МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни: «Гроші та кредит»
на
тему: «Фінансові посередники грошового ринку»
Чернігів,
2014
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Теоретична частина
1.1 Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (СФКІ), їхнє місце і роль у грошово-кредитній системі. Передумови та причини становлення й розвитку
.2 Основні напрями діяльності, види, принципи й типи сучасних фінансово-кредитних установ. Відмінності від банківської діяльності
.3 Договірні фінансові посередники
.3.1 Страхові компанії, страховий бізнес і його розвиток в Україні та правове забезпечення
.3.2 Недержавні пенсійні фонди і механізм їхнього функціонування, характеристика, переваги і недоліки
.3.3 Ломбарди і механізм їх функціонування
.4 Інвестиційні фінансові посередники. Інвестиційні фонди, їхня діяльність в Україні та правове забезпечення
.4.1 Фінансові компанії і особливість їхньої діяльності в перехідний період
.4.2 Кредитні кооперативи (товариства, спілки), їхня спеціалізація і перспективи розвитку
.4.3 Міжбанківські об’єднання, їхня роль у діяльності банківської та кредитної систем. Види міжбанківських об’єднань та їхня характеристика
.5 Проблеми розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в Україні
2. Практична частина
ВИСНОВКИ
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Наразі фінансова система - чи не найважливіша сфера національного господарства будь-якої розвинутої держави. Її практична роль визначається тим, що вона керує в державі системою платежів і розрахунків; велику частину своїх комерційних справ здійснює через внески, інвестиції і кредитні операції.
Сучасна фінансова система - це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до новітніх форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, використовуваних банківськими і небанківськими структурами (лізинг, факторинг, траст і так далі).
Протягом XX століття поширювались наукові положення, які обґрунтовували роль фінансового посередництва як одного із чинників економічного розвитку.
Значний внесок у теоретичне обґрунтування фінансового посередництва зробило багато економістів: А. Пігу, Й. Шумпетер, Р. Голдсмід, Дж. Стігліц та інші .
У сучасних умовах фінансові посередники
посідають одне з центральних місць на фінансовому ринку. Їх функції, які
полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх
наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників, відіграють
важливу роль в економічному житті держави.
1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
.1 Спеціалізовані фінансово-кредитні
інститути (СФКІ), їхнє місце і роль у грошово-кредитній системі. Передумови та
причини становлення й розвитку
Спеціалізовані фінансово-кредитні установи вперше з’явились в XIX столітті і довго відігравали другорядну роль в кредитній системі, значно поступаючись перед банками. З часом вони стали відігравати вагомішу роль, чому сприяли наступні фактори: ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; здійснення послуг, які не можуть надаватись банками.
На відміну від банків небанківські фінансові посередники, формуючи свої ресурси, здійснюють недепозитне залучення коштів. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами:
шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (такі посередники називаються інвестиційними);
на договірних засадах (такі посередники називаються договірними).
Договірними є: страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії.
До інвестиційних належать: інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства (спілки).
Значну роль у нагромадженні та використанні позичкових капіталів останніми роками відіграють спеціалізовані фінансово-кредитні інститути, що істотно потіснили банки в акумуляції збережень населення і стали важливими постачальниками позичкового капіталу, усуваючи монопольне становище комерційних банків на ринку позичкових капіталів.
Фінансово-кредитні інститути являють собою третю, після Центрального та комерційних банків, відособлену складову частину сучасної грошово-кредитної системи, що характеризується значним впливом на функціонування кредитних відносин, виробництва та споживання.
Зростанню ролі фінансово-кредитних інститутів у сучасній кредитній системі в період після Другої світової війни сприяло декілька причин, зокрема:
зростання доходів населення в розвинутих країнах;
активний розвиток використання цінних паперів;
надання цими установами спеціальних послуг, яких не надають банки.
Основними напрямами діяльності цих інститутів є:
акумуляція збережень населення шляхом їх залучення на вклади;
випуск акцій, облігацій;
продаж страхових полісів.
Небанківські кредитно-фінансові інститути можуть надавати кредити певним сферам економіки та видам господарської діяльності, корпораціям та державі через облігаційні позички, довготермінові іпотечні та споживчі кредити, а також здійснюють операції кредитної взаємодопомоги.
На відміну від банків, спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути виконують обмежену кількість фінансових операцій і послуг та тільки окремі банківські операції. Усі інститути домінують лише у відносно вузьких секторах ринку позичкових капіталів і мають специфічну клієнтуру.
До певних переваг фінансово-кредитних інститутів слід віднести й те, що на відміну від банків, вони можуть акумулювати грошові збереження на доволі значні терміни, а отже, і здійснювати довгострокові інвестиції. Прикладом таких структур є страхові компанії, пенсійні фонди.
Спроможність фінансово-кредитних інститутів акумулювати значні обсяги коштів на тривалі строки робить їх привабливими для співпраці з державними установами. Тому держава в багатьох країнах використовує небанківські інститути для фінансування за їх допомогою провідних галузей економіки, фінансування програм розвитку недостатньо розвинутих регіонів тощо.
1.2 Основні напрями діяльності, види, принципи й типи сучасних фінансово-кредитних установ. Відмінності від банківської діяльності
фінансовий грошовий посередник інвестиційний
Окрім банківських установ, важливе місце у фінансових системах переважної більшості країн належить спеціалізованим небанківським фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають складати серйозну конкуренцію для комерційних банків на ринку фінансових послуг.
Спеціалізовані фінансові інститути являють собою установи фінансової системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтів. Значне місце у цій системі відводиться спеціалізованим кредитно-фінансовим установам, що діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, але вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна та відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація.
Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових установ пов'язані з:
акумуляцією заощаджень населення шляхом залучення коштів на вклади,
випуску власних акцій, облігацій, продажу страхових полісів;
кредитуванням певної сфери економіки або господарської діяльності, групи населення;
наданням іпотечних кредитів;
організацією пенсійного та соціального забезпечення населення;
здійснення операцій в рамках кредитної взаємодопомоги.
Необхідність подолання економічної та фінансової кризи в країні та прискорення економічного розвитку вимагають збільшення обсягів внутрішніх інвестиційних ресурсів. Важливими постачальниками інвестиційного капіталу є спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи, роль яких у фінансуванні економічної діяльності щороку зростає.
За рахунок акумулювання заощаджень населення та нагромаджень суб’єктів господарювання небанківські фінансово-кредитні установи формують значні обсяги інвестиційних ресурсів, які спрямовуються ними у придбання фінансових активів, таким чином збільшуючи обсяги фінансування економіки. Серед небанківських фінансово-кредитних установ найбільш активними інвесторами вітчизняної економіки є інститути спільного інвестування, страхові організації та недержавні пенсійні фонди.
Найбільш поширені види фінансово-кредитних установ є:
) Страхові компанії - спеціалізовані інститути, що виконують функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, установ, населення формують цільові грошові фонди та здійснюють виплати з них за настання певних подій (страхових випадків).
) Пенсійні фонди - спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку. За формою власності вони бувають приватні або державні.
) Інвестиційні фонди - особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів та вкладають їх в акції та облігації різних підприємств у власній країні чи за кордоном.
) Фінансові компанії - небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстрочкою платежу. Можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних пайових задах або як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній.
) Кредитні спілки - кооперативні організації, що створюються з метою акумуляції заощаджень своїх членів та взаємного кредитування.
Принципи сучасних фінансово-кредитних установ полягають в тому,що вони здійснюють діяльність на фінансовому ринку та не випускають власних боргових зобов’язань. Усі зміни вартості активів і пасивів розподіляються серед акціонерів,а є єдиними емітованими парабанками цінних паперів є інструменти власності.
Відповідно до ринково орієнтованої моделі фінансові-кредитні установи поділяються на такі три типи:
депозитні інститути;
ощадні установи контрактного типу(договірні);
інвестиційні посередники.
До депозитних інститутів у країнах, де функціонує ринково орієнтована модель фінансового посередництва, належать комерційні банки, позико-ощадні асоціації, трастові компанії, взаємоощадні банки, кредитні спілки.
Основною функцією депозитних інститутів є залучення коптів населення і підприємств у вигляді депозитів і надання позик населенню та суб'єктам господарювання.
Ощадні установи контрактного типу залучають довготермінові заощадження населення на контрактній основі. До ощадних установ контрактного типу належать страхові компанії, що надають послуги зі страхування життя та забезпечують інші види страхового захисту, й недержавні пенсійні фонди, які займаються додатковим пенсійним забезпеченням громадян. На розвинутих ринках страхові компанії і пенсійні фонди входять до числа провідних фінансових посередників.
Інвестиційні посередники спеціалізуються на проведенні інвестиційних операцій з фінансовими активами, нерухомістю тощо. Головне призначення цих установ полягає в допомозі учасникам фінансового ринку - власникам заощаджень у здійсненні інвестицій. Такі фінансові установи є організаційними посередниками між власниками та позичальниками капіталу й оптимізують процес його переливу шляхом забезпечення вкладень у фінансові активи. У той же час інвестиційні посередники можуть виступати ініціаторами акумуляції капіталу, наявного на ринку, випускаючи для цього власні цінні папери.
У своїй діяльності фінансово-кредитні установи мають багато спільного з банками:
функціонують у тому самому секторі ринку фінансових послуг, що й банки, - у секторі опосередкованого фінансування;
формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте, теж можуть реалізовуватись на ринку як додатковий фінансовий інструмент;
розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи, як і банки, власні вимоги до інших економічних суб'єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні та більш ризиковані, ніж активи банків;
їхня діяльність щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їхні зобов'язання менші за розмірами, більш ліквідні й коротші за термінами, ніж власні вимоги, унаслідок чого їхні платежі за зобов'язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов'язання в інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку - строкову, обсягову та просторову, а також трансформацію ризиків способом диверсифікації.
Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:
вона не пов'язана з тими операціями, які визнані як базові банківські;
вона є вузькоспеціалізованою.
1.3 Договірні фінансові посередники
Договірні фінансові посередники залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором).
Усередині цієї групи фінансові посередники класифікуються за видами послуг, що їх вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти. Усередині групи договірних посередників за цим критерієм можна виокремити:
страхові компанії;
пенсійні фонди;
ломбарди, лізингові та факторингові компанії.
.3.1 Страхові компанії, страховий бізнес і його розвиток в Україні та правове забезпечення
Страхові компанії - фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Їх діяльність полягає у формування на договірних засадах спеціальних грошових фондів.
Особливістю накопичення капіталу, тобто здійснення пасивних операцій є надходження страхових премій, які визначаються на основі страхових тарифів. Страховий тариф - це розмір плати у відсотках, який встановлюється за кожну грошову одиницю страхової угоди. Питома вага таких пасивних операцій в загальній структурі капіталу - біля 90%, решту складає акціонерний капітал або пайові частки, резервний та інший, якщо це передбачено законодавством.
Активні операції страхових компаній складаються з інвестицій в державні облігації чи нерухомість. Особливість активних операцій по страхуванню життя полягає в тому, що залучення коштів відбувається на 5-10 і більше років. Тому потенційно вони можуть стати постачальниками довгострокового капіталу. У страхових компаніях по страхуванню майна структура активних операцій інша, оскільки іноді страховий резерв не може покрити збитків, а тому ці компанії активно здійснюють операції з цінними паперами, прибуток від яких часто йде на покриття збитків. В Україні ці правовідносини регулюються Законом «Про страхування».