Укладаючи договори страхування, страхові компанії приймають на себе ризики власників полісів, а отримуючи страхові внески, вони отримують плату за прийняті на себе ризики. Здатність компанії взяти на себе ризики страхувальників пов'язана з відношенням премії, яку він отримує щороку, до величини надлишка, що визначається різницею між активами і зобов'язаннями компанії.
Сьогодні страхування виконує дуже важливі функції для економіки, головні з яких, на мою думку, регулююча та функція перерозподілу коштів між галузями економіки з надлишком капіталу в галузі з його нестачею.
Процес становлення страхового бізнесу, що є важливою складовою фінансового ринку зокрема та національної економіки, загалом, відбувається в Україні достатньо суперечливо. Страхові компанії починали в 90-х роках з нуля, започатковуючи свій бізнес вже з урахуванням нових, ринкових засад функціонування економіки. Їм не потрібно було, як це мало місце у багатьох інших галузях, переводити свою діяльність з планових рейок на ринкові.
Можливо саме тому в українському страховому бізнесі вже давно діють закони конкурентної боротьби, де поряд зі становленням та зміцненням одних страхових компаній спостерігається розпад, банкрутство інших.
Проблеми, що постають перед страховими компаніями, спричиняються дією об'єктивних та суб'єктивних факторів.
До об'єктивних належать:
інфляція;
тривала системна та економічна криза;
конкуренція, яка нерідко набуває жорстких форм;
високий рівень безробіття;
вкрай низький рівень доходів переважної більшості наших громадян;
використання в економіці застарілих, ризикованих технологій;
недосконалість законодавчих актів тощо.
Суб'єктивні фактори:
недовіра населення до страхових компаній;
недостатній професіоналізм кадрів;
слабке використання сучасних, маркетингових концепцій ведення бізнесу;
порівняно вузький діапазон ризиків, що страхуються (однорідний страховий портфель);
відсутність досвіду перестраховування.
Підвищення ефективності страхового бізнесу, заснованого на застосуванні сучасних маркетингових концепцій, ускладнюється наявними в Україні економічними та соціальними реаліями. Страхові компанії, пристосовуючись до обставин, що склалися, часто вдаються до таких фінансових операцій, які не відповідають сутності і принципам страхування. Фактично йдеться про квазістрахування, що нічого спільного не має з тими функціями, які страхувальники відіграють у стабільній ринковій економіці, перерозподіляючи ризики серед її суб’єктів.
Сьогодні в Україні працюють 23 страхові компанії з іноземним капіталом, у тому числі 6 компаній - із 49% часткою іноземного капіталу, 14 - із 19-21%, 2 - із 25% та одна компанія - із 36% часткою.
Сукупні страхові резерви українських страхових компаній відповідають потужності лише однієї, до того ж далеко не найбільшої західноєвропейської страхової компанії.
Страховий бізнес, безумовно, дуже перспективний та прибутковий вид діяльності. Страхування відповідає як загальноекономічним так і соціальним потребам економічного розвитку держави, є невід’ємною частиною сучасного українського ринку капіталу. Перспективність страхового ринку України обумовлюється такими чинниками, як: існування вільних коштів у населення, високий попит на надійні засоби інвестування, ненасиченість ринку альтернативними послугами, незакінчений перерозподіл сил страхового ринку України та відсутність державних програм достатнього пенсійного забезпечення.
Незважаючи на всі недоліки та труднощі у становленні ринкових відносин в Україні, за останні шість років страховий ринок зазнав значного розвитку та реструктуризації - від хаотичного нагромадження фінансових пірамід до структурованого та певним чином сформованого ринкового середовища.
Правове забезпечення страхування становлять ухвалювані законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.
Система правового регулювання страхової діяльності містить норми, визначені:
Конституцією України;
міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна;
Цивільним кодексом України;
Законами та постановами Верховної Ради України;
Указами та розпорядженнями Президента України;
декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;
нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юстиції України;
нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;
нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам за рішенням Президента або Уряду України;
окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не було відмінено законодавством незалежної України. Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, однією зі складових якої є забезпечення розрахунку страхової справи.
.3.2 Недержавні пенсійні фонди і механізм їхнього функціонування, характеристика, переваги і недоліки
Недержавний пенсійний фонд - це фінансова установа, призначена для накопичення коштів на додаткову недержавну пенсію та здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Недержавний пенсійний фонд являється основою системи недержавного пенсійного забезпечення.
Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.
Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:
недержавними пенсійними фондами - шляхом укладання пенсійних контрактів між адміністраторами фондів та вкладниками;
страховими організаціями - шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;
банківськими установами - шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків.
Органом управління недержавного пенсійного фонду є рада фонду, яка контролює поточну діяльність недержавного пенсійного фонду і вирішує основні питання його роботи (зокрема, затверджує інвестиційну декларацію фонду). Рада фонду створюється в кількості не менше 5 осіб, яких можуть призначати засновники фонду, а у випадку корпоративного фонду також і роботодавці-платники, і таким чином впливати на діяльність та інвестиційну політику фонду. Рада підзвітна зборам засновників недержавного пенсійного фонду - вищому органу управління недержавного пенсійного фонду, або засновнику, якщо фонд створено одним засновником.
Недержавний пенсійний фонд для виконання своїх функцій використовує послуги інших юридичних осіб - адміністратора, компанії з управління активами і банка-зберігача. Рада фонду вибирає такі компанії, укладає з ними договори про обслуговування фонду і контролює їх роботу.
Вкладники перераховують пенсійні внески на рахунок недержавного пенсійного фонду, відкритий у зберігачі. Адміністратор недержавного пенсійного фонду обліковує інформацію про суми внесків та інвестиційного доходу на індивідуальних пенсійних рахунках учасників. Компанія з управління активами примножує кошти, що надходять, шляхом їх інвестування в акції, облігації та інші інвестиційні продукти. Але компанія з управління активами не має прямого доступу до пенсійних коштів. Усі операції з пенсійними коштами здійснюються через зберігач, який після перевірки відповідності вимогам з інвестування перераховує гроші на придбання різних фінансових інструментів.
Інвестиційний дохід, за вирахуванням адміністративних витрат на обслуговування фонду, розподіляється між учасниками та обліковується на рахунку кожного учасника. Отриманий дохід повторно інвестується, в результаті чого кошти недержавного пенсійного фонду зростають за принципом складного відсотка.
Така структура недержавних пенсійних фондів була передбачена з метою недопущення втрати пенсійних накопичень і забезпечення "прозорості" діяльності фондів. Недержавний пенсійний фонд юридично відокремлений від засновників, роботодавців - вкладників і компаній, які надають послуги. Тому навіть у разі банкрутства або ліквідації будь-якої з цих компаній, в тому числі й зберігача, пенсійні кошти не будуть втрачені.
Діяльність у системі недержавного пенсійного забезпечення контролюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України. Крім того, учасники фонду можуть самі контролювати ефективність роботи недержавного пенсійного фонду, отримуючи інформацію про стан своїх накопичень (в тому числі і про інвестиційний дохід), і у разі незадовільної роботи фонду переводити свої кошти до іншого недержавного пенсійного фонду.
В Україні діють недержавні пенсійні фонди трьох видів: корпоративні, відкриті і професійні.
Можна виділити цілий перелік переваг діяльності недержавних пенсійних фондів як інституційних інвесторів на вітчизняному інвестиційному ринку:
) здатність акумулювати значні інвестиційні активи, без жорсткої залежності від того чи іншого учасника НПФ, адже виплата пенсійних зобов’язань одному учаснику фонду суттєво не зменшить його інвестиційні можливості.
) наявність суттєвих податкових пільг для НПФ:
для роботодавців-вкладників - відсутність оподаткування податком на прибуток пенсійних внесків і можливість відносити суму таких внесків до валових витрат;
для адміністраторів та управляючих активами НПФ - звільнення від оподаткування податком на додану вартість. 3) використання у якості об’єктів інвестування фінансових інструментів переважно реальних ліквідних активів, дохід за якими гарантовано державою та відомими компаніями, а також валютними цінностями та нерухомістю, що є передумовою не тільки рентабельності, але й надійності вкладень.
) вивільнення коштів, що раніше перебували у формі приватних заощаджень, і трансформація їх у форму інвестиційних ресурсів, що збільшує можливості інвестиційного ринку.
) нівелювання рівня ризиковості інвестиційної діяльності і, відповідно, пенсійних активів вкладників, через визначені на законодавчому рівні обмеження, щодо вкладання капіталу у фінансові інструменти.
Проте, існують і об’єктивні чинники, які стають на перешкоді розбудови системи недержавного пенсійного забезпечення, а саме:
недостатня розвиненість національного фондового ринку, що не дозволяє в повному обсязі реалізовувати усі потенційні можливості використання заощаджень населення (втілених у формі пенсійних активів) в інвестиційних процесах;
недосконалість законодавчого забезпечення інвестиційної діяльності НПФ, що відображається у дещо жорстких обмеженнях вкладання активів фондів у різні фінансові інструменти інвестиційних процесів;
недостатня інформованість населення про саму сутність НПФ та переваг участі у даних фондах;
відсутність обмежень, щодо системи бонусних
виплат учасникам організаційного процесу НПФ, особливо адміністраторам та
управляючим активами фондів, що може стати причиною зловживань та
недобросовісної поведінки.
1.3.3 Ломбарди і механізм їх функціонування
Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна.
В Україні вони виникли на початку 20-их років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами, що перебувають в розпорядженні місцевих Рад в системі установ побутового обслуговування. Вони були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.
Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених речей і до 90 % - вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо.
Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів - за державними розцінками.
Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.
До фінансових послуг ломбарду належать:
надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;
надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.
До супутніх послуг ломбарду, якщо інше не встановлено законом, належать:
оцінка заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/або умов договору;
надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави на підставі агентського договору зі страховою компанією;
реалізація заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/або умов договору.
В Україні зараз діють приблизно 460 ломбардів. За минулий рік вони надали кредитних послуг на загальну суму в 1,5 млрд. гривень.
Перевага ломбардів - швидкість надання позик. Гроші видають того самого дня (якщо заставою слугують коштовності, побутова техніка). Два-три дні займає отримання позики під заставу автомобіля або квартири.
Постійним клієнтам (або тим, хто хоча б раз отримав гроші в ломбарді) лихварі пропонують знижки і бонуси. Наприклад, істотно зменшують відсоток за користування кредитом (до 0,3% на день), заставу оцінюють практично за ринковою вартістю, погоджуються на відтермінування платежу, а також не нараховують штраф за прострочення.
Утім, ломбарди також можуть зробити жорсткішими умови кредитування, оскільки приблизно третину з них фінансують банки.
Таким чином, ломбарди залишаються одним із найбільш консервативних і стабільних фінансових інститутів для фізичних осіб; вони орієнтовані на видачу дрібних та короткострокових кредитів, виконують своєрідну функцію соціально-економічних стабілізаторів в умовах будь-яких економічних змін.
Незважаючи на значну популярність ломбардів залишаються невирішеними низка проблем правового регулювання даних установ. Для їх подолання необхідне:
формування координованої державної політики у сфері врегулювання роботи ломбардів;
прийняття пакета відповідних законодавчих документів, зокрема, комітет з питань фінансів та банківської діяльності на восьму сесію верховної Ради України планує винести проект закону про ломбарди і ломбардну діяльність;
створення системи захисту клієнтів ломбарду.
1.4 Інвестиційні фінансові
посередники. Інвестиційні фонди, їхня діяльність в Україні та правове
забезпечення
Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їхні інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах, на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов’язуються викупити свої акції в акціонерів, у другому - ні.