Розробка погоджених прийомів генералізації для серій карт різного змісту й для конкретних карт - ключовий момент при створенні атласів. Внутрішня закінченість зображення явища (групи явищ) проявляється в тім, наскільки особливості поширення даного явища (з його якісними й кількісними характеристиками) знаходять пояснення на інших картах атласу.
Сучасність атласів - поняття неоднозначне. Воно включає дату видання, відповідність змісту карт атласу вивченості окремих елементів або їхніх компонентів; залучення до створення атласів новітніх видів інформації й т.д. Оцінка сучасності атласів у цілому вимагає встановлення оптимальних тимчасових рамок і розробки принципів або позицій значеннєвої оцінки сучасності атласу.
У загально географічних атласах сучасність установлюється датою видання (або перевидання) атласу. Науково-довідкові атласи готуються відповідно до певних етапів топографічної вивченості території, тобто відбивають останні досягнення в цій області. Це критерій оцінки сучасності атласу. При оцінці сучасності атласу широкого призначення крім дати видання варто врахувати джерела, використані при його підготовці.
Тимчасові рамки сучасності встановити нелегко. Атласи застарівають, коли їхній зміст перестає відповідати місцевості [20].
Оскільки різні елементи загально географічного атласу змінюються з різною швидкістю, можна говорити про часткове старіння (наприклад, малюнка річкової мережі у випадку масштабного гідротехнічного будівництва й т.д.). Чим менше масштаб карти атласу, тим довше зберігається їхня сучасність. Скорочує строк сучасності загально географічного атласу включення в нього топографічних карт і планів міст.
Тематичні атласи застарівають у міру нагромадження нових знань про предмет картографування й у зв'язку з розробкою нових підходів до оцінки взаємозалежних явищ, установленням нових причинно-наслідкових зв'язків.
Загальні положення про сучасність тематичних атласів зводяться до наступного: атласи природних явищ застарівають повільніше, ніж соціально-економічні; перші можуть залишатися сучасними десятиліття, другі - десяток років; зміст аналітичних карт атласу застаріває швидше, ніж синтетичних; карти ресурсного типу найбільш довговічні.
Оцінка сучасності тематичного атласу повинна проводитися відповідно до його змісту; великі досягнення у вивченні планети в цілому повинні враховуватися при оцінці сучасності атласу. Наприклад, космічні зйомки дозволили встановити важливі особливості мегаструктур (планетарні лінеаменти), що маскуються деталями явищ, що виявляють при традиційних методах картографування; оцінка сучасності науково-довідкових тематичних атласів вимагає глибокого вивчення й аналізу його змісту; оцінка сучасності атласів широкого використання проводиться з урахуванням сучасності джерел, використовуваних при його створенні; у тематичних атласах звичайно встановлюються різні строки для визначення сучасності карт різної тематики (періоди для обробки кліматичних і гідрологічних характеристик; зображення рельєфу суши або океанів відповідно до даного гипсометрично-батиметричних карт і року їхнього видання; відбиття людності населених пунктів відповідно до перепису населення; нанесення державних кордонів за станом на даний момент); рік видання атласу (роки видання «з» - «по») говорять про час виходу добутку у світло. Оцінка сучасності змісту атласу повинна враховувати період роботи над добутком. Іноді атлас здобуває вид «періодичного видання», тому що видається досить тривалий час окремими сторінками (блоками сторінок) і збирається поступово в папку; характеристики соціально-економічного характеру «застарівають» швидше, ніж природні. Для соціально-економічних характеристик часто встановлюється «базова дата», до якої пристосовується більшість кількісних даних; атласи, що втратили значення як сучасне джерело знань, здобувають історичне й культурне значення [1].
Крім того, вони можуть бути затребувані при вивченні динаміки природних і соціально-економічних явищ.
Оформлення атласу як цілісного добутку визначає його зовнішній вигляд і відбиває внутрішня єдність.
Загально географічні атласи складаються з однотипних по змісту карт. Єдині оформлювальні прийоми простежуються в: оформленні титульних аркушів розділів (наприклад, розміщення однотипних схем компонувань аркушів атласу на дану територію); оформленні градусних сіток; оформленні полів карт (ширина смуг, кольори по розділах і т.д.); виборі розмірності умовних знаків й їхні кольори; підборі пошарового фарбування гіпсометричної шкали із чітким виділенням тонових і напівтонових рубежів; підборі шрифтів для підписів різних елементів (розмір, нахил, прозорість й ін. показники).
При включенні в загально географічні атласи топографічних карт на окремі регіони бажано використати зелені кольори різного тону для низовин (гіпсометрична шкала) і лісових масивів.
При оформленні атласів науково-довідкового типу використаються дуже тонкі (павутинні) лінії, мінімальні кружки (пунсони), ажурні умовні знаки окремих явищ, пастельні тонові зафарбування, шрифти мінімальних розмірів і т.д. Вирішується головне питання - насичення карти змістом без погіршення її читаності [6].
При оформленні атласів широкого призначення, особливо навчальних, велике увага приділяється двох плановості зображення: помітні барвисті виділення головного й використання більше скромних оформлювальних прийомів для іншого змісту.
Тематичні атласи можуть бути оформлені дуже різноманітно.
Звичайно при цьому використають наступні правила: при оформленні карт різного змісту бажано враховувати традиції відповідних напрямків галузевого картографування. Без цього важко зберегти наступність між окремими тематичними картами й атласами; загальне оформлення розділів атласу повинне бути однотипно; атласи науково-довідкового призначення вимагають з'єднання детальності зображення із читаністю карт. Звідси підвищені вимоги до вибору фонових фарбувань і контрастних до них лінійних, крапкових і значкових умовних знаків; в атласах широкого призначення вимоги читаності виходять на перший план; кожен елемент карти повинен швидко проглядатися обособлено. Особливо важливо легке сприйняття змісту карт у навчальних атласах; бажано однотипне оформлення сторінок атласу з однаковим компонуванням, особливо для карт взаємозалежної тематики; у тематичному атласі можуть використатися й геометричні й символічні умовні знаки, але з'єднання їх на одній карті для однотипних явищ небажано; при використанні кількісних шкал на картах атласу бажано графікою підкреслити особливість самої характеристики (наприклад, для шкал підйому води, температурного режиму, висотної поясності явищ й ін. використати вертикальне розміщення шкал; для шкал тривалості явищ, поширення явищ по території - горизонтальне розміщення шкал); для поглиблення змісту тематичних карт при збереженні гарної читаності для лінійних знаків використають два прийоми (кольори й товщина; кольори й малюнок; товщина й малюнок), для значків - розмір і малюнок, кольори й розмір, малюнок й розмір. При цьому розміром умовного знака і яскравим кольором виділяють те, що повинне привернути увагу читача; при застосуванні якісного або кількісного тла хроматичні кольори виділяють вищі категорії, а перехідні відтінки одного кольорів використають для нижчих категорій [11].
Насиченість основних квітів може передавати й додаткову інформацію: виділення контуру не по одному, а по декількох ознаках. Другорядні характеристики можуть бути передані штрихуваннями або фігурними сітками.
У цей час при розробці оформлення атласу в цілому, його розділів й окремих карт можливі два способи видання: поліграфічний або комп'ютерний. Обидва способи мають свої переваги й обмеження. У поліграфії досить чітко відпрацьовані стандарти. Комп'ютерне оформлення - більше вільне, але ряд традиційних картографічних прийомів важко дотримати (наприклад, поступове стовщення ліній, плавність кривих ліній, розміщення підписів об'єктів й ін.).
Оскільки атлас оформляється як цілісний добуток, необхідно враховувати й цілий ряд технологічних особливостей.
Наприклад, розмір типографських аркушів і комп'ютерні можливості; однобічна або двостороння печатка; спосіб «зшивки» аркушів в атлас, якість паперу й плетіння. У більшості випадків атласи оформляються у вигляді книги. Іноді - у вигляді книги й одночасно у вигляді папки з картами. В окремих випадках - у твердих обкладинках з рознімним механізмом, що дозволяє поповнювати атлас у міру видання окремих аркушів.
У відомій мері атласи являють собою художній твір. Їхній зовнішній вигляд має дуже велике значення, тим більше що в століттях вони залишаються своєрідними пам'ятниками культури.
Сучасні можливості видання атласів дозволяють: атлас, створений у паперовому варіанті, видати комп'ютерним способом; підготувати атлас комп'ютерним способом і видати в паперовому варіанті: ЕОМ-атлас; підготувати електронний атлас на базі певного комп'ютера.
Перспективним напрямком атласного картографування є створення Інтернет-атласів. Вони повністю створюються на вилученому сервері й передаються користувачеві в інтерактивному режимі. Причому користувач, одержавши додаткову інформацію, може й сам побудувати карти нового змісту, доповнивши в такий спосіб вихідний атлас. Приклади створення Інтернет-атласів не одиничні, найбільший успіх у цьому мають атласи Канади [16].
Викладені вище риси атласів як особливого картографічного добутку показують, що поняття системності в них розкривається в найбільш повному виді. В атласах вся інформація підкоряється певним правилам її обробки, обмеженням і допущенням. Без цього неможливо злиття воєдино різноманітної інформації про природу й життя людини й подання цієї інформації в наочній просторовій формі.
Комплексні атласи - це узагальнення сучасних наукових знань по фізичній, економічній і політичній географії. Практично це геоінформаційні системи, прообрази сучасних ТІС. Істотно, що більшість ТІС і створюється на матеріалі атласів.
Атласи концентрують колосальну й різноманітну просторову
інформацію, виконуючи дві головні функції: сховища систематизованої інформації
й засоби пізнання території і явищ [17].
Система завжди має на увазі деяку твердість побудови. В атласній картографії вона визначається головними факторами:
· простором, його розмірами й географічними особливостями;
· призначенням, тобто навкруги основних споживачів і технічних умов роботи з атласами;
· змістом, тобто широтою й глибиною інформації, закладеної в атласі, межами висвітлення того або іншого природного й соціально-економічного явища або їхньої сукупності.
Охоплення території, призначення й зміст - головні класифікаційні ознаки атласів. Вони доповнюються значною кількістю приватних класифікацій. Наприклад, розміри атласу, включення в нього довідково-статистичних відомостей і географічних описів, аерокосмічної інформації й т.д.
Приватні класифікації значно уточнюють положення будь-якого
атласу у кваліфікаційній таблиці, полегшують вибір й оцінку атласу для
конкретного використання
[13].
Розглянемо класифікацію атласів по основних ознаках.
По охопленню простору виділяють атласи окремих планет (наприклад, Атлас поверхні Венери, 1989) і атласи Землі.
Останні підрозділяються на атласи світу (наприклад, англійський атлас «Таймі», 1985, вітчизняний Атлас світу, 1999); атласи материків й океанів (наприклад, Атлас Африки, 1968, Атлас Антарктики, 1966, 3-х млосний Атлас океанів, 1974-1980).
Наступні рубрики становлять атласи їхніх великих частин або великих регіонів (наприклад, Атлас Близького Сходу, 1977-1984); атласи окремих держав і їхніх регіонів.
Атласи створюються й на окремі цікаві в природних й економічних відносинах регіони, великі населені пункти (наприклад, англійський Атлас Лондона і його околиць, 1960-1970).
Незважаючи на гадану строгість, класифікація атласів по охопленню території містить і деяку умовність. Наприклад, Атлас Офіцера (1984) і Атлас для вчителів середньої школи (1985) по формальній класифікації повинні ставитися до атласів світу, але вони містять більші розділи карт материків і своєї країни.
А фундаментальні атласи - Великий радянський атлас світу (БСАМ, 1937-1940) і Фізико-географічний атлас світу (ФГАМ, 1964) - практично складаються із двох рівноцінних частин - карти світу й карти СРСР. Таким чином, навіть якщо в назві атласу зазначене територіальне охоплення - для більше детальної класифікації потрібно знайомство з добутком.
По форматі й способу використання атласи діляться на крупноформатні (настільні), середньоформатні (книжкові), кишенькові, мініатюрні (подарункові) [11].
Настільні атласи мають розміри порядку 60 см х 40 см, сумарну корисну площу карт більше 15 м2; картами зайнято більше 200 сторінок атласу. Як правило, це фундаментальні картографічні добутки, що мають державне й навіть світове значення. Вони є великим внеском у розвиток географії й картографії.
Сюди ставляться зведені загально географічні, тематичні й комплексні Атласи світу, що систематично видаються в багатьох країнах. У нашій країні - це Атласи світу (1954, 1967, 1999), Морський атлас (1950-1953); багато тематичних атласів (БСАМ, 1937; ФГАМ, 1964 й ін.).
Середньоформатні атласи найбільш звичайні. Їхні розміри варіюють у значних межах: від 50 см х 30 см до 30 см х 20 см, зразкова площа карт 5-15 м2, вони займають до 100 сторінок.
У цю групу входять атласи самого різного достоїнства по своїх наукових і практичних параметрах. Сюди ставиться серія Атласів Офіцера (1947, 1973, 1984), серія Атласів для вчителів середньої школи (перевидається з 1954), комплексні регіональні атласи, багато популярних видань, у тому числі шкільні атласи, туристичні атласи.
Кишеньковий атлас має розміри менш 30 см х 20 см з корисною площею карт менш 5 м2 й обсягом близько 50 сторінок. Такий атлас представлений тільки окремими виданнями. Наприклад, Атлас СРСР (1954); Кишеньковий атлас світу (1954); Атлас світу з бібліотеки офіцерів (1958).
Мініатюрні атласи розміром приблизно 15 см х 10 см і площею карт до 1 м2 одержали поширення в 80-90 р. XX в.
Іноді це карта на певну територію, розрізана й зброшурована у вигляді атласу (наприклад, Атлас світу, 1984).
При всій умовності класифікація атласів по форматі дає деяке подання про значимості даного добутку. Зразковий формат атласу ставиться в пряму залежність від його змісту й зручності використання: для наукових лабораторних і бібліотечних робіт, для швидкого одержання різних довідок.
Відомості про охоплення картографічної території й форматі атласу дають подання про порядок використовуваних в атласах масштабів.
Так в атласі світу настільного формату - найбільш великий масштаб для всієї території - близько 1:50000000 - 1:60000000. В атласі книжкового формату увесь світ на одній карті можна передати в масштабі 1:70000000 - 1:100 000 000 [2].
Призначення атласів досить різноманітно. Вони створюються цілеспрямовано, тобто для певного кола читачів, для одержання довідок відповідного рівня.
Розрізняють чотири групи атласів: науково-довідкові, широкого використання (довідкового, краєзнавчі й т.д.), навчальні (шкільні) і спеціального призначення (морські, військові, туристичні, дорожні й т.д.).
Науково-довідкові атласи є картографічним зводом й узагальненням наукових знань про місцевості, різних природних і соціально-економічних явищах. Вони призначені для глибокого вивчення явищ, всебічного їхнього розгляду.
Саме такі атласи можна вважати картографічними енциклопедіями, що відрізняються великою повнотою й подробицею.
Вони показують стан топографічної вивченості території Землі і її частин; напрямок і методику оцінки природних і соціально-економічних компонентів у різних країнах.
Можна сказати, що такі атласи служать відомим мірилом загального розвитку, науки й культури країни. Звичайно це великоформатні й об'ємні добутки, широко відомі світової громадськості. Їсти традиція включати в назву таких атласів назва видавництва (або прізвище видавця автора). Наприклад, англійський атлас «Таймі», німецький Атлас Штіллера, італійський атлас Турінг-Клуб, німецький Атлас Брокгауза, Атлас Маркса й ін. Науково-довідковими є й офіційні видання - національні атласи держав, видані в більшості країн.
У вітчизняній атласній картографії досягнення в підготовці фундаментальних науково-довідкових атласів особливо великі.