Становлення ринкової економіки в Україні й гострота проблеми інвестиційних ресурсів зумовлюють необхідність розвитку інвестиційних інститутів. В Україні вони виникли ще до того, як з’явилися перші законодавчі акти, що регламентували їхню діяльність. На початку 1994 р. Президент України підписав Указ «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». Відповідно до указу Президента України, передбачено створення інститутів взаємного інвестування у формі інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основна різниця між ними знаходилась у площині їхніх різних можливостей на ринку цінних паперів. Інвестиційні фонди створювалися як інститути спільного інвестування, тоді як інвестиційна компанія виступала як професійний торговець на ринку цінних паперів, крім того, за певних умов мала змогу здійснювати і колективне інвестування. Різниця була також у розмірах статутного фонду, формах організаційної структури та ін.
Інвестиційний фонд в Україні створювався як юридична особа, функцією якого було спільне інвестування. Його організаційна форма - акціонерне товариство закритого та відкритого типів. Статутний фонд формується за рахунок грошових коштів, цінних паперів, нерухомого майна тощо.
Згодом у 2001 р. прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування(пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».
Згідно з положеннями цього закону, в Україні створюються інститути спільного інвестування, які можуть бути відкритого, інтервального і закритого типів. За формою своєї організації інститути спільного інвестування можуть бути корпоративними інвестиційними фондами та пайовими.
Корпоративний інвестиційний фонд організовує свою діяльність за нормами, встановленими законом України для акціонерних товариств.
Пайові інвестиційні фонди - це активи, які належать інвесторам на правах спільної часткової власності. Ці активи перебувають в управлінні компанії, яка спеціалізується на управлінні активами. Пайові інвестиційні фонди не є юридичними особами.
Як свідчить досвід високорозвинутих країн Заходу, подальше вдосконалення інвестиційного бізнесу відбувається в напрямі посилення тієї ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування. Така перспектива розвиває і вітчизняні інвестиційні фонди.
.4.1 Фінансові компанії і особливість їхньої діяльності в перехідний період
Фінансові компанії - кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.), проведенні фінансових операцій.
Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як правило, 3 - 6 місячних). Вони акумулюють грошові кошти промислових та торговельних фірм, деяких фінансових установ і менше - населення та сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.
Фінансові компанії з кредитування продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов’язання у роздрібних торговців та дилерів зі знижкою (як правило, 7 - 10 %). Розвиток фінансових компаній можливий при широкій насиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також активній конкуренції між ними. Фінансові компанії є важливим інструментом проштовхування товарів тривалого користування на ринки для великих промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту та погіршення економічної кон’юнктури.
Фінансові компанії, які займаються обслуговуванням систем комерційного кредиту, надають аванси фірмам, що відвантажують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо боржника (покупця). Існують фінансові компанії, що спеціалізуються на наданні дрібних позичок індивідуальним позичальникам під високий (лихварський) процент. Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їхніх боргових зобов’язань. Серед них важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов’язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їхньою діяльністю. До фінансових компаній належать і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема які діють у сфері споживчого кредиту.
Фінансові компанії надають такі послуги:
залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;
залучення фінансових активів фізичних осіб із зобов’язанням щодо наступного їх повернення шляхом укладення договорів управління майном;
надання позик;
надання гарантій;
надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;
факторинг;
фінансовий лізинг;
діяльність з обміну валют;
залучення коштів установників управління майном з метою фінансування будівництва житла тощо.
Враховуючи розмаїття фінансових послуг, які можуть надавати фінансові компанії, доцільно умовно розподілити фінансові послуги на три групи:
діяльність з управління фінансовими активами;
послуги кредитування;
діяльність із забезпечення проведення розрахунків.
Фінансові компанії в Україні динамічно розвиваються, незважаючи на недосконале законодавство та інші правові перешкоди.
До таких умов можна віднести поступовий розвиток ринку цінних паперів. Дрібні і середні підприємства, що переходять у власність індивідуальних та колективних власників, потребують кваліфікованого управління, яке не завжди можуть забезпечити нові господарі, що, як правило, не мають достатнього досвіду організації господарської діяльності в умовах ринку.
.4.2 Кредитні кооперативи (товариства, спілки), їхня спеціалізація і перспективи розвитку
Кредитні кооперативи (товариства, спілки) - це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. В окремих країнах таким кооперативам дозволено відкривати для своїх членів ощадні, депозитні та інші спеціальні рахунки, кошти на яких теж формують їх ресурсну базу.
Мобілізовані кошти розміщуються передусім у коротко- та середньострокові позички своїм членам - під проценти, нижчі від банківських. Не розміщені в позички кошти товариства можуть зберігати на дохідних депозитах у банках чи інвестувати в короткострокові цінні папери з високою ліквідністю.
Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги - консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати тощо. Коло послуг, які надають кредитні товариства, поступово розширюється, наближаючись до кола послуг, які надають комерційні банки. Проте набір базових банківських операцій вони не можуть виконувати і тому на них не поширюються норми банківського законодавства.
В Україні кредитні кооперативи (товариства) розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження. Хоча є дані, що вже функціонує близько 250 кредитних спілок, роль їх на грошовому ринку мало помітна, обсяги їх сукупних активів становлять близько 10 млн грн. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації. Переважна частина населення України перебуває в "пролетаризованому" стані, має мізерні і нестабільні доходи, не може займатися самостійною господарською діяльністю і тому не може стати суб'єктом кредитних відносин. Навіть мережа кас взаємодопомоги, яка функціонувала при профспілках за часів радянської влади і була досить широкою, зараз істотно скоротилася.
Кооперативна діяльність спрямована не лише на задоволення матеріальних потреб населення, а й на соціальну перебудову села, економічну стабілізацію, відродження демократії, міжнародне співробітництво.
В умовах світової фінансової кризи, яка, безумовно, охопила й Україну, кредитні спілки проявляють себе більш стійко. Потенційну роль кредитних спілок у сільській місцевості не слід недооцінювати, оскільки аналіз функціонування комерційних банків за останні роки з точки зору малого бізнесу виявив такі недоліки: їх ненадійність, велику залежність від держави, неспроможність швидко реагувати на ситуацію, що змінюється в результаті значних обсягів накопичених та вкладених засобів. Малі форми кредитування швидше реагують на зміну ситуації, оскільки всі грошові кошти належать пайовикам, управління в них прозоре, а фінансові потоки легше відстежити; вкладення коштів у ризикові операції заборонені, тобто фінансові втрати незначні. Пайовики знають один одного, що зводить процес повернення кредиту до певних гарантій.
Поштовх до прискореного формування кредитної кооперації в Україні може дати прискорення розвитку малого і середнього бізнесу, приватизація землі, розвиток приватного та орендного сільськогосподарського виробництва, кооперації в інших сферах економіки - споживчої, житлової, збутової тощо.
.4.3 Міжбанківські об’єднання, їхня роль у діяльності банківської та кредитної систем. Види міжбанківських об’єднань та їхня характеристика
Міжбанківські об'єднання відіграють усе помітнішу роль у діяльності банківської та кредитної систем. Вони утворюються банками (іншими установами за участю банків) з метою координації та узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів та ін.
Перші міжбанківські об'єднання виникли як наслідок становлення величезних промислових монополій (концентрації проми¬лового капіталу) та конкурентної боротьби між банками. Основними способами створення міжбанківських об'єднань стали:
злиття самостійних банків;
поглинання одним банком своїх конкурентів.
На сучасному етапі існує велика кількість різноманітних міжбанківських об'єднань, утворення яких ґрунтується як на добровільному об'єднанні самостійних банків (злиття), так і на правах власності, контролю, централізованого управління, прямого підпорядкування і залежності (поглинання).
Класифікація міжбанківських об’єднань
. Залежно від складу учасників:
суто банківські об'єднання;
об'єднання змішаного типу, учасниками котрих стають як підприємства та організації, так і один чи кілька банків.
. Залежно від цілей:
на об'єднання комерційного типу, діяльність яких орієнтована на отримання й максималізацію прибутку;
некомерційного типу, основною метою діяльності яких є надання різних видів послуг своїм членам.
. Залежно від строків діяльності:
на безстрокові об'єднання, що діють постійно;
об'єднання, створені на певний строк.
. Залежно від ступеня залежності й підпорядкування окремих структур:
на асоціативні добровільні об'єднання, членами яких є рівноправні за статусом самостійні банки, котрі добровільно делегують виконання окремих функцій створеному ними об'єднанню та його апарату;
корпоративні, засновані на відносинах власності й системі участі в капіталі об'єднання, які мають жорстку ієрархічну структуру і залежать від головного банку - власника контрольного пакета акцій.
Найбільш поширеним є розподіл міжбанківських об'єднань на асоціативні й корпоративні.
Головні представники міжбанківських об'єднань:
асоціативного комерційного типу - консорціуми та картелі;
корпоративного типу - концерни і трести.
Банківський консорціум - тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Організується під головуванням найбільшого банку (голови консорціуму), який діє від імені і в інтересах усіх учасників консорціуму. За такого об'єднання юридична самостійність банків, що входять до складу консорціуму, не втрачається головна мета консорціуму: збільшення обсягів операцій з допомогою концентрації ресурсів та розподілення ризиків, що дає можливість обмежити втрати кожного учасника консорціуму за можливих неплатежів клієнтів.
Часто консорціальні об'єднання банків називають банківськими синдикатами, а кредити, що надаються консорціумом банків, - консорціальними, або синдикативними. У банківській практиці синдикатами називають тимчасові банківські об'єднання, створені для розміщення великих випусків цінних паперів, обслуговування емісійно-засновницької діяльності клієнтів.
Банківський картель - об'єднання крупних банків навколо угоди про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики щодо процентних ставок, дивідендів, умов кредитування тощо). Умови угоди, як правило, не афішуються. Незалежність банків, що входять до складу картелю, зберігається.
Банківський концерн - це монополістичне об'єднання акціонерних банків, коли великий банк (головне акціонерне това-риство) стає власником контрольного пакета акцій юридичне самостійних банків (дочірніх товариств), а відтак здобуває право контролювати їхню діяльність. До складу банківського концерну, крім банків, можуть входити також інші (страхові, лізингові, факторингові тощо) акціонерні товариства з різною специфікою діяльності, що не залежать одне від одного, але об'єднані під керівництвом акціонерного товариства, якому належать контрольні пакети акцій усіх акціонерних товариств концерну. Таке об'єднання має назву банківської холдинг-компанії.
Банківські холдинги стали дуже поширеними в останні роки, вони утворюються на величезних територіях, їх називають "супермаркетами" банківських і небанківських послуг. Основна мета холдингу - спрямовувати, контролювати діяльність усього об'єднання і кожної його складової окремо, оптимізуючи прибуток. Існують одно та багатобанківські холдингові компанії. Однобанківські холдингові компанії (фінансові концерни) складаються з одного банку, який виконує функції холдингу, а також певної кількості парабанків. Багатобанківські холдингові компанії контролюють два або більше банків. Найчастіше головною холдинговою компанією в цьому об'єднанні стає інвестиційна або фінансова корпорація, створена на базі промислових підприємств і банків.
Банківський трест - це монополістичне об'єднання банків, яке утворюється об'єднанням власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються одному органу управління. На відміну від концерну, трест базується не на акціонерній, а на пайовій формі власності.
.5 Проблеми розвитку небанківських
фінансово-кредитних установ в Україні
В сучасній економіці важливу роль у спрямуванні коштів від суб'єктів, які заощадили, до суб'єктів-позичальників відіграють небанківські кредитно-фінансові установи. В розвиненому ринковому господарстві вони вступають у пряму конкуренцію з банками, оскільки здатні надавати своїм клієнтам такі самі послуги і забезпечувати при цьому більшу надійність вкладів. У зв’язку з цим, питання дослідження проблем розвитку небанківських кредитно-фінансових установ України є на сьогодні надзвичайно актуальним.
Значний внесок у дослідження проблеми формування і регулювання небанківського фінансового сектора, належить В.Д. Базилевичу, О.І. Барановському, О.Й. Шевцовій, В.І. Віхлевщуку, О.О. Гаманковій, С.С. Осадцю, А.Л. Самойловському, О.О. Слюсаренко, В.М. Фурману та ін.
Особливістю функціонування кредитної системи України в сучасних умовах є посилення ролі небанківських фінансових установ, підвищення універсалізації їх діяльності. Поштовхом до створення і розвитку їхньої діяльності в Україні стало прийняття Верховною Радою України законів: ,,Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 року № 2299, „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року № 2664, „Про кредитні спілки” від 20 грудня 2001 року № 2908; „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 року № 1057 та інших. Страхові і лізингові компанії, інвестиційні і недержавні пенсійні фонди, довірчі товариства, кредитні спілки, ломбарди зайняли своє місце у відносинах мобілізації і розподілу капіталів, становлячи в окремих випадках конкуренцію банківським установам.