Розробка ступеня детальності зображення на картах атласу є одним із центральних питань атласного картографування. Важливо врахувати не тільки призначення й зміст атласу, але й характерну дрібність різних природних контурів, тобто необхідне віднесення кількісних статистичних даних до певної сітки підрахунку показників. Детальність карти визначається особливостями генералізації.
Розробка порівнянних норм генералізації - складна наукова проблема, загальні правила якої наступні: у загально географічних атласах, де зміст карт масштабного ряду однотипно, установлюються досить чіткі норми генералізації, а саме цензовий і нормативний відбір елементів для карт різного масштабу з урахуванням регіональних особливостей місцевості; у тематичних атласах питання генералізації вирішуються значно складніше, оскільки необхідно врахувати розмаїтість поширення кожного явища у взаємозв'язку з особливостями поширення інших явищ. Досить складну мозаїку видимих рис геосистем треба укласти в логічну систему й указати, як й якою мірою узагальнюється (або перебільшується) характеристика даного явища при створенні серії атласних карт; при створенні карт атласу використаються різні підходи до класифікації природних і соціально-економічних явищ.
Це значно ускладнює процеси генералізації, тому що при створенні конкретних карт й їхніх серій варто враховувати не тільки особливості поширення явищ, але й задану класифікацією спрямованість оцінки явищ; на картах природи переважають якісні прийоми генералізації, тобто спрощення класифікацій. При цьому встановлюються розміри контурів і ліній; при використанні кількісних шкал (рельєф, більшість характеристик населення, господарства, інфраструктури) головна риса генералізації виявляється у визначенні основних кількісних рубежів, що проглядаються на картах різної тематики; при розробці порівнянних норм генералізації для карт різної тематики не можна допускати й формальної перепогодженості їхнього змісту. Індивідуальні риси поширення явищ повинні зберігатися на кожній карті, загальні риси - простежуватися на серіях карт. Прагнення до єдності не означає беззастережної однаковості в змісті карт [18].